Логотип НПП



В головне меню

Історія / Література

Список статей

ДО 55-РІЧЧЯ ВИЗВОЛЕННЯ КАМ'ЯНЦЯ-ПОДІЛЬСЬКОГО
РАТНИЙ ПОДВИГ ТАНКІСТІВ

ПІД ЯРМОМ ОКУПАЦІЇ

Захопивши 10 липня 1941 року Кам'янець-Подільський, німецько-фашистські загарбники встановили тут, як і в інших окупованих районах України, кривавий "новий порядок". Місто стало центром "Крайзгебіту" (округу), до якого входило п'ять районів південної частини області. Гебітскомісаром призначено затятого нациста РАЙНДЛЯ, людину жорстоку і люту. В місті діяв і орган місцевого "самоврядування", але бургомістр не обирався, а призначався з числа тих, хто готовий був служити окупантам. Він був по суті одним із чиновників апарату гебітскомісара.

Німецький рейх, як і будь-яка країна з тоталітарним режимом, був поліцейською державою. Тому Райндль, виконуючи роль кам'янець-подільського правителя, спирався на чисельні каральні органи: СД, політичну поліцію (гестапо), поліцію порядку, допоміжну поліцію, жандармерію, зондеркоманди СС, підрозділи охоронних військ.

Однією з основних функцій окупаційних властей було "умиротворення" місцевого населення. В перекладі на звичайну мову це означало винищення "ворогів рейху" - євреїв, компартійних працівників, комісарів Червоної Армії, радянських активістів, всіх тих, хто чинив опір фашистському режиму.

Німецька бомбардувальна авіація, яка базувалась на аеродромах у північній Румунії, одержала завдання приступити до винищення євреїв в Кам'янці-Подільському ще до того, як розпочнеться наступ німецьких, румунських і угорських військ від Прута в північному і північно-східному напрямках.

Нацистам було відомо, що значна частина кам'янець-подільських євреїв мешкає в центральній частині Старого міста. І коли німецька авіація вчинила перший масований напад на наше місто (це сталося 30 червня 1941 року), то дотла були зруйновані якраз житлові будинки на Центральній площі та вулиці Рози Люксембург (тепер вул.Довгій).

Враховуючи те, що Кам'янець-Подільський розташовувався на значній відстані від головних залізничних магістралей і великих міст, рейхскомісар Гімлер доручив Райндлю влаштувати в Кам'янці-Подільському гетто для наступного знищення угорських євреїв.

З липня аж до кінця 1941 року як гетто служило все Старе місто, звідки окупанти виселили всіх жителів. А розстрілювали їх на північних околицях міста, біля колишніх порохових складів і в тому місці теперішнього Жовтневого масиву, в якому утворилась велика площа. Тут фашистські недолюдки розстрілювали місцевих євреїв, які не встигли евакуюватись у радянський тил. Бідолашних звозили до гетто з Старої Ушиці, Оринина, Смотрича, Жванця та інших містечок. Вони разом з угорськими євреями чекали тут свого трагічного кінця. В цьому місці і біля будинків колишньої школи прикордонників, розташованих на східних околицях міста, вбивали і героїв Кам'янець-Подільського антифашистського підпілля, колишніх партійних і радянських активістів, військовополонених.

Найжахливіший злочин вчинили Райндль та його підручні наприкінці 1942 року. Райндль наказав поліції виявити дітей змішаних шлюбів (євреїв з українцями, росіянами, поляками), відправити їх на єврейське кладовище і там знищити. Але гестапівці і шуцмани не стали витрачати набої. Загнавши близько 500 бідолашних дітей віком від 5 до 12 років у глибоку яму, живцем поховали їх.

За час окупації нашої області німецько-фашистськими загарбниками в Кам'янці-Подільському було розстріляно 79 тис. громадян єврейської, української, російської і польської національностей, 6 тис. радянських військовополонених.

Меті тотального винищення "ворогів рейху" і обезлюднення української землі підпорядковувалась і продовольча політика правителів рейху. Картки на право одержання харчового пайка видавались лише працюючим. А оскільки в Кам'янці-Подільському діяли тільки кілька підприємств, які переробляли продукцію землеробства, у тому числі тютюн (наша тютюнова фабрика якраз і працює з того часу), то в промисловості міста було зайнято близько однієї тисячі чоловік при 30-тисячному населенні. Були безробітними і вчителі (в кінці 1941 року закрили всі навчальні заклади), працівники культури та більша частина медиків.

