Перейти у головне меню | на зміст | на наступну частину
Рестівська підсвіта відслонюється на Дністрі від сіл Молодового, Канилівки на сході до с. Мар’янівки на заході, а також в нижній течії рік Руски, Студениці, Тернави і Рестево. Вона залягає трансгресивно на розмитій поверхні аргіліто-алевролітової товщі вендського комплексу верхнього протерозою (с. Студениця та інші відслонення, на темно-сірих алевролітах з хіолітами нижнього кембрію (низи бережківської серії, с. Котильове, св. 13753; В. В. Кир'янов і О. В. Крашенін мінова, 1972), на кварцових гораївських пісковиках молодівського горизонту верхнього ордовику (с. Молодове, відсл. 3; с. Наддністрянське, відсл. 283; с. Суржинці, відсл. 28; м. Кам'янець-Подільський, св. 561; с. Гуситин, св. 11673; с. Верхняківці, св. 1), на субіцьких вапняках молодівського горизонту верхнього ордовику (с. Молодове, відсл. 1, 2; с. Наддністрянське, відсл. 280; с. Субіч, відсл. 25; с; Шидлівці, св; 16902), на вапняках теремцівської світи нижнього силуру (с. Теремці, відсл. 19; с. Студениця, відсл. 8).
В підошві рестівської підсвіти трапляються проверстки білих кварцитоподібних пісковиків потужністю 0,2—0,5 м (села Комарів, Студениця) та конгломератів потужністю 0,1—0,5 м (села Наддністрянське, Студениця, Комарів). Гальки кварцові та пісковикові, довгасті, сплющені, добре обкатані та відполіровані. Серед них є кутасті уламки аргілітів та глинистого вапняку.
Нижню межу рестівської підсвіти встановити досить легко у зв’язку з її чітко трансгресивним заляганням на давніших осадках венду, кембрію, ордовику та силуру. В стратотиповому розрізі рестівської підсвіти (рис. 3, відсл. 236) на темно-сірих плитчастих субіцьких вапняках молодівського горизонту) можна спостерігати ритмічне чергування мергелів темно-сірих з жовтуватим і зеленуватим відтінком, полідетритових, масивних, з проверстками вапняків темно-сірих, глинистих, з нерівними поверхнями наверствування. В мергелях і вапняках по всьому розрізу трапляються брахіоподи, трилобіти, остракоди і членики криноідей. Потужність 7,8 м.
Подібні, але краще відслонені геологічні розрізи нижньої частини рестівської підсвіти можна спостерігати на лівому схилі Дністра в районі сіл Наддністрянського, Студениці, Субочі, Демшина і на р. Тернаві в с. Китайгород.
У східній частині смуги виходів рестівських відкладів на денну поверхню (села Наддністрянське, Молодове, Комарів) розріз низів нижньої частини їх дещо відрізняється від описаного вище. Тут переважають мергелі, вони мають більш зеленуватий, землистий відтінок, підвищену піщанистість і майже не мають органічних решток. Потужність цієї пачки змінюється від 0,8 (с. Наддністрянське) до 1,8 м (с. Молодове). Далі на захід мергельної пачки низів рестівської підсвіти ніде не встановлено.
Мергелі нижньої частини рестівської підсвіти зеленувато-сірі, жовтуваті, темно-сірі до чорних. Інтенсивність забарвлення до чорного — типу граптолітових сланців — зростає паралельно зануренню силурійських відкладів із сходу на захід від Українського щита до смуги східноєвропейських каледонід, які обмежують Східно-Європейську платформу із заходу. Мергелі полідетритові, місцями, особливо в нижній частині розрізу, піщанисті, з поодинокими гравійними зернами і гальками кварцу діаметром 1—3 мм. Потужність мергельних проверстків становить звичайно 0,1—0,3 м, іноді 3—5 см та 0,5—0,6 м. Найпотужніші проверстки мергелю приурочені до низів нижньої частини рестівської підсвіти. Потужність окремих проверстків мергелю на площі, як правило, непостійна на досить коротких відстанях. Межі мергельних і вапнякових проверстків звичайно нечіткі. Проверстки мергелю поступово переходять у проверстки вапняків і навпаки. Нерідко проверстки мергелю латерально заміщуються вапняками через відповідні перехідні відміни. Мергелі часто містять окремі караваєподібні включення глинистого вапняку, щільність якого зростає до центра включення. Іноді вони згущуються по проверстку, внаслідок чого останній має чоткоподібну будову. Проверстки чоткоподібних глинистих вапняків найхарактерніші для верхів нижньої частині розрізу рестівської підсвіти.
Рис. 3. Зіставлення розрізів відслонень і свердловини китайгородської світи
по Дністру, Смотричу, Мукші і Тернаві.
Вапняки нижньої частини рестівської підсвіти органогенно-детритові, плитчасті,
темно-сірі до чорних, звичайно з нерівними горбистими поверхнями, різною мірою
глинисті, іноді грудкуваті. Останні трапляються переважно у верхній половині
нижньої частини рестівської підсвіти. Потужність вапнякових проверстків звичайно
5—10 см, але бувають вапняки потужністю 3—20 см.
Геологічний розріз нижньої частини рестівської підсвіти простежується скрізь на Волино-Поділлі, хоч обсяги його у свердловинах і у відслоненнях зіставляються умовно.
