Логотип НПП



В головне меню

Історія / Література

Список статей

ЮВІЛЕЇ

КЛАСИК УКРАЇНСЬКОЇ БАЙКИ

Віктор ПРОКОПЧУК,
професор Кам'янець-Подільського національного університету

Читайте ще про Микиту Годованця, і ще.

22 жовтня 1918 р. в одноденній газеті "Свято Поділля", виданій Подільською "Просвітою" на честь відкриття Кам'янець-Подільського державного українського університету, поряд із публікаціями Івана ОГІЄНКА, Юхима СІЦІНСЬКОГО, Василя БІДНОВА, Олімпіади ПАЩЕНКО, вміщено аж два матеріали Микити ГОДОВАНЦЯ. Це стаття "Університет і кооперація" та патріотичний вірш "Народу рідному - усе!" з присвятою університетові. Він входив у літературу в час активної розбудови української державності, освіти і культури, маючи за плечима досвід селянського буття, участі в Першій світовій, боротьби за переустрій життя суспільства.

Народився Микита Павлович ГОДОВАНЕЦЬ 26 вересня 1893 р. в с. Вікнина Гайсинського повіту Подільської губернії в багатодітній селянській сім'ї. Змалку прилучився до хліборобської праці. Закінчив сільську церковнопарафіяльну школу, згодом - двокласну вчительську школу в с.Степашки. У 16 років почав учителювати в селах Орлівка, Бібнівка, Маньчжурія. Свій перший вірш "І сонця блиск, й блакить небес..." опублікував 1913 р. в київському журналі "Маяк". Цього ж року побачили світ його гумористичні вірші "Свище", "Бог не вибачає", написані в дусі співомовок Степана РУДАНСЬКОГО.

У 1914-1917 рр. проходив військову службу в артилерійській частині в Ревелі (нині Таллінн). Від військових частин був обраний до Ревельської ради робітничих і солдатських депутатів, секретарював в одному з комітетів, входив до міського українського клубу, вів український відділ в газетах "Свободное слово солдата и матроса", "Известия Ревельского Совета рабочих и солдатских депутатов", в яких вміщував і свої твори. 1917 р. опублікував першу байку "Свиня", написану ще 1913 р. в с.Маньчжурія.

Після демобілізації повернувся в Україну з палким бажанням продовжити освіту. Влаштувався на роботу в Києві, вступив на підготовчі курси до Київського університету, потім - на кооперативні курси Всеукраїнської спілки споживчих товариств "Дніпросоюз". Як один з активних курсантів, схильних до пера, був запрошений на посаду інструктора культосвітнього відділу "Дніпросоюзу", залучений до видання кооперативного журналу. Згодом, як інструктор, прибув до Кам'янця-Подільського, прикріпився до місцевої кооперативної спілки, писав, публікувався. Його контакти з просвітниками міста, українською культурно-освітньою інтелігенцією привели до співпраці з колективом одноденки "Свято Поділля". У листопаді 1918 р. за протекцією знайомого влаштувався до міністерства продовольчих справ уряду Директорії і працював там близько року.

У 1919-1920 навчальному році вчителював у Голоскові, у 1920-1921-му - у Руськофільваровецькій школі в Кам'янці-Подільському. На запрошення Кам'янецького повітового партійного комітету став організатором, секретарем і фактичним редактором журналу "Сільська біднота" в Кам'янці-Подільському. Під псевдонімами М.СТРУМ, М.СТРУМОК, криптонімами М.Г. або й Г. публікував нариси, вірші, памфлети, фейлетони, гуморески.

1920 р. політвідділ 41-ої радянської дивізії попросив ГОДОВАНЦЯ зробити переклад байок Дем'яна БЄДНОГО й видрукував їх окремою збіркою у видавництві "Червона Галичина". Робота над творами тоді іменитого автора, контакти з Дем'яном БЄДНИМ посилили зацікавлення ГОДОВАНЦЯ саме жанром байки. З'явилася низка оригінальних байок - "Голуб і лелека", "Соловейко і свиня", віршів. В автобіографічному вірші 1919 р. поет твердив:

Я син нужденного села.
Вишневий сад, обдерта стріха -
То мій притулок і утіха.
Природа вчителем була.

У злиднях, в темряві, в журбі
Провів роки свої дитячі,
А далі - серденько гаряче
Кував в стражденні, в боротьбі.

Шукав бажанних берегів -
Знайшов розчарувань багато,
Шукав настирливо, завзято
Нових думок, нових шляхів.

Архіви зберегли дані про спробу ГОДОВАНЦЯ здобути вищу освіту: навесні 1919 р. він навчався на підготовчих курсах, а 6 вересня 1920 р., працюючи в школі та в журналі, вступив до сільськогосподарського факультету університету як вільний слухач - кандидат.

