Вернуться в главное меню | на исторические сведения | к списку статей

И.В.Данилов

АРТИЛЛЕРИЙСКАЯ ТВЕРДЫНЯ ПОДОЛЬЯ

Артиллерия, как род войск, выступает младшей сестрой пехоты или кавалерии, впрочем, никогда не как подчиненная первой или второй. Больше того, именно относительно артиллерии была выведена формула: "Последний аргумент короля", а позднее ее назвали "богом войны". Прийдя из стран Азии, именно в Европе артиллерия достигла общего признания и достигла невиданных до того высот. От кустарных ремесленных литейных - до централизованного пушечного производства, от спонтанного, случайного использования малоподвижных железных трубок-громовержцев, до регулярного артиллерийского огня на поле боя и формирования артиллерии как отдельного рода войск. Таким был короткий путь между этапами европейской артиллерии.
Уже на рубеже XV-XVI вв. во Франции, Италии, Германии, Испании, Нидерландах, России... возникли большие центры пушечного производства, были написаны первые теоретические труды и практические пособия для артиллеристов. Не исключенными из этого процесса были и тогдашние украинские города. Во многих из них традиционно производили порох ("зілля вогневе"), лили пушечные стволы, ковали лафеты. Особенная роль здесь принадлежит Каменцу-Подольскому. Издавна он выступает как твердыня, оплот христианства - antemurale hristianum. Издавна он - признанная крепость, о которую разбивались волны нападающих.
Артиллерийское вооружение крепости и ее боезапас довольно часто изготавливался в городе, а в XVIII в. военные инженеры А.А.Гловер де Глейден и Ян де Витте устроили здесь серийное пушечное производство. Поэтому и в средние века, и в новую эпоху, и во время владычества в Каменце турок, он выступает как могучий артиллерийский бастион, где сосредоточены сотни пушечных стволов, и находится артиллерийский арсенал - база обеспечения.
Десятки военно-инженерных планов - и воплощенных, и нереализованных - свидетельствуют о неоднократной модернизации Каменец-Подольской крепости, которая была вызвана модернизацией артиллерии.
Без преувеличения, крепость древнего города, которая объединила в себе оборонные элементы многих европейских фортификационных школ, можно считать уникальной. Уникальна и история развития артиллерийского обеспечения Каменца, знать которую было бы хорошо каждому, а особенно специалистам военно-историческим. Поэтому работа авторского коллектива, раскрывающая один из аспектов былого Подолья, кажется нам достаточно актуальной. Мы видим, что артиллерийские традиции сегодняшнего Каменца крепко базируются на исторической почве и имеют перспективу дальнейшего развития. Особенная роль в их сохранении отводится ныне военным профессионалам - офицерам сегодняшнего Каменецкого арсенала, которому исполняется 55 лет со дня основания.

История развития артиллерии как таковой уходит своими корнями в глубокую древность и начинается в дохристианское летоисчисление с так называемой "метательной артиллерии" - баллист и катапульт, известных позднее в Древней Руси под обобщающим названием "пороки" - разрушители. На то время это были достаточно сложные и эффективные механизмы, которые могли посылать камень, толстое бревно или стрелу весом 50-60 кг на расстояние до 300 метров, а более легкие - и дальше. История огнестрельной артиллерии значительно младше, особенно в Европе, познакомившейся с "огненным боем" где-то в ХІІ-ХІІІ в. в странах Азиатского Востока.
Само слово "артиллерия" выводят из французского artillerie (подготовить, снаряжать); латинского arcus (лук) и telum (стрела); испанского artilla (запасаться, делать припасы); или итальянского arte de tirare (искусство стрельбы). Учитывая, что одним из первых научных трудов по артиллерии была напечатана книга итальянского математика Николо Фонтана Тартальи (1499-1557 гг.), можно считать, что термин "артиллерия" итальянского происхождения.
Первые пушки XIII-XIV в., кованные из железных полос или скрученные и сваренные кузнечным методом и стянутые для крепости обручами, были неуклюжим и малоэффективным оружием больше психологического, нежели тактико-боевого характера. Тяжелые, часто огромного калибра, котоый был обусловлен несовершенством пороха, такие пушки были неудобны для транспортировки и поэтому их в первую очередь использовали как средство защиты крепостных или городских стен. Но заметим, что как оружие сдерживания или обороны артиллерия с самого начала стала чрезвычайно актуальной для оборонных объектов.
Стратегическая военная мысль средних веков и новой эпохи, не оперировавшей еще милионными или многотысячными вооруженными массами при строительстве оборонной доктрины главным образом полагалась на систему фортификационных сооружений - крепостей, замков, засечных полос или своего рода "противотанковых рвов" - сплошных рво-валовых систем, подобных древним "змеевым" или траяновым. Но даже совершенная фортификация, не обеспеченная средствами активной обороны, не способна была противостоять штурму большой массы противника, а особенно правильной (регулярной) атаке постоянной государственной армии, имевшей отрегулированное инженерно-саперное обеспечение.
С конца ХІV, а особенно в ХV в. крепости все больше полагаются на огнестрельное оружие, в т.ч. на артиллерию как на главное средство маневренной обороны.
