Вернуться в главное меню | к историческим данным | к списку статей

Будзей О., Матвєєв М.

Повзун з голками

Хто із звірів Кам'янеччини може з'їсти гадюку?

Спритно впоратися з цими повзучими створіннями, навіть з отруйними, може наш звичайний їжачок (хоча і не тільки він). Їжак їх не боїться, а навпаки, нападає першим. Його організм у 40 раз стійкіший до багатьох отрут, ніж організм інших тварин. Але якщо гадюці вдасться глибоко прокусити шкіру їжака, він неодмінно гине вже через дві-три години. Ще тваринка знищує багатьох комах - шкідників лісу та їх личинок, полюбляє ласувати слимаками, черв'яками, зрідка жабами, ящірками. Кажуть, що їжака можна утримувати замість кішки, але на волі йому рідко вдається зловити прудку мишку. Інколи звірятко живиться яблуками та грушами.
Удень їжаки мирно сплять у затишному місці - під корінням дерев, у гущавині чагарника, у чиїйсь норі, а на ніч виходять на полювання. Пробігши трохи, їжак зупиняється, принюхується. Кожен камінчик, кожен пеньок, кожну ямку він обов'язково обстежить. Їжачки полюбляють полювати і в похмуру погоду.
"Повзун повзе - голки несе", - кажуть про їжачка, бо спина і бочки вкриті голками. Проте на голові, животику і лапках у нього просто шерстка. Це його вразливі місця, і щоб захистити їх, він згортається в клубочок з розчепіреними колючками. Не доберешся. Однак ворогів у нього не бракує - це і пугачі, і яструби з довгими пазурами й міцними дзьобами, а також лисиці. Їм зрідка вдається примусити їжака розгорнутися, закотивши його у воду.
Упродовж літа їжаки багато їдять, щоб до зими накопичити побільше жиру. Корму не запасають: а навіщо - попереду довга сплячка. Влаштують із трави й гілок схованку, там і заляжуть. У цей час у них уповільнюється дихання (до 6 раз на хвилину), різко знижується температура тіла, серце робить лише кілька ударів на хвилину. Прокидаються тваринки, коли сонце вже добре прогріє землю і повністю скінчаться нічні заморозки. І відразу починають бігати, шукаючи, чим би поживитися. Бо ж схудли майже втричі.
У червні-липні їжачиха народжує в кублі, добре вимощеному сухим листям та м'якою травою, 3-6 їжаченят. Вони сліпі, голі, з рожевою шкіркою, розміром не більше за 6,5 сантиметрів. Але вже впродовж першої доби у них виростають голки: білі поперемінно з сірими і дуже м'якенькі. Мати закутує новонароджених у листя і траву, ніби в пелюшки. Очі їжаченята розплющують на 16-й день. Їжачиха годує їх молоком близько місяця. Згодом виховує - вчить знаходити корм, рятуватися від ворогів, вибирати схованку. Батько-їжак не залишає їжачиху, доки не народяться їжаченята. Але відразу після їхньої появи на світ утрачає інтерес до сімейного життя та йде геть.
Їжак - єдина тварина, що досить близько підпускає до себе людину. Але зовсім не тому, що він такий хоробрий. Просто їжак недобачає, а більше покладається на нюх. Тож коли вітер дме у протилежний від нього бік, він не чує наближення людини чи тварини.
Цих тваринок люди так часто бачать біля своїх домівок, що склали про них чимало прислів'їв: "Їжака руками не візьмеш", "З їжака не буде бика", "Їжак їжака голками не зляка". А принципові, самостійні люди, які не дають себе скривдити, про себе можуть сказати: "На мені покатаються, як на їжаку".
На цьому все, до зустрічі з дивами нашої Кам'янеччини.

Надруковано: "ПОДОЛЯНИН" від 11 квітня 2003 року.