Перейти у головне меню

Будинок подільського підкоморія

Багато будинків у Кам'янці пов'язані з ім'ям тієї чи іншої відомої історичної особи. Не є винятком і будинок №4 по вулиці Вірменській. Споруджений, очевидно, ще XVII ст., він пізніше неодноразово добудовувався і перебудовувався. В XIX ст. східний фасад будинку отримав декор у стилі класицизму. У XVIII ст., на початку XX ст. цей будинок входив до складу великої міської садиби, котра складалася з кількох споруд. Вони були зруйновані і розібрані ще у довоєнний час, зберігся лише будинок №4. З архівних джерел відомо, що в другій половині XVIII ст. садиба належала Казимиру Юзефу ЛИПИНСЬКОМУ, котрий був помітною постаттю в політичному житті Поділля того часу. Він походив з відомого на Поділлі шляхетського роду Липинських герба "Бродзиц".

У гербовнику Адама БОНЕЦЬКОГО ми знаходимо досить повні відомості про Казимира Липинського, які дають уявлення про поступове зростання його ролі і авторитету у суспільно-політичному житті краю. Ось такі віхи визначають життєвий шлях Липинського: починав як міський писар, 1759 р. - мечник подільський, посол на сейми 1763, 1764; 1776, 1780 р.р., 1766 р. - підстолій, 1767 р. - підкоморій летичівський, 1782 р. -підкоморій подільський, кавалер орденів Св.Станіслава (1780 р.) та Білого Орла (1791 р.). Як бачимо, завершив свою кар'єру на посаді подільського підкоморія. Звичайно, підкоморій затверджувався королем, з-поміж 4-х кандидатів, обраних шляхтою. У давній Польщі, до складу якої входило тоді Поділля, підкоморій вирішував межові суперечки приватних осіб. В згаданому гербовнику вміщений також герб Липинського "Бродзиц": в червоному полі на золотій каблучці три золотих хрести. Два хрести розташовані у верхній частині щита, один - в нижній. Основи хрестів спираються на кільце каблучки. Угорі щита - 5 страусових пір'їн. Політична діяльність Липинського припадає на складний період в історії Польщі, до якої входило тоді Подільське воєводство. Це часи Барської конфедерації 1768 р. та події, пов'язані з двома поділами Польщі 1772 та 1793 р.р. Відомо, що Барська конфедерація виникла саме на Поділлі, її учасники протягом 4-х років боролися проти короля, Росії та протестантів. Одним з діячів Барської конфедеренції був Адам Красинський, кам'янецький католицький єпископ. Прихильників короля Станіслава Августа очолював Казимир Липинський, на той час підкоморій летичівський. 1781 р. Станіслав Август приїхав до Кам'янця. На його честь було влаштовано урочисту зустріч. Після служби в Кафедральному костьолі Казимир Липинський виголосив привітальну промову, в якій подякував королю за відвідання міста і відзначив, що воно є видатною подією в історії міста і краю.

Про те, що Липинський користувався прихильністю Станіслава Августа, свідчить королівський привілей 1775 р. про звільнення садиби Липинського від військового постою НАЗАВЖДИ, приймаючи до уваги його заслуги. Як відомо, це був, як на ті часи, досить значний привілей, оскільки звичайно військові постої були важким тягарем і часто завдавали великих збитків власникам будівель.
Король Станіслав Август нагородив Липинського двома орденами. Один з них - орден Св.Станіслава - заснував сам король і нагороджував ним своїх прихильників. Другий орден - Білого Орла - був запровадженим ще Августом II. Він мав напис латинською мовою "pro fide, lege et rege" (за віру, закон і короля).

Як свідчить опис Кам'янця кінця XVIII ст., садиба Липинського знаходилась по сусідству з садибами вищої знаті міста: палацами РАЦИБОРОВСЬКОГО, коменданта та вірменського єпископа. Липинський придбав її по частинах у кількох вірмен, імена яких залишилися нам невідомими. Хоча ще в середині XIX ст. зберігалися документи на продаж та купівлю ділянок, написані на кипчацькій мові вірменськими літерами, вже ніхто в Кам'янці не вмів їх прочитати.

Після смерті Казимира Липинського в кінці XVIII ст. садибу успадкував його син командор (військовий чин того часу) Ян Непомуцен Липинський, котрий 1826 р. продав її поміщику Фабіану Липинському. Цікаво, що 1841 р. один з наступних власників садиби, колезький асесор Непорожний просив міську владу Кам'янця звільнити її від військового постою, посилаючись на королівський привілей 1775 р., хоча часи вже змінилися і Поділля з 1793 р. знаходилось у складі Росії.

Архівні документи зберегли нам прізвища всіх власників садиби, котрі володіли нею протягом усього XIX ст. та в 1-й третині XX ст.: ЛИПИНСЬКІ, НЕПОРОЖНИЙ, ГУМКОВСЬКИЙ, ЛЯШЕНКО, ЗВИНОГРОДЗЬКА, БОГДАНОВИЧ, ВАЛЯВСЬКИЙ, ЯРЖИМОВСЬКА. Останнім власником був Йосип РАПОПОРТ, в якого садиба була відібрана 1930 р. Міська радянська влада віддала її в користування спочатку музичному технікуму, потім лінгвістичному (так називали технікум іноземних мов), котрі привели два будинки садиби до такого стану, що їх довелося розібрати. Зберігся до нашого часу лише теперішній будинок №4. Як цінний зразок житлової забудови міста у його еволюції протягом кількох століть, він занесений до списку пам'яток архітектури і охороняється законом.

Галина ОСЕТРОВА,
cтарший науковий співробітник ДІАЗу
"Подолянин", 12 вересня 1997 р.