Перейти в главное меню | на содержание | на исторические сведения

Ковальчук С.І., Любінська Л.Г., Сорочан Ю.К.
Водні багатства Хмельниччини. - Хмельницький, 2000.

Передмова

Присвячуємо напрочуд працьовитому колективу товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю "Вiдродження", що на Дунаєвеччинi. І нам хочеться, щоб притаманнi, але закинутi чи забутi природнi воднi джерела, як i колись земля товариства "Вiдродження" себе вiдродили та стали служити людям, нести життєдайну вологу i полям, i людям, i тваринам.
Адже на вiдродженому невеличкому клаптиковi життєдайної землi з 600 га трударі отримують урожаї агрокультур на рiвнi найрозвинутіших європейських країн. Починаючи з 1997 року щорічнi врожаї зерна становлять 95-71 ц/га, картоплi - 450-350 ц/га, цукрових бурякiв - 700 -50 ц/га. У нашiй уявi названi показники, неначе казковi, але для "Вiдродження" це реальнiсть. Такi показники може одержувати фахiвець - аграрiй виключного професiонализму. Саме таким i є керiвник спiлки Леонiд Михайлович Байталюк. Це iстинний син Землi. Вiн неначе Прометей, який розгадує таємницi плодючої грудочки рiдної землi, за що вона вiддячує благодiйними врожаями. Ми вдячнi Леонiду Михайловичу за цiннi поради та меценатство у появi нашої скромної працi.

Вступ

"О священнi води,
Будьте нашими захисниками,
Вгамуйте нашу спрагу,
Подаруйте нам блаженство i щастя,
Якi вище всiх коштовностей,
Вище всiх правителiв свiту.
О води! Дайте нам благодатну втiху."

"Регеведа" - священна давньоiндiйська книга

Вода - найважливiший дар Природи, без якого не можливий будь-який прояв життя. Це найцiннiша мiнеральна речовина. Вона не тiльки основний компонент всього живого (90-95 i бiльше вiдсоткiв), але й середовище iснування органiчного свiту. Вона - розчинник поживних та iнших хiмiчних речовин у живих органiзмах i засiб їх транспортування як в органiзмах, так i в рiзних станах у неживiй природi.
Вода - акумулятор органiчних та неорганiчних речовин. Вона має космiчне, геологiчне, клiматичне, енергетичне, промислове, санiтарно-гiгiєнiчне, лiкувальне, рекреацiйне, естетичне значення.
Чимало води є в повiтрi у виглядi пару, туману i хмар. В.I.Вернадський писав: "Будь-який прояв води - глетарний лiд, безмежний океан, грунтовий розчин, гейзер, мiнеральнi джерела - складають єдине цiле, прямо чи опосередковано, але глибоко пов'язане мiж собою".
Вода - це "мiнерал життя", що потребує серйозного і овсякденного захисту. Загроза водного голоду нинi все очевидь набуває реальних обрисiв. Адже ресурси питної води на землi розподiленi вкрай нерiвномiрно. Україна в цьому - не виключення.
Становище з прiсною водою, придатною для споживання, рiзко змiнилося у бiк погiршення. Якщо на початку XX столiття в свiтi нараховувалося близько 1,5 млрд. чоловiк, то нинi населення планети становить 6 млрд. А господарювання цiєї сили-силенної людей нiяк не можна назвати розумним, ощадливим, доцiльним. Завданi людством рани природа вже не встигає загоювати. Оскiльки питна вода є одним з найважливiших природних ресурсiв, то її це також стосується. Нинiшня проблема з енергетикою тiсно переплiтається з водними джерелами. Якщо не стане водних джерел, то суспiльству вже не знадобиться енергетика.
За даними Всесвiтньої органiзацiї охорони здоров'я майже 80% захворювань на планетi пов'язанi з споживанням неякiсної питної води. Вiд нестачi питної води страждають понад 40 держав Африки, Близького й Середнього Сходу, п'ята частина Європи. За офiцiйною статистикою вже й 20% населення США змушенi користуватися питною водою, яка не вiдповiдає дiючим нормативам.
Серйозно тривожить надмiрне забруднення й без того обмежених питних ресурсiв України. Бiдує Днiпро, наша найбiльша водна артерiя, якою напувається бiльше 30 мiльйонiв чоловiк. У нашi рiчки щороку скидаємо сотнi, а то й тисячi тонн шкiдливих речовин. А якої шкоди водним артерiям завдають викиди нафтопродуктiв?
Невеселi повiдомлення призводять до стресових ситуацiй жителiв мiст i сiл, що користуються водами рiчок басейнiв Днiпра, Донця, Пiвденного Бугу, Днiстра, Збруча, Прута, Тиси та iнших рiчок. А яких збиткiв водним ресурсам щорiчно завдає аграрна галузь та iншi виробництва iз своїми недосконалими, застарiлими технологiями, вiдсутнiсть надiйно дiючих очисних споруд. Отже, нестача чистої води - нинiшня реальнiсть.
Хмельниччина - одна з небагатьох областей, яку природа так щедро обдарувала водними джерелами, струмочками, озерами, ставками, рiчками. Понад три тисячi голубих артерiй помережили її терени у рiзних напрямках. Всi вони є її окрасою, справжнiм дивом. Адже кожне джерельце - це своєрiдна живильна кров землi Подiлля. Всi вони - невтомнi трудiвники: озеленюють та вiчно омолоджують нашi луки, поля, лiси, поповнюючи їх щедродайнiсть. Не випадково говорять, що крапля води дорожча за дiамант.
Хмельниччина за запасами водних ресурсiв займає шосте мiсце в Українi.

