Вернуться в главное меню | к историческим данным | к списку статей

Будзей О., Матвєєв М.

КОРИСНІ ТАНЦІВНИЦІ

Хто лікує квіточки?

Бджоли. Буває, що бджола підлетить до квіточки, покрутиться, ніби нюхає, і відлітає. Бджоли ніколи не сідають на хвору квіточку, і не переносять її заразний пилок на інші рослинки. Хвора квіточка залишається пустоцвітом. Отже, наступного року всі квіточки будуть здоровими.
А ще народ примітив, що найдовше живуть пасічники. Мабуть, тому, що вони їдять "тепленький мед" - стільниковий. Та й коли бджоли жалять, і ми отримуємо "бджолину отруту" - це теж корисно.
А ще робоча бджола збирає пилок. Для цього на лапках є спеціальні щіточки, які знімають пилок із квіточки, та кишеньки, в яких пилок бджоли переносять у вулик. У кожної рослини пилок має певне забарвлення. Тому по кольору кишеньки на лапці бджоли можна взнати, на якій рослинці працювала бджілка. Пилок бджілки закладають у комірку, заливають медом. Так утворюється перга - "бджолиний хліб". Для профілактики хвороб можна з'їсти шматок хліба звичайного, помащеного тоненько маслом, а зверху, як сіллю, притрусити грудочками перги.
Не забуваймо, що є ще прополіс - бджолиний клей. Його бджоли збирають із дерев, у ті дні, коли з клейких бруньок вилізають гострі листочки. Годинами сидить бджола на дереві, віддирає клей такими малесенькими шматочками, що у мікроскоп ледве побачиш. А його ж треба багато - на зиму бджоли заклеюють ним стелю, обліплюють льоток, залишаючи лише дуже вузький прохід - "кватирку". Прополісом, розведеним у воді, добре промащувати рани - загоїться через два дні.
А ще бджоли дають нам... урожай. Без бджіл дуже швидко зникли б гречана каша, пропали б польові квіти, зникли б ліси... З квіточки на дереві до осені може вирости смачна сливка, а може нічого не вирости - пустоцвіт. Щоб виріс фрукт, пилок із тичинки повинен обов'язково попасти на маточку. Але сам пилок аж ніяк не може перестрибнути. Тут без бджіл ніяк не обійтись. Це вона - копошиться, повертається у квіточці, дістаючи нектар, а сама вся замурзана, в пилку. А квіточці тільки й цього треба. Ні метелики, ні мухи, ні жуки з цим не впораються. Ось і залишаються бджоли та їх дикі брати - джмелі.
А ще бджілки вміють танцювати. Тут кожен рух важливий, як слово в оповіданні. Для бджіл це оповідання про медоносні квіточки, які вони знаходять за допомогою двох великих очей. (Є у них ще троє очей, але то вже для розрізнення світла). Тож у вулик прилітає розвідниця, дзижчить, збирає навколо себе бджолиний народ, потім випускає крапельку нектару. Це вона розповідає, яку квіточку знайшла. Адже у кожної квіточки (в конюшини, яблуні, гречки) нектар пахне по-своєму. Тільки після цього починає розвідниця свій танець. Якщо бджола танцює в'яло, неохоче, то нектарне родовище таке собі, бідненьке, зовсім острівець квіток. Якщо ж легко й весело, і ніяк не хоче зупинитись, то місцину знайшла хорошу. Треба летіти. Але ж куди? І тут танцівниця починає робити круги - "бджолиний вальс". Значить, нектар близько - не далі, як сто людських кроків. Якщо б він був далеко, бджола стала б танцювати по-іншому - виписувати своєрідні вісімки та ще й вихиляти черевцем.
Люди танцюють під музику. Бджоли - під дзижчання. Розвідниця танцює і сама дзижчить. Коди прослухали магнітофонну плівку з бджолиними сигналами, то помітили: якщо, наприклад, до цілі кілька метрів, то чути такі звуки, ніби заводиться мотоцикл - дурр, дурр; а якщо далеко, з півкілометра, то здається, що хтось ріже дрова циркуляркою: вжжжик, вжжжик!
Ось танцівниця "прокрутила" вісімку і - увага! - пробігла кілька кроків до верхнього краю рамки: отже, летіти треба точно в напрямку сонця. А якщо вона б побігла вниз, значить, сонце повинно світити в потилицю.
На цьому все, до зустрічі з іншими диво-тваринками нашого краю.

Надруковано: "Подолянин" від 20 лютого 2004 р