М. КУНДИС,
директор районного народного історико-краєз-навчого музею.
"Нове життя", 18 липня 2001 р.

ЗБРУЦЬКИЙ ІДОЛ

Східні слов'яни були най-могутнішою гілкою численних слов'янських племен, що вже в далекій давнині населяли землі Центральної і Східної Європи. Вони займали територію від Карпатських гір на заході до верхів'їв рік Оки і Волги на сході, від Балтійського моря на півночі до гирла Дніпра і Дунаю на півдні, їх предки -племена землеробів і скотарів - жили тут ще в ІІ-І тисячоліттях до н.е.

Східні слов'яни були язичниками (ідолопоклонниками). Вони обожували сили природи, поклонялись своїм предкам і вірили в загробне існування людини. Родовий побут слов'ян відбився у віруваннях у щура (пращура) - далекого предка, і в бенкетах-тризнах у пам'ять померлих. Язичеська релігія зв'язана із землеробським побутом слов'ян. Так, святкування Коляди взимку і Купала влітку відбивало зміну пір року. Під час цих свят запалювали великі багаття, ставили танок, ворожили про свою долю. Слов'яни населяли ріки і водойми водяниками й русалками, а дрімучі ліси - лісовиками. Водяників і лісовиків боялися, а домовика вважали добрим захисником сім'ї, домашнього вогнища.

Головним божеством у слов'ян був Сварог - бог неба і вогню. Сином головного божества був Святовид - бог сонця, або Ярило. Бога грому і блискавки називали Перуном.

Зроблених з каменю або дерева ідолів, що зображали цих богів, ставили в кумирнях, капищах, їм приносили жертви.

У 988 році князь Володимир прийняв християнство з Візантії і хрестив Русь. Зображення старослов'янських богів знищувались, їх топили в ріках та озерах.

В 1848 році на межі сіл Личківці, Голенищеве, Іванківці знайдено чотиригранну фігуру - стовп із сірого вапняку висотою 2,67 метра. Стовп поділений трьома горизонтальними ярусами, на яких в барельєфах показано, як уявляли слов'яни будову Всесвіту. На нижньому ярусі - бог підземного світу, що тримає на руках землю, на середнь-ому - земля з людьми, на верхньому, найширшому -небо, заселене богами. На передній грані стовпа зображена Велика Богиня з рогом тура у руці. Її плодоносна сила підкреслюється тим, що вона зображена посередині з дитиною. Може, саме ця богиня називалася "рожаницею"? Ліворуч від неї -бог воїнів з однолезним мечем, які були поширені на Русі в X столітті, і конем біля ніг. Можливо, це Перун.

Зображення на інших гранях збереглися гірше. Скульптуру Збруцького ідола, як назвали цю знахідку, увінчує чотирилика голова, покрита руською княжою шапкою дзвоноподібної форми з хутряною облямівкою.

Збруцький ідол - видатна пам'ятка староруського образотворчого мистецтва. З 1851 року статуя зберігається в Краківському археологічному музеї, а її копії в натуральну величину - в Московському історичному, Тернопільському краєзнавчому музеях, Почаївському музеї. Фотокопія Збруцького ідола зберігається у Чемеровецькому районному народному історико-краєзнавчому музеї.
Вчені вважають, що Збруцький ідол - зображення древньослов'янського бога сонця - Святовита, Святовида, поваленого під час хрещення місцевого слов'янського люду, як це вчинили з фігурами Перуна в Києві та Новгороді.

Для нас, краєзнавців, завданням номер один є встановлення на основі глибоких досліджень місця, де було древньослов'янське капище, з метою його відновлення, що матиме велике значення для пожвавлення туризму в нашому мальовничому краї.