Перейти у головне меню | на зміст | на наступну частину

Голоценові (сучасні) відклади представлені утвореннями заплав і русел річок, еоловими (перевіяними)-пісками, автохтонними торфами, травертинами тощо. Протягом голоцену відбувалося формування сучасних ґрунтів.

У Середньому Придністров’ї серед голоценових слід виділяти відклади високої заплави Дністра (5-7 м), а також два рівні сучасної заплави (3,5-4 і 1,5 м), складені піщано-супіщаним матеріалом, а також гравієм і галькою (І. К. Іванова, 1977).

На території Хмельницької області досить поширені відклади, які формувались протягом усього континентального етапу її розвитку і тому віднесені до нерозчленованих. Серед нерозчленованих відкладів найбільшу роль відіграють делювіальні утворення та елювіальні нагромадження.

Делювіальні відклади пов’язані з районами інтенсивно розчленованого рельєфу: схили долини Дністра та нижніх течій його лівих приток (Збруча, Жванчика, Смотрича, Студениці, Ушиці та ін.). Делювіальні шлейфи схилів мають неоднорідну будову і за характером осадконагромадження поділяються на три частини з властивими їм різновидностями делювію: привершинну, центральну та периферійну. Характер делювію при цьому значною мірою зумовлюється крутизною схилів, геологічною будовою, кліматичними умовами тощо.

Найбільш повно основні риси делювієутворення проявляються у долині Дністра Розглянемо конкретні приклади.

На крутих схилах (до 60-70°, місцями більше), характерних для прямих ділянок каньйоноподібних долин і побудованих палеозойськими піщано-глинистими породами, майже дві третини схилу припадає на частку денудаційної частини і лише нижня частина є акумулятивним шлейфом, що складений жорств’яно-щебінчасто-уламковим матеріалом. Ширина таких шлейфів 10-30 м, потужність алювію 1-2 м, зрідка більше.

Інакше побудовані делювіальні шлейфи на відносно пологих схилах вигнутих меандрів, а також районів розвитку внутріканьйонних терас. В основі розрізів залягають тут жорств’яно-щебінчасто-уламкові відклади, погано відсортовані, з піщаним або супіщано-суглинистим заповнювачем, які відповідають привершинній фації делювію, мають мінливу потужність, що рідко перебільшує 3 м.

Середня частина розрізів пологих схилів представлена більш дрібнозернистими відкладами. Це переважно піски, збагачені грубоуламковим і глинистим матеріалом, з супіщаними, суглинистими та глинистими прошарками й лінзами. Кількість останніх зростає до верхньої частини розрізів, де вони нерідко переважають, набираючи при цьому лесовидного вигляду. Потужність відкладів середньої частини делювіальних шлейфів схилів становить 3-4 м і більше.

І, нарешті, верхня частина делювіальних шлейфів схилів (периферійна зона делювію) представлена лесовидними супісками та суглинками, макропористими, шаруватими у напрямку схилів, з вмістом прошарків і лінз грубозернистого матеріалу тощо. їхня потужність 15 м і більше.

Верхня частина розрізів делювію найбільш однорідна і складена лесовидними породами (А.Б. Богуцький, 1967, 1968). Доведено, що їх джерелами були в основному еолово-делювіальні леси вододілів і пологих привододільних схилів. Обширний палеонтологічний матеріал, археологічні дані (І. І. Іванова, 1959, 1977), повсюдний розвиток у делювіальних відкладах сингенетичних палеокріогенних деформацій — все це свідчить про холодні кліматичні умови часу формування шлейфів. Що стосується делювіальних лесовидних порід, то основна маса сформувалась у перигляціальних умовах верхнього плейстоцену.

Елювіальні нагромадження на Хмельниччині пов’язані з вапняковими вершинами Товтрової гряди, оолітовими вапняками північної частини області. а також докембрійськими гранітами ряду ділянок Шепетівського Полісся.

Елювій на вапняках товтрових масивів Поділля складений в основному уламковим матеріалом різного розміру та форми. Максимальні розміри уламків властиві елювію, утвореному на найбільш міцних, переважно перекристалізованих відмінах вапняків. Матеріал пухкий, без заповнювача, потужність елювію незначна.

Інакше побудовані елювіальні нагромадження на оолітових вапняках. Тут елювій представлений двома зонами. В уламковій потужністю близько 3 м переважають різноманітні плитчасті уламки, розмір яких зменшується до покрівлі зони; Матеріал пухкий, здебільшого без заповнювача, особливо у нижній половині зони.

Зона залишкових нагромаджень на оолітових вапняках складена в основному різнозернистими кварцовими пісками з окремими уламками вапняків. Піски неоднорідні, погано обкатані, інтенсивно озалізнені, майже-повністю позбавлені пилуватих і глинистих частинок, вимитих, очевидно, у підстелюючі горизонти. Потужність пісків рідко перевищує 0,4 м.