Вернуться в главное меню | к историческим данным | к списку статей

Будзей О., Матвєєв М.

ВІД ДУПЛА ДО ВУЛИКА

Яку комаху, що літає на Кам'янеччині, можна назвати свійською?

Звісно, медоносну бджолу. Живуть бджоли сім'ями (кожна має близько 60 тисяч комах) у вуликах, де рядком підвішені рамки, збиті з рейок. Є у вулику і чисті від бджіл рамки (без стільників). Це рамки з червою, тобто з бджолиними личинками - майбутніми бджолами...
Колись, багато сотень і тисяч років тому, бджоли жили в лісі. Люди за ними полювали: шукали дупло, в якому жила бджолина сім'я, напускали туди багато диму ("закурювали бджіл"). Бджолина сім'я, звичайно, гинула, а "мисливці" ламали дупло і вирізали стільники. У бджіл поступово виробилася звичка, або, як ще кажуть, рефлекс: як почуєш запах диму, чимскоріш випий меду на дорогу - і мерщій з вулика. Бо немає в лісі страшнішого лиха, ніж пожежа. Цим бджолиним рефлексом пасічники користуються досі. Пустять у вулик струмінь диму - бджоли відразу сідають на стільники. А тоді можна спокійно працювати.
Знаєте, як бджоли розпізнають ворогів? Людина (ведмідь, мавпа - будь-хто) смикає руку, на яку сіла бджола (це вже людський рефлекс). Тоді бджола і кусає. А варто одній бджолі випустити отруту - відразу це чують інші...
Через деякий час, можливо, бджіл стало менше. А, можливо, люди зрозуміли свою жорстокість. Тож з'явилися бортники. Вони теж шукали бджіл. Але вже не закурювали їх, а, дочекавшись осені, витягували стільники через спеціально пробиті отвори. Поряд із справжніми дуплами бортники видовбували в дереві нові зручні житла. Ці ручні дупла називали бортями (колодами). Влітку бджолина сім'я починала роїтися, половина бджіл вилітала в пошуках нового будинку. Ось тут у нагоді ставало зроблене бортниками дупло. Коли бортник знаходив у лісі нове дупло з бджолами, то вирубував на дереві свій знак (клеймо). А того, хто пограбує чужу борть, карали (доходило і до смертної кари). Та все ж такими сміливцями ставали великі любителі "відати медом" - ведмеді.
Через не одну сотню років додумалися з дерев випилювати колоди й обережно відносити їх на спеціально вирубану в лісі галявину (бо думали, що бджоли без лісу жити не можуть). Галявини ці називали "посіками" (від "сікти", тобто "рубати"). Відтоді й пішло знайоме нам слово "пасіка".
У старовинних книгах можна почитати таку казку: "Вулик - це чарівне місто-держава. Живе у ньому Бджолина Царівна, оточена почтом... А ще є там бджоли-прибиральниці, бджоли-воїни, бджоли-збирачі, бджоли-будівельники. І все в цій державі до ладу: ніхто нікому не перечить, і всі самовіддано люблять свою Царівну".
Насправді Цариця - бджолина матка нікому нічого не наказує. Вона тільки ходить по стільниках і відкладає яйця, з яких через деякий час з'являються нові бджоли. А в скляному вулику (спеціально виготовленому для спостережень) можна побачити, що матку, справді, оточує щільне кільце якихось бджіл - чим не почет. І видно, як одні бджоли годують черву, інші чистять чарунку, треті сторожують вхід...
Але про життя у вулику ми взнаємо наступного разу... Тож до зустрічі з цікавою та загадковою бджолиною сім'єю.

Надруковано: "Подолянин" від 30 січня 2004 р.