Особенно активизируется этот процесс с изобретением в ХVІ в. зернистого пороха, что позволило резко повысить дальнобойность артиллерии и, главное, ее эффективность. Артиллерия все больше отказывается от использования каменного снаряда в качестве противодействия крепостным стенам и переходит к использованию железных шаров. Это дало возможность уменьшить калибр пушки в милиметрах, и соответственно ее вес, достигнув одновременно повышения эффективности артиллерийского выстрела. К примеру, если 40-фунтовая пушка, использовавшая каменные ядра, имела калибр 248 мм, то такая же, но с железным ядром - 172 мм. Это было обусловлено весом материала - 2,5 гр/см3 для камня и 7,5 гр/см3 для железа. При этом возможности даже самого твердого камня на сжатие, например, базальта - 1200-420 кг/см2, а железа - 4800-1100 кг/см2.

Облегченные пушки, смонтированные на совершенных лафетах, получили возможность сопровождать полевые войска, а пушки, предназначенные для осады, в большом количестве стягивались к стенам крепости для ведения брешь-батарейной и контр-батарейной борьбы.
Повышение эффективности артиллерии выявило полную неспособность традиционных каменных крепостей к продолжительному сопротивлению. И хотя крепости начали наращивать количество собственной артиллерии для проведения контр-батарейной борьбы и пехотного штурма, было ясно, что необходимы качественные изменения в крепостостроении. Поиски новых фортификационных форм и материалов привели к появлению бастионной и фортовой фортификации.
Крепость Каменца-Подольского, как и все европейские оборонные объекты, прошла всю этапную последовательность в развитии артиллерийского обеспечения. Безусловно, в первую очередь это должно было быть вооружение так называемой "метательной артиллерии". Как свидетельствуют письменные источники, грохот огнестрельных пушек Каменец услышал впервые в 1393 году. Правда, грохотали еще не крепостные, а штурмовые пушки великого литовского князя Витовта, который выганял из города князя Федора Кориатовича.
Считаем, что здесь нет ничего фантастического, ведь литовцы переняли у крестоносцев огнестрельное оружие еще в середине XIV в., и эффективно использовали его в боевых действиях. Тот же князь Витовт использовал артиллерию в битве на речке Вельи (Нярис), во время осады Вильнюса, в 1393 году, и в битве с татарами на речке Ворскле в 1399 году.
Письменные источники по истории Львова свидетельствуют, что в 1394 году по приказу короля Ягайла пушкарь Зброжек ввез в город первые пушки и 6 бочек пороха.
Врядли мог оставить без этого современного оружия Каменецкую крепость ее владелец конца XIV в. Спитко Мельштинский - опытный воин, взявший много крепостей, и хороший хозяйственник. Но отсутствие письменных источников не позволят с уверенностью говорить об огнестрельной артиллерии в нашем городе на рубеже XIV-XV вв. И хотя известно, что на фортификационное снаряжение в Каменце отчислялись немалые средства, а с 1479 года здесь начинают действовать регулярные коронные роты - антитатарские легкоконные отряды, характеристика вооружения крепости дается лишь в 1494 году, в первом ревизионном описании, который дошел до нас. На то время в замке было 26 единиц огнестрельного оружия (11 пушек и 15 ружей) - одна тарасница, четыре полуторасницы, четыре пушки поменьше и две полугаубицы. Определить калибр оружия этого периода, если он не указан в описании, абсолютно невозможно, поскольку каждая из пушек, да и ружей, могла производиться индивидуально и индивидуально к ней отливались ядра (пули). Скажем только, что тарасницами назывались пушки весом 50-150 кг, калибра 0,5-1,5 фунтов, которые на специальном безоткатном лафете - треноге - дислоцировались на крепостных стенах - тарасах. Гаубицами (гуфницами, гафуницами, гауфницами) назывались пушки, которые вели стрельбу как в горизонтальной плоскости, так и под большим углом возвышения. Можем заметить и то, что эффективность артиллерии еще оставляла желать намного лучшего, и это видно хотя бы из того, что на 26 единиц огнестрельного вооружения крепости приходилось 102 баллисты - больших лука на станке-лафете, которыми можно было вести стрельбу как металлическими пулями, так и тяжелыми стрелами.
XVI в. коренным образом меняет качественные характеристики артиллерии и именно с этого времени огнестрельное обеспечение Подольских крепостей получает особенную актуальность, поскольку с первой половины XVI в. Подолии непосредственно угрожают турки, имевшие чудесный, как на то время, артиллерийский парк и вышколенные саперные подразделения.
В 1530 году Черкасский староста Остафий Дашкович, при поддержке Виленского епископа Яна, предлагает польской короне план строительства цепи крепостей на Подолье, Волыни и на Руси Червонной. Хотя сейм польский и согласился с этим планом, реально была построена только крепость в Баре (ныне Винницкая область) и генерально реконструирована крепость в Каменце-Подольском. Первая из них в 1536 году имела на вооружении 21 бронзовую пушку, 2 железных, 68 аркебуз, 8 полугаковниц, 68 ручниц.
