Тамара СИС, краєзнавець
"Край Кам'янецький", 17 листопада 1992 р.

Як чаркувалися наші діди

Прадавній подільський герб - золоте сонце на синьому небі - свідчення того, що майже цілий рік воно світить нам. Коли ж під таким небом ще й земелька чорна, там доволі хліба і меду, ріки молока.

Як є хліб і до хліба, то ще й чарчину охота перехилити у святковий день. Недарма існували святкова приповідка: "Кінчилася служба Божа, то тепер би й чарка гожа" (Кінчилася Божа слава, тепер би ся й чарка здала).

У давнину на Поділлі горілки вживали мало, люди більше пили вино, мед, варений на хмелеві, пиво. А ще любили різні наливки, настояні на меду.

Чому ж не в пошані була оковита? Адже ж зерна було доволі? Врожай було вигідніше дати в далекі краї. Дністровською дорогою ішли купецькі каравани човнів і плотів з пшеницею аж до Чорного моря, а далі до Середземного. Подільська пшеничка і житечко годували Малу Азію, Єгипет, Балкани й інші країни Середземного моря.

У 1511 - 1514 роках Туреччина остаточно підкорила собі Волощину (Молдову). Турки перекрили Дністер. Навіть такі порти, де клекотіла торгівля зерном, як Хотин і Студениця, стали пустими. З'явився новий шлях: з Поділля до Гданська, а далі морями навколо Європи, але та дорога була під силу лише дуже багатим панським господарствам. Постало питання: "Як же використати зерно в своєму краї?" Частіше почали заводити "пивні кошли" (броварі) та ґуральні. Більше заводили садів і пасік, все перероблялось у напої.

Не забували і старих рецептів на вина і наливки. Найулюбленішими серед них були: вишняк, деренівка, слив'янка, горішник (від вірменів навчилися зелений горіх горілкою заливати). Не минали яблуневого вина, зрідка - виноградного. Була наливка і з бузини, але поширення не дістала, бо люди твердо вірили, що бузина - "чортове дерево".

Із збільшенням виробу питва, збільшився виріб скла і кераміки. Потрібен був посуд. Горілку зливали у великі корчаки, міряли "збанням дрвгошиїм". Настільки досконалими були гончарі, що часто збанятами в стіни цвяхи забивали. Особливо славилися збанята кам'янецькі з чорної глини, яку майстри брали на Руських фільварках. Та глина служила і ливарникам для кокелів (форми, в яку наливався розплавлений метал при виготовленні різних металевих предметів) .

Дуже збільшилось вживання різних трав і ягід при виготовленні напоїв, що приносило людям здоров'я.

Для збирання трав було встановлено строгий календар. Перший збір розпочинався у "сьомий четвер" після Великодня. Всі жінки до схід сонця виходили на поля і горби збирати зілля. Брали квітучі трави, брали коріння. Наприклад, на гілках і квітах шанти настоювали "бабську горілку". Лиш породіля приводила дитинку, їй відразу давали дуже трошечки "бабської горілки" розігрітої з маслом, і, тут же в шанті сушеній купали маля. В "сьомий четвер" збирали зілля не лише для питва, але й для "горячки" (так колись називали те, що ми зараз чаєм звемо). Ох, яка ж пахуча, смачна і корисна "гарячка" з тміну, чебрецю і м'яти!

У багачів були чарки металеві і гутні (скляні), у бідноти череп'яні, і з дерева довбані.

За чиє здоров'я пили, тому ще й гуртом співанку приспівували. Як ось:

Ой, братово-братова,
Братовичко мила,
Ще з тобою, братова,
Горілки не пила.
Дай, Боже, щастя!
Дай, Боже, щастя!
Дай, дай, дай!

Українці-чоловіки пили з чарок, жінки лиш чарки пригублювали (Господи Боже! Коли б це тепер так). Так же було і в поляків. Багачі втішалися "венчжином" (угорським довізним вином), посполиті пили мед, вино, пиво, горілку місцеву. Але не раз за чаркою можна було почути жартівливу приповідку: "Од вудкі жицє крутке! Од пива і старий спєва, од віна ладна міна! (Від горілки життя коротке! Від пива і старий співає, від вина красива постава (поза)".

У євреїв, людей більш практичних, металеві і гутні чарки дозволяли собі лише багачі. Біднота застосовувала наперсток, як і чарку.
Особливий спосіб вживання горілки був у жінок: на маленький шматочок чорного хліба струшували сім краплин горілки. Проковтнувши таку "чарку", єврейські жіночки жваво заводили підскочистий фрейлекс (веселий танок).

Інша справа у вірменів. Там вина вживалось більше і щоденно. Проте ніде не збереглось ні в документах, ні в спогадах згадки про пияцтво чи згубу розуму через хміль.

Татари зовсім не пили. Либонь, що правдива та прадавня приказка: "Не за те б'ють, що п'ють. За те б'ють, що пити не вміють!"