Тим, хто працював, видавались мізерні пайки - по 150-200 грамів хліба на день і 1-2 кілограми круп на місяць. Безробітні не одержували допомоги. Вони змушені були рятувати своє життя обміном свого одягу, білизни, взуття, іншого майна на продукти харчування або переселятись у сільську місцевість.

В результаті постійного недоїдання в місті поширювались так звані соціальні хвороби - дистрофія, туберкульоз. Стрімко зростало число захворювань висипним і черевним тифом, дифтеритом. Усі згадані фактори привели до того, що населення Кам'янця-Подільського з липня 1941 до квітня 1944 року скоротилось із 37 тисяч до 11 тисяч.

Фашисти заподіяли Кам'янцю-Подільському великої матеріальної шкоди. Вони висадили в повітря залізничний вокзал, корпус швейної фабрики, будинок колишнього інституту народної освіти, водолікарню, зруйнували 560 житлових будинків. Загальна сума збитків, заподіяних окупантами господарству міста, становила 157 млн.крб.

Незважаючи на економічний занепад нашого міста в період окупації, воно не втратило військово-стратегічного значення. Адже від Кам'янця-Подільського брала початок одноколійна залізниця, яка зв'язувала середнє Подністров'я з магістралями Одеса-Львів, Київ-Брест. Він був вузлом густої мережі шосейних доріг, які вели на південь до Жванецької переправи, на захід - до Кудринець і Скали-Подільської, на північ - до Проскурова, на північний схід - через Дунаївці і Нову Ушицю до Вінниці.

Ось чому гітлерівське командування на початку 1944 року оголосило Кам'янець-Подільський "фортецею". Це означало, що його гарнізон у разі відходу німецьких військ мав обороняти місто тривалий час.

Ще восени 1943 року, коли наші війська вийшли до Дніпра і місцями форсували його, генерал-фельдмаршал Е.Манштейн наказав розпочати спорудження навколо Кам'янця-Подільського укріплень. Тоді з'явились протитанкові рови, траншеї, мінні поля на північних і східних околицях міста. До оборони були пристосовані башти та інші споруди Старої та Нової фортець, бастіони Старого міста.

Німецький гарнізон поповнився польовими частинами, артилерійськими, мінометними і кулеметними підрозділами. Коли радянські війська підійшли до Кам'янця-Подільського, в його гарнізоні нараховувалось 5 тис. солдатів і офіцерів, 64 танки, штурмові гармати, 80 польових гармат, близько 400 кулеметів.

Взятий в полон під час штурму міста німецький унтер-офіцер ПАУЛЬС розповів:
- Наші офіцери неодноразово підкреслювали, що від того, зуміють, чи не зуміють німецькі частини утримати Кам'янець-Подільський, залежить життя багатьох тисяч наших солдатів, що відходять за Дністер. Ціною власного життя ми повинні були виконати наказ генералів - не здавати Кам'янець-Подільський, в крайньому разі до того часу, поки переправляться через Дністер наші найголовніші сили. Маючи наказ утримувати місто до останнього солдата, ми відкрито називали себе "смертниками".

РЕЙД ДО КАМ'ЯНЦЯ-ПОДІЛЬСЬКОГО

Після того, як знекровлені в напружених боях на лінії Проскурів-Тернопіль німецькі танкові і піхотні дивізії припинили контрнаступ, радянське командування прийняло рішення здійснити завершальний етап Проскурівсько-Чернівецької операції військ 1-го Українського фронту.

Цього разу до складу ударної групи наших з'єднань увійшли 1-а і 4-а танкові армії генералів М.КАТУКОВА і Д.ЛЕЛЮШЕНКА і два стрілецькі корпуси з 60-ї армії генерала І.ЧЕРНЯХОВСЬКОГО.

Добре укомплектована 1-а танкова армія мала виконати найважливіше завдання нашої ударної групи військ - при допомозі 4-ї танкової армії і стрілецьких з'єднань прорвати оборону ворога північніше Скалата Тернопільської області і, розвиваючи стрімкий наступ у південному напрямку, розсікти тили ворожої 4-ї танкової армії генерала Рауса аж до Карпат.