Описание Каменец-Подольской крепости составлено в 1544 году военным инженером и придворным архитектором короля Сигизмунда I Йокубом Бретфусом, который приложил немало усилий для усиления крепости и придания ей максимально возможной регулярности. Результатом его работы стало то, что наша крепость вышла на уровень лучших европейских, с хорошо эшаленованной(?) обороной. На то время в крепости насчитывалось 107 единиц огнестрельного оружия - 14 пушек, 43 гаковницы, 30 аркебуз и 20 двухколёсных мушкетов. В случае необходимости оборона города усиливалась частным артиллерийским вооружением местной магнатерии и шляхты.
Для сравнения, в 1545 году город и замок Владимир-Волынский имели на вооружении 2 коротких серпентина железных и 50 гаковниц; замок Луцкий - 10 пушек и 31 гаковницу; замок Кременецкий - 29 пушек, 10 гаковниц и 30 ручниц. В киевском замке в 1552 году находилось 39 пушек и 90 гаковниц.
Хотя артиллерия середины XVI в. и выросла значительно в качественном отношении, в целом она ещё не вышла за пределы цеховой организации. Как правило, пушкарями были те же ремесленники-литейщики, которые сами изготавливали и использовали пушки. Не смотря на то, что уже делались определённые шаги в направлении унификации артиллерийских калибров, ещё насчитывалось большое количество разнообразных пушечных стволов и взаимозаменяемость артиллерийских зарядов оставалась большой проблемой.
Ещё больше актуализирует проблему огнестрельной артиллерии на Подолье XVII век. Стало понятно, что главная крепость региона - Каменец - требует конструктивного усиления. Поэтому в начале столетия было решено в западном предполье города построить новую, бастионную, крепость по новоголландской системе, которая считалась классической в Европе того времени. Затраты на строительство взял на себя король польский, затраты на её артиллерийское обеспечение - королевич. Координация работы была возложена на военного специалиста, немца по происхождению, Теофила Шомберга. Между 1617 и 1621 годами появилась Новая крепость (хонверк(?)), ставшая главной артиллерийской позицией Каменца и оставшейся таковой до конца XVIII в., хотя и имевшая целый ряд слабых сторон. Главным её значением было то, что она позволяла маневрировать крупнокалиберным огнём с западной, наиболее уязвимой для обороны Каменца, стороны.
Ради справедливости заметим, что артиллерийское обеспечение города первой трети XVII в. врядли могло быть достаточно мощным. Известно, что польский король Сигизмунд ІІІ не уделял артиллерии Польши нужного внимания. Поэтому во второй трети столетия его сыну, королю Владиславу IV, пришлось взять её под свой патронат.
Вальный сейм 1637 года вводит должность старшего над артиллерией, который с середины столетия именуется "генералом артиллерии коронной".
Ещё в 1633 году сейм заявил о необходимости образования "школы рыцарей" - офицерского учебного заведения, где предусматривалась подготовка артиллерийского командного состава. Были сделаны шаги и в направлении ещё большей унификации пушечных калибров. Если во второй половине XVI в., во время правления Сигизмунда ІІ Августа, артиллерийский парк был сведен до 7 калибров, то при Владиславе IV, который опирался на голландский опыт, таких насчитывали 4:
полная картауна - 48 или 42-фунтового калибра (189 мм), имела длину 47 калибров и вес 7000 фунтов;
полукартауна - 24 фунта (151 мм) была длиной 20 калибров и весом 4500 фунтов;
четвертькартауна - 12 фунтов (122 мм), длиной 20 калибров и весом 3200 фунтов;
октава - 1/8 картауни, или фалькона - 6 фунтов (98 мм), длиной 28 калибров и весом 2100 фунтов.
При определении артиллерийских калибров как эталон брался нюрнбергский фунт, равнявшийся 510 граммов.
Желая навести порядок в артиллерийском хозяйстве Речи Посполитой, Владислав IV издал приказ о инвентаризации артиллерийских парков, коснувшийся и Каменца-Подольского. Отсутствие документов начала XVII в., к сожалению, не даёт возможности определить количественный и качественный состав каменецкой артиллерии. Инвентари подают нам описание артиллерийского парка крепости лишь с 1638 г. Узнаём, что на то время в городе было 26 бронзовых пушек, к которым в 1639 году, за счёт сейма, было добавлено 2 кулеврины, 2 кулеврины бастардовых (полукулеврины) и 7 фальконетов. Боезапас крепости на то время составлял 20 бочек пороха (1 бочка = 200 фунтов), 252 ядра 12-фунтового калибра, 580 - 8-фунтового, 3233 ядра - 6-фунтового, 1112 - 4-фунтового. Разнообразных пуль насчитали 3914 шт.
Заметим, что в случае опастности, артиллерийский парк и боезапас Каменца значительно возрастал за счёт частной (надворной) артиллерии шляхты, которая находила защиту за городскими стенами. Вообще, в Польше того времени, ситуация была такой, что арсенал частной артиллерии был значительно большим государственного. Например, если в конце XVII в. у Короны было 413 пушек, то частная, магнатская и городская (собственность города) артиллерия насчитывала до 1800 единиц. Это было вызвано значительным недостатком средств в государственной казне, не всегда удовлетворявшей потребности военного бюджета. Если в начале столетия на оплату солдатского содержания отчислялось не менее 33%, то в конце столетия так называемая "кварта" составляла уже около 100%. На развитие вооружения и техническое обеспечение армии государство вынуждено было выискивать дополнительные средства, бывшие всегда в дефиците.