Однак продовжити навчання не зміг - від тифу помер батько, захворіла матір, тому вимушений був повернутися додому у Вікнину. Понад два роки учителював, вів господарство, допомагав сельчанам організовувати нове життя, надсилав до газет матеріали. 1924 р. отримав пропозицію від редактора вінницької газети "Червоний край" перейти на роботу до редакції літпрацівником - фейлетоністом.

А редактором газети був Павло Тимофійович РОМАНОВ - великий психолог, знавець людини. Він зумів розгледіти в дописувачеві з Вікнини не тільки талановитого журналіста, а й письменника-байкаря. З тих часів їх життєві дороги або йшли паралельно, або й перехрещувалися. І тоді поєднувалися досвід й інтуїція РОМАНОВА з природнім даром наполегливого в освоєнні знань ГОДОВАНЦЯ. Нерідко дороги розходилися на роки. Але зв'язків вони не губили, незважаючи на важкі життєві випробування, що супроводжували обидвох.

Газета "Червоний край" видала як додаток першу збірку ГОДОВАНЦЯ "Незаможник Клим". Байкування ГОДОВАНЦЯ пов'язане не тільки з його природним даром гостро бачити й дотепно сміятися, а й з об'єктивними обставинами - байка, сатира і гумор були запитані часом. Бідний, голодний і холодний народ не бачив іншого виходу як сміятися з негараздів, вірити новій владі і чекати кращого життя. А влада, її ідеологічний апарат, уміло переводили вогонь на "буржуазних націоналістів", дармоїдів і п'яниць, які нібито були головною перешкодою на шляху до кращого майбутнього. Газеті був потрібний талант ГОДОВАНЦЯ, його гострі матеріали як потужний інструмент ідеологічної гри.

Талант шліфувався від байки до байки, від книжки до книжки. 19 липня 1925 р. ГОДОВАНЦЯ прийняли до Спілки селянських письменників "Плуг". Микита Павлович отримав членський квиток за №22 і очолив вінницьку літературну організацію. У 1928-1929 рр. вже в ролі відповідального секретаря працював у житомирській "Радянській Волині". Там побачила світ збірка "Для добробуту й культури".

Наприкінці 1929 р. з дружиною Серафимою Миколаївною МЕТЕЛЬНИЦЬКОЮ та трирічним сином Анатолієм переїхали до столичного Харкова, де Микита Павлович працював у редакціях журналів "Соціалістична громада", "Червоний хрест", "Робселькор", видав 6 книг, 1934 р. став членом Спілки письменників СРСР.

Коли 1934 р. столицю перенесли до Києва, переїхав туди з редакцією "Червоного хреста" і Микита Павлович. Цей період його життя і творчості виявився не тільки малопродуктивним, а й - трагічним. 31 січня 1937 р. його забрав "чорний ворон" і поніс на Колиму на довгих 8 років...

Важко було мовчати Микиті Павловичу. Але будь-який листок з віршем міг продовжити його табірні муки щонайменше на наступних 5 років. І все ж писав, особливо - після звільнення, протягом 1942-1945 рр. З Колими привіз 17 записників з віршами і байками. 1943 роком датується вірш "Україно моя", запропонований авторові для публікації сином письменника:

Україно моя! Незабутня моя!
День і ніч за тобою душа кривоточить.
Не для мене тепер твоє сонце сія,
Таке рідне, мов любої яснії очі.

Україно моя! Я ж тебе так люблю!
Свого сина згадай, що з хвороби десь гасне,
І з вітрами пришли кращу квітку свою,
Посади на могилі моїй передчасній.

З неї впаде роса просто в серце мені. -
Наче сльози кохання горячі, чарівні!
Легко стане мені в осоружній труні, -
Я подумаю: сплю на своїй Україні

1942 р., після звільнення, залишився працювати в селищі Спорне в автомайстернях "Дальстроя". У трудовій книжці зберігся запис: "17.Х.1945 р. звільнений з виїздом на материк".

А куди їхати? Кам'янець-Подільський паспортний стіл на запит відповів: "Ваша жена Годованец Серафима Николаевна в городе не проживает". В Україні, на Поділлі, влада не хотіла його бачити.

- Їдь у мою благословенну Абхазію, - порадив табірний приятель В.ХАДЖАЛІЯ, - там морське повітря і південне сонце швидко поставлять тебе на ноги. Зустрінешся з моїми, розповіш про все...

І він поїхав у Новий Афон. З 31 грудня 1945 р. до 18 жовтня 1949 р. працював в управлінні курорту Ахалі Афоні, поки не почали там будувати дачу для Сталіна. ГОДОВАНЦЯ відкликали з відпустки і запропонували негайно звільнитися "за власним бажанням".