Оскільки наша 4-а танкова армія зазнала великих втрат на початковому етапі наступальної операції, то перед нею ставилось більш обмежене завдання - оволодіти районом Кам'янця-Подільського і діючою Жванецькою переправою на Дністрі.

Хоч обидві наші танкові армії у зв'язку з весняним бездоріжжям відчували перебої у постачанні їх пальним і боєприпасами, вони розпочали наступ у визначений строк опівдні 21 березня.

В смузі ударної групи військ 1-го Українського фронту ворог чинив запеклий опір, місцями переходив в контратаки, проте вже в перші години наступальних дій наші з'єднання визволили Скалат, наступного дня - Гримайлів. 23 березня танкісти генерала М.Катукова зав'язали бій за Чортків, а генерала Д.Лелюшенка - оволоділи Гусятином і Скалою-Подільською.

Основні сили 4-ї танкової армії, залишивши в Гусятині 62-у танкову бригаду полковника С.ДЕНИСОВА з метою блокувати спроби проскурівської групи противника прорватись на захід, вранці 24 березня рушили в рейд до Кам'янця-Подільського. З боку Скали-Подільської в напрямку Оринина мчала 63-я Челябінська танкова бригада полковника М.ФОМИЧОВА, а 17-а механізована бригада полковника М.МЕДВЕДЄВА просувалась зі Скали-Подільської до Мельниці-Подільської, щоб прорватись до Жванецької переправи. Завдання оволодіти Жванцем і понтонним мостом на Дністрі ця бригада успішно виконала 25 березня з допомогою 126-го окремого танкового полку і батальйону автоматників з 16-ої мехбригади.

Стрімко долали відстань до Кам'янця-Подільського підрозділи 61-ої Свердловської танкової бригади полковника М.Жукова, які просувались попереду основних сил 4-ої танкової армії. Вони сміливо вступали в бій з ворожими заслонами, створеними противником у великих населених пунктах.

Перший бій передового загону цієї бригади стався опівдні на північній околиці Чемеровець. При перших же пострілах наших танків обслуга німецьких гармат і кулеметів розбіглась, і шлях до Кам'янця-Подільського став вільним. В Почапинцях танкова бригада розгромила штаб німецької 7-ої танкової дивізії. в Лянцкоруні - роту "тигрів" і колону автомашин, що рухались у бік Скали-Подільської.
Гітлерівські генерали зробили спробу зупинити війська 4-ої танкової армії. Три години фашистські "юнкерси" бомбардували колони наших військ в Жерді і поблизу цього села. З нашого боку були втрати, однак уже ввечері танкові і механізовані бригади знову пішли вперед.

А тим часом Челябінська бригада, оволодівши Оринином, а потім хутором Козак, стала повільно просуватись по Довжку в напрямку фортеці. До командира одного з підрозділів батальйону автоматників підійшов місцевий житель В.ВОСП'ЯНСЬКИЙ, який запропонував пробратись до розвилки доріг біля спиртзаводу і там вдарити по ворожих військах, які суцільною колоною відходили в бік Жванця за Дністер. У потрібне місце три танки провів Восп'янський, а роту автоматників - його 16-річна донька Наталія.

Наші танки і піхотинці, зайнявши зручні позиції на пагорбах біля спиртзаводу, за командою відкрили вогонь по фашистській колоні з усіх видів зброї - гармат, кулеметів, автоматів. Спочатку запалали бензовози, а потім - інші автомашини. Через годину горіла вся колона від спиртзаводу до фортеці.

Цієї ночі челібінці захопили весь Довжок, Янчинці (Колибаївку), Татариски і Кубачівку (тепер с.Смотрич).
А тим часом на Довжок увійшли підрозділи 61-ої Свердловської танкової і 49-ої механізованої бригад. Вони повернули в бік Зіньковець, які німці перетворили в міцний вузол оборони. Раптова поява наших танків із засвіченими фарами викликала паніку серед фашистів. Безладно відстрілюючись, вони тікали до Біланівки і Польських фільварків. На полі бою ворог залишив 56 гармат і мінометів, багато кулеметів, близько 200 вбитих і поранених.

