Перейти у головне меню | на зміст | на наступну частину
Карстові явища в межах парку пов’язані виключно з карбонатними і сульфатними відкладами.
Найбільше піддані закарстуванню, як і скрізь на Поділлі, гіпсоангідрити тираської світи, які простягаються вузькою смугою у басейні нижньої течії Збруча.
Незважаючи на незначне поширення цих відкладів у межах парку, тут часто зустрічаються не лише поверхневі, але й підземні форми карсту, зокрема печери. Деякі з них досягають значних розмірів.
Печера Атлантида має довжину 2200 м. Вхід до неї був розкритий кар’єрною розробкою гіпсу. Відкрита у 1969 р. спелеологами Київського Палацу піонерів (кер. В.Я.Рогожніков). Розташована на правому березі долини р. Збруч, біля с. Завалля. Порожнина є системою невеликих залів, поєднаних мережею ходів, та має три поверхи. Нижній поверх складається з низьких ходів переважно прямокутного перетину. Сифонними каналами та тріщинами вони з’єднуються з середнім поверхом, де знаходяться основні зали печери, що часто мають готичний поперечний розтин. Середній поверх розташований на 1,0-1,5 м вище нижнього і на 5-7 м нижче верхнього. Верхній поверх є лабіринтом високих (до 5,0 м) та вузьких ходів. Покрівля порожнини ускладнена сліпими куполами.
На деяких ділянках печера Атлантида розкриває давні вертикальні порожнини в гіпсах (колодязі), заповнені карбонатною глиною, що свідчить про наявність перериву в осадонакопиченні після формування гіпсоангідритової товщі перед відкладенням ратинських вапняків. У печері спостерігаються залишкові, обвальні та дуже багаті субаеральні та водно-хемогенні відклади - карбонатні кори та різномантіні гіпсові утвори.
Старий кар’єр біля печери розкриває більшу частину товщі баденію. Нижній уступ призначався для розробки бутового каменю - вапняків та мергелів з пропластками глин (загальною потужністю до 20 м). Верхній уступ розкриває гіпси та вапняково-мергелисті відклади, що їх розкривають. У стінках верхнього уступу чітко видні давні карстові лійки та колодязі, цілком заповнені глинистим матеріалом з уламками гіпсів. Ратинських вапняків тут немає. Поверхня гіпсів біля лійок та колодязів, а також далеко від них, є типовою карстовою поверхнею з дрібними лійками, заглбленнями та борознами. Колодязі-труби виходять на неї знизу. Перекриваючі відклади у основі мають мають гіпсовий гравій та уламки. У південній частині уступа кар’ру велика стародавня лійка розкрита так, що понору-колодязя не видно. Шари заповнювача нахилені закономірно до центру.
Аналогічний заповнювач зустрінутий у печері Атлантида. Спорово-пилковий аналіз відкладів у гроті Снігової Королеви в печері дав міндель-риський - міндельський спектр (Ломаев, 1979, с. 73).
Поблизу печери Атлантиди розташовані менші печери у гіпсах - Киянка (73 м), Цапова Дюра (40 м), Новосілка (20 м). Можливі знахідки у сульфатній товщі нових великих печер.
Карст у карбонатних породах пов’язаний виключно з відкладами силурійського, крейдового та неогенового ярусів. Карстові форми у вапняках силурійського віку представлені переважно карстовими каналами та невеликими печерами і гротами. Останні фіксуються переважно в каньйоні р. Смотрич.
Печери біля Нігина були відомі досить давно. Ще 1841 р. А. Пшездзієцький описував їх у своєму краєзнавчому нарисі: «Неподалік Смотрича є містечко Черче, під Черчем скелястий яр, у глибині яру у половині скелі є печера. Вхід до неї з каплички витесаної у скалі, але такий низький, такий тісний, що входити до печери треба на руках і ногах. Печера невелика, не висока, однак чоловік двадцять стоячи у ній поміститись можуть. У декількох місцях у стінах отвори до нових печер ведуть, усі подібні між собою і всі вистелені людським кістьми». Далі він наводить місцеву легенду про задушення у печері людей татарами димом, яку пізніше переповів В. Антонович.
1883 р. ці печери вперше археологічно досліджувались В. Антоновичем та К. Мельник. Було складено план основної із трьох печер, та встановлено що вона має лабіринтовий характер; зібрано археологічний матеріал усередині печери та поблизу неї.
В самій печері було виявлено лише три місця, де дно було не скельним, а наносним і складалось з «суміші глини, щебеню та чорнозему». У цьому культурному шарі потужністю 35-57 см було виявлено людські та звірині кості. Окрім того велика кількість людських костей лежала безпосередньо на поверхні дна коридорів та камер у цілковитому безпорядку. Повну відсутність черепів серед кістяних решток В. Антонович пояснював тим, що численні відвідувачі печери, «керовані благочестивими мотивами», збирали черепи, виносили їх із печери та ховали. Останнє поховання усіх черепів, що ще залишались відбулось за 3-4 роки до відвідування печери В. Антоновичем. При розгляді інших костей, дослідник відмітив на декотрих із них ознаки, які властиві для скелетів первісної людини. Зокрема, це стегнові кості з досить розвиненою шорсткою лінією на задній поверхні кістки (femurs a colonne), деякі гомілки мали ясно мечоподібну форму (tibia platycnemica), малі гомілкові кості відрізнялись досить глибокими поздовжніми борознами (fibules cannele es), а багато які плечові кості мали наскрізний отвір вище ліктьової з’єднувальної головки.
