Вернуться в главное меню | к историческим данным | к списку статей

Будзей О., Матвєєв М.

Довгенькі красуні і красуні

Чи треба боятися сiрої змiї, яка плаває у рiчцi бiля турецького мосту?

Нi, бо це вуж водяний, i вiн неотруйний. Довжина такого вужа до 130 сантиметрiв. На потилицi часто є V-подiбна темна пляма. Живиться вiн переважно рибою, чим iнодi завдає шкоди рибному господарству. Водянi вужi можуть довго лежати на днi. Iнодi вони забираються на спини водоплавних птахiв i звiдти видивляють рибу.
На Кам'янеччинi, як i по всiй Українi, дуже часто можна зустрiти неотруйного вужа звичайного (до 150 сантиметрiв). Такий вуж - темний, а по боках голови є двi жовтi або оранжевi плями. У вужа настiльки малi i слабкi зуби, що вiн нiколи не користується ними - нi при оборонi, нi при ловлi здобиччi. При загрозi вiн просто намагається вiдповсти, не з'ясовуючи її величину. Та коли це не вдається - звертається в клубок, шипить, робить рiзкi випади. Коли i це не допомагає, i його хватають, вуж застосовує неприємний i рiзкий запах, вiд якого вiдвертаються четвероногi хижаки, але не птахи - змiєїд чи коршун. Iнколи вужi можуть зiмiтувати свою загибель вiд страху: тодi вони скручуються, показуючи своє свiтле черевце, широко розкривають пащу, з рота виступає кров i в'яло звисає гострий роздвоєний язик, очi, якi нiколи не мигають, при цьому робляться скляними. I якщо переслiдувач трiшки загаявся, вуж "воскресає" i заповзає пiд найближчий корiнь.
Оскiльки вуж душити не вмiє, отрути в нього немає, то i ковтає красень усiх, хто попався на шляху, прямо живими. Зазвичай, це жаби. Схвативши її чи то за ногу, чи за бiк, а то й з голови, вуж повiльно розтягує пащу i так заковтує здобич. Iнколи попадаються й комахи. А ще вуж звичайний, коли повзе чи пливе вздовж берега, наштовхуючись на дрiбну рибку, ковтає i її. А ось сам, хоч i пiрнає непогано, рибу нi в чистiй водi, нi на глибинi, нi на мiлкiй водi не ловить. У пташинi гнiзда теж не заповзає, хоча добре повзає по деревах i дуже спритно збирається з гiлки на гiлку.
Вужата з'являються пiд кiнець лiта ближче до осенi. I з першого дня життя вже нападають на жабок, нiби образ зеленої безхвостої тваринки закладений у них ще в яйцi. У малят така ж, як i в батькiв, голова з двома яскравими плямами, але спина зеленовато-сiрого кольору з дрiбненьким змiїним малюнком. Ранiше вужi непогано вживалися з людьми, їх поселяли в хатах замiсть кiшок. Ось i у Степана РУДАНСЬКОГО є чудова байка-притча про вужа, який оберiгав господарство i кожного дня виповзав їсти молоко. Iснувало навiть повiр'я, що коли вб'єш вужа, то невдовзi захворiєш.
Та по Кам'янеччинi повзають ще двi змiї... Але про цих довгеньких диво-тварин читайте наступного разу.

Надруковано: "ПОДОЛЯНИН" від 4 липня 2003 року.