С второй трети XVII в. по инициативе высшего военного командования, особенно генерала коронной артиллерии Криштофа Арцишевского, делаются определённые шаги для полного решения армейских потребностей в пушечном обеспечении. Сеймы 1638-1940 гг. указывают на необходимость увеличения налога, идущего в военную сферу. Большая его часть предназначалась для развития артиллерии коронной. Принято и 11 специальных документов относительно развития этого рода войск.

Підвищення ефективності артиллерии виявили цілковиту неможливість традиційних кам'яних фортець до довготривалого опору. Почалися пошуки нових фортифікаційних форм і матеріалів. Разом з тим фортеці почали нарощувати кількість власної артиллерии для ведення контрбатерейної боротьби проти штурмових гармат і піхоти1. Не виключенням у цьому аспекті була і Кам'янець-Подільська фортеця, яка відігравала ключову роль на південно-східних теренах Речі Посполитої у ХV-XVIII ст. Особливої актуальності артилерійське забезпечення та інженерна служба набувають для фортеці з середини XVI ст. коли Поділлю почали безпосередньо загрожувати турки, що мали чудовий, як на той час, артилерійський парк та вишколені саперні підрозділи. Для порівняння: якщо за описом 1494 р. у замку було 26 одиниць вогнепальної зброї (11 гармат та 15 рушниць і 102 балісти (великі луки), то опис 1544 р. подає вже 107 одиниць вогнепального озброєння і ні однієї одиниці метальної артиллерии (балісти)2.
Ще більше актуалізує проблему вогнепальної артиллерии у Кам'янці XVIІ ст. Стало зрозумілим, що фортеця потребує і конструктивного посилення. Тому на початку століття було вирішено побудувати у західному передпіллі міста нову бастіонну фортецю за класичною новоголландською системою. Витрати на фортецю взяв на себе король польський, витрати на артилерійське її забезпечення королевич. Координацію роботами було покладено на Теофіла Шомберга. Нова фортеця (горнверк) постала у 1621 р. як головна артилерійська позиція Кам'янця-Подільського і до кінця XVIII ст. залишалася такою, хоч і мала більше слабких сторін, ніж сильних. Особливо великі артилерійські калібри розташовувались на кавальєрі горнверку, який дозволяв маневрувати вогнем поверх голів захисників фортеці.
На жаль, відсутність документів не дає змоги визначити кількісний та якісний склад кам'янецької артиллерии початку XVII ст., проте зазвичай її калібр коливався між 48 та 0,5 фунтами (182-30 мм). Інвентарі подають нам опис артилерійського парку Кам'янця лише у 1638 р. Довідуємося, що на цей час фортеця мала 26 бронзових гармат, до яких у 1639 році за рахунок сейму було додано 2 кулеврини, 2 кулеврини бастардових (напівкулеврини) та 7 фальконетів. Боєзапас фортеці на цей час становив 20 бочок пороху, 252 ядра 12-фунтового калібру, 580-8-фунтового, 3233-6-фунтового, 1112-4-фунтового. Різноманітних куль нараховували 3914 шт. Зауважимо, що у випадку небезпеки артилерійський парк та боєзапас Кам'янця значно зростав за рахунок приватної (надвірної) артиллерии шляхти. Взагалі у тогочасній Польщі ситуація була такою, що арсенал приватної артиллерии був значно більшим від державного. Тому з другої третини XVIІ ст. за ініціативи вищого військового командування, особливо генерала коронної артиллерии Криштофа Арцішевського робляться певні кроки для зміни ситуації. Сейми 1638 та 1640 рр. вказують на необхідність збільшення податку для військових потреб. Більша його частина йшла на розвиток коронної артиллерии. Крім того, було прийнято 11 спеціальних документів щодо розвитку цього роду військ.
Було складено інвентарні описи міських арсеналів, які аналізували стан фортечної артиллерии. Відомо, що опис кам'янецького арсеналу проводили Павло Гроздицький (1637-1645 рр.), Криштоф Арцішевський (1646 р.), Себастьян Адерс (початок 1647 р.), Микола Синяк (середина 1647 р.), Сигизмунд Пшемиський (1649 р.). Документи засвідчують, що в цей час в Кам'янці не було окремого приміщення арсеналу. Гармати й боєзапас знаходились у приміщеннях Старого та Нового замків, в баштах міської оборонної системи. На необхідність будівництва арсеналу вказує сеймова конституція 1649 р., в якій зазначено, що командуючому артилерією доручається спорудження у місті цейхгаузу і забезпечення його амуніцією. Проте в рахунках коронної артиллерии не зустрічаються суми, відраховані на будівництво у Кам'янці. Правда, у праці Антонія Роллє арсенал локалізується у Старому замку поблизу воріт, між баштами Папська - Нова Східна.
