Валерій СТЕПАНКОВ, Олександр ЗАВАЛЬНЮК, Іван КОСТЕВИЧ

Столиця Дністрянського Пониззя

Протягом своєї багатовікової історії український народ створив чимало неповторних культурних цінностей. Відшукати, зберегти і, по можливості, відродити ці історико-культур-ні надбання, ознайомити з ними громаду - таке важливе завдання науковців, дослідників, краєзнавців та істориків. Серед національно-культурних цінностей краю Подільського вагоме місце, поряд з іншими, займають пам'ятки археології та архітектури, в яких, певною мірою, матеріалізовані основні напрямки давньої та середньовічної історії цього чарівного куточка України.

Одним із відомих історико-археологічних комплексів Середнього ПОДНІСТРОВ'Я є залишки давньоруського міста Бакота, яке ототожнюється за територією з колишнім селом Бакота Кам'янець-подільського району, затопленим водами Дністра після спорудження Могилів-Подільської ГЕС. Перші археологічні обстеження та дослідження у Бакоті були пооведені 100 років тому В. Б. Антоновичем, К. М. Мельник, Ю. Й. Сіцінським. Протягом двадцятого століття археологічні та краєзнавчі роботи у Середньому Подністров'ї, і зокрема в регіоні Бакоти, були продовжені...

Книга "Бакота", яка щойно побачила світ у Центрі Поділлєзнавства (м. Кам'янець-Подільський, 1994), є комплексним історико-археологічним дослідженням, яке розкриває не тільки широкі сторінки літописної Бакоти, але й передісторію її створення, тобто вивчення старожитностей різних епох і культур, особливо тих, що відносяться до першого та початку другого тисячоліть нової ери у Бакотському регіоні.

Багаторічними були розкопки та краєзнавчі пошуки археологічних експедицій Кам'янець-Подільського державного педагогічного інституту та Інституту археології Національної Академії Наук на місці давньоруської столиці Дністрянського Пониззя XII-XIII ст. - міста Бакоти. Стаціонарні археологічні та розвідкові роботи, проведені в Бакоті та її окрузі, дали можливість авторам книги - доктору історичних наук І.І.Винокуру ти кандидату історичних наук П. А. Горішньому яскраво відтворити історію заселення мікрорегіону з найдавніших часів, простежити соціально-економічні, культурні та політичні передумови формування одного з головних міських осередків XII-XIII ст. у Середньому Подністров'ї. З'ясувалося, що в мікрорегіоні майбутньої давньоруської столиці Пониззя відбувався процес еволюції і консолідації значних угруповань східнослов'янських племен, що знайшло свій вияв у функціонуванні "гнізд" поселень першої і другої половини першого тисячоліття нашої ери. Це, зокрема, селища черняхівської культури ІІ- V ст. н. е. та епохи Київської Русі ІХ-XIII ст.

Матеріальна і духовна культура східнослов'янського населення першого і початку другого тисячоліть нової ери у Середньому Подністров'ї найяскравіше відображена саме у старожитностях Бакоти. Археологічні матеріали не тільки зафіксували поступальний соціально-економічний розвиток суспільства, але й дали змогу визначити процес формування у Бакоті та її окрузі важливого східнослов'янського язичницького центру. Саме на місці останнього і виник у кінці XI - на початку XII ст. давньоруський християнський скельний печерний монастир, який відіграв значну роль у поширенні та перемозі християнської релігії у Середньому Подністров'ї, сприяв формуванню давньоруської столиці Пониззя.

