Логотип НПП



В головне меню

Історія / Література

Список статей

Галина ОСЕТРОВА, старший науковий співробітник НІАЗ "Кам'янець"
"Подолянин", 9 грудня 2005 р.

ВІД КЛОЧОВИЧА ДО "ГЕТЬМАНА"

Житловий будинок №8 на Польському ринку в Старому місті завжди привертав увагу дослідників. Короткі відомості про нього подає польський історик Олександр ПРУСЕВИЧ у книзі "Кам'янець-Подільський" (1915). Євгенія ПЛАМЕНИЦЬКА, один з авторів історико-архітектурного нарису "Кам'янець-Подільський" (1968), повідомляє, що з 30 кам'яниць, які до Другої світової війни утворювали майдан Ринок і були зруйновані під час війни, збереглося лише кілька - і серед них будинок №8. Юрій НЕЛЬГОВСЬКИЙ у статті "Про стародавню забудову міста Кам'янця" (1979) підкреслює, що будинок зберіг первісне планування та в цілому структуру, характерну для ренесансних кам'яниць. Звернув увагу на будинок і Микола ПЕТРОВ: у монографії "Історична топографія Кам'янця-Подільського кінця XVII -XVIII ст." (2002) він зауважує, що кам'яницю збудовано відповідно до норм магдебурзького права - з трьома вікнами на Ринок. Хоч усі згадані автори підкреслювали цінність будинку, його будівельну історію детально не було досліджено. Тож спробуємо на основі вже відомих джерел і нових матеріалів, виявлених в архіві, ліквідувати "білі плями" в історії будинку.

Найдавніша згадка про цей будинок є в "Описі Кам'янця-Подільського" 1700 р. У розділі "Четверта перія від вулиці Зарванської" під №48 зазначено: "Дім колись Яна Клочовича, райці кам'янецького, тепер його милості ксьондза, каноніка кам'янецького, пробоща золочівського; кімната тильна мурована, склеп нижній мурований один, ззаду сарай для возів, кімнатка спереду, вікнами на ринок". Як бачимо, це був одноповерховий будинок із підвалом.

Наступним за часом джерелом є "Розподіл квартир для кам'янецького гарнізону" 1734 р. Під №29 так описано колишню садибу ксьондза: "Кам'яниця пана Сефера, житлова кімната нагорі, в сінях кімната з алькиром, на подвір'ї дві кімнатки...".

Отже, документи свідчать, що на місці "дому", зафіксованого 1700 p., з'являється одноповерхова кам'яниця з мансардою. Як відомо, "доми" будували в основному з дерева на кам'яному фундаменті. Спорудження кам'яниці свідчило про заможність її власника, адже кам'яне будівництво було набагато дорожчим, ніж дерев'яне. Кам'яниці на Ринку найчастіше належали еліті міста.

Сефери - давній вірменський кам'янецький рід. Вартан ГРИГОРЯН у книзі "Історія вірменських колоній України й Польщі (Вірмени в Поділлі)" (Єреван, 1980) повідомляє, що Сефери були знатними купцями. Після захоплення Кам'янця турками (1672 р.) вони покинули місто. Після виходу турків із Кам'янця (1699 р.) сюди повернулося вірменське населення, зокрема й представники роду Сеферів.

Як відомо, в ті часи торгівля зі Сходом в основному зосереджувалася в руках вірмен, які знали країни, народи, їх звичаї, володіли кількома східними та європейськими мовами, добре знали східний ринок і потреби Заходу, досконало вели торговельну справу. Тому кам'янецькі вірмени-купці накопичили велике багатство. Вони ні в чому не відставали від польських шляхтичів: розкішно вдягалися й, певне, так само обставляли свої оселі. Польські королі часто посилали вірмен у східні країни по предмети розкоші (розшиті золотими нитками килими, розкішні намети, породисті коні тощо). Про одного із Сеферів, який подорожував до Персії для закупівлі дорогоцінних каменів для короля Зигмунта III, згадує Мойсей ДОРОНОВИЧ у статті "Вірмени в Поділлі..." (1878). Сефер добре виконав доручення: ним були задоволені і персидський шах, і польський король.

Як побачимо далі, кам'яниця впродовж майже всього XVIII ст. належала Сеферам. Тому певне здивування викликає напис на збереженій кам'яній плиті, вмонтованій у західну стіну кам'яниці: "1735 року наново збудував цю кам'яницю Сефер Овансович" (з польської). В описі 1734 p., документах кінця XVIII ст. і літературних джерелах ХІХ-ХХ ст. антропонім Сефер - це прізвище, а не ім'я. Тож напис на плиті, де Сефера названо Овансовичем, важко пояснити. Хоча можна припустити, що саме так підкреслено певну гілку цього роду.

