Логотип НПП



В головне меню

Історія / Література

Список статей

Ігор ДАНІЛОВ

UTI POSSIDETIS
(про римлян, міст і не тільки в контексті військової історії Кам'янця-Подільського)

Як пам'ятає уважний читач, останнім часом у місцевій пресі пройшла серія статей, присвячених тій або іншій проблемі, що стосується Кам'янця-Подільського. Видно, що, як тепер безкінечно наголошують, попри всі негаразди міста нас болить, і ми до нього не байдужі. Правда, не всі. Та й ті, хто хотів би йому добра, не завжди мають можливість зробити для нього те ж добре.

Ми не випадково винесли в заголовок дипломатичну та юридичну норму, застосовувану в міжнародній практиці - uti possidetis. В перекладі з латини вона звучить - "оскільки володієте".
Саме так - "оскільки володієте", маєте використовувати та розпоряджатися якнайоптимальніше, якнайраціональніше, загалом - якнайкраще. Історія залишила для нас величезне багатство - одну з найкращих архітектурних та історичних перлин Європи, давши нам не тільки право володіти, але й поклавши обов'язок берегти і примножувати славу. Так має бути, бо це є норма життя, бо це - норма прогресу, а не регресу, бо так є всюди. То ж чи нормально живемо ми, але без пафосу запитую я, зокрема і себе?

Про духовну спадщину Кам'янця сказано і написано немало, але це далеко не вичерпує тему, яка охоплює широкий спектр проблем. Не "растекаясь мыслью по древу", ми зупинимося лише на одному аспекті, до якого маємо деяке відношення і який нам найближчий. А саме - військово-історична спадщина Кам'янця, про величезний потенціал якої, можливо, здогадуються далеко не всі. Особливо це стосується історії фортифікації - теорії і практики будівництва та використання фортець. За професором К.І.Величком "Фортифікація - наука про укріплення". У цьому плані Кам'янець без перебільшення - підручник військово-інженерного мистецтва. Але про все по порядку.

Відомо, що тепер учергове розгорнулася дискусія щодо визначення віку Кам'янця-Подільського. До сьогодні наше місто серед небагатьох таких, що не мають усталеної дати заснування. Загалом можна визначити три напрямки цієї дискусії - давньоримський період, давньоруський та литовський. В основному раніше суперечки велися навколо давньоруського періоду (IX-XII ст.) та литовського (XIV ст.). Нині посилено дебатується версія давньоримського походження міста. Ця гіпотеза не нова, вона виникла ще в XIX ст., і як тоді, так і тепер має своїх прибічників та супротивників. Аж ніяк не маючи за мету поставити в цій суперечці остаточну крапку (на наш погляд, це тепер неможливо), ми спробуємо лише поміркувати над проблемою в контексті військової історії, не стаючи на бік тієї чи іншої сторони.

Найхарактернішою ознакою давньоримської присутності в нашому краї вважалися так звані Траянові вали або земляні прикордонні укріплення, споруджені на початку II ст. н. е., які одержали ім'я римського імператора Траяна (97-117 рр.). "По словам Тацита (тут і далі цитати мовою оригіналу - І.Д.) римский император Траян (около 101 - 106 гг. по Рождеству Христовому) покорил беспокойную Дакию и заселил ее римскими колонистами. В настоящее время вне сомнения можно утверждать, что и наш край (Поділля - І.Д.), хотя незначительной частью, входил в это время в состав владений Траяна; свидетельством этого служит существующий и до настоящего времени так называемый Траянов вал (или Траянова дорога), проходящий почти параллельно с Днестром по уездам: Ушицкому, Каменецкому и Проскуровскому, а оттуда уходящей в Галицию... в уезде... Каменецком - в окрестности селений: Еленовки, Калиновки, Безносовец, между Насиевцами и Кульчиевцами, прорезав лес принадлежащий Гродецкому, начиная от Яромирки, показывается в окрестностях селения Кременного, потом при селении Лесоводах разделяется, проходит во владение Зверховец и самое селение и продолжается до м.Сатанова на Збруче. А отсюда переходит в Галицию. Кроме этого по направлению "Траянова вала" и во многих других месностях нашей губернии, неоднократно били находимы римские монеты времен Траяна-Адриана (117-138 гг.) и Антонинов, а названия многих поселений имеют несомненно латинское происхождение". (М.Симашкевич "Историко-географический и этнографический очерк Подолии". Каменец-Подольский, 1880 г.). Від себе додамо, що з подивом дізналися про істинний зміст виразу, який побутує в деяких подільських селах: "ціла турма" - багато людей або юрба. Слово "турма" латинського походження і означало в римському війську загін кіннотників багато людей.