ПРОРИВ У СТАРЕ МІСТО

Наступного дня штаб танкової армії розмістився в Оринині, а командарм Д.Лелюшенко прибув на Довжок. Потрібно було з'ясувати оперативну обстановку і відповісти на питання - штурмом брати місто негайно чи зачекати підходу полків однієї з дивізій 30-го стрілецького корпусу генерала Г.ЛАЗЬКА, який переходив у підпорядкування командування 4-ої танкової армії.

Коли ж наші розвідники (це були колишні кам'янчани, які в 30-их роках з комсомольськими путівками виїхали на уральські новобудови) доповіли, що Кам'янець-Подільський оперезаний з півночі, сходу і південного сходу протитанковими ровами і мінними полями, а основні сили ворожого гарнізону зосереджені на північних околицях міста і в районі залізничного вокзалу, генерал вирішив брати місто силами однієї танкової армії, не порушувати давню традицію східних слов'ян - завдати удару по ворогу там, де він його чекав.

Таке рішення командарм прийняв, хоч після виснажливих боїв за Волочиськ, залізничну станцію Війтівці, Скалат війська 4-ої танкової армії увійшли в район Кам'янця-Подільського в дуже ослабленому складі. Як свідчать бойові донесення штабу армії, адресовані маршалу Г.ЖУКОВУ, чисельність особового складу Уральського танкового корпусу становила лише одну десяту частину штатної, а кількість бойової техніки - п'яту частину. Не вистачало дизельного пального і особливо - боєприпасів, бо у зв'язку з нельотною погодою транспортна авіація не могла доставляти вантажі, потрібні військам.

У танкових і механізованих частинах, які мали штурмувати місто, нараховувалось всього 708 стрільців, 67 танків, 34 гармати, 55 мінометів. Перевага німців була значною в польових гарматах, кулеметах, а в живій силі - майже п'ятикратною.

Основні сили 6-го гвардійського механізованого корпусу генерала О.АКИМОВА мали форсувати Смотрич біля Татарисок і Цибулівки, а на Свердловську танкову і Унечську мотострілецьку бригади покладалось завдання оволодіти фортецею і прорватись у Старе місто, використавши Замковий міст.

Але першим вступив у бій 1-ий мотострілецький батальйон 16-ї мехбригади полковника В.РИВЖА, підсилений танками, артилерією і мінометами. Він пішов у наступ з боку Пудловець у 16-ій годині, на годину раніше початку загального штурму міста, щоб дати зрозуміти противнику, що "основний" удар радянські війська завдадуть таки з півночі, звідки він і чекав його. Основні ж сили танкової армії розпочали наступ о 17-й годині після залпу "катюш" і короткої артилерійської підготовки з заходу, півдня і південного сходу.

Надзвичайно складним було завдання оволодіти фортецею, Замковим мостом і ліквідувати вузол опору противника, створений там, де збереглись залишки колись могутніх Вірменських бастіонів. Проте і це завдання уральці виконали з честю.

Автоматники Унечської бригади, підтримувані артилерійським дивізіоном капітана С.ХУДЯКОВА і танками Свердловської бригади, спочатку притиснули фашистів до валів Нової фортеці, а потім погнали їх до Замкового мосту. Коли наші піхотинці зрозуміли, що гітлерівці не збираються захищати Стару фортецю, вони, перебивши охорону мосту, на плечах відступаючого ворога вдерлись у Старе місто і біля старих міських воріт захопили плацдарм.

А в цей час артилерійська батарея лейтенанта Я.ХАРДИКОВА відкрила прицільний вогонь по ворожих скорострільних гарматах, мінометах і кулеметах, які закріпились на Вірменських бастіонах. Вогонь наших гармашів був настільки влучним, що в лічені хвилини цей вузол опору ворога перестав існувати. Бійці саперного взводу Унечської бригади під командуванням лейтенанта ДЕМИДЕНКОВА приступили до розмінування Замкового мосту. Коли сапери закінчили свою справу, по мосту на граничній швидкості промчали перші два танки старшого лейтенанта, Героя Радянського Союзу В.ЗІНЧЕНКА та лейтенанта І.ЗАЇКІНА, а за ними - інші. На превеликий жаль, коли танкісти Свердловської бригади і автоматики Унечської мотострілецької бригади розпочали очищення південної частини Старого міста від гітлерівців, один з фашистських "тигрів" прошив борт танка Героя Радянського Союзу, і він та інші члени екіпажу бойової машини загинули.

