To the main menu | to the history page | to the articles list

Перейти у головне меню

Будзей О.
Подолянин, 2003. - 12 грудня.

Шпитальна

Передусім, з'ясуємо: як правильно називати вулицю - Госпітальна чи Шпитальна? Якщо раніше без жодних варіантів писали тільки "Госпітальна", то тепер усе частіше натрапляємо (скажімо, в монографії Миколи ПЕТРОВА чи в науково-популярному нарисі Ольги ПЛАМЕНИЦЬКОЇ) на варіант "Шпитальна". Виявляється, до російського слова "госпиталь" українська мова має два відповідники - госпіталь і шпиталь. Якщо в давніх російсько-українських словниках на першому місці подавався варіант "госпіталь", а варіант "шпиталь" на другому, та ще й з ремаркою "застаріле слово", то сучасні словники (наприклад, російсько-український і українсько-російський словник Миколи ЗУБКОВА, виданий 2001 р. харківським видавництвом "Фоліо" у серії "Бібліотека державної мови") подають на першому місці відповідник "шпиталь" і тільки на другому - "госпіталь". Утім, ще 1970 р. тонкий знавець української мови Борис АНТОНЕНКО-ДАВИДОВИЧ у книжці "Як ми говоримо" переконливо довів, що в українській мові за словом "шпиталь" є давня народна й літературна традиція. Отож, не відкидаючи для назви вулиці варіанту "Госпітальна" (його офіційно 11 вересня 1990 р. затвердила президія міськради), послуговуватимемося здебільшого варіантом "Шпитальна".

Шпитальна - це найдовша вулиця вірменських кварталів Старого міста. Починається вона на Вірменському ринку між кафе "Мрія" (№2) і садибою колишньої консисторії (№4). А закінчується, зробивши три крутих повороти, на Руській вулиці. Підсумкові показники Шпитальної: справа - №14, зліва - №19. По ходу руху Шпитальної вулиці на ній послідовно фінішують Комендантський та Тісний провулки, вулиці Тринітарська, Довга та Вали. А ще це одна з небагатьох вулиць Старого міста, яку ні разу не перейменовували: і в часи царської Росії, і при радянській владі, і в незалежній Україні вона називалася і досі називається Госпітальною (Шпитальною).

Найвідоміші споруди вулиці - колишній вірменський шпиталь (№3) та колишні казарми фортеці (№14), в яких, до речі, після 1816 р. тривалий час розміщувався військовий шпиталь. Отож, назва вулиці має серйозне підґрунтя.

ФотоІсторію вірменського шпиталю детально досліджував відомий історик подільської медицини Євген МАЗУРИК (1925 - 2003). Отже, згідно з викладками Євгена Васильовича, 1614 р. кам'янецькі вірмени на власні кошти збудували кам'яний шпиталь для бідних, який складався з кількох споруд. До наших днів збереглася одна з них - двоповерховий будинок у формі літери Г (сучасна адреса - Шпитальна, 3). Дім ніби ізольовано від міського шуму. Тільки з півдня є великі в'їзні ворота завширшки до 3 м. Хоч будинок усередині та зовні впродовж трьох століть не один раз перебудовували під житлове приміщення, але він зберіг самобутній старовинний вигляд.

У дотурецький період (тобто, до 1672 р.) у місті було ще два шпиталі - при костелах св. Лазаря (Петропавлівська вулиця) та св. Катерини (Францисканська вулиця). Обидва шпиталі зазначено на мідьориті Кипріяна ТОМАШЕВИЧА 1673-1679 рр. Але це були не лікувальні заклади, а притулки для хворих і калік, а також для колишніх солдат кам'янецької залоги, що доживали віку. Мешканцям цих притулків видавали дерев'яні лежаки, які замінювали їм ліжка, паливо, одяг, крупи, борошно тощо. Названі шпиталі були невеликими будинками, розділеними на чоловічу та жіночу половини. Влаштовані до притулку виконували роботу двірників, сторожів, співали в церковному хорі, молилися за тих, хто їм давав пожертви, виконували дрібні доручення духовенства.

Вірменський ж шпиталь, на відміну від шпиталів при костелах, був справжнім лікувальним закладом. Тут молоді вірменки, які володіли секретами вірменської та арабської медицини, успішно лікували цілу низку хвороб. Сюди надходили ліки зі Сходу. Вірменський шпиталь - це найдавніший відомий нам лікувальний заклад міста.

Оскільки вірменська громада витратила багато коштів на будівництво шпиталю, то звернулася до польського короля Сигізмунда ІІІ з клопотанням надати дотацію на утримання шпиталю. Але Сигізмунд ІІІ відповів, що не личить вірменам, людям заможним, просити допомогу в короля. І розпорядився запровадити для вірменів новий податок на утримання шпиталю. Так, вірмени-торгівці за кожен виїзд і повернення з Туреччини повинні були сплачувати три польських гроші від кожного коня. Вірмени-м'ясники за кожну голову великої рогатої худоби сплачували по два гроші, а дрібної - по грошу. З кожної хури дров, провезених через Руську браму, одне поліно віддавали шпиталю.

