Логотип НПП



В головне меню

Історія / Література

Список статей

КРІЗЬ РОКИ

ЗА ЩО ЗААРЕШТУВАЛИ ГОДОВАНЦЯ?

Олег БУДЗЕЙ, "ПОДОЛЯНИН" (2007 рік)

Читайте ще про Микиту Годованця, і ще.

У довіднику "Письменники України - жертви сталінських репресій" (Київ, 1991) у статті про Микиту ГОДОВАНЦЯ (1893-1974) скупо зазначено:

"31 січня 1937 р. Микиту Годованця було заарештовано і рішенням Особливої наради при НКВД від 13 червня того ж року вислано на Середню Колиму, де він пробув до 1947 р. А десятьма роками пізніше, 11 вересня 1957 р., дістав офіційну реабілітацію - в довідці війського трибуналу Київського військового округу повідомлялось, що постанову Особливої трійки скасовано і справу припинено".

Недарма Микита Павлович сумно жартував, що він "широко відомий - аж до Колими". Отже, маємо аж три "круглі" дати: 70 років тому байкаря заарештовано, 60 років тому - звільнено, 50 років тому - реабілітовано. У підсумку - 20 років Микита Годованець ходив із тавром "ворога народу". А за що? В чому його звинуватили? На жаль, довідник про це мовчить.

МИКИТУ ВИПРАВДАЛИ ЗА МИКИТИ

Уже в наші дні журналістське розслідування про арешт Микити Годованця провів поет і журналіст Василь ВАСИЛАШКО, який познайомився з байкарем, коли в 1956-1958 рр. навчався в Кам'янець-Подільському культосвітньому технікумі. Ось як відбулося це знайомство:

"Годованець приглянувся до нас з В'ячеславом ВОЛОХІВСЬКИМ ще тоді, коли на міському літоб'єднанні, яке вів доктор філологічних наук, професор Віктор ТИЩЕНКО, байкар сидів не в президії, як з часом, а разом з нами, у залі. Ми віддали йому зошити з віршами і навіть не з'ясували, хто він, зрадівши, що нами зацікавився солідний чоловік. Лише восени 1957-го несподівано зустрілися в нього вдома. Пригорнувши нас, початківців, жартував, що знає, кого брати під крило, на відміну від Квочки з його байки, що пригріла і Ласочку. Під теплим його крилом залишався я і на факультеті журналістики Львівського держуніверситету".

На початку 1960-х Василашко якось запитав Микиту Павловича:

- А чому у байках двадцятих - тридцятих років у Вас були переважно рослини? А де ж Леви, Тигри, Гієни, Вовки, Орли? Зрідка і то не дуже хижі…

Микита Павлович помовчав і мов неохоче відповів:

- Тоді, за Сталіна, можна було запитати ще більше: "А де ж байка?" У 20-х десь 15 байок написав Василь ЕЛЛАН-БЛАКИТНИЙ під псевдонімом Валера Проноза. Здебільшого політичної спрямованості. Після арешту Сергія ПИЛИПЕНКА в 1933-му, а через чотири роки й мого, перед війною байок, за винятком Попова (Долі), здається, ніхто не писав. А з хижаками в байках взагалі мусили бути обачними. А враз у Ведмедеві чи Вовкові якийсь можновладець Медвєдєв чи Волков міг узріти себе! Про Лева чи Орла годі й казати. І досі мулько, як згадую історію з байкою про Орла. Питають мене якось "пильні хлопці": "Що тобі поганого зробила Радянська влада?" Кажу: "Нічого. Я вчителював, став журналістом, поетом". - "А що поганого зробив тобі батько Сталін?" - "Та й Сталін мені, - кажу, - нічого поганого не зробив. Живу не бідно, хоча я з бідняків, книжки видаю. Гонорар є". - "То-то, байкарю. А це що?!" - кладуть на стіл переді мною мою байку "Орел". Зміст її був такий: літа Орел, літа сизий та й під небесами. І раптом бачить, що до рівня його польоту підлітає Сокіл, якого він і так запідозрив у суперництві… Ну, Орел довб Сокола - і той упав, зник з очей. Потім таке сталося і з Шулікою. Навіть Копчик, який крав Курчат і якось без дозволу посмів набрати висоту, теж поплатився життям. І ось літа Орел, літа сизий сам під небесами. Питаю: "А при чому тут Сталін?" "Пильні хлопці" посміхаються і зауважують: "Ви не розумієте чи так удаєте? А в любій народу "Пісні про Сталіна", на вірш Максима РИЛЬСЬКОГО, із-за гір, із-за високих хто летить?" - "Орел". - "То-то. То як ви могли написати таке?" Було що відказати: "Хіба на образ Орла монополія?" або: "І до пісні можна причепитися: "Не зламати крил…" на слух звучить двозначно, ніби "Не зла мати крил…" Та я мовив інше: "Про це я не подумав". - "Пильні хлопці" тоді наче відчепилися…