На те, що наш край або входив до складу Римської імперії, або був їй підконтрольованим, вказують і деякі карти -"Карта древней Европы и других частей древних Азии и Африки во времена Римской республики и империи" у кн. "Всеобщественная история древних времен" (ч.2, СПб, 1873) князя Галіцина, члена військово-навчального комітету Головного штабу, генерал-лейтенанта; карти Римської імперії в енциклопедії Брокгауза-Ефрона, Великій енциклопедії, інших виданнях, в основному дореволюційного періоду.

Отже, твердження Симашкевича та інших прибічників давньоримської версії базувалися на певному, можливо, і хибному, але науковому обґрунтуванні. Наукову базу під гіпотезу про давньоримське походження Кам'янця підводять і, мабуть, найбільш гарячий прибічник цієї версії сьогодні київський науковець О.А.ПЛАМЕНИЦЬКА, що досліджує Кам'янець протягом багатьох років і є тут своєрідною правонаступницею своєї матері, яка досліджувала наше місто з 50-х років до самої смерті. Євгена Михайлівна Пламеницька не потребує широкої презентації. Архітектор за освітою, Ольга Анатоліївна розглядає римську версію з точки зору архітектурного аналізу середньовічної забудови центру Кам'янця-Подільського. Виглядає дивним, що коли планувальна структура кам'янецьких вулиць та кварталів у Старому місті вирішена досить хаотично, його центр носить чітку регулярну основу. Аналіз квадратної площі ДБИЖ зі сторонами в 100 великих косих саженів і чотирма храмами, розташованими на колі з центром, що попадає на башту Ратуші, дозволяє говорити про її ідентичність римському військовому табору. Безперечно, з точки зору О.А.Пламеницької, що ця площа давніша щодо площі ДБВЕ (див. мал.). Центральна частина Старого міста в повному сенсі є відособленою в міському організмі. Проміри площі, чисельні знахідки римських монет, зокрема і в Кам'янці, залишки Траянових валів, на думку дослідника підтверджують, що місто виникло на місці давньоримського табору - кастри. Сенсаційно прозвучала заява Ольги Анатоліївни про те, що міст, зображений на Траяновій колоні в Римі не що інше, як наш Замковий або Турецький міст, і збудували його саме римляни для забезпечення своїх військових комунікаційних потреб. Кам'янець, на думку Пламеницької, виріс з військового давньоримського поселення.

"Такие поселения, выраставшие на базе военных римских лагерей, были распространены в романизированой Дакии, нередко возникая на квадратной схеме плана лагеря. Центральная часть Камянца-Подольского может быть вписана в почти правильный квадрат 303x305 м (КЛМЖ), ориентированный аналогично римским лагерям по сторонам света. Размеры квадрата характерны для одного из типов лагерей (300x300 м) соответствуя по стороне четырём римским центурим и по площади - 16 гередиумам".

Для детальнішого ознайомлення з викладками О.А.Пламеницької треба звернутися до її "Особенности средневековой застройки центра Каменца-Подольского" (Архитектурное наследство, вип. 33. М. 1985, стор. 52-61).

Отже, твердження дослідника має під собою відповідний науковий доробок, якому ми не маємо підстав не довіряти. Хоч рівною мірою ми не маємо підстав не вірити тим, хто заперечує "римську версію", базуючись головним чином на археологічних знахідках. "Археологія, - як заявив у статті науковець ДІАЗу Андрій ЗАДОРОЖНЮК, - наука точна". Правда, професор Гарвардського університету Омелян ПРІЦАК дещо іншої думки: "Археологія також є дуже важливою дисципліною..., але в мене є своє скептичне відношення до археологічних інтерпретацій, не підтверджених письмовими джерелами".