Автори книги глибоко-змістовно відтворили історичну топографію давньоруської Бакоти, яке у своїй основі складалося з дитинця, центральної міської забудови і посаду (окольного града), а також феодального замку та скельного печерного монастиря. Вони показали столицю, яка виросла на фундаменті високорозвинутої сільської округи. Археологічні дослідження дозволили їм віднайти залишки залізоробних та гончарних майстерень, що, природно, як і вигідне розташування місцевості на водному торговельному шляху, сприяли розвитку Бакоти. Місто було розташоване на мальовничому лівому березі Дністра. Ця місцевість характеризується надзвичайно зручними для населення природними умовами. Як відзначають дослідники-геологи, географи, краєзнавці та археологи - у середній течії лівобережжя Дністра досить розвинута гідрографічна сітка. На вказаній ділянці характерна значна кількість річок, що впадають з півночі у Дністер: Збруч, Жванець, Смотрич, Мукша, Тернава, Студениця, Ушиця, Калюс. Історико-топографічною особливістю Бакоти було те, що тут у Дністер впадають маленькі річечки Градівка та Рудка, з устями яких пов'язані терасовидні уступи дністровської заплави та надзаплави. Отже, в книзі ведеться розповідь про один з мікрорегіонів Середнього Подністров'я, надзвичайно придатний для осілого життя людей. З цього погляду цікавий і лінгвістичний аналіз самого найменування - Бакота. За етимологією кандидата філологічних наук, доцента С. Є. Вайнтруба, назва "Бакота" означає: "ба" - бахвал, корінь - "кот"- "хотение". Звідси "Бакота" - бажане місце. Аналогічна за своїм змістом і етимологія іншої середньодні-стровської давньоруської назви - "Хотєнь" (Хотин).
Тепер, після затоплення, місцевий бакотський ландшафт дещо змінився. Всі ділянки перших і других надзаплавних терас опинилися під водою. На місці колишнього села (а значить і залишків давньоруського міста) розлилося широке море. Тільки високі ділянки корінного берега, на превелике щастя, не затоплені. У зв'язку з цим вони доступні для подальших археологічних та краєзнавчих досліджень. Особливо показові у цьому плані розкопки, проведені в урочищі На Клині. Тут вчені виявили історико-культурну та соціально-економічну спадкоємність у заселенні лівого берега Дністра в II-V ст. н. е. до XII- XIII ст. Тут виявлено 64 черняхівських жител (в тому числі 38 напівземлянок), 16 жител-напівземлянок перехідного періоду (кінця IV-першої половини V ст. н. е.) від черняхівської культури до культури ранньосередньовічних слов'ян V-VII ст. н. е., 10 будинків VI-VIII ст. н. е., 7 жител і господарських споруд IX-XI та ХІІ-ХІІІ ст. І.І. Винокур та П.А. Горішній роблять вагомий акцент на стабільності соціально-економічного та історико-культурного розвитку населення в середині І тисячоліття нової ери. Відкриті комплекси кінця IV-V ст. н. е. надзвичайно показові. Вони досліджені вченими-істориками не тільки в урочищі На Клині, а також в селі поблизу Теремців. В урочищі На Клині, крім житлових комплексів та господарських споруд, відкриті черняхівські гончарні горни, залишки залізоробного виробництва черняхівської культури, а також середини і третьої чверті першого тисячоліття н.е.. Цікаво, що на окремих поселеннях Бакотського мікрорегіону відкрито й об'єкти язичницького культу - жертовники-капища, які засвідчують певний рівень розвитку релігії та язичницького центру, що сформувався в регіоні Середнього Подністров'я. На території давньоруського міста вченими зафіксовано важливий культовий об'єкт - Християнський монастир ХІ-ХІV ст.