Приютила племінниця Марія РИЖКОВА в Мерефі на Харківщині. Працював у Мереф'янській селекційній станції, поки директор не дізнався про судимість. І знову ж - "за власним бажанням".

1950 р. демобілізувався син Анатолій і застав батька й матір у Мерефі. Вирішили перебратися до Кам'янця-Подільськго. Поселилися в будинку Метельницьких на вул. Шевченка, 83. Як тільки спробували прописатися і таким чином заявили про перебування в Кам'янці-Подільському, Микиті Павловичу зразу ж було вказано "протягом 24 годин покинути місто..." Тільки після смерті Сталіна зумів з'єднатися з сім'єю. У 1954-1955 навчальному році - знову в Руськофільваровецькій семирічній школі. 1955 р. вийшов на пенсію. Життя поступово налагоджувалося.

З хрущовським потеплінням почала відтаювати душа, відновлюватися контакти, зокрема з Павлом РОМАНОВИМ, який жив у Києві. Робив спробу за спробою реабілітуватися. 11 вересня 1957 р. отримав довідку з Військового трибуналу Київського військового округу: "Дело по обвинению Годованца Никиты Павловича, 1893 года рождения, до ареста писателя - журналиста, пересмотрено военным трибуналом Киевского военного округа 10 сентября 1957 года. Постановление Особого Совещания при НКВД СССР от 13 июня 1937 года пересмотрено и дело прекращено. Годованец Н.П. реабилитирован".

Першу повоєнну збірку байок ГОДОВАНЦЯ прорецензував, підтримав і допоміг видати доцент Кам'янець-Подільського педінституту Микола СКОРСЬКИЙ. До неї ввійшло 115 творів. Перший дарчий надпис на новій книзі автор задресував дружині: "Найдорожчому другові життя, вірній супутниці і помічниці в труді, коханій і дорогій Сімі Миколаївні Годованець на вічну пам'ять від Микити. 7.ХІ.1957 р.".

11 листопада 1957 р. Микита Павлович направив заяву голові Спілки радянських письменників: "Прошу поновити мене в Спілці письменників. Додаю копію довідки Воєнного трибуналу про реабілітацію, довідку "Мій творчий шлях".

Реабілітація, вихід збірки байок, поновлення в Спілці надали другого дихання його творчим силам: 1958 р. з'явилася збірка "Осел на хаті", 1960-го - "Байки", потім - "Соловей в курятнике" в російському перекладі В.КОРЧАГІНА (1960), "Заяча математика" (1961), "Вужі під яслами" (1963), "Байки" (1963).

1959 р. ГОДОВАНЕЦЬ з дружиною Серафимою Миколаївною перебралися в нову квартиру на вул. Шевченка, 18.

За післявоєнний кам'янецький період творчості ще за життя Микити Павловича побачили світ 20 його книг. За підрахунками сина, батько створив близько 1600 байок як оригінальних, так і за сюжетами класиків світової байки Арістида, Арістотеля, Арістофана, Бабрія, Езопа, Леонардо да Вінчі, Федра, Флоріана та ін.

Не просто було Микиті Павловичу підводитись з колін у постколимській період. Скільки неправди зазнав від критиків та редакторів, які і після смерті Сталіна ще "дмухали на холодну воду". Напередодні виходу першої повоєнної збірки "Байок" (1957) редактор видавництва "Радянський письменник" Анатолій КОСМАТЕНКО "радив" з байками "Орел" та "Лев" утриматися. Зрозуміло, аби не розпізнали себе тогочасні Орли і Леви й не повернули гнів у бік редакції, видавництва і письменника.

Чимало часу та енергії віддавав Годованець співпраці з колегами по перу та творчою молоддю. Мені пам'ятна зустріч в актовому залі Кам'янець-Подільського педінституту, зініційована доцентом Галиною КРАЄВСЬКОЮ. Микита Павлович читав байки, слухав студійців. Від їх загалу зі словом вдячності виступав і я. На згадку залишилася збірочка з автографом. Поет Василь ВАСИЛАШКО згадує і свою юнацьку зустріч з Микитою Павловичем. Після прослуховування початківців на міському літоб'єднанні Микита Павлович взяв його та В'ячеслава ВОЛОХІВСЬКОГО зошити з віршами, а через якийсь час кілька із них були надруковані в альманасі "Літературне Поділля".