Довгий час кам'янецький арсенал знаходився в стадії формування, і хоч у 1645 р. сюди направили 62 центнери олова, ще в середині 1646 р. цехмістер чи контролер артиллерии Фридерік Геткан нічого не міг сказати про кам'янецький арсенал. Правда вже в у грудні того ж року генерал Арцішевський власноручно склав його опис. Скоріше за все, стан арсеналу залишав бажати кращого, тому у квітні 1647 р. син Криштофа Арцішевського Микола вислав для посилення Кам'янця з Бару 2 гармати та двох гарматних майстрів для наведення тут порядку у гарматному господарстві. Дещо пізніше у місті з'являється цехмістр Ян Щварц, котрий звітує про стан арсеналу барському комісарові Миколі Синяку. Зауважимо, що барський арсенал, крім того, що служив базою для залоги замку і міста, був базовим і для кварцяного війська. Тут був центральний пункт закупівлі "італійської" селітри, яку привозили молдавські купці і яка після того централізовано відправлялась до Кам'янця та Львова. Кінець барському арсеналові поклав Максим Кривоніс у 1648 р.
У Кам'янці ж арсенал продовжував функціонувати. А в часи національно-визвольної боротьби 1648-1654 рр. під проводом Богдана Хмельницького він став базовим для польського війська у Подільському регіоні. Відбулися в ньому і якісні зміни. Польський дослідник військової історії Кам'янця-Подільського Тадеуш Новак вказує, посилаючись на AGAD, що "від 1637 р. до 1639 р. в озброєнні фортеці не відбулося істотних змін, проте у 1650 р., але можна вважати, що і раніше, кількість петрієр та довгоствольних гармат (старого зразку) зменшилась, а на їх місці з'явилися нові гармати типу картауни: три чвертькартауни, привезені до Кам'янця у 1645 р., одна октава, завжди багаточисельні гармати полкові (regimentowe) 6-фунтові, з 1653 р. і 3-фунтові, також дві бронзові мортири, що стріляли гранатами"3. З врахуванням цього, в Кам'янці значно збільшився запас амуніції до всіх вказаних калібрів, яку накопичували в результаті централізованого постачання, а також виробляли на місці, в т.ч. порох і мушкетні кулі:

Не довіряти Т.Новакові не маємо підстав, оскільки це чи не найголовніший спеціаліст в галузі історії артилерійського забезпечення замків Польської держави, в т.ч. і Кам'янця-Подільського5. Для порівняння: Арсенал Краківський у 1650-54 рр. мав 52-53, а згодом - 93 гармати і близько 7-8 тис. гарматних ядер; арсенал в Мальборку в той же період нараховував 66 гармат та близько 9,5 тис. ядер; арсенал Торуньський - 93 гармати; Познаньський - 48; Ельблонгський - 198.
Як вже зазначалося вище, у випадку необхідності кам'янецький гарнізон посилювався приватною магнатською артилерією. таким чином, нестачі засобів гарматної оборони у місті не відчувалося. Відчувався брак кваліфікованих артилеристів. Особливо гостро питання поставало під час збройних конфліктів.
Кількісне підвищення артилерійського озброєння Кам'янця в часи національно-визвольної війни, яка розгорнулася на українських землях під проводом Богдана Хмельницького має цілком логічне пояснення. Відомо, що у козацькому війську артилерія займала досить вагомий відсоток серед озброєння. На початку XVII ст. лише фальконетів у арсеналі запорожців нараховували до 500 одиниць. І хоч після придушення козацького повстання проти Речі Посполитої 1637-1638 рр. Базавлуцька Січ була зруйнована, а її арсенал вилучений, в ході війни 1648-1654 рр. козаки поповнили арсенал і кількість їх польової артиллерии досягла 130-140 одиниць. Польська сторона не могла не враховувати і те, що хоч бойові дії козацько-татарських загонів Б.Хмельницького і мали деякі специфічні відмінності, останній базував свою тактику на виробленому у ході Тридцятилітньої війни принципі - по можливості ухилитися від нав'язаних супротивником невигідних бойових дій у полі; вмілим маневром на комунікаціях нав'язати супротивникові свою волю; зненацька захопити ключові позиції або населені пункти; у випадку невдачі раптового штурму заблокувати гарнізон фортеці і захопити її поступовою атакою.
Вже перші сутички та подальші кроки Б.Хмельницького показали, що тактика буде саме такою. В серпні 1648 року, після захоплення міста Бар, полковник М.Кривоніс з'явився під Кам'янцем-Подільським, з ходу штурмував місто, а після невдачі, вдався до облоги. У 1651 р. козацька облога міста була проведена на чолі з Іваном Богуном, а у 1652 р. - під проводом старшого сина Богдана Хмельницького - Тимофієм. У 1655 р. загони українських козаків та московських стрільців, яких очолив сам Б.Хмельницький тижні штурмували Кам'янець, проте і цього разу безрезультатно. Можна вважати, що саме завчасно прийняті міри стосовно нарощування кількості артилерійського озброєння, допомогли фортеці підтвердити репутацію неприступної.
Безперечно, і це підтвердило цілий ряд подій, що артилерійське озброєння Кам'янецької фортеці завжди відігравало вирішальну роль у її обороноздатності.