Основні сили ворога, які утримували Старе місто, намагались зупинити радянські танки біля руїн будинків на Центральній площі. Але і звідти їм довелось тікати.

Гітлерівці зробили спробу використати останній рубіж оборони біля Вітряної брами. Але наші автоматники захопили Кушнірську башту і перетнули шлях відходу противника до Старого (польсько-фільварецького) мосту. До десятої години вечора німецькі підрозділи, затиснуті уральцями з усіх боків, склали зброю.

Здобуття фортеці і Старого міста в Кам'янець-Подільському стало однією з найяскравіших сторінок славної бойової історії Уральського танкового корпусу.

ШТУРМ НОВОГО ПЛАНУ

Командування ворожого гарнізону повірило в те, що основні сили радянських військ збираються форсувати Смотрич біля Пудловець,оволодіти садибою радгоспу (тепер учгосп аграрно-технічної академії) і звідси завдати головного удару. Ось чому німці прогавили момент виходу наших основних сил одночасно на Руські фільварки і південно-східні околиці міста. Поки німецькі полковники міркували над питанням, звідки чекати головного удару, наші танкісти і піхотинці досягли вирішального успіху.

Загальне командування частинами, які вели наступ з південного сходу здійснював командир 49-ої, мехбригади полковник П.ТУРКІН. Ще на світанку 25 березня він наказав бійцям саперного взводу відшукати місця, зручні для переправи танків і піхоти через Смотрич. Це завдання було успішно виконано з допомогою місцевих жителів.

Війська, зосереджені на Татарисках і в Кубачівці, перейшли в наступ одночасно з бригадами Уральського танкового корпусу після залпу "катюш".

Другий мотострілецький батальйон капітана СЄДІНА з 49-ої мехбригади і підрозділи 29-го окремого танкового полку полковника К.СЕРГЄЄВА з самохідними гарматами і мінометами форсували Смотрич біля Цибулівки і, просуваючись вздовж протитанкового рову, досягли залізничного переїзду біля Мукші-Китайгородської (села Жовтневого). Тут противник створив міцний вузол оборони. Удар наших "тридцятьчетвірок" і самохідних гармат, підтриманий автоматниками, був настільки потужним і несподіваним, що німці розгубились і відступили, відкривши нашим штурмовим групам шлях до центру Нового плану.

З півдня наступ розвивали два батальйони 49-ої мехбригади, 127-ий окремий танковий полк підполковника Д.ДІДЕНКА, полк САУ (самохідних артилерійських установок), мінометні підрозділи.

Квартал за кварталом міста брали з боєм радянські війська. А вулицями Шевченка і Ленінградською (нині Лесі Українки) просувалися танковий і мотострілецький батальйони 63-ої Челябінської танкової бригади, які, форсувавши Смотрич біля карвасарської церкви, в першу ж годину штурму міста оволоділи Руськими фільварками, де знищили ворожу артилерійську батарею, що обстрілювала Підзамча і Замковий міст.

Фашисти намагалися зупинити наші війська біля лікарняного містечка. Але сюди вже підходив з півночі 2-ий батальйон 16-ої мехбригади, підсилений танковими та мінометними підрозділами. Німці, оточені на території лікарні, змушені були здатися в полон.

До ранку 26 березня Новий план, Польські фільварки і Біланівка були очищені від ворога. Гітлерівці обороняли лише район вокзалу. Тут вони зосередили дивізіон протитанкової артилерії, батальйон важких танків, мінометні підрозділи, кількасот піхотинців.

Командир 10-го Уральського танкового корпусу генерал Є.БЄЛОВ наказав стягнути в район вокзалу два танкові полки, дивізіони протитанкової артилерії, мінометні подрозділи, чотири мотострілецькі батальйони. Оточивши вокзал, вранці 26 березня після потужної артилерійської підготовки наші війська пішли в атаку. З останнім вузлом опору ворога в Кам'янці-Подільському було покінчено.

Місто на Смотричі знову стало вільним. Вільним після 32-місячного фашистського поневолення. Під час штурму Кам'янця-Подільського ворог зазнав великих втрат. Було знищено близько двох тисяч солдатів і офіцерів, 50 танків і бронетранспортерів, 17 гармат, 500 автомашин, взято в полон близько 1,5 тисячі гітлерівців, захоплено непошкодженими 14 танків і штурмових гармат, 4 тисячі автомашин, 500 мотоциклів, 10 складів з продовольством, боєприпасами, військовим спорядженням.

