Вернуться в главное меню | к историческим данным | к списку статей

Будзей О., Матвєєв М.

НАЙМЕНША СЕРЕД ОЛЕНІВ

Яке звірятко Кам'янеччини є найгіршою матір'ю?

Як серед птахів - зозуля, так і серед звірів таку славу має козуля (можна казати і косуля). У 80 випадках з 100 при найменшій небезпеці вона кидає козеня, а в 60 випадках з 100 не повертається до нього навіть після того, як небезпека минула. Ось чому так важливо обережно поводись у лісі, щоб задарма не сполохати його жителів.
Козулю часто називають дикою козою, але це неправильно, бо в домашніх кіз (у самців і самиць) роги виростають раз і назавжди. Натомість самець козулі має невеликі прямі ріжки з трьома-чотирма відростками. З'являються вони в лютому-березні, остаточно формуються наприкінці травня, а в листопаді відпадають. Самка ж завжди залишається безрогою.
Козуля - найменша серед родини оленячих. Як і всі олені, ця тваринка струнка і граціозна. Самець козулі важить 20-60 кілограмів, самка - менше, до 37. Але, на відміну від оленів, у козулі короткий тулуб на довгих тоненьких ніжках (передні дещо коротші від задніх) і маленька голова. У козуль біля хвоста є жовтувато-біла пляма - "дзеркало", яка не заходить вище від хвоста.
Водяться козулі переважно у мішаних лісах з підліском, галявинами, вирубками. Можуть жити у невеликих лісових масивах поблизу населених пунктів. У полі або на луках їх можна побачитти вранці. У теплу пору року козулі пасуться лише надвечір і на світанку. А в похмурі дні й узимку, коли добувати корми важче, тваринки активні протягом доби. Щоб відпочити, козулям досить влягтися на розгорнуте опале листя. А взимку - якщо сніг сухий, то звірята лягають прямо на нього; якщо ж - ні, то розгрібають сніг до листя. Особливо важко козулям, коли висота снігу перебільшує 25 сантиметрів чи є наст (обледеніла кірка). Тоді вони охоче користуються стежками, що їх проробили дикі свині, і навіть лижнею.
У травні-червні у козуль з'являється потомство. Малята (їх буває 1-2, рідко 3), поссавши молока, чеберяють на ще неслухняних ніжках у різні боки і лягають серед кущів, де завдяки плямистому забарвленню (одноманітного відтінку набувають лише у вересні) їх важко виявити навіть зблизька. А ще від хижаків козуленят рятує те, що вони не мають пахучих залоз на ногах. Мати залишає малюків і йде пастись. Увечері вона повертається, підкликає діток, годує і знову покидає їх. Козуленята ніколи не лежать укупі, вони знову розходяться в різні боки і лягають на відстані 200-300 метрів одне від одного. Уже через тиждень малята супроводжують свою матір, а у двотижневому віці бігають так швидко, що не відстають від дорослих. Молоком вони живляться понад два місяці, проте вже у місячному віці починають пощипувати зелену траву. Живуть козулі 10-12, навіть 15 років, але в природі середній їх вік - лише 2-3 роки.
Самці козулі більшу частину року тримаються поодинці, а самки - невеличкими родинними табунами. Живляться вони різними травами, лише зрідка в їх меню попадають молоді гілки, бруньки і листочки улюблених верби, берези, дуба, клена, ліщини і малини. А ще козулі люблять поласувати жолудями, опеньками та груздями, мохом, брусницею, чорницею і суницями. Взимку їх їжею стає й хвоя сосни, також козулі копитять сніг, добуваючи опале сухе листя, вічнозелений плющ, хвощ, жолуді. Іноді вони живляться на полях конюшини, вівса, а взимку копитять озимину. Але це іноді, тож шкода від козуль незначна.
На цьому все, до зустрічі з іншими представниками фауни нашого краю.

Надруковано: "Подолянин" від 23 січня 2004 р.