Очевидці цих подій стверджують, що однією з причин, які сприяли швидкому падінню Кам'янця у 1672 р. до ніг турецького султана Магомета IV була, як зазначає Януш Волінський, катастрофічно низька чисельність гарматної обслуги, "що становила не більше 4-6 підготовлених гармашів". Ситуація була такою, що один артилерист обслуговував декілька гармат. Тому про ефективність контрбатарейної боротьби проти турецької артиллерии, яка налічувала понад 100 гармат, в тому числі 26 важкокаліберних і 12 мортир, що знаходились під командою французьких офіцерів, не могло бути й мови.
18 серпня правофланггові турецькі батареї розпочали масоване бомбардування Кам'янця. Особливу увагу турки надавали взяттю Нового Замку, який був головною артилерійською позицією оборони і захоплення якого давало можливість абсолютного контролю над містом. Турецькі сапери повели сюди апрошні паралелі, крім того, щоденно на замок та місто падало до 500-600 гарматних бомб та гранат. Залога фортеці вела досить вмілу контрбатарейну боротьбу, але коли одному гармашеві доводилось обслуговувати не менше 6 гармат, ефективність боротьби була невисокою. Правда, один з пострілів зірвав навершя султанського намету, що викликало чималу паніку султанської охорони.
Захопивши місто, турки врахували прорахунки польської сторони і перетворили Кам'янець у міцний фортифікаційно-артилерійський вузол6.
Польський дослідник турецького періоду (1672-1699 рр.) Поділля Даріуш Колодзейчик, в статті "Kamienec-Podolski pod panowaniem tureckim"4 (написаній на матеріалах архівів Туреччини) стверджував, що залога кам'янецька, яка становила 6-7 тис. солдат, перетворила місто на одну з найпотужніших фортець Османської імперії. Дві третини гарнізону складала піхота та артилерія. Фортецю охороняло більш ніж 200 гармат, які обслуговували понад 1 тис. артилеристів - гумбараджі. У книзі, яка вийшла з-під пера того ж автора7 у 1994 р., деталізується гарматний арсенал Кам'янця. У 1699 р. тут було 52 гармати турецького виробництва, в т.ч. 4 кулеврини 45-фунтового калібру; 8 гармат західного виробництва; 9 мортир. Крім того, 50 гармат і 4 мортири залишалися в місті після виходу в 1672 р. польського гарнізону, 36 гармат турки привезли зі Збаража у 1678 р.; 29 гармат Кам'янцю залишив Ібрагім-паша (Шайтан), в т.ч. 21 трофейну гармату, захоплені у поляків; 46 гармат було перевезено до міста з менших замків - Хотина, Жванця, Студениці, Чорнокозинець, Більчі, Бару, Меджибожа. Ще 6 гармат турки зуміли відбити у польської облоги, яка черговий раз пробувала захопити місто.
Наряду з військовими інженерами артилеристи у турецькій армії, як і у арміях інших країн, становили найбільш високооплачувану категорію. Сума денного утримання одного бомбардира дорівнювала 14 аспрам, коли навіть яничари одержували 8.
Протягом 27 років (1672-1699), незважаючи на ряд перепон, які чинили постійні наїзди на Поділля військових загонів Речі Посполитої, турки зуміли перетворити Кам'янець на одну з найсильніших європейських фортець Османської імперії. Стало зрозуміло, що місто може бути повернуте під скіпетр Польської корони не інакше, як в результаті значних збройних зусиль. В архіві генерала Флемінга зберігся документ середини 90-х років XVII ст., який стверджував, що для взяття Кам'янця необхідно було 200 мортир і до них 18000 бомб, 6000 брандскугелів (запалювальних ядер), 60 гармат 24-фунтового калібру, до кожної з яких було потрібно 2500 ядер (15000), 800 центнерів пороху для гармат та мін, 600 центнерів пороху для ручної вогнепальної зброї, 12 центнерів куль до карабінів та цілий ряд допоміжних засобів. Облогу пропонувалося доручити генералові інженерного корпусу під командою у якого було би близько 25 офіцерів. Штурмові загони мали налічувати не менше 40000 солдатів. Попереднє накопичення сил та засобів мало відбутися неподалік від Кам'янця, в фортеці Окопів Гори св. Трійці (сьогодні село Окопи Тернопільської області), яка була побудована для блокади Кам'янця-Подільського у 1792 р. на кошти гетьмана польного С. Яблоновського.
Невідомо, чим би закінчилось польсько-турецьке протистояння під Кам'янцем, проте, в результаті мирного договору, що знаний як Карловацький, у вересні 1699 р. місто було повернуто короні без бою.
На відміну від умов, які були заключені між турками та кам'янчанами у 1672 р., коли всі польські гармати залишилися тут як трофеї турецького війська, Карловацька мирна угода 1699 р. дозволяла туркам вивезти весь арсенал з кам'янецької фортеці, яку вони повертали Речі Посполитій.
