Вернуться в главное меню | к историческим данным | к списку статей

Будзей О., Любінська Л.

ДЕРЕВО-ПОПЕЛЮШКА

Чому осика постійно наче змінює колір свого вбрання і тремтить навіть тоді,
коли немає вітру?

Справді, осика надзвичайно мінливе дерево: глянеш - стоїть зелена, і раптом стає сріблясто-сірою, а через кілька хвилин знову зеленою. Причинами такого перевдягання є форма та довжина черешка (стебелинки, на якій тримається листок) і колір листя. Якщо уважно придивитися, то можна побачити, що листя осики зверху - зелене, а зі споду - сріблясто-сіре. А черешки в цього дерева дуже довгі - набагато (майже вдвічі) довші від листової пластинки. До того ж вони - перекручені. А от саме листя важке і звисає донизу. Маючи таку конструкцію, навіть при найменшому невідчутному русі повітря листя осики повертається то вліво, то вправо, то зеленим, то срібдястим боком і постійно шумить. Ніби розмовляє. Звісно, це не шепіт, насправді - важке листя осики, повертаючись, вдаряється своїми краями одне об одне і видає своєрідні незрівняні звуки. У народі кажуть, що осика тремтить. Звідси й вислів: "Тремтить, як осиковий лист". До речі, латинська назва осики в перекладі означає тополя тремтлива.
У народі осика вважалась особливим, проклятим деревом. Кажуть, коли Богородиця з немовлям Ісусом втікала від погоні під деревами і всі дерева стояли тихо, не шелесувши, лиш на осиці дрібно тріпотіло листя... За цей гріх Бог прокляв її. Пізніше на осиці повісився Іуда-апостол, що зрадив Христа. І тепер вона вже довіку тремтить листом: од жаху за скоєне. За народними повір'ями, осика була сильним відворотним засобом од нечистої сили: кілок з осичини забивали на воротях під Зелені свята (од відьми), а потім, щоб не велося нічого лихого, закидали його на горище. А щоб відьмак чи упир утратив свою лиховісну силу, в його могилу забивали той же осиковий кілок.
До того ж осика недовговічна (вік її 30-60 років), швидко трухлявіє і страждає від стовбурної молі. Людям не подобалося й те, що на місці зрубаної осики з'являється густа і надзвичайно швидкоросла поросль, яка глушить всі інші породи. А ще, маючи широку крону, осика майже не дає тіні. Бо її віття висить вертикально і не затримує сонячних променів.
Та як у казці непримітна Попелюшка врешті-решт стає красунею-принцесою, так і в нашої героїні осики є багато прихованих позитивних якостей. Добре висушена осикова деревина - легка, еластична, жовтувато- або атласно-біла, не жолобиться, не тріскається, легко колеться і обробляється, чудово фарбується і полірується, легко вбирає вологу і легко її віддає. З давніх часів з неї робили човни, ночви, діжки, різний посуд, ложки, прикраси для будинків, дранку, пакувальну стружку, штучні квіти, дошки, колодязні зруби, меблі. Колись можна було побачити селянські будівлі з осики, які простояли сотні років, проте деревина в них не втратила технічних якостей. У сухому місці осикова стеля, балки, крокви і підлога служать століттями і стають все твердішими і міцнішими, сокирою не врубаєш. А якщо таку дранку просочити спеціальними смолами, то такий дах служитиме довше, ніж з черепиці.
Але справжнє визнання прийшло до красуні осики, коли зрозуміли, що це єдине дерево, придатне для вироблення сірників. Осика все ширше використовується в целюльозно-паперовій промисловості замість ялини, адже більшість ялинників знищено, а вона містить багато целюлози і мало смолистих речовин.
А ось дрова з осики поганенькі - дають мало жару. Зате вона не коптить труби, і тому їх інколи спеціально спалюють, щоб очистити печі (не тільки сільські, але й фабричні) від сажі. Цінують їх також в гончарному і цегляному виробництві.
Віднедавна на шматках осики, частково закопаних у зволожену землю, вирощують смачний гриб (родич опенька) - гливу. З 1 кубічного метра осики врожай гливи становить 25-30 кілограм. Листя і молоді пагони осики використовують як корм для домашньої худоби, а також заготовляють для підгодівлі лісових мешканців взимку. Бруньками осики ласують птахи. Корою та гілками - олені, зайці та кози. А ще вона годує лосів, бобрів. А препарати з осики використовують у медицині.
Оце так Попелюшка. Тож до зустрічі з іншими диво-деревами нашого краю.

Надруковано: "Подолянин", 7 листопада 2003 р.