Перейти у головне меню | до списку сіл Чемеровецького району | до історичних даних | показати на карті

ЧЕРЧЕ

Село, центр Залучанської сільської Ради, розташоване на правому березі річки Смотрич, за 32 км від райцентру і за 15 км від залізничної станції Кам'янець-Подільський. Населення - 672 чоловіка.

Працюють середня школа, клуб, бібліотека, дільнична лікарня, будинок для одиноких пристарілих.

Про село Черче перша згадка в історичних документах у 1493 році. В с.Черче збереглися залишки давньоруського городища.

Король П.В., НПП "Подільські Товтри"

Див. Сіцінський Ю.А. Археологічна карта Подільської губернії

Див. Сіцінський Є. Історичні відомості про приходи і церкви Подільської єпархії. Кам'янецький повіт.


Містечко Черче

За адмін.поділом 16 ст. Кам'янецький повіт 16 ст.
За адмін.поділом 19 ст. Кам'янецький повіт 19 ст.
За адмін.поділом 20 ст. Чемеровецький район
Коментар : піп згадується в 1530, 1565, 1578, 1583 рр. [СКУ, с. 241 - 243]. Храмів нема [КХм].

Каплиця невідомої назви
Храм засновано: [перед 1850 р.]
Коментар : католицька каплиця на цвинтарі згаданас у 1850 р. [ZDR, s. 8].

Костел св.Трійці
Храм засновано: 1637 р.
Коментар: костел св.Трійці збудовано в 1637 р. на найвищій точці півострова [СКУ, с. 241 - 243; ПЦ, с. 443 - 444]. Парафіальний костел існував у 1772 р. [LKLP], у 1850 р. [ZDR, s. 8].

Церква св.Миколи
Храм засновано: 1739 р.
Коментар : Церква св.Миколи заснована перед 1739 р. - дерев'яна триверха споруда. В 1759 р. була досить ветхою. В 1790 р. мала два верхи (замість третього, зруйнованого бурею, влаштовано двосхилий солом'яний дах). Фундамент нової кам'яної церкви закладено в 1790 р., освячена вона в 1815 р.; покрита частково гонтою, частково соломою. В 1830-х рр. збудована верхи над навою та притвором (там влаштовано дзвіницю). В 1879 р. церква отинькована всередині та зовні. В 1886 р. збудована кам'яна огорожа [СКУ].

http://www.myslenedrevo.com.ua/cds/cd_aru.html


Черче (раніше Чернче) розташоване на високому півострові, який утворюється глибокою долиною річки Смотрич, на її правому березі, по сусідству з селом Залуччя, яке знаходиться на лівому березі дещо південніше в 23 верствах від міста Кам'янеця - Подільського.
Поселення дуже давнє. Якщо брати до уваги назву села (Черче чи Чернче - чернеча, монашиська), то можна припустити, що це поселення належало колись православному монастирю.

В народі збереглась легенда, що біля села Черче був колись монастир, але в історичних документах Черче згадується з XV століття, як володіння кам'янецьких біскупів (при цьому про монастир того часу не знаходимо ніяких відомостей). Отже, можна припустити, що село Черче належало православному монастирю раніше XV століття, та і сам монастир існував тут не раніше того часу.

Поблизу села Черче знаходяться відомі печери, які називаються Залучанськими, бо розташовані на землях села Залуччя.
В східній частині за річкою Смотрич, проти костьолу, в лісі урочище "монастирисько", де за існуючою легендою знаходився православний монастир. Є відомості, що донедавна в цьому урочищі було видно кам'яний хрест, який майже весь вріс в землю.

ЗАЛУЧАНСЬКІ ПЕЧЕРИ: ЛЕГЕНДИ І ДІЙСНІСТЬ

СЕЛО Черче... Розміщене воно на мисі, оточеному високими скелями ("Черчий кряж"). Село існувало ще до монголо-татарської навали. За переказом у ньому був скельний монастир, зруйнований нападниками у 1240 році. Досі в лісі є гора, яка називається Монастирище. Про село згадується в історичних документах XV-XVI століть. Вважають, що його назва походить з кореня "чери" (чернець, ченці). В селі знаходиться зруйнований старовинний костьол, за переказами збудований понад триста літ тому.

Трохи нижче за течією річки Смотрич - село Залуччя. З періодом татарських набігів пов'язана історія залучанської церкви — без сумніву, цінного історико-архітектурного пам'ятника минулого. Є відомості, що її збудовано понад триста п'ятдесят років тому. Характерна архітектура споруди: грубий приземкуватий зруб, обшиті лесом бані і верхні частини стін, дерев'яні кріплення перекрить. Пізніше церкву частково пере-будували: ґонтовий дах замінили бляшаним, обновили внутрішнє оздоблення храму... Прикро, що цей пам'ятник-витвір майстерних рук народу не вивчений з достатньою повнотою, ніким не охороняється і руйнується.