Стрімкі і тихі води річок Хмельниччини

Переплескувала ізворами,
Пстругом сріблястим звивалась
між горами,
Всякій зеленині, найменшій билині
Давала напитись хоча б по краплині
Н.Кащук

Справжньою окрасою наших краєвидiв є рiчки - голубi артерiї Подiлля. Багато їх є, i бiльших, i менших, i маленьких. Та всi вони, як люди, рiзнi, неповторнi. У кожної свiй характер, "почерк" i цiлий ряд тiльки їй властивих рис та особливостей.
Ще в сиву давнину рiчки i озера вiдiгравали чи не найголовнiшу роль у життi людини. На їх берегах були сприятливi умови для розвитку землеробства, городництва, розвивався рибний промисел. Напувають вони мiста, села та живлять своєю водою ниви хлiборобськi. Вдумайтесь тiльки! Щоб отримати урожай в тонну зерна, рослина повинна пропустити крiзь себе понад 300 тонн води.
Першi поселення на берегах рік в основному засновувались на мисах, де у головну водну артерiю впадає притока. Так, лiтописне мiсто Меджибiж (1146) розташоване мiж Бугом i Бужком, де вони зливаються.
Смотрич виник на кам'янистому мисi однойменної рiчки, де впадає її притока Яромирка; Чорний Острiв - на своєрiдному островi при злиттi Пiвденного Бугу i Мшанця; Старокостянтинiв - при впаданнi Iкопотi у Случ; Кам'янець-Подiльський був заснований майже на островi, утвореному меандрою Смотрича, що протiкає в глибокому скельному каньйонi.
Проскурiв (нинi Хмельницький) на час свого заснування був оточений з пiвночi Пiвденним Бугом, з заходу - рiчкою Плоскою, зi сходу i пiвдня - непрохiдним болотом. На цьому захищеному природою островi i заснувалось поселення.
Теофiполь пiд назвою Камiнь вперше згадується 1420 року. Назва Камiнь пов'язана з поселенням, що виникло як камiнне оборонне укрiплення, яке з трьох сторiн захищали великий став та рiчки Полква i Норець.
Наявнi в областi струмки, потiчки вiдносяться до трьох рiчкових басейнiв: Горинi, Пiвденного Бугу та Днiстра.
Шумливi води наших рiчок несуть iз собою багато легенд, переказiв, дивовижних iсторiй. Так, з рiчкою Хоморою пов'язана цiкава iсторiя, яка колись скоїлася. До нинiшнього часу вiдомий переказ про церкву, яка в одному з сiл перейшла рiчку. Все це дуже незвичайно. Але насправдi рiчка змiнила русло i церква опинилася на протилежному березi.
Iнша iсторiя розповiдає про красуню Iоганну Тушинську з Полонного. Щоб нiколи не розлучатися з коханим офiцером кавалерiйської вiйськової частини, дiвчина обняла його своєю довгою косою i так в обнiмку кинулись удвох у хвилi Хомори...
Хомора починається бiля села Кузьминцi, що на Теофiпольщинi i впадає в Случ на територiї Житомирської областi. Довжина її складає 114 кiлометрiв. У всiй своїй красi Хомора постає в межах мiста Полонне. Це єдине мiсто в областi, крiзь яке рiчка несе свої води. Вона поїть Полонне i Понiнку завдяки Гамарнянському водосховищу, яке розташоване на цiй рiчцi. Гарна, тиха, мальовнича, в'юнка Хомора - притока рiчки Случ.
Назва рiчки Горинь походить вiд староруського слова "горина" (гориста мiсцевiсть). Бере свiй виток з Кременецьких гiр на висотi
345 м над рiвнем моря. У далекому минулому рiчка так i називалася Горина. Має протяжнiсть 659 кiлометрiв, а в межах областi - 120 км. В Iпатiївському лiтописi пiд 1150 рiк зазначено, що Iзяслав Мстиславович "... перейшов Горину i тут став табором." Пiзнiше назва Горина видозмiнилася на Горинь. В однiй з українських грамот 1450 року є такий запис: "... урочища синовi моєму Василю отказую в повiтi Луцькiм над Горинь - рiкою."
