Логотип НПП



В головне меню

Історія / Література

Список статей
Олег Будзей
"Подолянин", 10 червня 2005 р.

ВУЛИЦЯ ЗАМКОВА
(читайте початок тут)

Серед кам'янецьких вулиць найнасиченішою старовинними оборонними спорудами та, відповідно, найцікавішою для туристів є Замкова вулиця. Це одна з восьми пелюсток - вулиць і провулків, що відходять від Вірменського ринку. Це також остання ланка в системі трьох староміських вулиць (Троїцька - Старобульварна - Замкова), що сполучають Новопланівський і Замковий мости.

Читачі "Подолянина" вже ознайомлені з описом цієї вулиці. Але сьогодні ми зупинимося на деяких фортифікаційних спорудах, що розташовані на ній.

СТАРИЙ ЗАМОК. Стара фортеця давно стала візитною карткою Кам'янця-Подільського. Її впізнаваний силует прикрашає ледь не кожне видання про місто над Смотричем. Бути в Кам'янці-Подільському й не бачити Старої фортеці - це все одно, що бути в Парижі й не бачити Ейфелевої вежі.

Старій фортеці присвятив однойменну трилогію письменник, уродженець Кам'янця-Подільського Володимир Бєляєв. "Стара фортеця" - саме під такою назвою в Кам'янці-Подільському регулярно проводяться Всеукраїнський шаховий фестиваль (з 1994 р.) і Всеукраїнський дитячий фестиваль мистецтв (з 2000 р.).

Кам'янецькою твердинею - перлиною середньовічного фортифікаційного мистецтва - милувалися російський імператор Петро І (у серпні 1711 р.), молодий художник і поет Тарас Шевченко (восени 1846 р.), майбутній президент Чехословаччини Людвік Свобода (1939 р. і 1944 р.), український письменник Олесь Гончар (у вересні 1977 р.) та багато-багато інших знаних співвітчизників і зарубіжних гостей.

Час заснування Кам'янецького замку губиться в глибині століть. Довгий час вважалося, що його збудовано в другій половині XIV ст. Адже першу в історії згадку про Кам'янецький замок маємо в грамоті 1374 р. литовського князя Юрія Коріатовича, де цей князь за згодою свого брата Олександра Коріатовича надає кам'янчанам право на кшталт магдебурзького та прямо зазначає, що грамота дається "на замку" в Кам'янці. Цю позицію щодо литовських початків замку, зафіксовану в популярних монографіях Євтима Сіцінського (1895), Олександра Прусевича (1915), повторили й радянські дослідники Петро Юрченко (1950) і Тетяна Будянська (1961).

Проте комплексні архітектурні дослідження Євгенії Пламеницької та Анатолія Тюпича у 1964-1982 рр., дослідження археологів на чолі з Іоном Винокуром у 1964-1969 рр. дозволили значно поглибити історію кам'янецької фортеці та датувати її заснування кінцем XII - початком XIII ст.

Найважливішими документами, які дають змогу досить рельєфно уявити, яким був замок у XV-XVI ст., є два його описи - 1494 р., коли замок передавали новому старості, та 1544 р., коли белзький каштелян Бойцех Старжеховський приймав роботи, виконані у замку військовим інженером і архітектором Іовом Претвичем. Ці надзвичайно важливі документи виявили та оприлюднили Олександр Яблоновський і Михайло Грушевський. Говорячи про замок, звісно, не можна обминути знаменитого мідьориту 1673-1679 рр. Кипріяна Томашевича.

Замок має солідну будівельну історію. Якщо ж говорити про час, коли замок набув вигляду, близького до нинішнього, то це середина XVI ст. Саме величезна робота, виконана під керівництвом Іова Претвича, надала замкові того вигляду, якого він, попри всі перипетії, не втратив упродовж майже п'яти сотень років. Саме опис 1544 р. фіксує це вдало віднайдене обличчя замку - зрілої фортифікаційної одиниці.

За довгу середньовічну історію Кам'янця тільки тричі супротивникові вдавалося захопити місто. Ось цей список щасливців: 1393 р. - литовський князь Вітовт, 1430 р. - поляки (троє братів Бучацьких), 1672 р. - турки на чолі з султаном Мехмедом IV. Утім, спроб узяти Кам'янець було не так уже й багато. Класичною стала оповідь про турецького султана Османа, який 1621 р. підійшов до Кам'янця. "Хто так міцно укріпив Кам'янець?" - запитав султан. "Сам Бог!" - відповіли Османові. "То нехай Бог його й здобуває!" - сказав султан і відступив від Кам'янця. Невдач при спробі здобути Кам'янець зазнали молдавський господар Богдан, син Стефана (початок XVI ст.), турецький паша Мехмед Абаза (1633 р.), Максим Кривоніс (1648 р.), Джерджєлій та Іван Богун (1651 р.), Тиміш Хмельницький (1652 р.), Богдан Хмельницький (1653 р.), Богдан Хмельницький і Василь Бутурлін (1655 р.).