І далі Василашко продовжує: "Годованець не казав тоді, за що був репресований, зауважив, що це довга бесіда і не на часі: "Колись, може, й розкажу". Говорив про інше. Його довго не реабілітовували. Тяганина тривала до осені 1957-го, й ці документи мають не менше аркушів, ніж справа 1937 року. До нових допитів багатьох свідків додалися письмові прохання, свідчення і нові допити потерпілого. Скільки сил, нервів, родинного затишку, скільки рідного краю, України втрачено! Аритмію серця, гіпертонію нажив. Та на світ не розізлився".

А ще Годованець жартував: "Микиту виправдали за Микити" (мався на увазі Микита ХРУЩОВ).

ТАЄМНИЦЯ ХОВАЛАСЯ В ДОНЕЦЬКУ

Уже після проголошення незалежності України Василь Василашко запитав у сина байкаря - Анатолія ГОЛОВАНЦЯ:

- А Ви, Анатолію Микитовичу, бачили батькову кримінальну справу чи чули від тата, за що він був засуджений?

- Справи не бачив. І точно не знаю, за що судили батька. На думку тата, зачепилися за "одкровення" його двоюрідного брата, які нібито чув і "видав" один підсудний. Ми ж з мамою припускали, що на тата доніс сусід Громов, "чоловік у цивільному". Він провокував батька на антисталінські розмови.

"Може, таємницю відкриє кримінальна справа Микити Годованця?" - висловив припущення Василашко. Анатолій Микитович підтримав цю ідею, написав листа з відповідним проханням у Державний архів СБУ. Справу Годованця виявилося нелегко знайти, бо досудове слідство велося там, де він не жив. Знайшли справу аж у Донецьку - де, виявляється, Годованця кілька місяців допитували.

Робота з архівними документами дала можливість Василеві Василашку привідкрити завісу над подіями 70-річної давності та створити нарис "Байка i колючий дрiт, або Вiдомий i невiдомий Микита Годованець", який два роки тому опублікував журнал "Вітчизна".

ПРИЙШЛИ ВНОЧІ

Отже, до Микити ГОДОВАНЦЯ прийшли вночі. Співробітник держбезпеки ХРОМОЙ показав ордер на арешт та обшук, підписаний у НКВС УРСР 29 січня 1937 р. "З ним ще один був. Третій лишався у "чорному вороні", - пригадує Анатолій ГОДОВАНЕЦЬ, - мені тоді було 11 літ. Коли мама подала татові вузлик з харчами, Хромой хихикнув: "А нащо йому?" Мов прийшли не з органів безпеки, а з "органів небезпеки". Інший все-таки заспокоїв сім'ю: "А може, й згодяться".

Годованець звинувачувався в тому, що він - емісар Євгена КОНОВАЛЬЦЯ в Україні, створив шпигунську і диверсійну організацію, керував нею, "тобто за зраду Батьківщини".

Почали слідство з надсилання копії постанови військовому прокурору, який 29 січня теж прийняв постанову про арешт і утримання поета під арештом у спецкорпусі НКВС із наступним переведенням його у розпорядження УБ НКВС в місто Сталіно (нині Донецьк).

Доправили Годованця до місця нового утримання під арештом 4 березня. А 20 березня сержант держбезпеки АБРАМОВИЧ приймає постанову про запровадження справи щодо Годованця, звинуваченого за статтями 54-6 і 54-11 Карного кодексу УРСР. Інкримінується те ж саме: нелегальний зв'язок із закордоном, надання контрреволюційним зарубіжним організаціям шпигунських даних і участь у контрреволюційній організації.