Юрій НЕЛЬГОВСЬКИЙ на основі натурних досліджень підвалів і залишків фундаментів житлових споруд довів, що будинок №8, єдиний із житлових споруд Польського ринку, зберіг на рівні першого поверху початкові структуру й планування, характерні для ренесансних кам'яниць кінця XVI - XVII ст. 1735 р. підвали й частково стіни першого поверху стали основою для кам'яниці, зведеної Сефером. Вона мала традиційне несиметричне планування - з коридором збоку. Безумовно, кам'яниця мала і ренесансний декор, який не зберігся до наших днів.

У 80-х рр. XVIIІ ст. кам'яниця Сеферів перейшла у власність подільського підкоморія (голови межового суду) Казимира ЛИПИНСЬКОГО, а потім Йосипа ВЕРНИЦЬКОГО. В описі документів, які залишилися після померлого Йосипа Верницького (1803 р.), згадуються права на кам'яницю, продану "славетними Сеферами" Казимиру Липинському.

Казимир Юзеф Липинський був представником відомого на Поділля шляхетського роду, відігравав помітну роль у суспільно-політичному житті краю. Він очолював прихильників польського короля Станіслава Августа на Поділлі. 1767 р. став підкоморієм летичівським, 1782 р. - підкоморієм подільським. Кавалер орденів Святого Станіслава (1780) та Білого Орла (1791). Окрім кам'яниці на Польському ринку, пану належала садиба ("дворик") у південній частині міста (сучасна адреса - Вірменська, 4).

Кам'яницю Липинського придбав Йосип Верницький. У "Розподілі квартир у місті Кам'янці-Подільському", складеному 1789 р. для розквартирування війська в місті, в переліку будинків третьої перії вона значиться під №30 як кам'яниця славетного Йосипа Верницького. У кам'яниці мешкало 4 особи.

Розмірковуючи над уживанням у документах XVIII ст. термінів "славетний" і "пан", зокрема в люстрації Кам'янця 1734 р., історик Микола КРИКУН приходить до висновку, що термін "пан" не можна ототожнювати зі шляхетським терміном "пан", оскільки в люстрації йдеться про людей ненобілітованих, тобто тих, яким не було надано шляхетської гідності. Очевидно, в описі 1734 р. власника кам'яниці Сефера, хоч той і не був шляхтичем, титуловано паном з огляду на його високе становище в суспільстві. Так само міщанина Йосипа Верницького названо славетним, оскільки, вірогідно, він брав участь у міському самоврядуванні.

1803 р., після смерті Йосипа Верницького, було складено перелік документів за 1770-1801 рр., які залишилися після нього. Серед них були права на кам'яницю "славетних Сеферів", яку купив Казимир Липинський, а потім Йосип Верницький, про що вже згадувалося. Крім того, було складено список майна, в якому під №444 значилася "кам'яниця в сусідстві Чайковських і Маріанни Шахінової в циркулі міста, яка стоїть фронтом на захід".

Значний інтерес становить опис кам'яниці та майна в ній і на подвір'ї. Кам'яниця Верницького складалася з таких приміщень: piwnica winna - погріб, підвал; izba - кімната; sieni - сіни; izdebka - кімнатка; komora - комора, кімнатка; strych - горище; gуrka - антресоль.

Кімната - головне приміщення в кам'яниці, до якої прилягає допоміжна кімнатка. Коморою називали різні приміщення. Це могла також бути невеличка бічна кімната. Очевидно, горище означає у даному разі мансарду, де була антресоль, яку можна вважати кімнатою. Різнобій у використанні термінів в описах будинків часом ще ускладнюється тим, що ці терміни мають кілька значень. Але ясно, що будинок Верницького складався з трьох кімнат на першому поверсі, більша з яких була головною, й однієї кімнати нагорі. Тобто, це була типова кам'яниця з мансардою.

Надзвичайно цікавим є опис майна в кам'яниці Верницького. У його господарстві було 14 чанів і діжок з горілкою, медом та іншими напоями, 10 - з пивом, діжка медового оцту, дерев'яна лійка, порожні діжки. Очевидно, при кам'яниці діяв шинок, в якому продавали ці напої.

У підвалі зберігалося угорське вино (17 діжок), вино в пляшках на продаж (298 штук). Також там були скрині з талерами та іншими монетами, столове срібло.

У коридорі стояли стіл і шафи. У великій кімнаті були картини, дзеркало, табурети, оббиті сукном, тощо, у коморі (кімнаті) - дві шафи, ванна, камін. На антресолі зберігалися скрині з одягом і хутром, начиння з міді й олова, білизна, на горищі - різні старі речі, що вийшли з ужитку, скрині. Окремо перелічено залізні предмети (замки тощо), у стайні - коні, упряж та ін.

До садиби Верницького належала також броварня, де виробляли пиво. При броварні була кімнатка, в якій жив броварник. Поряд стояла нова кам'яна солодовня з кімнаткою для солодовника, сушильня для сушки солоду, в яку вели сходи з поручнями. Біля броварні була криниця. Броварню було огороджено парканом із дашком.

Цей опис дає уявлення не тільки про структуру кам'яниці й використання її приміщень, але й про побут і господарську діяльність її власника. Добре налагоджене виробництво й продаж пива, очевидно давали йому неабиякий зиск.