Оскільки Бакота у ХІІ-ХІІІ століттях була столицею всього Дністрянського Пониззя, то І.І. Винокур та П. А. Горішній простежили розміщення та співвідношення в одному з мікро-регіонів Середнього Подністров'я давньоруських городищ та цілої групи поселень XI-XIII ст. Тут виявлено 31 городище та 75 селищ. Безпосередньо на території літописної Бакоти - це городища в урочищі Скельки, на Білій Горі та Теремецькій Горі. В радіусі (3-15 км) навколо Бакоти функціонували городища: Стара Ушиця, Пижівка, Подільське, Дерев'яне, Калюс, Пилипи Хребтіївські, Куча, Хребтіїв, Лоївці... Серед вказаних археологічних пам'яток є й літописні міста. Це, крім Бакоти, Ушиця, Каліус, а на правому березі Дністра - Кучулмин, Василів Хотень (Хотин). Чому ж саме Бакоті судилося стати центральним містом Пониззя XII-XIII ст.? Археологічні дослідження І.І. Винокура та П.А. Горішнього показали, що цьому сприяли природничо-географічний, соціально-економічний, релігійно-культурний та політичний фактори. Історична топографія та техніка домобудування у Бакоті XII-ХІІІ століть знаходять прямі паралелі у цілому ряді інших міст Південно-Західної Русі (Галич, Плісненськ, Колодяжин, Ленківці, Василів, Звенигород). На території Бакотського посаду функціонували гончарні майстерні, металургійні печі, ковальські кузні, що знайшло підтвердження у книзі.

Важливим у розвитку Бакоти був і політичний фактор. Літописні матеріали засвідчують, що у місті перебували і виконували адміністративні функції намісники бояри з княжого Галича. Недарма різні військово-політичні колізії в умовах міжусобної боротьби на землях Південно-Західної Русі у XII-XIII ст., а також боротьби з ординцями у середині XIII ст. знайшли своє відображення в історичних матеріалах. При цьому Бакота у вказаних колізіях виступала, крім усього, як значний політичний осередок Галицького князівства.

Вчені-історики І.І. Винокур та П. А. Горішній зробили глибокий аналіз щодо конкретної ролі Бакоти в історії Південно-Західної Русі, довели, що середня течія Дністра була своєрідним стрижнем, який об'єднував навколо себе східнослов'янські племена уличів та тиверців. Літопис руський зафіксував па своїх сторінках колоритні події соціально-політичної боротьби в районі Бакоти. Розповідь відає про військову експедицію 1159 року, яку організував зрадник - князь Іван Берладник, який приїхав у Середнє Подністров'я (район Ушиці) разом із своїми союзниками - половцями. В середині XIII ст. Бакота неодноразово згадується в літописі у зв'язку з галицькими намісниками Судичем і Миліем, а також антифеодальним рухом та боротьбою центральної Галицько-Волинської військово-політичної адміністрації проти зрадників загальнодавньоруських інтересів - князів Болохівської землі. Йдеться в літописі і про керівника державної канцелярії Данила Романовича - печатника Кирила (Курила). Останній після наведення порядку в Середньому Подністров'ї й придушення болохівських князів (з 1246-47 по 1281) роки був висунутий Данилом Романовичем у митрополити і невдовзі став митрополитом Київським.
Після лихоліття ординського пограбування чисельність жителів Бакоти зменшилася. Хоча у самій Бакоті не було активних військових дій, оскільки намісник Милій перейшов на бік татаро-монголів. Фортифікаційні споруди у містах за наказом ординських баскаків були в середині XIII століття знищені. Частина населення залишила місто, ховаючись у навколишніх лісах і ярах, а також вливаючись до контингенту сільського населення.

У XIV-XV століттях відбувається процес часткової стабілізації й дальшого соціально-економічного розвитку в регіоні Бакоти, але історична доля колишньої столиці Дністрянського Пониззя була вже вирішеною: з цілого ряду соціально-економічних та політичних факторів з середини XIV (після 1362р.) столицею Поділля стало місто Смотрич, а трохи згодом (1385 р.) - Кам'янець-Подільський.
У час відродження національної освіти і культури книга "Бакота" конче прислужиться історикам, археологам, краєзнавцям, вчителям, всім тим, хто цікавиться історією України та Подільського краю.

Валерій СТЕПАНКОВ,
професор, доктор, історичних наук.
Олександр ЗАВАЛЬНЮК,
декан історичного факультету.
Іван КОСТЕВИЧ,
член Спілки журналістів України.