У перiод визвольної боротьби пiд проводом Богдана Хмельницького Горинь стала прикордонною рiчкою мiж козаками i польською шляхтою. В угодi, яку уклали в 1649 роцi король Ян Казимир i Богдан Хмельницький є такий запис: "Рiчка Горинь буде вiдмежовувати козацький край..." Загони козацько-селянського вiйська не раз переходили рiчку, вступаючи в запеклi бої з шляхтою. Затопленi козацькi човни знаходять на днi Горинi i тепер. Якби рiчцi мову, то скiльки б томiв ще незвiданої iсторiї Полiського краю можна було скласти для нащадкiв.
Найбiльша притока Горинi - Случ. Вона має понад сто приток. Слово "Случ" означає з'єднувати, збирати, злучати. Починається на Верхньобузькiй височинi бiля села Червоний Случ Теофiпольського району. Довжина рiчки - 451 км, у межах областi 125 кiлометрiв.
Iншi найважливiшi рiчки пiвночi областi, якi вiдносяться до басейну Горинi такi: Полква (43 км), Корчик (85 км), Вiлiя (77 км), Смолка (73 км), Деревичка (53 км), Iкопоть (45 км), Жердь (41 км), Цвiтоха (39 км), Понорка (34 км), Жариха, Утка.
Бiльше тридцяти кiлометрiв несе свої води по землях Теофiпольщини красуня Полква. У с.Чувгузовi вона перетинає межу Бiлогiрщини. Пробiгши по землях якийсь десяток кiлометрiв, впадає в Горинь. А та несе свої води ще через два райони - Iзяславський i Славутський, далi через Ровенщину аж ген до Прип'ятi - сестри Днiпра. От і чудовий приклад екологiчного зв'язку i взаємообумовленостi усiх процесiв та явищ, якi мають мiсце в природi. Це наводить на думку кожного, що чистота води в Днiпрi, а далi - й Чорному морi в значнiй мiрi залежить вiд чистоти вод ось таких, здавалося б, непримiтних малих рiчок. I це аксiома, про яку нiкому нi на йоту не слiд забувати. А тим часом рiчки краю задихаються вiд нечистот, безгосподарного ставлення до них. Дуже жаль i надто прикро! Починаємо цiнувати все те, що втрачаємо. Та часто не вдається вiдвернути скоєної трагедiї. Надто дорого обходиться наша нiкчемнiсть у спiлкуваннi з природними багатствами.
Пiвденний Буг - друга за величиною рiка краю, що впадає в Чорне море. Довжина її складає 792 км. Вiдiграє незмiнну роль у гiдроенергетицi, зрошеннi полiв, рибництвi. Бере початок на околицi с.Холодець, що у Волочиському районi. Тут було велике озеро, яке люди нарекли Матiр Божа. Хмельниччинi належить верхiв'я рiчки завдовжки 120 кiлометрiв.
Рiчка вiдiгравала i нинi вiдiграє виключну роль у народному господарствi, про що засвiдчує iсторичний Лiтопис про неї. Вона згадується у давнiх джерелах. Так, у стародавнiх грекiв вiдома пiд назвою Гiпанiс. У Лiтописах вiдома як Богь, Бьоугь, на картах XV-XVII столiть - Вод, Воп, в "Книге большому чертежу" - Бокг. Сучасна назва Буг походить iз балтослов'янського i означає "усуваюся з дороги, тiкаю, вигинаюся, нахиляюся додолу".
Подiльський iсторик i етнограф М .Симашкевич описує рiчку Пiвденний Буг, на берегах якої вперше була пролита кров на початку ХI столiття (1018 рiк) у битвi Великого князя Київського - Ярослава з завойовниками. Ось що пишуть лiтописцi: "рiка набула червоного кольору, змiшавшись з кров'ю забитих".
Нинi Пiвденний Буг у всiй своїй красi повстає в смт. Летичiв, де формує Щедринське водосховище. На вiдстанi 40 кiлометрiв несе свої води рiчка через Летичiвський район, переходячи у сусiдню Вiнницьку область. Дуже прикро, що нинi ця славна рiчка мiлiє тому, що на Авратинськiй височинi, звiдки бере вона початок, у великих кiлькостях добувається торф. Серйозно порушується водна регуляцiя. А до речi, витiкають звiдси не лише Пiвденний Буг, а й Збруч, Горинь, Случ, Хомора.