Перед комендатурою Кам'янця-Подільського постала проблема артилерійського забезпечення твердині, яке потрібно було формувати на голому місці. Вже на початку лютого 1699 р., король призначив комісію з питань прийняття Кам'янця від турків, на чолі якої поставив генерала коронної артиллерии Марціна Катського - видатного воєначальника та артилерійського теоретика. В кінці березня сейм затвердив рішення про виплату Катському 30 тис. злотих на відродження кам'янецької артиллерии та на інші потреби. Протягом 1699-1703 рр. артилерійський арсенал перебував у стадії перманентного формування і вже у грудні 1703 року "Генеральний інвентар цейхгаузу кам'янецького" повідомляв про 76 гармат, в т.ч. 29 бронзових та 47 залізних, які охороняли прикордонну твердиню. Головним чином це були легкі, регіментові 8-6-3 фунтові гармати. Проте відомо, що серед цих знаходилась одна 24 фунтова півкартауна та 125 фунтова мортира. Хоч чисельність арсеналу була порівняно і не досить значною, проте міські мури вже не залишалися беззахисними. Правда, якість артиллерии залишала бажати кращого. Деякі з гармат, привезених до міста,було відлито ще на початку XVII ст. Дещо поліпшило становище арсеналу будівництво в Кам'янці людвисарні. Ще у 1707 р. капітан артиллерии А.А.Гловер де Глейден заклав у місті гарматну майстерню, яка протягом 1708-1735 рр. виготовила 25 гармат. Людвисаром-ливарником, на той час тут працював Блажей Бохинкевич, а токарем Петр Клейс. Згодом Бохинкевича замінив новий людвисар - Даміан Туташевич. Ще більше сприяла посиленню арсеналу людвисарня Яна де Вітте, котра за більш короткий період, з 1769 по 1772 р., відлила 61 різнокаліберну гармату. Комендант твердині генерал Вітте спеціально для ефективної роботи майстерні запросив до Кам'янця людвисара, німця за походженням, Франца Йогана Водіка. Зауважимо, що в Кам'янці виготовляли не тільки гармати, але й боєзапас для них, головним чином порох. На річці стояли декілька порохових млинів, які у спеціальних бронзових ступах мололи і перемішували сірку, селітру та деревний вугілля, перетворюючи їх у "зілля вогнене". Якість пороху перевіряли у спеціальній лабораторії, яка знаходиться поблизу Міської брами у західному крилі міста.
Гармати, виготовлені у Кам'янці, були на озброєнні не тільки місцевого, але й варшавського арсеналу. Одна з них сьогодні зберігається у колекції Військово-історичного музею у Варшаві.
В результаті спільних зусиль командування фортеці протягом XVIII ст. чисельність гарматного арсеналу на кінець століття становила близько 250 одиниць.
Впродовж всього століття артилерія Кам'янця-Подільського стояла на батареях по периметру міста, майже не змінюючи свою дислокацію. Передовою артилерійською позицією залишався Новий замок (Горнверк). У 1778 р. на його бастіонах та контрескарпах знаходилось 59 гармат 3-8-фунтового калібру. В Старому замку, що безпосередньо взаємодіяв з Новим, знаходилось 25 різнокаліберних гармат, в тому числі - дві 24-фунтових картауни. Всього на цьому напрямку було зосереджено 84 гармати, або близько третини всієї наявної артиллерии. Решта гарматних стволів знаходилась на міських батареях - 33 гармати стояли на комплексі Польської, а 22 - на комплексі Руської брам. Комплекс міської брами (Підрондельної), що прикривала в'їзд до міста з західного боку і взаємодіяла,а при потребі і протидіяла, з замковим комплексом був забезпечений 38 гарматами. 21 з них дислокувалася на Низькому ронделі (позиція над пороховою лабораторією), а 17 - на Високому ронделі (Вірменський бастіон). Тут було зосереджено найбільші гарматні калібри: 125- та 24-фунтові мортири, 12-фунтові чвертькартауни та гаубиці, 24-фунтові напівкартауни та ін. Решта гармат була розсереджена на батареях св.Марцина, св.Терези, св.Міхала, св.Йосипа, св.Григорія...
Зауважимо, що кам'янецька артилерія не тільки захищала міські мури, алое й уразі необхідності, посилювала польові війська. Так, у 1792-1993 рр. частина фортечних гармат була поставлена на польові лафети і брала участь у боротьбі польських загонів проти російської армії.
Вважаємо за необхідне акцентувати увагу і на тому, що у другій половині особливо в останній чверті XVIII ст. Кам'янець став одним з двох артилерійських центрів Речі Посполитої. Другий знаходився у Варшаві. У 1785 р. сейм, визначаючи чисельність державного війська, зупинився на 30 тис., де передбачався корпус артиллерии, який поділявся на 2 бригади. Начальником вищого штабу корпусу, разом з тим і командиром бригади Варшавської було призначено генерала Алоїза Брюгля, який надзвичайно багато зробив для професійної підготовки гармашів і особливо офіцерського корпусу. Тим більше, що сейм 1772-1775 р. розповсюдив владу генерала коронної артиллерии і на комендантів фортець та на фортечний артилерійський парк, зробивши підвідомчим генералу пороховні, порохові млини, людвисарні, загалом весь арсенал.
Артилерійська бригада Кам'янця в свою чергу поділялася на три кампанії. У 1777 р. командиром бригади був генерал-майор Ян де Вітте, який виконував і роль полковника артиллерии. Помічником чи майором у нього був син Йосип де Вітте. Командиром першої кампанії виступає капітан Франциск Рексин, поручиком - Михайло Куровський, підпоручиком - Марцін Баранецький, штик-юнкером - Ян Скродзький.
