Логотип НПП



В головне меню

Історія / Література

Список статей
М. КУНДИС
"Нове життя", 10 червня 1989 р.

Збруч - ріка єднання

ЗБРУЧ. Ріка єднання українського народу. Майже два століття вона була кордоном, який розділяв єдиноправних братів. Були часи, коли навіть сама назва ріки вважалась крамольною. Так, коли після першого поділу Польші Австрія захопила частину території Галиччини та Західне Поділля, по Збручу пролягла східна межа її нових, щойно загарбаних володінь. Цісарські урядовці не поспішали вирушати з далекого Відня на Україну та й пойменували невідому для них річку по-своєму — Підгірці. Назва була внесена на карту імперії. Але в народі залишилась жити справжня назва — Збруч...

З околиці рідного села Романівка милуюся чудовим, неповторним витвором природи. Безперервними рядами у височінь неба здіймаються Медобори, покриті густими лісами, які то спускаються зеленими хвилями в широку долину річки, то піднімаються крутими схилами і, захоплюючи половину обрію, біжать, здається, у безкраю далечінь.

В самій низині, яка називається Савкова, протікає річка Збруч. Перерізавши медоборний кряж глибоким каньйоном, вирвавшись з тіснин, хвилястою темно-голубою стрічкою біжить - поспішає ріка до Дністра.

Збруч... Він бере початок на Авратинській височині, витікаючи невеликим струмком з лісового болота. Звідси починаються основні річки нашої області: Південний Буг, Случ, Жердь, Бужок. По всій своїй довжині Збруч є межею Тернопільської, Хмельницької областей. Довжина річки 244 кілометри, ширина її в нижній течії річки досягас 15 —18 метрів, а площа басейну 3395 квадратних кілометрів.

З давніх давен Дністер разом з своєю лівою притокою — Збручем був другою водною торговою артерією Київської Русі після Дніпра, по якому проходив знаменитий шлях «Із варяг в греки». В ті далекі часи річка Збруч була судноплавною для тогочасних суден майже по всій своїй довжині. В своїм верхів'ї вона зближується з річками дніпровського басейну Горинь і Случ. Човни і галери волоком перетягувати з однієї річки в іншу, з'єднуючи в єдину торгову систему дві великі слов'янські річки — Дніпро і Дністер.

Заселення долин річки відноситься до глибокої давнини, про що свідчать залишки видовбаних у камені печер, в яких жили доісторичні люди. Пізніше в цих печерах знаходились відлюдники, і жителі сіл рятувались від татарських набігів. Тут сама природа — дикі скелясті і неприступні гори, вкриті прадавніми лісами - створила умови для захисту від нападників.

В руслі річки і її відкладеннях люди постійно знаходили різні залишки тваринного світу минулих віків, архітектурні деталі та різноманітні пам'ятники, витесані з каменю, різні предмети сивої давнини: монети, зброю, знаряддя праці.

В 1848 році в Збручі недалеко від сіл Личківці та Голенищеве знайдено чотиригранну фігуру — стовп із сірого вапняку висотою 2,67 метра. Стовп поділений трьома горизонтальними ярусами, на яких в барельєфах показано , як уявляли слов'яни будову Всесвіту. На нижньому ярусі — бог підземного світу, що тримає на руках Землю, на середньому — Земля з людьми, на верхньому найширшому — небо, заселене богами. На передній грані стовпа зображена богиня з рогом тура на руці. Ліворуч від неї - бог воїнів з однолезним мечем, які були поширені на Русі в X столітті, і конем біля ніг. Зображення на інших гранях збереглися гірше. Скульптуру Збруцького ідола, як назвали цю знахідку, увінчує чотирилика голова, покрита руською княжою шапкою, дзвоноподібної форми з хутряною облямівкою.
Збруцький ідол — видатна пам'ятка староруського образотворчого мистецтва. З 1851 року статуя зберігається в Краківському археологічному музеї, а її копії в натуральну величину в Московському історичному, Тернопільському краєзнавчому музеях та Почаївському музеї атеїзму. Вчені вважають, що Збруцький ідол — зображення древньослов'янського бога сонця — Святовита, поваленого під час хрещення місцевого слов'янського люду, як це вчинили з фігурами Перуна в Києві та Новгороді.

Багато води збігло річкою за довгу історію нашого краю. І коли б заговорило каміння з берегів Збруча, воно багато розповіло б про події сивої давнини і сьогодення.

Пам'ятаю річку Збруч повноводною, чистою, вода була настільки прозорою, що її ми завжди пили. За словами старожилів, водилися у річці соми і щуки.

Та настав час бити тривогу. За останні десятиріччя значно змінився вигляд річки. Постійно підкрашують її води у невизначений колір Сатанівський цукровий завод, молокозаводи, відгодівельні пункти. Час від часу річка вкривається мертвою рибою. По ній пливе мазут від миття автомашин, трупи загиблих тварин, яких жителі сіл викидають в річку. Дощові і снігові води несуть чимало сміття, хімічних добрив, які змиваються з полів.

Забруднення річки не єдина проблема. За останні роки різко стала зменшуватись площа зелених насаджень на її берегах, які руйнуються, осипаються. Річка зміліла, замулилась, просить нашого захисту. То ж захистимо Збруч — перлину нашого краю, річку єднання українського народу.