В головне меню

Фото

Варто побачити

Ціни на платні послуги

Тексти
екскурсій

Еколого-пізнавальні стежки

Враження
гостей

Кам'янець
туристичний

Свято семи культур – Українці

Українці

Найдавнішим і корінним населенням Кам'янця, як одного із старовинних середньовічних міст України, було і залишається українське. Саме завдяки його трудолюбивості і таланту створювалися культурні надбання (пам'ятки архітектури, мистецтва, письма) міста, багато з яких збереглися до наших днів.
Найбільш давні писемні джерела про українське населення Кам'янця дійшли до нас з початку 70-х рр. ХІV ст., коли Литва, підпорядкувавши Поділля, намагалася відбудувати міське життя та оборонні укріплення. Саме з тих часів українське населення отримало самоврядування, становлячи більшість у кількісному відношенні. Займаючись ремеслом, торгівлею, сільськогосподарською діяльністю і т. п., українські жителі мешкали в усіх дільницях Кам'янця, організовуючись навколо свого майдану, що знаходився біля П'ятницької церкви (локалізувалася на тому місці, де пізніше було зведено Іоанно-Предтеченський храм).

Цінні свідчення про становище українського населення Кам'янця надає королівський привілей 1491 р., у якому повідомляється, що українці до того часу також управлялися своїм війтом. Однак він не виявляв належної активності в житті своєї громади, а представники останньої, зазнаючи утисків з боку міської і замкової адміністрацій, залишали свої будівлі в Кам'янці і шукали пристанища в інших містах та селах краю. Щоб змінити ставлення місцевої влади до українського населення, король Казимир Яґеллончик знову дозволяє їм у 1491 р. вибирати війта зі своєї народності (Микола з П'ястриць), наділяє його правами суду у цивільних та кримінальних справах. Крім того, українському населенню Кам'янця довелося заново організувати свій міський майдан-ринок біля Кушнірської вежі. І це не випадково, адже після захоплення Польщею Поділля і його столиці, у Кам'янці формується три громади за національними ознаками. Вірменська залишалася проживати у південній частині півострова, поляки "вписали" свій майдан у центральні дільниці міста (Польський ринок, 1452 р.), а українців було витіснено у північні квартали. Крім того, останні мешкали у східних і північно-східних дільницях, а також в долині р. Смотрич. У межах кожної юрисдикції діяли свої звичаєві закони, норми права, релігійні традиції, містобудівні норми тощо. Топографію розселення громад міста в середні та нові часи досить добре репрезентують їх культові споруди. З тих часів (ХV ст.) почали формуватися і фільварки (господарства) кожної міської громади в міських околицях. Як засвідчує опис кам'янецького замку 1494 р., польська громада міста володіла вже 50-ма ланами землі (один лан становив в середньому 20 га), а українська і вірменська - по 25.

З кінця ХV ст. - у першій половині ХVІ ст. чіткий розподіл населення Кам'янця за національними ознаками засвідчує люстрація (опис королівських володінь, Кам'янець з 1463 р. був королівським містом) 1565 р., у якій говориться, що "в місті Кам'янці проживає населення трьох народностей, в ньому діє три юрисдикції: поляки мають першість, судять у них згідно з Маґдебурським правом; в українців судять згідно з українським правом і, звичайно, вони мають свого війта; у вірмен - за вірменським звичаєм, вони також мають свого війта". У 1570 р., як засвідчує наступна люстрація кам'янецького староства, у "місті Кам'янці всіх будинків польських, українських і вірменських з передмістям Підгороддя (Підзамче) є 645".

Наділяючи українське населення самоврядуванням, польські королі дозволяли йому і різні сфери діяльності. Як свідчать судові книги кам'янецького магістрату 60-70-х років ХVІ ст. та податкові документи тих часів (1572-1575 рр.), українці мали свої цехи, серед яких славився цех сукновалів. Люстрація 1565 р. називає й 14 шевців-українців, які сплачували чинш (податок) по 10 грошів, близько 20 пекарів, чимало різників, м'ясників, ковалів і т. д. В актових документах вірменської громади Кам'янця-Подільського кінця 60-х рр. ХVІ ст. зустрічаються й українські купці, серед яких відомі Івашко, Мишко, Золоте Горло і т. д. Правда, діяльність українських купців була не настільки широкою, оскільки їх сильнішими конкурентами (у володінні розмірами капіталу) були польські і вірменські купці, яких досить активно підтримували міські урядовці, король і сейм. Писемні джерела дають можливість стверджувати, що в середовищі української громади міста існувала у ХVІ-ХVІІ ст. чітка соціальна диференціація. Окрім купців, є свідчення про війтів, радників, ремісників, селян, наймитів і т. д.

Доречно зауважити, що представники усіх станів української громади майже постійно зазнавали утисків і гонінь з боку представників Лави, Ради, замкового старости, католицької церкви і т. д. Справа іноді доходила до того, що українське населення насильно виселяли за межі міста, обмежували у правах на зайняття торгівлею і ремісничим виробництвом, забороняли користуватися українським письмом, насаджували католицьку віру і т. д. І, як наслідок, - неодноразове звернення представників громади за захистом до короля і сейму. Підтвердження прав українській громаді на самоврядування надавали королі у 1549, 1553, 1555, 1557, 1658 роках. Після пожежі українського ринку, король Як Казимир у 1658 р., підтверджуючи права українцям, призначив їм навіть новий будинок для ратуші - будинок Кіріака, що знаходився недалеко Іоанно-Предтеченської церкви (тепер приміщення, де розташовується адміністративний корпус історико-архітектурного заповідника).

У 1670 р. українська громада міста втратила самоврядування і була підпорядкована польській юрисдикції. Правда, ненадовго, оскільки з часу підпорядкування Кам'янця Туреччині, громада відновила свою самоврядувальницьку діяльність.

Наступ польських патриціїв на права українців продовжувався і на початку ХVІІІ ст., в результаті чого у 1703 р. українське населення міста повністю втратило своє самоврядуання.

З часу переходу Кам'янця і Поділля під владу Російської імперії (1793 р.), термін "українець" взагалі зник із офіційних документів, що досить негативно позначається на дослідженні історичної спадщини українського населення міста над Смотричем.

Українське населення Кам'янця залишило чималу культурну спадщину, яка потребує скрупульозного дослідження. У числі таких пам'яток - актова книга українського магістрату 1520 р. Вона чи не єдина, що збереглася в Україні від діяльності українського магістрату. Привертає увагу й кам'янецьке євангеліє ХVІ ст., і такі пам'ятки архітектури, як храм св. Петра і Павла, Іоанно-Предтеченський та св. Трійці (два останніх знищені у 30-ті роки ХХ ст.), Хрестовоздвиженська церква на Карвасарах і т. д.

Без глибокого дослідження і знання національної історії, а також історії рідного краю, неможливо побудувати й цивілізовану незалежну державу.

Микола ПЕТРОВ,
кандидат історичних наук, доцент,
завідувач кафедрою історії України педуніверситету.