To the main menu | to the history page | to the articles list

Біля пам'ятних місць

Чотири з половиною десятиліття не стерли з пам'яті визволителів та старожилів міста подій, що увійшли в історію Кам'янця-Подільського. Вони увічнені в пам'ятниках, обелісках, пам'ятних дошках.

Скільки їх? Пройдемось вулицями і площами міста. Старе місто. Вулиця Володарського, 2. Меморіальна дошка засвідчує, що в цьому будинку з 28 березня по 2 квітня 1944 р. містився штаб 10-го гвардійського Уральського добровольчого танкового корпусу, який звільнив Кам'янець-Подільський від фашистських окупантів.

У цей будинок стікалися всі підсумкові дані про втрати в боях за місто, про пересування військових частин. Тут генерал Є.Є. Бєлов отримав наказ негайно готуватись до оборони, і будь-що затримати велике угруповання відступаючого ворога.

Вулиця Шевченка, будинок школи №8. На меморіальній дошці вказується, що тут з 28 березня по 2 квітня 1944 р. знаходився штаб оборони міста.

16 навальних атак відбили наші воїни, але ворог так і не зумів захопити місто. Поруч з будинком, де розташовувався штаб, в ті дні появилася свіжа могила, в якій поховали командира 29 гвардійської мотострілецької бригади М.С. Смирнова.

Тоді, в хвилини затишшя, копали могили прямо на місці бою. Так, були поховані в братській могилі на Вірменському бастіоні (Старе місто) четверо бійців з 63-ої танкової бригади: Д.А. Руднев, С.І. Вознюк, О. Я. Бородін, А. П. Кузнецов. Уродженці Челябінської області полягли в бою 30 березня, захищаючи древнє подільське місто. Вічним сном сплять на території Старої фортеці двоє з 49 механізованої бригади М.М. Криловський та В.І. Ноженко - перший з Красноярського краю, другий - з Ростовської області.

Та найбільше загинуло уральців на околицях міста. Всі вони поховані в братських могилах на русько-фільварецькому та польсько-фільварецькому цвинтарях. У них лежать по 100 і більше чоловік.

Нічим непримітний будинок по вулиці Суворова, 1 міг би розповісти чимало цікавого. Адже в його стінах з жовтня 1941 р. по листопад 1943 р. зустрічалися підпільники партійної організації, яку очолював О. Павлюк. Патріоти розповсюджували листівки зі зверненнями Радінформбюро, закликали молодь не їхати до Німеччини, ставати до боротьби з фашистськими загарбниками, організовувати диверсії на промислових підприємствах і залізниці. Багато підпільників в жовтні 1943 р. було заарештовано і розстріляно. Загинув під час засідки і керівник підпілля О. Павлюк.

Середня школа № 2 (по вулиці Чкалова, 2). У роки німецької окупації у Кам'янці-Подільському діяла і комсомольсько-молодіжна організація, штаб її розміщувався в школі, яку називали торговою. Учні старших класів, щоб уникнути німецької каторги, змушені були прикриватися навчанням у цьому закладі. Німці і гадки не мали, що її учні стануть на шлях боротьби. Та штаб організації фактично виник у стінах школи у вересні 1941 р. її очолив В.І. Ловорін і Д.Г. Мозолевський.

Патріоти змонтували радіоприймач, слухали Москву, писали і розповсюджували листівки, здійснили кілька диверсій, в день 1 травня 1942 р. на будинку театру вивісили червоний прапор.

Але 13 червня 1942 р. підпільники були заарештовані і після страшних катувань розстріляні. Посмертно багатьох членів цієї групи було нагороджено.

У центрі міста в одному із скверів на високому постаменті був встановлений танк Т-34, як символ подвигу уральських танкістів. Вулиця поруч, біля скверу, називається Уральською.

А сьогодні тут вклоняються могилі невідомого солдата, останки якого в день відзначення 30-річчя визволення міста перевезли з русько-фільварецького цвинтаря і поховали в сквері Танкістів.

Біля цього пам'ятника завжди людно. Сюди приходять ветерани зустрітись з молоддю, інколи завітає старенька сива матір, дружини загиблих постоять у задумі. Тут юним пов'язують галстуки, старшим вручають комсомольські квитки, а пошлюблені покладають до підніжжя пам'ятника живі квіти.

Сьогодні сиве місто над Смотричем готується відзначити 45-річчя свого визволення. У день свята кам'янчани прийматимуть найдорожчих гостей - своїх визволителів. Разом з ними ще раз згадають про березневі бої 1944 року і низько вклоняться тим, хто навіки залишився на подільській землі.

Дзюба С.
Біля пам'ятних місць // Прапор Жовтня, 1989. - 11 березня