Славетний Йосип Верницький (у пізніших актах - шляхетний) помер на початку XIX ст. Окрім кам'яниці на третій перії ринку - між будинками Чайковських і Маріанни Шахінової, він мав ще два будинки "в циркулі міста". Як свідчать документи 1803 р., на це нерухоме майно претендували сини й дочки Верницького. Кам'яницю отримав у спадок "шляхетний" Антоній ВЕРНИЦЬКИЙ.

Антоній Верницький займав поважне місце у міській верхівці. У першій третині XIX ст. його обрали президентом міста. У XVI-XVIII ст. на всі важливі посади обирали тільки людей відомих, гідних довіри. Наталія ЯКОВЕНКО в книзі "Паралельний світ" (2002), присвяченій історії уявлень й ідей в Україні в XVI-XVIII ст., підкреслює, що гідною довіри здавен вважали особу, чиї права не були зганьблені впродовж кількох поколінь, "чиї предки й біографія були як на долоні". Антоній Верницький 1814 р. подав до кам'янецького магістрату метрики своєї сім'ї, починаючи з 1648 р., тобто за 166 років. Можливо, це було пов'язано з обранням його президентом міста.

Отже, можна стверджувати, що впродовж XVIII ст. кам'яниця на Ринку належала представникам верхівки міста, заможним людям, які змогли збудувати й утримувати її на належному рівні. Крім того, що вони залишили визначний матеріальний слід в ансамблі Старого міста, вони також вписали цінні сторінки в його торговельне, суспільно-політичне й господарське життя.

Наступними спадкоємцями кам'яниці стали Іван ВЕРНИЦЬКИЙ і його племінниця Сабальдіна ДОЛИНСЬКА, які володіли нею з 1814 до 1847 р., а тоді продали свій кам'яний будинок №605 на Польському ринку в сусідстві з будинками дворян Чайковських та Іцха ВАЙНШТЕЙНА.

1847 рік став новим етапом у будівельній історії давньої кам'яниці. Її придбав дворянин Федір КОМАРНИЦЬКИЙ, який за два роки її перебудував. Спочатку він звів двоповерховий будинок, потім надбудував третій поверх і розширив будинок углиб двору, спорудив флігель. Очевидно, тоді ж у стіну будинку було вмонтовано кам'яну плиту з написом російською мовою, але латинськими літерами: "Сей дом всех живущих в нём. Сей дом построен Фёдором Комарницким и Эмилией". Дуже пошкоджена плита зберігається у фондах НІАЗу. Будинок і флігель новий власник здавав в оренду.

Опис будинків №605 на Торговій площі (Польському ринку) містить цінну інформацію про ці споруди. Головний будинок кам'яний, триповерховий, критий черепицею. На першому поверсі з боку майдану була кам'яна крамниця з кам'яним склепінням, в якій влаштовано дерев'яні полиці для розкладання товарів, дубові двері, окуті залізом. При вході в будинок коридор, вимощений кам'яними плитами. На першому поверсі було три кімнати з комірчиною. При вході зліва є кам'яний погріб із двома дубовими дверима, окутими залізом. На другому й третьому поверхах, куди ведуть дерев'яні сходи, розташовано по 8 кімнат і по 2 кухні. 1882 р. власниця садиби Емілія ЖЕРЕБЕЦЬКА влаштувала на будинку балкон ("залізну галерею").

1920 р. будинок придбали М.БАРЕНБОЙМ і 3.ЗАЛЬЦМАН, а 1926 р. його націоналізували й використовували під житло. Під час війни будинок зруйновано й відновлено в 1950-х рр. 1979 р. через аварійний стан будинку з нього відселили мешканців. Наприкінці 1990-х рр. будинок віддали в оренду, 1 січня 2005 р. тут відкрито готель "Гетьман".

Понад 300-літня історія будинку налічує кілька будівельних етапів, які скромний дім Яна КЛОЧОВИЧА перетворили на ренесансну кам'яницю XVIII ст., а її - на доходний будинок XIX ст. Перебудови XIX ст., зруйнування в роки Другої світової війни, повоєнна відбудова значно змінили зовнішній вигляд пам'ятки. Назавжди зник ренесансний декор кам'яниці, збереглися елементи класицистичного декору XIX ст. Будинок не був чимось застиглим і змінювався відповідно до вимог часу та життєвих потреб власників споруди. На жаль, у тодішньому Кам'янці не було практики, відомої в деяких старовинних містах Європи, коли міська влада платила власникові цінної старовинної споруди за те, щоб він нічого не змінював в архітектурі будинку. Тому ми тепер можемо тільки уявити багатий ренесансний декор кам'яниці, збудованої Сефером.

У зв'язку з пристосуванням під готель дещо змінено внутрішнє планування будинку, його зовнішній вигляд. Про давнє походження будинку свідчать лише три вікна на Ринок, влаштовані згідно з вимогами магдебурзького права, бічний коридор і кам'яна плита 1735 р. на західному фасаді будинку.

Будинки №№ 6 і 8 згори

Будинки №№ 6 і 8