ТЕМНА СПРАВА З ТЕМНОГО

Зі справи ясно, що особу заарештували не за прямі протиправні дії заарештованого, а на основі добровільних чи вибитих слідчими свідчень Мефодія ЦИМБАЛА. Він, посилаючись на довірливу розмову, яка відбулася у нього у селі Темне на Вінниччині з двоюрідним братом Годованця Єфремом МАМАЛИГОЮ, назвав Годованця організатором створення Горлівської шпигунсько-диверсійної організації, зв'язковим із самим керівником Української військової організації (УВО) і ОУН за кордоном Євгеном КОНОВАЛЬЦЕМ. Крім того, Цимбал свідчив, що Годованець керував контрреволюційним підпіллям через Єфрема Мамалигу, який помер 1933 року.

При цьому Цимбал назвав ще підозрілих, з якими нібито зустрічався Годованець. Випливли факти листування байкаря з братами дружини - МЕТЕЛЬНИЦЬКИМИ. Стверджувалося, що в Україні Годованець зустрічався з колишніми петлюрівцями ДВОРКІНИМ і МАКСИМЧУКОМ, членом УВО НАРУШЕВИЧЕМ, який приблизно в цей час був засуджений на 10 років виправних робіт "за співпрацю з українськими націоналістами". "Викрили", що Годованець мав зв'язок з письменниками, з якими перебував раніше у літературній спілці "Плуг", ліквідованої режимом у 1932 році.

Звинувачувався Годованець і в тому, що був співробітником Міністерства продовольства Директорії, відступив з Директорією за кордон, а потім повернувся у Кам'янець-Подільський, був зв'язаний в 1920 р. зі студентом ОЛІЙНИКОВИМ, який, за свідченням Цимбала, був контрреволюційним розвідником і зв'язковим начальника петлюрівської контррозвідки СУШКА з Цимбалом...

ДОПИТИ

Допит день у день починався зі слів слідчого: чесно признайтеся в контрреволюційній діяльності, у злочинних зв'язках із закордоном, у шпигунстві на користь закордону, ОУН, тим паче, що проти Вас свідчать інші. Деколи зачитував свідчення тих інших. І щоразу жодного з цих звинувачень Микита Годованець мужньо не визнає, все заперечує, сміливо вимагає побачення з Цимбалом, що обмовив Годованця нібито зі слів Мамалиги.

У висновках слідства марно шукати логіки. Микита Годованець зрідка листувався лише з двома родичами, братами дружини, Метельницькими - Володимиром (Ченстохово, Польща) та Йосипом (Нью-Йорк, США). Зміст тих листів мав суто приватний характер. Якось, ще 1921 р., один раз обмінявся дружніми листами з Тихоном БІЛОУСОМ, який працював з Годованцем у міністерстві Директорії (слідчі чомусь назвали його "білогвардійцем"). У вилучених листах не виявили компромату. Проте цього було досить, щоб, лише на основі голослівних обмов від Цимбала і Нарушевича, ствердити: Годованець - шпигун! Не витримують критики й інші, висмоктані з пальця, звинувачення.

Дуже суттєвим є те, що Годованець на запитання про знайомих йому людей завжди стверджував, що не чув від них слів, які б свідчили про їхні контрреволюційні погляди. Наявність таких поглядів він засвідчив лише у свого родича Мамалиги, якого не можна було судити, бо він помер. Найчастіше і послідовно поет відповідав: "Не знаю", "Не пам'ятаю", "Не можу відповісти". Хоча на запитання "Які політичні ідеї були у Вас у той час?" прямо відповів: "Я був прибічником української буржуазної республіки", а на запитання: "Петлюрівські ідеї Ви в той час пропагували?" - казав: "Так". То вже потім, у клопотаннях про помилування, він буде каятися, казати, що помилявся, а тут тільки констатував у відповідях те, що було.

"ЕКСПЕРТИЗА"

І так з допиту до допиту, з дня на день - голослівні звинувачення підозрюваного та категоричні його заперечення, яких, видно, теж не можна було не приймати. І тут слідчий доручає обласній організації Спілки радянських письменників дати експертизу рукописних поетичних творів Годованця. Ось фрагмент цієї "експертизи":

"Ознайомившись з рукописами Годованця, ми, члени Донецької організації Спілки радянських письменників Ф.Байдаченко і Ю.Черкаський, прийшли до такого висновку: серед прочитаних нами байок і віршів Годованця є ряд творів, які у більш чи менш прихованому вигляді несуть у собі антирадянські, контрреволюційні думки і настрої самого автора. Беручи за основу своєї творчості езопівську мову і езопівський творчий метод, автор під виглядом безневинних "байок", і іноді "байок", які на перший погляд позитивно відображають радянську дійсність, - протягує у двозначності змісту своїх "творів" свої контрреволюційні сподівання".