До ГОДОВАНЦЯ прийшла заслужена слава. 1973 р. його у зв'язку з 80-річчям від дня народження і півстоліттям літературної творчості нагородиои орденом "Знак Пошани". 1969 р. московська організація Спілки письменників відзначила його ювілейною медаллю на честь 200-річчя від дня народження російського байкаря Івана КРИЛОВА. Його творчість досліджували Михайло ЛОГВИНЕНКО, Петро СЛІПЧУК, Юрій ПЕТРОВ, Віктор КОСЯЧЕНКО, Іван ЗУБ. Юхим АЛЬПЕРІН захистив кандидатську дисертацію "Українська радянська байка і творчість Микити Годованця".

З незалежністю України відкрився доступ до архівів - і Василь ВАСИЛАШКО кинувся шукати кримінальну справу ГОДОВАНЦЯ, сфабриковану 1937 р. Так з'явилося його дослідження "Байка за колючим дротом, або Відомий і невідомий Микита Годованець".

Автор цього нарису опублікував 8 листів Годованця до Павла РОМАНОВА в Київ 1958-1963 рр. Вони частково відкривають завісу над постколимським періодом фізичної, духовної і творчої реабілітації Микити Павловича, дають відчути, чим жив, про що думав, як боровся за правду український байкар.

Життя і творчості байкаря періоду національно-визвольних змагань 1917-1920 рр. доторкнулися письменник Василь ГОРБАТЮК і кандидат історичних наук Юрій ТЕЛЯЧИЙ. Перший дослідив співпрацю Микити Павловича з журналом Подільської губернської управи "Село", дав аналіз змісту й ідейного спрямування його публікацій в цьому часописі, а другий підготував до друку збірку віршів під назвою "Микита ГОДОВАНЕЦЬ. Поезії 1917-1920 рр." з цікавим історико-літературознавчим дослідженням.

Ще за життя Годованця була встановлена міська премія його імені, серед лауреатів - відомі байкарі Іван СВАРНИК, Анатолій ГАРМАТЮК, Євген ДУДАР, Віталій НЕЧИТАЙЛО, Іван СОЧИВЕЦЬ та ін. 1993 р. було засновано 7 обласних премій, у тому числі ім. Микити ГОДОМВАНЦЯ в галузі літературної діяльності та популяризації української мови.Цієї премії удостоїлись Григорій ХРАПАЧ, Броніслав ГРИЩУК, Мар'ян КРАСУЦЬКИЙ, Афанасій КОЛЯНОВСЬКИЙ, Петро КАРАСЬ, Василь КРАВЧУК, Петро САВЧУК, Борис МАМАЙСУР, Микола МАЧКІВСЬКИЙ, Віталій МАЦЬКО, Василь. ГОРБАТЮК та ін.

Після колимських таборів і поневірянь Микита Павлович часто хворів. В одному з листів до Павла РОМАНОВА жалівся: "А що я не пишу - не дивуйся, припадки так зачастили, що вже скоро доїдуть кінця".

28 липня 1974 р. Микита Павлович помер. Його поховали на центральній алеї Руськофільваровецького цвинтаря. На пам'ятнику - герої його байки "Ведмідь і гадюка" і слова з вірша, який можна вважати і громадським кредо письменника, і його заповітом:

"Народу рідному - усе!
На жертовник святого діла
Нехай з нас кожен принесе
Вогонь душі і силу тіла!"

З 1985 р. у батьковій квартирі на вул. Шевченка, 18 живе син Анатолій Павлович ГОДОВАНЕЦЬ з дружиною Лідією Євгенівною. 28 років віддав він Кам'янець-Подільському механічному заводу, виростив дочку Марину і сина Юрія. Наділений тонким почуттям гумору і гострим розумом. Захоплюється фізикою, пізнає час як фізичну та філософську категорію. Автор багатьох наукових публікацій в журналах, збірниках.

Син є оберегом, хранителем і упорядником батькової літературної спадщини, його архіву, епістолярії. За підрахунками Анатолія Микитовича, книги батька були видані нечуваним для наших днів загальним тиражем у 856 тис. примірників. Кабінет Микити Павловича з вікном у двір - тихий, затишний збережено майже таким, яким його покинув він 1974 р.: у правому кутку біля вікна стіл з друкарською машинкою, праворуч шафа з книгами, альбомами, папками, посередині - стіл для гостей, диван, на якому любив читати і відпочивати байкар, той самий килим, що створював затишок, портрети, картини, книги. До Анатолія Микитовича звертаються учителі, старшокласники, викладачі Кам'янець-Подільського національного університету і студенти, журналісти, письменники, працюючи над науковими розвідками, статтями. А він - у тривозі за архів, меморіальні речі - чекає, коли в Кам'янець-Подільському історичному музеї-заповіднику з'явиться музейна кімната Микити ГОДОВАНЦЯ.