Перейти у головне меню | на зміст | на наступну частину
Силурійські відклади на Волино-Поділлі займають велику площу і на всю потужність відслонюються у межах Подільської плити. Вони відслонені у берегових схилах Дністра, а також у долинах його приток - Студениці, Тернави, Мукші, Смотрича, Жванчика та Збруча.
У складі силурійської системи виділяють два відділи: нижній і верхній. Нижній представлений відкладами венлокського (китайгородська світа) і фрагментами ландоверського ярусів. Верхній відділ складається з лудловського та скальського ярусів. У межах цих ярусів виділяються ряд горизонтів, для яких вжито місцеві назви, за тими населеними пунктами, де та чи інша верства була виявлена.
Силурійські відклади поширені в Україні тільки на західній окраїні Східно-Європейської платформи — на території Волино-Поділля та в Західному Причорномор’ї. Вони є складовою частиною нижнього (палеозойського) структурного поверху осадочного чохла західних областей України. Палеозойські відклади поступово занурюються на захід і південний захід. Потужність їх в цьому напрямку збільшується. Вони утворюють величезну нахилену на захід і південний захід монокліналь північно-західного простягання, яка ускладнюється місцевими плікативними порушеннями, флексурними перегинами та підняттями незамкнутого контуру. На майже горизонтальну підкрейдову поверхню стратиграфічні підрозділи палеозойського структурного поверху, в тому числі й силурійські, виходять у вигляді субмеридіональних смуг (рис. 1). На захід вони послідовно змінюються молодшими відкладами до середньокам’яновугільних включно.
У смузі неглибокого залягання кристалічного фундаменту західного схилу Українського щита (50—3000 м) силурійські відклади представлені товщею морських і лагунних вапнякових (вапняки, мергелі) порід загальною потужністю 360—470 м. На захід (вхрест простягання) карбонатні утворення поступово заміщуються граптолітовими сланцями, потужність яких досягає 1000 м. Кути падіння силурійських порід не перевищують 5°. Долиною Дністра вони відслонюються майже вхрест простягання, що сприяє безперервному простеженню всіх силурійських відкладів, починаючи від їх межі з ордовиком на сході (села Молодове, Наддністрянське)до межі з девоном на заході (с. Дністрове). У схилах лівих і правих приток Дністра — річок Тернави, Рестево, Мукши, Смотрича, Жванчика та Збруча — силурійські породи відслонюються майже по простяганню. На решті території Волино-Поділля їх розкрито в післявоєнні роки численними свердловинами.
Рис.1. Схематична геологічна карта домезозойських відкладів Поділля (за П.Д.
Цегельнюком, 1974).
Нижній девон: 1 - дністровська серія;
горизонти: 2 - іванівський; 3 - чортківський; 4 - борщівський. Силур. Підсвіти:
5 - дзвенигорродська; 6 - рашківська та пригородоцька; 7 - малиновецька світа;
8 - устівська підсвіта баговицької світи; 9 - мукшинська підсвіта баговицької
світи; 10 - китайгородська світа. Ордовик: 11 - молодовський горизонт. Верхній
протерозой (венд): 12 - канилівська світа; 13 - відслонення; 14 - свердловини.
Силурійські утворення містять численні рештки різних груп фауни, за допомогою яких встановлюють обидва відділи системи: нижній і верхній.