Верхню межу нижньої частини рестівської підсвіти у відслоненнях по Дністру та його притоках встановлюють досить легко, її проводять по підошві першої знизу пачки грудкуватих вапняків потужністю 1,5— 2 м, що містить численні рештки певних видів брахіопод та інших, які, проте, не характерні для зазначеного стратиграфічного рівня («транзитні» форми). За межами району виходів нижньої частини рестівської підсвіти на денну поверхню верхню межу її встановлюють умовно. За даними вивчення розрізів численних свердловин на західному схилі Українського щита можна зробити висновок про те, що нижня частина рестівської підсвіти є складовою частиною китайгородської світи, яка залягає вище, — її теригенно-карбонатними базальними верствами. Вона також представлена тут чергуванням темно-сірих глинистих вапняків та мергелів. Проверстки мергелю поступово змінюються, як і у відслоненнях у цій частині розрізу, проверстками глинистих вапняків. Теригенний піщаний та глинистий компонент розрізу поступово заміщується (знизу вгору), як і у відслоненнях, карбонатним. Повна заміна мергельних проверстків вапняковими відбувається — поступово в значних за потужністю інтервалах і на різних стратиграфічних рівнях, але без чіткого розмежування. Через це верхню межу нижньої частини рестівської підсвіти, фіксовану літологічно чи палеонтологічно, за межами дністровських розрізів, де вона рельєфно виділяється завдяки місцевим умовам вивітрювання, об’єктивно встановити неможливо.
Потужність нижньої частини рестівської підсвіти у відслоненнях непостійна: Однією з причин цього є, мабуть, трансгресивне залягання її на нерівній денудаційній поверхні старших порід. В с. Патринцях потужність підсвіти — 4,2 м, в с. Демшині — 6, в селах Студениці і Китайгороді — 8-10 м Мабуть різкі зміни потужності нижньої час-чини рестівської підсвіти на незначній площі відслонень пов’язані також із фаціальними заміщеннями верхньої частини її чергуванням грудкуватих вапняків з мергельно-вапняковими пачками, яке характерне для верхньої частини рестівської підсвіти.
Верхня частина рестівської підсвіти (так звані демшинські верстви) краще відслонена в лівому стрімкому схилі Дністра в районі сіл Субочі, Демшина, Мар’янівки (див. рис. 3, відсл. 26). На мергельно-вапняковій товщі, яка аналогічна описаній вище, тут залягають (знизу вгору):
Отже, верхня частина рестівської підсвіти представлена чергуванням пачок грудкуватих, полідетритових вапняків з пачками мергелів, які містять окремі проверстки плитчастих вапняків. Біля с. Демшина чергування чотирикратне, тобто в розрізі кожна з чотирьох пачок грудкуватих вапняків (потужністю знизу вгору 1,5; 1,9; 2,9; 3,0 м) змінюється пачкою мергелю з окремими плитчастими вапняками (потужністю відповідно 1,3; 0,5; 0,5; 1,0 м). По розрізу чітко спостерігається поступове збільшення знизу вгору потужності пачок грудкуватих вапняків і зменшення в цьому напрямку потужності пачок мергелю. Біля с. Атаки (навпроти с. Студениці, правий схил Дністра) чергування також чотирикратне, але по простяганню верхньої частини рестівської підсвіти на північний захід верхні пачки мергелю заміщуються грудкуватими вапняками. В результаті біля с. Студениці (див. рис. 3, відсл. 8) в цій частині розрізу встановлено лише нижні дві пачки грудкуватих вапняків та дві пачки мергелю, а біля с. Патринців (рис. 3, відсл. 23) — тільки одна пачка вапняків і одна пачка мергелю. Потужність верхньої частини рестівської підсвіти зменшується у цьому напрямку від 10,3 (біля с. Атаки) до 3,5 м (біля с. Патринців). Ще далі на північний захід (с. Гусятин, св. 16908, 16902, 16906; с. Дарахів, св. 1) і на заході (с. Верхняківці, св. 1) верхня частина рестівської підсвіти представлена грудкуватими вапняками з окремими мергельними проверстками. Лише із зникненням мергельних проверстків по розрізу і за появою одноманітної товщі грудкуватих вапняків можна ділити китайгородську світу на рестівську і грушовецьку товщі.
На закінчення слід відзначити, що для нижньої і верхньої частин рестівської підсвіти характерні одні й ті самі компоненти розрізу — мергелі, плитчасті й грудкуваті вапняки. Відмінним є лише характер чергування і потужність пачок, які повторюються по розрізу. При цьому чітко витримується закономірне зменшення глинистого теригенного компонента від підошви до покрівлі підсвіти і збільшення у цьому напрямку карбонатності порід. Така закономірність має певний геологічний зміст. Тому недоцільно поділяти однотипну рестівську базальну товщу китайгородськоі світи на два окремих стратиграфічних підрозділи місцевої схеми — рестівські і демшинські верстви.
Мергелі і вапняки рестівської підсвіти містять численні рештки різних груп фауни. За сучасними даними для рестівської підсвіти характерні брахіоподи, конодонти, трилобіти, криноідеї, рослинні рештки.
Характерних рестівських комплексів серед інших груп фауни не встановлено, бо рестівську підсвіту звичайно розглядали разом з китайгородською світою, а не як окремий стратиграфічний підрозділ.