Вернуться в главное меню | к историческим данным | к списку статей

Будзей О., Матвєєв М.

КРИК, ЗАПАХ І ПОЗИ

Як тварини спілкуються між собою?

Це в казках поросята співають, а зайчик умовляє лисичку вийти з його хатки. Насправді тварини можуть багато чого розповісти один одному з допомогою різних сигналів. Наприклад, собака подає тривожний сигнал, коли біля нього проходить чужий. А коли летять, покаркуючи, ворони, можна почути, як одна з них каркнула трохи по-іншому. Це вона сповістила зграю, що помітила здобич. Сигнали тривоги, небезпеки у них ще інші. Почувши їх, зграя піднімається і летить далі. Навіть у наших домашніх курей таких сигналів набереться з десяток: курка задоволено кудкудакає, коли знесла яйце; квочка зазивно квокче до курчаток, коли знайшла смачненького хробачка; важко відразу зрозуміти, чому це кури зчинили такий галас, а маленьке курчатко, як тільки почує сигнал тривоги, відразу втікає до квочки під крило і т.д.
Чимало сигналів і в диких звірів. Усі вони уміють хто ричати, хто вити або скавуліти, тобто - подавати сигнали голосом.
Але ще звірі подають сигнали запахами. У кожного звіра є своя територія, на якій він живе і полює. У куниць, лисиць, вовків, ведмедів, тигрів таке володіння становить від десятків до сотень квадратних кілометрів; ласка добуває собі прожиток з 7-10, а борсук - з 25-250 гектарів. Усе життя зайця проходить на території не більшій за 500 гектарів, а видра полює вздовж узбережжя на ділянці завдовжки 4-6 кілометрів.
Тож своє володіння звірі обходять і мітять - сечею, калом, пахучими виділеннями спеціальних залоз. Такі залози можуть міститися у куточках очей, біля кореня хвоста, на ліктьових суглобах, кінцівках, на череві чи на лапах. У кожного звіра свої запахи, а залишають їх звірі то на примітних деревах, то на пеньках, то на кущах або на каменях чи лісовій підстилці. Біжить чужак і раптом зупиняється, ніби налетів на невидиму стіну. Це він почув сигнал господаря: "Цю територію вже зайнято. Треба шукати іншу". А ви помічали, як поводить себе собака у незнайомому дворі. Він обов'язково все обнюхує, щоб перевірити, чи немає тут позначок іншого пса.
Власник території у своїх угіддях живе постійно, добре знає всі стежки, сховища, багаті на корм місця, водопої. Навіть тікає не навмання, а там, де зручніше, легше втекти, де швидше можна позбавитися переслідувача, сховатися.
Крім пахучої позначки, господар володіння залишає часом і зорову: обдряпує рогами стовбури дерев, розриває підстилку. Ведмеді гострими кігтями деруть кору дерев, намагаючись зробити це якнайвище по стовбуру. Можливо, щоб усі помітили, який великий господар цієї ділянки. А лисички постукують хвостиком по дереву, залишаючи на ньому шерстинки з неповторним запахом.
А ще звірі можуть порузумітися на мові поз і рухів. Ось тваринка трішки підняла чи опустила хвіст, або прищулила вуха чи припідняла губу. Людина на це може і не звернути увагу, але звірі помічають все - і відповідають. Теж знаками. Піджав хвіст - значить "Здаюсь!", ліг на спину - "Повністю піддаюсь!"
Буває, що б'ються олені. Як тільки ріг попаде в незахищене місце, то проткне його як кинджалом. Але коли один із оленів втомиться, то підставляє переможцю бік. Тим самим сигналізуючи "Я здаюсь!" Тоді переможець зупиняється і чекає, коли його супротивник піде.
Є цікаві сигнали і в комах, і в бджілок. Але про все це пізніше.
Тож до зустрічі з цими дивинками нашого краю.

Надруковано: "Подолянин", 3 жовтня 2003 р.