повернутись в головне меню | на історико-архітектурні пам'ятки

Церква Св. Трійці (Руїни) XV-XIX ст. Охорон. №1643/1 | Фото | Схема
вул.Зарванська, 2

Цей храм належить до найдавніших, зберігшихся до нашого часу церков Поділля. Документально відомо, що вже в XVІ ст. церква була кафедральною або соборною і при ній жили намістники або офіціали Львівського православного єпископа. Першу згадку про цю церкву ми знаходимо в актах 1583 року, які пов'язані з залишенням у спадок церкві садиби, що знаходилась поблизу.
Під час турецького панування Свято-Троїцька церква була перетворена на мечеть, як це видно з плану Томашевича 1672 року, а на початку XVIII ст. перейша до уніатів. Але в 1722 році Львівський уніатський єпископ Афанасій Шептицький водворив в цю церкву базиліан, яких визвав з Перемишельської дієцезії, що привело до сутичок між ними і православним духівництвом.
При церкві Св. Троїці здавна існувало братство.
1795 року церкву було переосвящено на православну.
Своєю архітектурою церква Св. Троїці нагадує Петропавлівську і Церкву Св. Іоанно-Предтечинську. По плану - будинок крестообразний з закругленнями з трьох сторін креста. В східному полукружію розміщується алтар, а в південному клірос. До західної частини церкви прибудована дзвіниця з куполом, увінчаному високим шпилем з крестом.

Гульдман В.К.
Памятники старины в Подолии. - Каменец-Подольский: Типография Подольского уездного правления, 1901. - С.361-366.

Читайте ще про Троїцьку церкву
Див. Сіцінський Є. Історичні відомості про приходи і церкви Подільської єпархії. Кам'янецький повіт.

Кам'янецька Свято-Троїцька церква і отці-василіяни

Франскевич Євген Миколайович,
працівник Кам.-Под. міського Державного архіву

Якщо зайти у Старе місто, то відразу за колишнім райунівермагом, ліворуч, можна побачити будівельний майданчик. З напису на плакаті дізнаємось, що тут відбудовується храм Святої Трійці, і далі читаємо: "Церква була заснована в ХП - ХШ ст. за княжих часів. Відродженням займаються колишні власники - монахи чину Святого Василія Великого".

Хто ж такі ці монахи, чи дійсно вони є власниками храму, який слід вони полишили в історії Кам'янця? На ці запитання можна знайти відповідь, звернувшись до праць визначного Подільського краєзнавця, історика і етнографа Юхима Сіцинського, які були надруковані у "Подольских епархиальных ведомостях" за 1868 рік, та у "Трудах Подольского епархиального историко-статистического комитета" (випуск 5, 1890-1891).

Монахи чину Святого Василія Великого - це орден греко-католицької церкви, яка, як відомо, утворилася у 1596 році у Бресті, коли частина прокатолицьки налаштованих єпископів відкололася від православної церкви і об'єдналася (прийняла унію) з церквою католицькою. Так що у ХП-ХШ ст. храм аж ніяк не міг належати отцям василіянам.

Точно рік побудови храму невідомий, але вважається, що Троїцька церква одна з найдавніших не тільки у Кам'янці, але й в усьому Подільському краї.

Перше письмове свідчення про цю церкву відноситься до ХVІ ст., коли у 1582 році Гапка Табкова, вдова Кам'янецького міщанина Грицька Табковича, подарувала кафедральній церкві Св. Нераздільної Трійці пусте подвір'я на Троїцькій вулиці.

У 1593 р. через Кам'янець повертався з паломництва Московський дяк Трифон Коробейніков, який в усіх православних храмах Кам'янця роздавав "государеву заздравную милостыню", і, в тому числі, дав її "к соборной церкви живоначальныя Троицы попу Климентию 2 золотых, да диакону Михаилу золотой".

Коли у 1672 р. у Кам'янець прийшли турки, з церкви зробили по одних свідченнях мечеть, по других - стайню для коней.

У 1699 р. турки залишили Кам'янець і їх місце зайняли поляки. Вони заборонили православним селитися у Кам'янці, вигнали всіх православних священиків, церкви опечатали, а деякі з них передали греко-католикам. У кам'янці не залишилось жодної православної церкви. Почалися гоніння на православних, які по своїй жорстокості перевершили знущання турок.

Троїцька церква лишається кафедральним собором, але тепер вже греко-католицьким.

І ось, нарешті, у 1723 р. церква передається монахам ордену Василія Великого, які знаходились тут до 1795 р., коли Поділля було приєднане до Російської Імперії і монастир був перетворений на православний.

Ось як про це пише Лев Шептицький у своєму донесінні у Римську курію в 1761 році: "В Каменце на Подолии соборная церковь выстроена из камня. При этом соборе епископы никогда не имели своего местопребывания, а только мирские священники... Они находились при соборе до времени управления моего предместника Афанасия Шептицкого, который около 1723 или 1724 года, повелел последнего мирского священника, поставленного к этой церкви Стефана Краковецкого перевести в соседнюю церковь апостолов Петра и Павла, а в соборную церковь приказал ввести первого монаха о. Машкевича ордена Св. Василія Великого, который принявши еще несколько монахов из других монастырей, поселился при соборной церкви".