То ж чи могли ми потрапити в орбіту римського впливу і чи міг на місці Кам'янця бути розташований римський військовий табір. Теоретично це не виключається. В панегірику імператору Траяну Пліній Молодший писав: "В последнее время... враги возгордились и сбросили с себя ярмо подчиненности и уже пытались бороться с нами не за своё освобождение, а за порабощение нас, не заключали перемирия иначе как на равных условиях и, чтобы заимствовать наши законы, навязывали свои.
(12) А теперь снова вернулся ко всем им великий страх и рвение выполнять наши приказания. Ведь они видят вождя римлян одного из тех прежних и древних, которым титул императора присуждался на полях, устланных сраженными врагами и на морях, взбаламученных победами. И так мы опять принимаем заложников, а не выкупаем своих и, победив, заключаем условия, не принимая на себя огромных затрат и тяжёлых обязательств. Они просят нас, умоляют, ми же или оказываем щедрость, или отказываем в ней и делаем то или другое благодаря могуществу нашей империи... Они (враги) держались, закрывшись в своих укромных тайниках, наши же отряды воинов радовались тому, что ходили по берегам и пользуясь с твоего разрешения даже не благоприятными условиями, заставляли варваров почувствовать, что такое зима" (Письма Плиния Младшего. М. 1984. стор.219-220).

Справді, при імператорі Траяні на початку II ст. н. е. Рим досяг такої могутності, що міг дозволити собі диктувати умови поведінки сусіднім "варварським" народам. Ці умови не погоджувались, а нав'язувалися сусідам, які повинні були їх мовчки виконувати. Відомо, що нове, то добре забуте старе. Маємо на увазі військові бази однієї країни на території іншої. То ж чи не могло бути однією з умов диктату будівництво військових баз на підконтрольних або залежних від Риму територіях, зокрема і на рубежі Буковина-Поділля після завоювання Дакії. Чи не могло це передбачати і спорудження на тих же територіях прикордонних рово-валових укріплень (РВУ), які ставали б перешкодою для стрімкого прориву варварів великими кінними масами вглиб Римської імперії. З погляду військового мистецтва тієї пори це були грандіозні споруди. Не даремно їх залишки збереглися до сьогодні. Це свідчить про використання високорозвинених технологій. Просто викопаний рів та просто насипана купа землі навряд чи простояли б близько двох тисяч років. Маючи надзвичайно розвинену інженерну службу, війська могли споруджувати їх самі або з допомогою військовополонених чи місцевого населення. Основою рово-валового укріплення був вал на дерев'яному або ашинному каркасі. Це давало змогу запобігати зсуву землі і викликало її рівномірне осідання та ущільнення. Землю для насипання валу одержували під час викопування рову глибиною 4-5 м, але головним чином до 4 м, шириною до 5-6 м. При цьому між вершиною вала і дном рову одержували перепад висоти в 6-7 м, подолати, які було над звичайно важко. Адже РВУ додатково посилювалися різного роду інженерними елементами, а особливо на так би мовити "танконебезпечних" дільницях. Тодішня цивілізація ще не винайшла вибухових мін, тому перш за все передпілля забезпечувалося різного роду інженерними хитрощами та пастками "вовчими ямами" з гострими кілками на дні. Все це замасковувалося зверху дерновим покриттям, яке ламалося, коли на нього наїжджав вершник чи разом ставала людина. Додатково передпілля могло посилюватися вбитими в землю рогульками або розсипаним частиком (часником) - металевими шипованими кульками. Ближче до РВУ йшла засіка, тобто вкопані в землю крони дерев і додатковий рів. Правда, останнього могло і не бути. Сам головний вал споруджувався з піхотним бруствером і на ньому через певні проміжки стояли вишки спостереження. За валом на деякій відстані вглиб країни дислокувались військові гарнізони в таборах-кастелах. Останні нагадували собою кастри, але були дещо меншого розміру. Крім того розрізняли малі кастели, які будували в безпосередній близькості до лінії валів через 12-15 км одна від іншої та великі кастели. Ці розташовувались в 6-10 км від РВУ та і в 20-25 км від собі подібних. Завдання гарнізонів цих кастел полягало в тому, щоб стримати першу хвилю варварської навали. Покладаючись певною мірою на РВУ римляни розуміли необхідність дієвої підготовки опору агресії. Між лінією валів та територією варварів вони залишали смугу нейтральної або "випаленої землі" шириною 15-25 км, що дорівнювало одному переходу військового підрозділу. В цій смузі заборонялося селитися, і вона контролювалася прикордонними роз'їздами. У разі, коли тут помічали рух, подавася світлово-димовий сигнал і до лінії підтягувалися війська першого ешалону - малих та великих кастел. У той же час гінці оповіщали гарнізони великих таборів-кастр.

Ігор ДАНІЛОВ, завідувач відділу
Кам 'янець-ПодІльського
історичного музею-заповідника.
Кам'янец-Подільський вісник, 14 червня 1997 року