Логотип НПП



В головне меню

Історія / Література

Список статей

За кожну п'ядь

Вогненне дихання першого воєнного літа. На напрямку головного удару наступали великі сили бронетанкових військ ворожої групи армій "Південь". 27 червня над районом Славута - Шепетівка нависла загроза окупації. Оперативна обстановка на цій ділянці Південно-Західного фронту складалася таким чином, що стик між нашими 5-го і 6-ю арміями залишався без прикриття. За наказом Ставки Радянського Верховного головнокомандування 16-а армія генерала М.Ф. Лукіна, що розташувалась у районі Шепетівки, перекидалась на Західний фронт, у район Смоленська, де склалось ще загрозливіше становище. Коли ворожа 11-а танкова дивізія, захопивши Острог, ринула до Славути, в Шепетівці закінчували садити в залізничні состави дві останні моторизовані дивізії цієї армії.

Генерал М.Ф. Лукія одразу оцінив небезпеку. Протягом доби він формує оперативну групу, до якої увійшли обидві моторизовані дивізії 16-ї армії та збірні загони з частин 36-го стрілецького корпусу, що відходили під ударами фашистських бронетанкових військ. В ніч на 28 червня оперативна група завдає раптового удару по німецькому танковому клину і штурмом бере Острог.

П'ять днів і ночей героїчні полки генерала Лукіна, не маючи ні танків, ні в достатній кількості протитанкової артилерії, ні авіаційного прикриття, вели нерівну боротьбу з фашистським механізованим корпусом і кількома дивізіями ворожої 6-ї армії, тієї, яка згодом буде розгромлена під Сталінградом. Наших воїнів не зламали ні безперервні атаки 400 ворожих танків, ні армади бомбардувальників. Вони стояли на смерть і відійшли лите тоді, коли поступив наказ відвести війська.

Героїчно захищали свої рубежі дивізії 24-го механізованого і 37-го стрілецького Корпусів, які в травні і червні 1941 року одержали поповнення з Кам'янець-Подільської області. 80-а і 141-а дивізії 37-го корпусу північніше Тернополя дві доби стримували натиск шести моторизованих і піхотних дивізій противника, а коли потрапили в оточення, завдали по ворожих заслонах таранного удару і з'єдналися з частинами нашої 6-ї армії генерала І.М. Музиченка на лінії Базалія - Волочиськ.

Згодом чотири дні з'єднання 24-го і 37-го корпусів відбивали шалені атаки великого ворожого угруповання, яке намагалось прорватись до Кам'янця-Подільського, щоб відрізати шляхи відходу наших 26-ї, 12-ї і 18-ї армій на схід. Але гітлерівцям так і не вдалось здійснити свій намір. Радянські війська спочатку були відведені до Збруча, а потім в Остропільський і Летичівський укріплені райони.

Правофлангові з'єднання 18-ї армії генерала О. К. Смирнова відходили до Кам'янця-Подільського. З метою відрізати війська цієї армії від Жванецької переправи гітлерівське командування кинуло сюди танкову дивізію, кілька румунських 1 угорських стрілецьких дивізій та бригад. І тут ворог зазнав невдачі. 144-й окремий розвідувальний батальйон капітана О.О. Свиридова з 164-ї стрілецької дивізії і підрозділи стрілецького полку майора Г. Міклея з 96-ї гірськострілецької дивізії відбивали безперервні атаки передових загонів противника, прикриваючи відхід правофлангового 17-го стрілецького корпусу 18-ї армії.

Вранці, 8 липня, ар'єргардні підрозділи цих двох дивізій одержали наказ утримувати м. Хотин до завершення переправи наших військ біля Жванця. Це складне бойове завдання радянські воїни виконали.

Фашисти намагались оточити частину військ 18-ї армії в районі Кам'янця-Полільського - Дунаєвець. 7 липня значні сили німецької 11-ї армії форсували Дністер і вперлися в Стару Ушицю та сусідні села, намагаючись перетяти шляхи відходу частин нашого 17-го корпусу на схід. Цього ж дня передові загони іншої Фашистської армії - 17-ї захопили Маків і Шатаву, відрізавши відхід радянських військ у бік Дунаєвець. Проте наші з'єднання, прикриті сильними ар'єргардами, відходили на нові рубежі планомірно, організовано, 12 липня вони зайняли озорену вздовж річки Калюс в Новоушицькому та Віньковецькому районах.

Спроби танкових і моторизованих дивізій ворога з ходу прорвати цей рубіж успіху не мали. В запеклих боях, які точились кілька днів, особливу доблесть і геройство проявили артилерійські підрозділи.

13 липня на позиції 680-го полку 164-ї стрілецької дивізії рушили фашистські танки і мотоциклісти. Гіт-лєрівпі розраховували одним ударом зім'яти наші підрозділи, обійти Летичівський укріплений район з півдня і завдати удару у бік Жмеринського залізничного вузла.

Артилерійська протитанкова батарея старшого лейтенанта М. Лабуса, яка разом з стрілецьким підрозділом 680-го полку осідлала шосе, зайняла позицію у вигляді підкови. Коли гітлерівці опинились в середині підкови, артилеристи і стрільці вдарили з усіх видів зброї. Понад годину бушував вогненний смерч. Ворожі танковий і моторизований батальйони були знищені. Особливо влучно стріляв по броньованих машинах навідник Я. Кольчак. Він підбив п'ять ворожих танків, знищив десятки мотоциклістів. Батьківщина високо оцінила подвиг бійців і командирів протитанкової батареї. Вони були нагороджені орденами, а навідник Я. Кольчак - Золотою Зіркою Героя Радянського Союзу.

Дев'ять днів частини 6-ї і 12-ї армій громили ворога в Остропільському і Летичівському укріплених районах. Вони залишили цей рубіж тільки тоді, коли одержали наказ командування Південно-Західного фронтів про відхід на лінію Фастів - Біла Церква - Брацлав.

В запеклих боях Червона Армія виснажувала ворога, завдавала йому великих втрат, прокладаючи шлях до майбутньої перемоги.

Гарнага І.
За кожну п'ядь // Радянське Поділля, 1986. - 22 червня.

Читайте ще про події під час Великої Вітчизняної війни: тут, тут, тут, тут і тут.