"БЄДНИЙ" ГОДОВАНЕЦЬ

Наскільки кваліфікованими були експерти, можна судити з їх аналізу байки "Піп Анемподист". Ось цей аналіз: "У цій байці автор розповідає, як піп Анемподист зайшов до селянина і почав співати молитву про "різдво". У селянина висів портрет Карла Маркса. Селянин, бажаючи показати, що він не вірить в бога, ніби просить попа, щоб той заспівав перед портретом Карла Маркса Інтернаціонал. На подив селянина піп начебто виконує Інтернаціонал. Тоді селянин питає, де він його вивчив. І чує таку відповідь:

"Тричі плюнувши, коло дверей,
відповідає ієрей:
- Я цього гімна неподобного
навчивсь від сина єдиноутробного,

що зрікся матері й отця
й хто зна, де нині обрітається,
чи на роботі де, чи в школі
і пробуває в комсомолі".

Крім брудної брехні на радянського селянина, що наче просив попа заспівати Інтернаціонал перед портретом Маркса, крім намови на комсомол, що, мовляв, там попівські синочки - автор не просто так уживає слово "Гімна неподобного" у такому спрямуванні. Чесний український письменник так би не втискав цього слова, яке тут подано для знущання над цим звуком, що набуває в цьому контексті зовсім іншого змісту. Без сумніву ця байка вся притягнута за вуха, щоб заплямувати Інтернаціонал".

Як зазначає Василь ВАСИЛАШКО, "експерти", які нерідко не знали, як розставити коми в реченні, не відали, що вони критикують не Годованця, а, власне, улюбленця Леніна і Сталіна, поета революції Дем'яна БЄДНОГО. Байку з російської, як свідчив на слідстві Микита Годованець, він переклав у повній відповідності з оригіналом. Але й після уточнення Годованця цей пасквіль слідчий не відкинув, бо він був замовлений.

До речі, через 20 років редактор газети "Советский шахтер" Байдаченко так пояснював свою "експертизу": "6 травня 1937 р. я і Юрій Черкаський (поет) були викликані в управління НКВС по Донецькій області, де нам було авторитетно заявлено, що ними заарештований і викритий ворог народу Годованець, який видає себе за письменника, який своїх творів не публікував, а в рукописному вигляді розповсюджував серед громадян. Нам дали рукописні вірші і запропонували написати свою думку про їхній ідейний зміст. Ми з поетом Черкаським перечитали дані нам рукописні вірші Годованця і виходячи з тих обставин і з урахуванням, що нам Годованця назвали ворогом народу і навіть говорили, що він польський шпигун, написали свої висновки, які викладені в поданому мені документі".

Унаслідок цього 14 травня на одному з останніх допитів слідчий висунув Годованцю таке звинувачення за його байки: "Експертизою Донецької організації Спілки радянських письменників доведено, що ваші твори "Дронт", "Шабля і молоток", "Повитиця", "Наша рада", "Ласка", перекладена вами байка "Піп Анемподист" мають контрреволюційний характер".

Підсумкове звинувачення у справі Годованця, підписане 31 травня, вказує: "У своїх художніх творах у замаскованому вигляді здійснював контрреволюційну пропаганду, відображав інтервенціоністські устремління і висловлював вороже ставлення до колгоспного будівництва".

Годованець здогадувався про справжню причину його осуду. У листі до Міністерства держбезпеки СРСР 10 травня 1951 р. він писав: "Можливо, трагічний вплив на рішення щодо мене мало те, що у свій час я потрапив під час повстання проти гетьмана і німецьких окупантів у продовольчий відділ Директорії, що очолила на Правобережній Україні це повстання, де я тоді працював інструктором по кооперації (а кооперація входила в цей відділ). У цьому вся трагедія мого життя…" А інші "злочини"? Їх просто фабрикували.