Вернуться в главное меню | к историческим данным | к списку статей

Будзей О., Матвєєв М.

НІЧНІ МИСЛИВЦІ

А чи бувають кішки, які літають?

Якщо ви любите свою кішечку, то не дозволите собі підкидати її так, щоб та літала. А за нечутний політ, здатність бачити в темряві, гострий слух, миттєву реакцію пернатою кішкою прозвали сову. Рухлива голова, повертаючись згори донизу на 270, а зліва направо - на 180 градусів, дозволяє оглядати все довкола. А голови у цих пташок незвичні - спереду плоскі, ніби у них, як і у людини, є лице. І на цьому "лиці" розташовані великі круглі очі. Уночі завдяки їм сова бачить нерухому мишу при освітленні 0,000002 люкса (для порівняння: у ясний день сонце освітлює землю з силою близько 100 тисяч люксів). Здається, що у сов і крил немає. А крила у всіх наших сов закруглені і широкі, хвіст короткий, - все для маневрених, безшумних польотів. Бо ж майже всі вони нічні мисливці, що нечутно наближаються до здобичі.
Сови - птахи давні: 60 мільйонів років тому вони вже літали темними ночами. Адже через океани сови перелетіти не можуть, а на всіх континентах вони схожі. Тож і виходить, що такими як нині вони були ще до того, як широкі моря і протоки роз'єднали сучасні материки і острови.
Ці птахи не будують гнізд. Ото знайдуть готове вороняче, трішки його підправлять і все. Навіть за гілочками для ремонту далеко вони не літають. Можуть прилаштуватися і в дуплі на голій деревині, в норі на сирій землі чи під дахом хліва. А хатній сич може влаштувати гніздо і в скирті соломи. У такі сховища сови-самки відкладають білі, з блискучою скорлупою яйця. І відразу ж (з першого яйця) починають висиджувати кладку. Ось і з'являються у гнізді малята різного віку. Совенята одягнуті в білий пух, але сліпі і глухі. Очі і вуха відкриваються у них лише через тиждень. А згодом (ще через декілька тижнів) малюки вилізають з гнізда. Ще літати не вміють, а вже скачучи і пурхаючи, опановують довкілля.
Яструбиха, коли хоче нагодувати своїх малят, шматки їжі тримає в дзьобі над ними, а ті швидко хватають "ласощі". У сов це відбувається по-іншому: спочатку сова торкається шматком їжі до голови, до куточків дзьобу. Тільки тоді малюк, ніби прокинувшись, реагує на те, що давно чекав (бо зголоднів) і боком дзьоба, перевіряючи чи їстивне, хватає їжу. Таку перевірку роблять навіть дорослі сови. Пам'ятаєте, яструб перед тим, як з'їсти здобич, довго її ощипує. Сова ж цього не робить і ковтає все цілком. Якщо ж здобич велика - розірве на шматки, їсть їх з пір'ям і кістками.
Кажуть, що сови не бачать вдень. Бачать, і не гірше, а краще від людини. Вони, як і інші птахи, звірі та ящірки, на фоні яскравого сонця розрізняють силуети птахів, що летять. Але все ж є у сов "дефект" - близько перед собою нічого не бачать. Сови мають чудовий слух, їх вухо в 50 разів чуттєвіше за наше: птахи чують навіть як по стіні повзе тарган. З усіх птахів тільки у сови є своєрідні вушні раковини - валики навколо вушного отвору, на яких росте тверде пір'я. Проте, пір'я, яке стирчить над головою у вухатої сови, це зовсім не справжні вуха, а прикраса. Сови краще чують звуки ззаду, але рухлива голова дозволяє, не сходячи з місця, повернути вухо до звуку, що йде з будь-якої сторони.
Усі сови дуже полюбляють купатися: у воді, а, коли вже води немає, то і в піску. Дрібний, теплий дощик для них - це чудовий душ, під яким вони довгенько літають, розпушивши хвоста.
На Кам'янеччині з 144 видів цих птахів гніздяться лише чотири: пугач (найбільший з наших птахів з розміром крил до 2,5 метрів, занесений до Червоної книги України), сова вухата (струнка пташка, з довгими "вушками", які стоять настовбурчившись), сіра (має розмах крил до метра) і хатній сич (найменша сова, розмах крил 57-64 сантиметри). А найбільше сов у заказнику біля сіл Вихватнівці та Крушанівка, який так і називається "Совиний яр", а також вздовж Дністровського водосховища та й у самому Кам'янці.
Років сто тому в моді були дамські капелюшки з пір'ям, і чомусь найбільше дамам подобались пір'я сов. І почали їх стріляти, Перший рік нічого, другий теж, а ось на третій - мисливців за совами місцеві жителі виганяли палками. Виявляється, миші гуртом посунули в комори з зерном після того, як вибили сов.
На цьому все, до зустрічі з іншими пернатими нашого краю.

Надруковано: "Подолянин", 12 вересня 2003 р.