Володимир Іванович Даль (1801 ... 1872 р.) — російській вчений-діалектолог, лексикограф і письменник менше року перебував на Поділлі як лікар під час страшної епідемії холери 1831 року. У своєму оповіданні "Червонорусские предания" він з жалем відзначає, що зустрічаються в цьому краї пам'ятники старовини, руїни, печери, кургани, городища, залишки загадкових укріплень, але мало хто з місцевих жителів про них щось знає, або скажуть в загальних словах, що «тут воювали татари, литва, ляхи, або навіть якийсь розбійник новіших часів». Тож вивчаймо історію рідного краю, яка є досить багатою і цікавою.

Поблизу сіл Черче, Залуччя, Нігин знаходяться оповиті легендами печери, які називаються в літературі по-різному: Черчецькими, Залучанськими, Нігинськими. У великій горі над Смотричем видніються три печери: одна з них, що називається Городищем, довга, дві короткі. Вони розташовані на половині висоти обриву, але з часом до підніжжя скелі насипалось стільки землі, що тепер до них можна підійти. На одному рівні з Городищем темним оком чорніє грот "Кінська печера".

Здавна серед місцевих жителів живе легенда, яка привертала і привертає увагу майстрів художнього слова та дослідників українського фольклору. В селі Черче справляли весілля. Однак тривало воно не довго: гінці сповістили, що турецькі загони оточують село. Люди поспішили до печери. Це вже було так звично — ховатися в ній, весілля продовжувалось і там. Молода захотіла нарвати барвінку на весільний вінок і вийшла з печери. Так вороги вислідили місце схованки. В іншому варіанті легенди розповідається таке: заховалися люди від татарів у печеру. Минув день, другий. Не стало води... Пішла одна жінка з відром до річки. Аж тут татари. Жінка втекла, за нею ув'язався собака, який і викрив схованку. Запропонували нападники людям у полон здатися. Та добре знали ласку татарську люди і свою майбутню долю — відмовилися. Тоді накидали татари при вході гречаної соломи, підпалили, і всі, хто ховався в підземеллі, не вийшли більше на світ, задушені ядучим димом.

Одним з перших легенди використав у своїй поемі "Поділля" (1826) польський поет "української школи" Маврикій Гославський, який провів своє дитинство в Нігині, а пізніше вчителював у навколишніх селах. Він оспівує красу природи Поділля, звеличує героїчні історичні традиції нашого краю, ратні подвиги його захисників, зокрема козаків. У поемі багато уваги приділено весільному обряду.
...Напад турків припиняє веслля. Молодий козак Артем береться за зброю, а його наречена Зося разом з іншими односельчанами ховається в печері над Смотричем. Коли, здавалося, небезпека минула, Зося з дівчатами вийшла з печери... Їх чекала така ж трагічна доля, як оповідає легенда. Поет писав: "Змістом цієї частини поеми є винищення кількох тисяч людей у Залуцьких печерах у Камянець-Подільському повіті... Ті печери, вимиті в скелях водою, тягнуться під землею понад двадцять верств і закінчуються у селі Гуменцях".

Ще в минулому столітті ці печери не раз відвідували мандрівники, шукаючи тут того барвінку, про який мовиться в легенді. Але знаходили тільки плющ... Зацікавились ними і вчені. Було виявлено "Кам'янець-Подільську земську записову книгу" XVI століття, в якій акт 1543 року засвідчив про розподіл землі між селами Черче і Залуччя. В ньому писалось, що печера не належить якомусь одному з цих сіл, нею вони можуть користуватися спільно, бо це «общее убежище в час пополоха земли». Жителі обох сіл зобов'язані були виготовляти драбини, щоб по них добиратися в печеру. Бо тоді вона була на недосяжній висоті.

Наприкінці минулого століття у печерах виявлено сотні людських скелетів. Вони були винесені назовні і поховані недалеко від входу в печеру на березі Смотрича. В 1899 році на могилі поставлено пам'ятник з написом: «Священнодействием епископа Дмитрия Подольского и Брацлавского здесь похоронены кости 3 июля, 1891 года христиан, удушенных некогда татарами и изнесенных из этих пещер». Зараз від поховання та пам'ятника не залишилося сліду: за дев'яносто минулих років Смотрич змінив русло, і там, де колись була могила, тепер тече річка. Частина надгробку збереглася і експонується у Кам'янець-Подільському історичному музеї.