У другій кампанії командував капітан Кароль Лоский. Підпорядковувались йому відповідно Кастан Маршицький, Ф.Конарський, Вінцентій Аксамитовський. Третя кампанія складалась з Йосипа Якубовського, Петра Завадського, О.Подгорецького, Йосипа Ландинського. Всього, разом з рядовими, бомбардирами і сержантським складом, кам'янецька бригада нараховувала близько 190 осіб, а Варшавська - 200 осіб.
Не задовільняючись практичним удосконаленням існуючого офіцерського складу, генерал Брюгль сприяв перспективній підготовці артилерійських спеціалістів, відкривши в місті учбовий заклад - артилерійську школу, директором якої призначили майора Яна Шуллєра, професором артиллерии - Йосипа Якубовського, автора праці "Наука артилерійська", виданої у Варшаві 1781 р., професором математики виступає Кароль Сераковський, професором малювання і креслення було призначено, запрошеного з Венеції, Бартоломея Фоліно.
У 1776 р. бюджет школи становив 11900 злотих, а у 1789 р. - вже більше 20 тис. злотих на рік. Проте, артилерійська підготовка кам'янецької бригади не обмежувалася лише суто теорією. Вже у 1776 р. генерал Брюгль організував тактичні навчання в районі Кам'янця-Подільського. Такий же вишкіл проводився і в подальші роки. Генерал дбав про підвищення не тільки професійного, а й культурного рівня офіцерів, санкціонувавши утворення бібліотеки, кошти для якої дозволив взяти з гарнізонної казни. В комплексі все це призвело до того, що перевірка 1779 р. показала: "Артилерія кам'янецька у найкращому стані, все на нових лафетах, дерево відмінне, з залізних деталей нічого не відсутнє. Важко знайти більш кращий підрозділ як у ставленні до людей, так і їх зовнішнього вигляду."
У відмінному стані був і кам'янецький арсенал, який у 1789 р нараховував 678 гаубичних гранат, 3945 незаряжених гранат, 21308 ручних гранат, 40426 гарматних ядер, 2339 картечних картузів та 135012 фунтів пороху. Аналіз двох арсеналів - Кам'янецького та Варшавського - говорить про те, що стан Кам'янця був набагато кращим. Заслугу в цьому вбачають генерала Брюгля. Незважаючи на це, у Кам'янці було заплановано відкрити фабрику зброї, яка б виготовляла і гарматні стволи зі спорядженням.
Наприкінці 80-х років відбулися зміни і у складі Кам'янецької артилерійської бригади. Вона вже мала вищий штаб, начальником якого був полковник Християн де Дейбл, а майором - Ян Гембаржевський, та нижчий штаб, яким керував оберцегварт Антоній Капелла, котрому підлягали цегварт Міхал Білінський, цегшрайбер Ян Родзишевський та пороховник Йосип Шульц. Три кампанії, якими командували капітан Петро Завадський, Каетан Маршинський та Йосип Фальковський залишились у тому ж чисельному складі і нараховували 116 чоловік.
Під час переходу Кам'янця-Подільського у 1793 р. під егіду Російської імперії, місцева артилерійська бригада у складі якої було більше сімейних офіцерів, ніж у Варшавській, присягнула російській імператриці і залишилася у Кам'янці. На цей час, згідно ординансу військової комісії від 20.ІІ.1790 р., було проведено деякі структурні зміни артилерійського корпусу. Кам'янецька бригада одержала порядкове число V і була скорочена до 2-х кампаній. Спорядження та боєзапас Кам'янецького арсеналу залишилися невикористаними і разом з фортецею та її гарнізоном перейшли до російського війська. У 1799 р. в Кам'янецькій фортеці було 175 чавунних та мідних гармат, калібром від 1 до 18 фунтів та мортир і гаубиць від 0,5 до 5 пудів.
В середині 90-х років російська військова інженерна служба розробила ряд планів щодо побудови у Кам'янці великої сучасної фортової фортеці з гарнізоном у 5-6 тис. солдат і декількома сотнями гармат різного калібру і категорій9. Проте плани залишилися нереалізованими, а на початку ХІХ ст. існуюча фортеця втратила значення, була виведена за штат військового відомства і її артилерійський гарнізон як структурна ланка увійшов до складу 9 бригади Дунайського округу із штаб-квартирою у Хотині. "Список генералов, штаб-и-оберофицерам всей Российской армии...", який друкувався щорічно в Російській імперії, за 1828 р. подає начальникам округу кавалера багатьох, в тому числі Георгіївського орденів, ветерана Вітчизняної війни генерал-майора Брамса, командиром кам'янецької бригади виступає поручик Жмурін. Завданням бригади була вже не стільки охорона міста, скільки зберігання артиллерии та боєзапасу (своєрідна артилерійська база) для польових військ, що прикривали південний фланг Російсько-Австрійського кордону. Така ситуація зберігалася до першої світової війни. Після Великої Вітчизняної війни в 1945 р. в Кам'янці-Подільському було знову зформовано артилерійську базу зберігання та ремонту, сучасний кам'янецький арсенал, який можна вважати правонаступником артилерійських традицій давнього Кам'янця.