Олег БУДЗЕЙ
"ПОДОЛЯНИН", 30 травня 2003 р.

МИХАЙЛІВСЬКИЙ ПРОВУЛОК

На пальцях однієї руки можна перелічити староміські майдани, вулиці та провулки, яким жодного разу не змінювали імені. Одним з таких небагатьох щасливців є Михайлівський провулок, який з'єднує Зарванську вулицю та Поштовий узвіз. Починається провулок біля головного корпусу училища культури (колись це був будинок Південно-Російського об'єднаного банку) і тягнеться аж до надрічкових скель. Офіційну назву провулку надала Кам'янець-Подільська міська дума 15(27) лютого 1900 p., а через два роки Міністерство внутрішніх справ Росії затвердило надане думою найменування. До того провулок був безіменним, хоч у народі його називали Зарванським - за давньою назвою вулиці, від якої він відходив. А якщо говорити точніше, то вулиця Зарванська (у XVIII-XIX ст. - Поштова) спочатку передала своє ім'я майдану Руський ринок, який у XVIII-XIX ст. став називатися Зарванською площею, а вже потім від імені майдану пішла народна назва розташованого поруч провулка.

Офіційно надане провулку ім'я - Михайлівський - пояснюється досить просто: колись, у XVI-XVIII століттях, тут - на місці садиб сучасних будинків №6 і №8 провулку, про який йде мова - була православна церква святого архангела Михайла. А в ті давні часи це була територія Руського ринку, значно більшого, ніж тепер. У центрі ринку стояв Руський магістрат, а біля нього Михайлівська церква. Перша документально зафіксована згадка про цю церкву датується 1593 р., коли московський прочанин Трифон КОРОБЕЙНИКОВ дав "до церкви архангела Михаїла попу Івану золотий".

Проте, як виглядала церква архангела Михайла, ми можемо судити тільки з мідьориту Кипріана ТОМАШЕВИЧА 1673-1679 pp., де показано, яким був Кам'янець 1672 р. - перед турецьким захопленням міста. Отож, храм на цьому зображенні виглядає як мурована споруда з вежею-дзвіницею під високим наметовим дахом, верхній ярус якої, очевидно, становила дерев'яна галерея зі дзвонами.
Відомий подільський дослідник Юзеф РОЛЛЕ вважав, що Михайлівська церква була дерев'яною і що її було знищено під час турецького панування (1672-1699 pp.). Однак є щонайменше три свідчення про існування церкви після 1699 р. Передусім, в описі Кам'янця-Подільського, складеному 1700 р., тобто одразу по виходу турків з міста. Там ревізори, описуючи вулицю Троїцьку (що вела від Троїцької церкви до Кушнірської башти), згадують "церкву святого Михайла Архангела, оточену кам'яним муром з ґрунтом, що до тієї церкви належить". Церкву показано на плані міста 1746-1749 pp. Хоч між 1751 і 1758 pp. церкву святого архангела Михайла скасували, а її майно передали до Троїцького храму, однак на плані 1761 р. будівлю церкви ще відображено. Проте вже на плані 1773 р. її немає.

Євтим СІЦІНСЬКИЙ в історичному описі "Кам'янець-Подільський" (1895 р.) і Олександр ПРУСЕВИЧ в історичному нарисі "Кам'янець-Подільський" (1915 р.) вказали точне місце, де розташовувалася церква: там, де наприкінці XIX ст. був пустир у кінці саду відомого кам'янчанам доктора Кароля ПШИБОРОВСЬКОГО. Пізніше це була садиба ШТЕРИНА, а нині це садиби будинків №6 і №8 Михайлівського провулку. У своєму саду доктор Пшиборовський знайшов дуже багато людських кісток і припустив, що тут колись був церковний цвинтар, тож встановив у саду хрест.

Із мешканців Михайлівського провулка варто згадати Петра БОЖИЦЬКОГО, що жив у будинку №2.

Цей скромний службовець міської лікарні був пристрасним колекціонером. Ще з другої половини XIX ст. Петро Антонович став збирати краєзнавчі матеріали та формувати бібліотеку, на що тратив ледь не всі свої скромні кошти. Зате мав підшивки газет за багато десятиріч, масу журнальних і газетних вирізок про життя Подільської губернії, багату бібліотеку, в якій була і краєзнавча література, і твори красного письменства, і перші видання творів Маркса, Енгельса, Леніна, Плеханова, Герцена, Чернишевського. Петро Антонович був не тільки бібліофілом, але й філателістом, нумізматом, колекціонував листівки з краєвидами нашого та інших міст, кольорові репродукції картин відомих художників.

Кам'янецького колекціонера знали в Києві, Москві, Ленінграді та в інших містах. Помер він після Великої Вітчизняної війни і залишив після себе велику спадщину. Цінними книгами, зібраними Петром Божицьким, поповнилися міська бібліотека, книгозбірні педінституту, музею-заповідника, архіву...

Ось така коротка історія скромного староміського провулка, вже понад сто років відомого під незмінною назвою - Михайлівський.