Чи можно після цього стверджувати, що "відродженням храму займаються колишні власники - монахи чину Св. Василія Великого?" Адже церква існувала щонайменше за 140 років до приходу отців василіян, і ще 140 років після їх уходу.

Але, як виявляється, сучасні василіяни є тільки "достойними" послідовниками своїх духовних предків.

Коли А.Шептицький віддав Троїцьку церкву о. василіянам, це викликало невдоволення Троїцького братства, білого духовенства і руської частини польсько-руського магістрату. Справа в тім, що здавна братству при Троїцькій церкві належало право патронатства над Воскресенською церквою, що була на Руських фільварках, і на великі земельні угіддя цієї церкви. Оселившись у Троїцькій церкві, о. василіяни стали вважати цю землю своєю. І ось, коли у 1731р. на Руських фільварках вирішили побудувати церкву і завезли для цього ліс, василіяни захопили ці матеріали і побудували з них маленьку церкву, куди призначили свого намісника Анатолія Нагребецького. Це викликало обурення магістрату і він заборонив будувати біля церкви господарчі споруди.

Пройшло 5 років. У 1736 році через Кам'янець проходили російські війська, що прямували на війну з Туреччиною, і зупинились на руських фільварках. В цей час хтось розпускає слух, що руські війська будуть палити і грабувати все. Налякані русько-фольварецькі мешканці тікають у місто, за мури, і міська брама зачиняється. Коли все з'ясувалося і люди повернулися до домівок, вони з подивом побачили, що василіяни знехтували забороною магістрату і за цей час встигли побудувати стодолу, підвал і обнести це все парканом. Магістрат знов обурився, але знов стерпів, а отці-василіяни зрозуміли це як його слабкість. Наступним кроком василіяни почали забороняти русько-фольварецьким мешканцям, підданим магістрату, виконувати обов'язкові загальноміські роботи (ремонт греблі біля міського млина, тощо) і поступово стали примушувати їх виконувати роботи для себе.

Це вже перевершило межу терпіння мешканців міста і магістрату. І ось 29 серпня 1737 р. обурені міщани, члени магістрату зі своїми слугами, пішки і на підводах, з вилами, ціпами, сокирами, з'являються на руських фільварках і починають "розборку". Натовп оточує і вдирається до будинку настоятеля церкви А. Нагребецького, але, обшукавши всі кутки, не знаходить його і б'є його служку-хлопчика, за те, що слугував у василіян. Далі починає ловити і бити підданих магістрату, що працювали на василіян. Було розтрощено стодолу, зерно розсипано по землі, знесено паркан і підвал, розбито більше 100 вуликів пасіки, витоптано кіньми городи. Нарешті тих, хто працював на василіян, зв'язали, відвели у місто і посадили у підземелля ратуші.

Урок пішов на користь, відносини з магістратом поліпшилися і у 1740р. настало примирення.

Отримавши відсіч на одному фронті, василіяни посилюють дії на іншому. Вони завжди зверхньо дивилися на греко-католицьке біле духовенство, вважаючи його недостатньо католицьким, "хлопським", і могли без відома священика відправляти треби у його приході. Тим часом у 1747 р. помер Афанасій Шептицький і у Кам'янці було створено тимчасове управління (капітул) з місцевого духовенства, на чолі з генеральним офіціалом Іваном Плиським. У 1748 р. капітул притягнув василіян до свого суду, звинувачуючи їх у використанні незаконних дій проти Троїцького братства, втручанні у справи приходів, непокорі законній владі, а також василіянина Пруницького, який був Кам'янецьким офіціалом, в пограбуванні церков. Василіяни на суд не з'явилися і капітул постановив виселити їх з Троїцької церкви як "людей неуправляемых, скандальных и вредных".

У відповідь василіяни у день Богоявлення 1749 року зробили великий ґвалт у Кам'янці, закривши ворота і не допустивши хресні ходи з усіх церков Кам'янця, які щорічно збирались тут на молитву і звідсіля йшли "на Іордан" - на водосвяття. Це вже перевершило межу терпцю тепер вже греко-католицької консисторії, яка заборонила василіянам богослужіння, відлучила їх від церкви, і зажадала негайно звільнити монастир. 15 лютого у Кам'янець для розслідування скандалу прибув адміністратор Львівської єпископії Онуфрій Шумлянський, який підтвердив звинувачення проти василіян і рішення консисторії.

Василіяни подають скаргу апостольському нунцію, який у 1749 р. затвердив постанову: в зв'язку з тим, що василіяни підпорядковуються лише суду Римської курії, а Кам'янецький суд перевищив свої повноваження, постанову Кам'янецького духовного суду відмінити, василіян звільнити від заборони у служінні та відлучення від церкви. Суддям сплатити усі витрати по цій справі, а секретарю суду - 100 угорських золотих.

Пояснюється все просто. У білому греко-католицькому духовенстві ще залишились деякі зовнішні риси православ'я, тоді як василіяни займали однозначно прокатолицьку позицію. За таких умов нунцій підтримав тих, хто більше навертав "схизматиків" до папського престолу.

Ось такий слід залишили отці василіяни у кам'янецькій історії.

У листопаді 1795 року, в зв'язку з приєднанням Поділля до Російської Імперії, монастир був перетворений у православний, яким був ще майже 140 років до 30-х років ХХ ст. Але це вже інша історія.