До найбiльших рiчок басейну Пiвденного Бугу вiдносяться: Рiв, Згар, Бужок, Вовк з притокою Вовчок, Iква, Норець, Плоска, Бованець, Грабарка. Своїми водами Пiвденний Буг завдячує меншим сестрицям - притокам, серед яких рiчка Рiв протяжнiстю 100 км. Назву дiстала вiд рiвчатого русла. Рiчка Згар протяжнiстю 93 км. Колись для розширення площi рiллi спалювали значнi дiлянки лiсу. Мiсце це називалось Згарище, Згар. Рiчка, яка протiкала через цю мiсцину i дiстала назву Згар. Рiчка Вовк довжиною 71 км з притокою Вовчок (39 км), протiкаючи серед чагарникiв, заростей, крадеться, ховається неначе вовк. Звiдси i назва.
Назву рiчки Iква (56 км) виводять вiд тюркського iк "рiчка". Iз цiєю рiчкою i селом Пилявою, яке розкинулось на обох берегах, тiсно пов'язанi подiї 1648-1654 рокiв. Наприкiнцi лiта 1648 року Рiч Посполита зiбрала 140-тисячне вiйсько для придушення повстання українського народу. Богдан Хмельницький протиставив їй 80-тисячний загiн, який своєю згуртованiстю, бойовим духом за Україну зумiв розгромити польсько-шляхетську армiю.
Днiстер. У давнину його називали великим. Адже його довжина становить 1362 км. Це найбiльша рiчка областi. На Хмельниччинi ця велична i примхлива рiчка плине на протязi 160 км. Тут Днiстер приймає низку лiвих приток, якi помережили край глибокими, часто каньйоноподiбними долинами (Збруч, Смотрич, Ушиця, Жванчик, Жорнiвка, Студениця, Калюс, Тернава, Мукша, Баговичка, Данилiвка, Говiрка, Батiг). Сучасна назва Днiстра веде свiй початок з Київської Русi i означає "швидка вода". Стародавнi греки називали рiчку Тiрiс, а пiзнiше Тiрас. У римлян вона вiдома пiд назвою Данастрiс, Данастр ус. У туркiв - Турла. Долина рiчки була заселена людьми ще з давнiх давен. В заплавi лiвого берега Днiстра бiля села Лука Врублiвецька збереглися рештки однiєї з найдавнiших в Українi стоянок раннього палеолiту (300 тис. рокiв тому). Днiстер своєю неспокiйнiстю та грiзним характером спокон-вiкiв то пригортав людей, то насторожував. Проте Днiстер весь час вабить людину для вирішення проблем народного господарства.
Перше гiдрологiчне дослiдження в нижнiй частинi Днiстра провів господар Молдови Кантемир. При Катеринi I карту Днiстра склав абат Каспарi. Повну гiдрографiчну карту в 1787 роцi склав князь Насаузький. Карту нижньої течiї Днiстра i його лиману склали морськi офiцери в 1794 роцi. Опис Днiстра виконано за завданням Подiльського губернатора в 1809 роцi. Одиничнi спостереження за режимом рiчки дiйшли до нас з XII столiття. За всю iсторiю краю до нашого часу дiйшли згадки про неспокiйнiсть характеру Днiстра в рiзних лiтературних пам'ятках давнини.
Визначнi лiтнi паводки вiдзначались на Днiстрi в 1164, 1579, 1649, 1700, 1759, 1823, 1843, 1855, 1941 роках. Особливо катастрофiчною була лiтня повiнь 1164 року, яка призвела до великих руйнувань та численних людських жертв. Є всi пiдстави вважати, що дана повiнь була найбiльшою за останнi бiльш нiж 800 рокiв гiдрологiчних спостережень: "В то же лето бысть поводь велика в Галичи, божием попущением умножившуся дождю и внезапу в един день и в нощь поиде вода из Днестра Великого в болоние и вьезде оли до боковаго болота и потопи человек более 300".
Та крiм неспокiйностi самої рiчки їй чималої шкоди завдає i сама людина. "Калуська" трагедiю в 70-тi роки ХХ століття підтвердила бездумне ставлення людини до природи. Неймовiрної шкоди завдано Днiстру i довкiллю iдеєю створення водосховища. Неймовiрнi кошти витраченi на будiвництвi Днiстровського водосховища. Але найбiльшої шкоди завдано аграрному сектору держави. Адже пiвденна частина Хмельниччини, Буковини, Вiнничини i iнших областей втратила найкращi заплавнi землi, якi й понинi розкисають пiд водами Днiстровської калабанi. Не