У самій печері кам’яних знарядь не знайдено, і лише в околицях печер були знайдені нечисленні кам’яні знаряддя, які, на жаль, не були описані. На підставі лише згадки про них пізніше це місцезнаходження без конкретного визначення було вміщене у перелік пізньопалеолітичних та мезолітичних місцезнаходжень.
Друга і третя печера, на відміну від найбільшої, мали свої власні назви: «Кінська» та «Жидівська». «Кінська» печера була описана як окрема порожнина, довжиною 10,2 м, шириною 2,0-3,2 м та висотою від 2-3 м, що має перетин неправильного трикутника. Дно її суцільно скелясте і ніяких знахідок там зроблено не було. «Жидівська» печера згадується як коридор без розгалужень, висотою від 2-3 аршин та довжиною 13,5 м. Обидва кінці печери виходять назовні та є зручними входами. Дно печери складене дрібними кам’яними уламками, серед яких було зауважено велику кількість черепашок Unio pictorium.
До XVI ст. відноситься досі єдине документальне свідчення щодо оборонного використання Нігинських печер. Володимиром Антоновичем у кам’янецьких актових книгах був знайдений акт, складений 1543 р. (Книга Київського центрального архіву, Кам’янецька земська записова 1544 року (liber inscriptiounum et aliarum transactionum) fol.334-338/ № документа 719). За цим документом підкоморій Подільської землі Ян Гербург провів розмежування між маєтком Анни Домаратовічевни Радецької селом Лучникович, alias Залуччя, та маєтками кам’янецького католицького єпископа селом Нічином [зараз с. Нігин. - Б.Р.] і містечком Черчем. При розмежуванні печера виявилась у пограничній смузі обох маєтків. Очевидно, що обидві сторони дуже дорожили правом користуватись нею, бо підкоморій визначає це право двічі у тексті складеного ним документу. Довівши пограничну смугу до печери, він каже: «Во істину печера повинна залишатись на завжди і на віки у спільному користуванні людей як із Залуччя так і з Черча; ні одна сторона не повинна її вважати своєю виключною власністю, але вона повинна слугувати місцем спільного сховища від поганих та від усякого іншого ворога під час набігів на країну. Вільно в ній шукати притулку всякому чоловікові та всякій жінці і всякому жителю до найменшої дитини так із Залуччя, alias Лучникович, як із єпископського Черчинського маєтку». Потім, закінчивши акт розмежування, підкоморій ще раз повертається до питання про право користування печерою: “Відносно печери - вона, як вище було сказано, повинна бути у загальній та неподільній власності. Один одному не повинні перешкоджати входу до неї під час ворожого набігу. Якби чоловік або жінка із Залуччя не допускали входу до печери чоловікові, жінці або дитині єпископського Черчинського маєтку і якби це було доведене присяжним свідченням однієї або двох осіб, то власник Залуччя повинен буде покарати винного під загрозою штрафу у 3 гривні. Те ж стосується зворотно до жителів Черча по відношенню до залучан. Але якби сам поміщик одного села не допустив користуватись печерою поміщикові іншого села або його людям, або слугам, або служанкам під час ворожого нашестя, то він буде підлягати штрафові в 100 гривен <…> Драбини ж до печер повинні будувати спільно жителі Залуччя та Черча, а хто, одержавши повістку, не виконає цієї повинності, заплатить два золотих штрафу, а понад те поміщик повинен вчинити справедливість над винним під загрозою штрафу в 3 золоті за земським позовом» [7].
Численні знахідки людських костей у печері пов’язувались з переказом про задушення татарами димом людей, що сховались в ній. Очевидно через цей переказ грот при вході до печери був перетворений на каплицю. Його стіни були дещо підтесані, а вхід закривався дверима. Селяни позносили туди кілька старих ікон та щорічно на день св. Онуфрія тут відправлявся молебень, на який сходились жителі навколишніх сіл. Як зазначає К. Мельник, вже на той час до печери часто приїздили туристи з Кам’янця.
1940 р. розвідки у Нігинський (Залучанській) печері проводив С. Н. Бібіков. На глибині 0,65 м у суглинках ним були знайдені трапеція та уламки костей тварин, на підставі чого місцезнаходження було класифіковане як мезолітичне.
Нігинські печери (також Залучанські або Черчинські) знаходяться за 1,5 км на північний захід від Нігин, на лівому березі р. Смотрич. Входи до печер відкриваються у 10-метровому прямовисному відслоненні силурійських вапняків, які утворюють борт каньйону р. Смотрич. Вапняк сірий, грудкуватий, плитчастий, розбитий тріщинами як вертикальними, так і за площинами наверствування. У товщі вапняків спостерігається закарстованість у вигляді ніш, печерок, навісів та вертикальних колон. Найбільша з печер відкривається гротом, оберненим на південь. Його довжина 4,9 м, ширина 2,5 м і висота 3,0 м. Печера виглядає як вузький звивистий хід, з численними непройденими відгалуженнями. З вхідного гроту вузький лаз веде до вузького коридору 2 м завдовжки, що переходить у невелику камеру довжиною 4,0 м. шириною 2,5 м, висотою 2,0 м. З цієї камери хід розгалужується на лівий, 5 м завдовжки, і правий, 3,0 м, що має вигляд горизонтального каналу. По закінченні цих двох коридорів печера розширюється у камеру 2,5 м завдовжки, шириною 1,5 м при висоті 2,0 м. Східна частина камери розділена карнизом на два поверхи. У верхній частині є хід в “органну трубу”, що закінчується непрохідною щілиною. У нижній частині - 2-метровий коридор, що також закінчується непрохідною щілиною. Загальна довжина печери, позначеної як Нігинська-1, за зйомкою одеських спелеологів складає 110 м.