На ознаменування видатної перемоги 27 березня Москва салютувала частинам і з'єднанням 4-ої танкової армії генерала Д.ЛЕЛЮШЕНКА двадцятьма артилерійськими залпами з 224 гармат. 49-ій мехбригаді, якій належала вирішальна роль у розгромі ворожих військ на Новому плані, присвоєно звання гвардійської. Цій же бригаді, а також 6-ій понтонній бригаді, 56-му окремому танковому полку, 88-му окремому інженерному батальйону, восьми авіаційним частинам присвоєно найменування Кам'янець-Подільських.

НА ВОГНЕННИХ РУБЕЖАХ

Оволодівши Кам'янцем-Подільським і жванецькою переправою на Дністрі, 4-а танкова армія генерала Д.Лелюшенка поставила проскурівську і вінницьку групу німецьких військ у вкрай скрутне становище, бо єдина пряма шосейна дорога на південь, куди вони могли відходити раніше, виявилась заблокованою. Війська і транспортні колони між Дунаївцями і Кам'янцем-Подільським зупинились.
Але на третій день після штурмової ночі до Кам'янця-Подільського почали підходити німецькі 1-а і 16-а танкові та 359-а і 371-а піхотні дивізії противника. Командуючий німецькою 1-ю танковою армією генерал Хубе наказав кинути частину їх сил у бій, щоб повернути Кам'янець-Подільський і Жванець.

Генерал Д.Лелюшенко передбачав такий розвиток подій. Тому ще 26 березня він видає наказ про створення Кам'янець-Подільського гарнізону на чолі з командиром 10-го гвардійського Уральського добровольчого танкового корпусу генералом Є.Бєловим. Все місто ділиться на чотири сектори оборони. Відповідальність за оборону секторів покладається на досвідчених офіцерів.

Командарм знав, що цього разу йому і військам армії, незначна частина яких зосереджувалась в Оринині, де розташувався армійський штаб, доведеться пройти через найтяжчі випробування, бо з півночі, з боку Проскурова, насувалась велика ворожа сила - танкова армада і піхотні дивізії, в яких нараховувалось близько 150 тисяч чоловік. І все ж він вірив, що уральці і сибіряки не підведуть.

Його настрій поліпшився, коли з штабу доповіли, що через товщу німецьких військ 27 березня до Оринина прорвалась 30-а стрілецька дивізія полковника В.ЯНКОВСЬКОГО, а до Кам'янця-Подільського - легендарна 121-а Рильсько-Київська стрілецька дивізія генерала І.ЛАДИГІНА. Правда, ці з'єднання прибули без артилерії, транспорту, боєприпасів.

121-а стрілецька, 127-ий танковий полк і частина сил 63-ої Челябінської бригади зайняли оборону на західних околицях Довжка.
Оточивши Кам'янець-Подільський, фашисти розпочали наступ опівдні 28 березня одночасно з заходу, півночі і сходу.

Великі сили (близько 40 важких і середніх танків, два батальйони піхоти) ворог кинув з боку Рихти і Оринина. З нашого боку в бій вступили лише вісім танків 63-ої Челябінської бригади. Трьом ворожим танкам вдалось прорватись до центру Довжка, де розташувались командні пункти наших частин, що захищали західний сектор. Один танк вдерся в розташування командного пункту кулеметної роти 383-го стрілецього полку 121-ої дивізії. У двобої з "тигром" командир роти, Герой Радянського Союзу С.КИРГИЗОВ загинув. Його поховали там, де він боровся до кінця.

Оскільки сили радянського гарнізону були обмеженими, то бійцям 88-го окремого інженерного батальйону довелось виконувати не тільки основні обов'язки, а й роль стрілецького підрозділу. За ним була закріплена ділянка оборони біля Зіньковець.

Проти батальйону противник кинув танки і піхоту. Ворожі машини не пройшли, бо передній край оборони підрозділу був замінований. А всі атаки німецької піхоти були відбиті. В ході боїв на околицях Зіньковець знищено понад 350 фашистів.