БАШТА РОЖАНКА. Це наріжна башта

Старого замку утворює його північно-західний ріг. Звідси й назва башти - Рожанка. Збудовано її, за припущеннями деяких дослідників, наприкінці XIV - на початку XV ст. Башти Рожанка та Лянцкоронська схожі між собою, наче сестри-близнючки. Судіть самі: як і Лянцкоронська, Рожанка - це чотирьох'ярусна кругла башта з конічним кам'яним куполом і цегляним парапетом навколо нього. Обидві заввишки 15 м з боку північного двору, обидві завтовшки 8,8 м. Єдине, що, на відміну від Лянцкоронської башти, кам'яний купол Рожанки сьогодні сховано під високим ґонтовим конічним куполом, поставленим на цегляний парапет (хоча можна і посперечатися, наскільки доцільним був цей крок реставраторів).

До Рожанки 1505 р. з боку двору, закривши її до рівня аркатури, добудували триповерхову споруду, а на східному фасаді замість машикуля (бійниці для вертикального бою) зробили вікно та встановили над ним пам'ятну плиту з таким написом латинською мовою:

TURRIS CRESLAI
EFI VLADISLAVI
ENSIS HVIUS СА
STRI FUNDATO
RIS IMPENSIS EST
FINITA 1505

Український філолог, професор Київського університету Андрій Білецький (1911-1995) так переклав цей напис: "Башта Крєспова єпископа Владислава цього укріплення засновника на (його) кошти закінчена 1505 року" (розділові знаки, як і в оригіналі, не розставлено). Очевидно, в написі мається на увазі єпископ Крєслов з Курозвенок (помер 1503 p.), який піклувався про східні кордони Польщі.

Тепер ще дещо з будівельної історії башти. Іов Претвич 1544 р. перебудував третій ярус башти та триповерхову споруду, що примикала до неї. Під час штурму замку турками, 1672 p., на Рожанці пошкоджено верхню частину парапету з бійницями. Північно-західний фасад башти 1771 р. забудували на висоту чотирьох ярусів ескарповою стіною. При влаштуванні батареї вздовж північно-східного фасаду замку 1790 р. башту засипали ззовні майже на півтора яруса.

На одному з планів першої половини XVIII ст. зафіксовано ще одну назву башти - Бурграбська. Цікаво, що коли в XIX ст. Старий замок перетворили на в'язницю, в Рожанці був склад одягу для в'язнів.

КОМЕНДАНТСЬКА БАШТА. Найменша башта Старого замку та єдина, яка стоїть не на долішньому ґрунті, а на стіні. Башта зручно примостилася на північному оборонному мурі між Лянцкоронською баштою зі сходу та Рожанкою із заходу. Двох'ярусну круглу "гостю" на мурі втримують три білокам'яні кронштейни. Втім, це не так уже й важко - на мурі завтовшки 2,2 м підтримувати башту, ширшу всього лиш на 80 см. До того ж, башта тонкостінна - 65 см. Збудовано Комендантську башту, як гадають, на початку XV ст. Це типова середньовічна оборонно-вартова споруда. Звісно, головним її завданням був дозор. Через перший ярус Комендантської по стіні йде хід, який з'єднує Лянцкоронську башту та Рожанку (його відновлено при реставрації 2003 p.). А ще Комендантська башта сполучалася з будинком старости, який стояв біля північного муру замку. Коли у XVIII ст. старост замінили комендантами, маленьку настінну башту стали називати Комендантською.

Скромна Комендантська башта 29 липня 2003 р. раптом опинилася в центрі уваги всього міста: в її південній стіні неждано-негадано помітили артилерійський снаряд. Як з'ясували потім, це був 10-кілограмовий бойовий снаряд часів Другої світової війни з тротиловою начинкою до 3,5 кг, ще й підривник був цілим. Тільки 7 серпня, коли кам'янецькі фахівці з Центру розмінування зуміли виготовити спеціальний пристрій, снаряд удалося витягнути та знешкодити - і місто полегшено зітхнуло.

ЛЯНЦКОРОНСЬКА БАШТА. Йдучи дорогою від Замкового мосту на Підзамче, після Нової Східної башти другою в північній лінії башт Старого замку ми побачимо Лянцкоронську. Це чотирьох'ярусна кругла башта з конічним кам'яним куполом і цегляним парапетом навколо нього. Вона належить до великої групи башт, збудованих наприкінці XIV - у першій половині XV ст. До башт, які тоді будувалися, ставилася неодмінна вимога - здатність фланкувати, тобто вести вогонь не тільки в лоб, а й по флангах - уздовж оборонного муру. Для цього башти мали суттєво виступати вперед - за лінію оборонного муру. Так, Лянцкоронська башта "просунута" аж на три чверті. Це дозволило, крім фланкування, накинути їй ще одну важливу роль - бути надбрамною баштою: колись у першому ярусі Лянцкоронської башти було влаштовано браму. Саме через неї проходив увесь рух під стінами замку. Під керівництвом Іова Претвича 1544 р. башту відремонтували та перебудували в інтер'єрі. Коли замок 1672 р. штурмували турки, верхню частину її парапету з бійницями було зруйновано. Влаштовуючи батарею вздовж північно-східного фасаду замку, 1790 р. перший ярус башти повністю засипали, а в його східній стіні зробили вихід з кам'яними сходами й тамбуром.