За дорученням IV археологічного з'їзду у Росії відомий археолог, професор Київського університету В. Б. Антонович у 1883 році дослідив печеру, склав її план та детальний опис. «Сміливо, з небезпекою для свого життя, проліз він з мотузкою і компасом у руках до головної печери, зробив план її, копав намули в ній і знайшов там багато кісток людських та звірячих» — писав відомий дослідник Поділля Е. Сіцінський.

У 1970 році тернопільські спелеологи провели в Залучанській печері повторну топографічну зйомку. П'ятдесят метрів — така загальна довжина ходів, які вдалося обстежити. Далі змикаються щілини і йдуть завали, гора наглухо закриває свої надра. Тільки мовчазний камінь у тисячолітніх зморшках береже пам'ять про тих нещасних, що скінчили останні хвилини життя в цій холодній чорній могилі.

Так було розкрито таємницю печер, стала зрозумілою історична основа поетичних легенд старого Смотрича.

М.Кундис, директор районного народного історико-краєзнавчого музею
квітень 1998 року, "Нове життя "


Село Черче розташоване на правому березі річки Смотрич і відоме з XV століття. Як містечко виступає з 1565 року, а в 1578 році одержало магдебурзьке право. Є залишки давньоруського городища. За переказами, тут був скельний монастир, зруйнований монголо-татарами в 1240-х роках. Говорять, в лісі є гора, яка називається "Монастирище". Ще в кінці минулого століття тут було видно кам'яний хрест, який вріс в землю.

Король В.П., НПП "Подільські Товтри"


Черче. Населення православного віросповідання. Поселення отримало назву свою від слова "чернче" або "чернече", тобто монашеське. Є підстави вірити, що тут, на цьому місці, де тепер урочище "Монастирище", на високому березі р.Смотрич був колись православний монастир. Говорять, що недавно на цьому місці був видний крест, який тепер вріс в землю. По історичним джерелам Черче згадується в ХV ст. як власність кам'янецьких біскупів, а про православний монастир з того часу ми не знаходимо ніяких відомосте більше не зустрічаємо. Можливо припустити, що Черче до цього часу (ХV ст) належало привославному монастирю. Як містечко Черче виступає вже в 1565 р., а з 1578 р. жителі його користувались магдебурським правом та правом влаштовувати дві ярмарки на Богоявлення і день Св. Варфоломея. Біскупським помістям Черче було до 1793 року. і з того часу поступило в казну і подаровано племінниці Потьомкіна Олександрі Браницькій.

Церква в м.Черче існувала вже в ХVІ ст., так само і згадується священник Черче в тогочасних податкових списках. В минулому столітті (ХVІІІ ст.) була уніатська церква імені Св. Миколая Мирлікійського Чудотворця. Коли церква була побудована - невідомо, залишається відомим тільки її будівельник - Федор Баландай, який в 1739 році був вже мертвий. Церка ця була дерев'яна трьохкупольна. В 1790 р. вона вже була з двома куполами, так як третій купол був зруйнований вітром і на місці цього купола була влаштована звичайний двускатний дах, критий соломою. Існуюча тепер кам'яна церква була закладена біля старої церкві в 1790 р. Вона відчасти закінчена на кошти бувшої тоді поміщиці графіні Браніцької та прихожан в 1815 р. і освячена в ім'я Св. Миколая, але приміщення не завершене. В 30-х роках влаштовані два дерев'яні куполи; один над середньою частиною храма, а другий над вхідною західною частиною; під останнім куполом зроблені невеликі круглі віконця. В 1879 році церква відштукатурена з середини і з зовні, влаштований на кам'яній стіні іконостас і церква розписана в середині масляними красками. Іконостас тепер почорнівший від сирості і попорчений. Будинок священника кам'яний, критий соломою, а для псаломщика дерев'яний, критий теж соломою. Побудовані на кошти земських сборів в 1895 р. (C.443-444)

Сецинский Е. Приходы и церкви Подольской епархии // Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета. - IX Вып. - Каменец-Подольский, 1901. - 1232 с.

Костёл 4-го класа. Построен епископом Каменецким Павлом Пясецким в 1637 году за свои сбережения. Длина 40, ширина 17, высота 19 1/2 аршин, на окраине небольшая башня. В 1856 г. стараниями администратора с помощью прихожан внутри возобновлен и украшен водяными красками престолы, постоеные новые - каменные. Орган переделан и помещен на вновь отстроенное меесто.
Главный престол:
1. Св. Троицы
2. Св. Девы Марии
3. Распятие Исуса Христа.

Кам'янець-Подільський Державний архів. Ф.685. - Спр. 33. - Л.82-84

Читайте також легенду про Черче, записану В.І. Далем