У шпиталі, за здогадкою краєзнавців Миколи БОРКОВСЬКОГО та Сергія ШКУРКА, проводили не тільки терапевтичне лікування, а й хірургічні операції. На початку 1960-х рр. навпроти Комендантського провулка, нижче від будинку №6 на Шпитальній вулиці, артіль імені ХХ з'їзду будувала цех. Коли вирили котлован, у ґрунті на глибині 1,5-2 м допитливий Микола Борковський виявив багато людських кісток. Вони лежали безладно - як великими масами, так і поодинці. Траплялися скелети без ніг і рук. Отже, на цьому місці, напевно, був госпітальний цвинтар. До того ж, у потічку Сергій Шкурко знайшов давній хірургічний пінцет. Місцеві хірурги Микола КОМІСАРОВ і Євген КІВІЛЬША підтвердили, що знайдений Сергієм Кириловичем предмет - це, справді, хірургічний інструмент.

Коли 1672 р. Кам'янець захопили турки, то вірменський шпиталь, цілком очевидно, припинив діяльність.

Казарми фортеці - одна з найвідоміших кам'янецьких пам'яток. Казарми збудували в 1760-1788 рр. недалеко від Руської брами, з якою вони утворили оборонний вузол на півдні Старого міста. Хто ж збудував казарми? Оскільки їх ще називають Віттовими казармами, то, звісно, їх будівничим був знаменитий комендант фортеці, військовий інженер, архітектор Ян де ВІТТЕ. В давніх публікаціях так і писали: проект склав і будівництвом керував Ян де Вітте. Згодом з'явився варіант: казарми збудували Ян де Вітте або Станіслав Завадський. А в останніх публікаціях, скажімо, в путівнику Ольги ПЛАМЕНИЦЬКОЇ та Ігоря ДАНІЛОВА "Кам'янець-Подільський - фортеця на острові" (2003 р.) читаємо: до зміцнення кам'янецьких укріплень долучився польський архітектор Станіслав ЗАВАДСЬКИЙ, який збудував у місті військові казарми.

У казармах до 1816 р. розміщувалася міська залога. Коли кам'янецька фортеця втратила оборонне значення, казарми переобладнали під військовий шпиталь. У липні 1830 р. на Поділлі, зокрема в Кам'янці-Подільському, спалахнула епідемія холери, тож сюди відрядили групу військових лікарів. Ось так у січні 1831 р. до Кам'янця потрапив молодий військовий лікар Володимир ДАЛЬ - майбутній укладач знаменитого чотиритомного тлумачного словника живої російської мови. Штаб боротьби з холерою містився якраз у військовому шпиталі. Ось тут у нашому місті й служив Володимир Іванович.

У новітній час у колишніх казармах розміщувалися: до війни - хлібозавод, під час окупації міста німцями - конюшні, а одразу ж після визволення тут розмістили махоркову (невдовзі тютюново-махоркову, а згодом тютюнову) фабрику. 1995 р. підприємство перебралося в нові корпуси на вул. Крип'якевича - і старі казарми опустіли... Вони досі чекають, хто в їх старі стіни вдихне нове життя.

Найвідомішим мешканцем вулиці Шпитальної був, напевно, Олександр ПРУСЕВИЧ - автор популярного історичного нарису польською мовою "Кам'янець-Подільський" (1915 р.). Йому на початку ХХ ст. належав на Шпитальній невеликий кам'яний будинок з чотирма колонами. Нині це будинок №7.

А під час турецького панування в місті (1672-1699 рр.) на Шпитальній стояв будинок, в якому, згідно з переказами, був "кам'яний мішок" - льох, куди євнухи кидали за різні провини одалісок - служниць із гаремів пашів. На початку ХХ ст. на цьому місці залишився тільки великий кам'яний льох, засипаний зовні землею. Це був неначе невеликий земляний курган. Із заходу льох мав вхід, а з півдня - два невеличких віконечка, які дивилися на річку. Вікна мали товсті залізні ґрати. Стіни льоху були завтовшки понад 1,5 м. Якийсь громадянин Дунін купив цю ділянку землі, згріб з льоху землю й над ним надбудував із цегли другий поверх. Тепер це будинок №5.

Варто ще згадати будинок №6. Тут під час турецької окупації міста була кам'яниця, відведена вірменам для богослужіння, оскільки їх храми було зруйновано або перетворено на мечеті. А в новітні часи тут розміщувався винний цех згадуваної вище артілі імені ХХ з'їзду, згодом - ірисний цех заводу продтоварів.