У ніч на 29 березня начальник гарнізону Є.Бєлов наказав відвести війська західного сектора оборони на більш зручні позиції - на лівий берег Смотрича. 88-ий інженерний батальйон зайняв оборону на Біланівці, а полки 121-ої стрілецької дивізії - на Польських фільварках і ділянці від Біланівки до Проскурівського шосе.

Фортецю ж командування гарнізону вирішило не здавати, а включити в систему західного сектора міста. Завдання захищати її були покладені на підрозділ 49-ої мехбригади в складі 17 чоловік на чолі з лейтенантом І.СТЕЦЮКОМ. Потім сюди пробрався місцевий житель П.БАНІТ, який зайняв позицію на одній з башт.

Чотири доби бійці маленького гарнізону, виявляючи мужність і непохитність, захищали легендарну фортецю, мабуть, останній раз в її 800-літній історії. Вони контролювали підходи до фортеці з заходу і півдня, відбивали атаки противника, який намагався прорватися до Замкового мосту. З ворожими танками розправлялась "тридцятьчетвірка" лейтенанта П.КОПЕЙКІНА, яка зайняла позицію біля входу до Старої фортеці.

Шість героїв оборони замку під час облоги міста загинули. Троє з них - М.КИРИЛОВСЬКИЙ, В.НОЖЕНКО, КРАСЮК поховані там, де полягли.

Безперервно атакували фашисти рубежі оборони частин гарнізону з півночі, з боку садиби колишнього радгоспу і цегельного заводу.
574-ий стрілецький полк 121-ої дивізії разом з 88-им інженерним батальйоном окопався біля Біланівки. В перший день облоги міста фашистам вдалось прорватись у тил цього полку. Вони атакували штаб полку. Склалась критична ситуація. Винести в безпечне місце полкову святиню-прапор командир доручив сержанту В.ПОЛЯНСЬКОМУ і двом автоматникам. Але перша ж черга з німецького автомата скосила двох бійців.

На допомогу офіцерам, що зайняли кругову оборону біля штабу, прибув взвод автоматників Героя Радянського Союзу МАКСИМЕНКА. В короткому, але запеклому бою гітлерівці були знищені.

Північно-східні околиці міста атакував батальйон ворожої піхоти і сім "тигрів" та "пантер". У бій з фашистами вступила рота автоматників і протитанкова батарея лейтенанта Я.ХАРДИКОВА з 29-ої Унечської мотострілецької бригади.

Німецькі танки обходили позиції артилеристів з флангів. Наші гармаші підпускали ворожі машини на близьку відстань і впритул розстрілювали їх. Але втрати були великими і в рядах артилеристів. На останню уцілілу гармату посунула теж остання "пантера". Я.ХАРДИКОВ, поранений в голову і руку, переборюючи біль, підповз до гармати і прямо в лоб стальної потвори увігнав бронебійний снаряд. Натхненні подвигом артилеристів, бійці мотострілецької бригади кинулись в контратаку і розгромили ворожу піхоту. Лейтенант Я.ХАРДИКОВ був удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу.

Напруженими були бої і на східних околицях міста, особливо поблизу залізничого вокзалу і в районі колишнього учбату (школи прикордонників). Але і тут воїни 49-ої механізованої бригади, 29-го і 56-го окремих танкових полків стояли на смерть. Розгромивши в останньому бою, який стався в ніч на 1 квітня, два батальйони піхоти і кулеметний взвод противника, радянський гарнізон з'єднався з частинами 221-ої стрілецької дивізії полковника В.КУШНАРЕНКА з 38-ої армії генерал-полковника К.МОСКАЛЕНКА. Місто Кам'янець-Подільський було деблоковано.

Після деблокування 2 квітня Оринина, де розташовувався штаб і частина сил 4-ої танкової армії, командарм Д.ЛЕЛЮШЕНКО одержав директиву маршала Г.ЖУКОВА перекинути армію на р.Стрипу, щоб там зміцнити оборону військ 1-го Українського фронту, а трудівники Кам'янця-Подільського приступили до відбудови зруйнованого окупантами господарства рідного міста.

Іван ГАРНАГА, м.Кам'янець-Подільський.
газета "Кам`янець-Подільський ВІСНИК" №12 від 19 березня 1999 року

Читайте ще про події в місті під час Великої Вітчизняної війни: тут, тут, тут, тут, тут, тут і тут.