Т. КОРЧИСТА.
"Корчагінець", 14 травня 1989 р.

БРАТСТВА НА ПОДІЛЛІ

Розвиток культури на Україні в другій половині XVI - першій половині XVII століття проходив у дуже складних умовах. Різко посилився соціальний та національно-релігійний гніт, загострилася у зв'язку з цим класова боротьба, зріс визвольний рух проти панування шляхетської Польщі, яка проводила політику колонізації та окатоличення українського народу. Йшлося про існування української нації. Необхідна була організована сила, яка б зуміла протистояти політиці та ідеологічній експансії католицизму, повести боротьбу за відродження української культури. На Україні один за одним виникають братства.

У XVIII столітті вони існували не тільки в більшості міських парафій Поділля, але і в багатьох селах. Крім "старших" братств були розповсюджені також "молодші" (для нежонатих), а іноді і жіночі братства.

Братства були основані на демократичних принципах. Їх членом міг бути кожен, хто вносив певну суму на спільні витрати. Основну масу "братчиків" складали міщани, однак, крім них, входили і представники духовенства, шляхти та селян. Так, у 1620 році в Києво-Богоявленське братство записалось все запорізьке військо на чолі з гетьманом Сагайдачним. Братства мали установчі грамоти та устави, які керували життям та діяльністю"братчиків". Устави різних братств дуже часто повторювали одні і ті ж положення. Нерідко вони взаємно доповнювали один одного, звертаючи увагу на різні сторони братської організації. Всіх членів братства зобов'язувала таємниця у тих справах, котрі були предметом нарад на сходах або зборах: "Вшеляках справа братсках не мает быти выношена далей от порога дому братского". Бажаючи зберегти дисципліну в організації, устав передбачав відповідні заходи до неслухняних або нестаранних членів братства. Покарання було різним: оплата воском на церковні справи, арешт в церковній вежі - "казнь всемь посполитах на звоници сидьти...", або анафема, тобто відлучення від церкви.

Братські школи відкривались як у великих містах, так і в сільській місцевості. Іноді при школах створювались інтернати для сиріт та найбідніших учнів.

Зберігся ряд актів про те, як державна влада, католицькі, духовні і світські феодали протидіяли виникненню і розвитку українських шкіл.
Так, у 1622 році власник м. Шаргорода на Поділлі Томаш Замойський, дозволяючи "отцам униатам держать при себе школы с дьяками", в той же час розпорядився: "Там, где доселе школ не было, чтобы и не заводили, чтобы не мешать отцам униатам". Однак, як бачимо, навіть такі міри не перешкодили розповсюдженню братських шкіл на Україні. Таким чином, в педагогічній думці на Україні другої половини XVI - першої половини XVII століття чітко вимальовувалась гуманістична ідея віри в розум людини, вдосконалення його шляхом освіти та виховання.