пiддається грошовому облiку заподiяна моральна шкода. На вiчно канули у пiдводну прiрву десятки чудових, неповторних поселень. Зникли з лиця Землi i списанi з географiчних карт десятки сiл. Немає бiльше Луки Врублiвецької, Нижнiх Патринець, Теремцiв, Студеницi. Вiдiйшло у вiчнiсть пiд води найдревнiше в Українi тодiшнє торгiвельне мiстечко Бакота. Лиш пам'ять воскресає самобутнiй монастир на пагорбi поруч водосховища. Зникла Мала Швейцарiя - Стара Ушиця. Всього 50 км вiд Кам'янця, а на два тижднi ранiше всi польовi роботи виконувались i на цей же термiн ранiше зрiла вся пашниця, виплекана людською працею. Нинiшнє поселення з вивiскою Стара Ушиця - це лише надсмiшка над розбитою долею тисяч жителiв затопленої воїстину Старої Ушицi.
А скiльки сiл затоплено в Новоушицькому районi, та приднiстровських районах iнших областей?! Лише iнколи з-пiд хвиль показуються макiвки церков або могильнi плити. Проте i цiєю трагедiєю ситуацiя не вичерпується. Бездумними та безвiдповiдальними дiями людина породила низку хвилюючих екологiчних проблем. Адже води Днiстровського водосховища вийшли з свого кам'янистого закуття, гуляють по земельцi i своїми хвилями посилюють зсувнi та ерозiйнi процеси, яким практично зупину немає. I мiльйоннi кошти цьому не зарадять.
Збруч. З восьми великих Днiстровських приток Хмельниччини ця рiчка є найбiльшою лiвою притокою Днiстра. Довжина її сягає 244 км. Ця рiка i трудiвник сумлiнний - крутить турбiну трьох гiдроелектростанцiй, i дає чимало риби. Вона ж вабить людей щорiчно для вiдпочинку на своїх берегах. Тiльки Чемеровеччину Збруч омиває i освiжає на протязі 86 км. Збруч - рiчка iсторична. Впродовж двох вiкiв вона була кордоном, який роздiляв єдину українську землю на двi частини - західну i східну.
Заселення Збруча вiдноситься до глибокої давнини, про що засвiдчують залишки печер, видовбаних у скелях та римськi монети. У 106 роцi нашої ери береги невiдомої ще тодi рiчки обслiдував римський легiон пiд проводом центурiона Тонiлiя. Римляни дiйшли тодi до нинiшнього Сатанова. В 1848 роцi вище Гусятина в рiчцi знайдено збручанського iдола з культурним зображенням давньославянського бога Святовида. Стояв цей iдол на горi Богут, що на правому березi Збруча Гусятинського району Тернопiлля. Ця знахiдка видатна пам'ятка староруського образотворчого мистецтва.
Назва рiчки походить вiд слова "збруч" (обоча, болото). Вона й справдi витiкає з болотних лукiв, якi називаються збручами, що на Авратинськiй височинi Волочиського району, по землях якого мандрує майже 50 км. В районi села Зайчики цього району Збруч просто красень. Не випадково, що мiсцину обрано для бази вiдпочинку. Далi Збруч слiдує крiзь Чемеровеччину, перетiкає Кам'янеччину i в районi смт.Жванця дарує води старшому побратиму - Днiстру. Басейн рiчки Збруч досить щедрий на притоки i потiчки, яких у нього по обидва береги понад 500, одною з яких є рiчка Бовванець (42 км). Рiчка роздiляє Тернопiльську i Хмельницьку областi.
Збруч... Краса нашого краю. Вужем звивається вона серед вапнякових товтр i пагорбiв, нанизавши на себе намистинки кам'янистих бродiв i перекатiв. Це - дно древнього Сарматського моря.
Смотрич - одна з найкрасивiших наших рiчок. Своє народження рiчка започаткувала на Авратинськiй височинi i напуває, i освiжає терени аж чотирьох районiв Хмельниччини: Волочиський, Городоцький, Чемеровецький та Кам'янець-Подiльський. У районi села Устя останнього району збагачує своїми водами - Днiстер. Протяжнiсть рiчки 169 км. Смотрич на своєму шляху має чимало мальовничих мiсць. Вже нижче Городка долина рiчки стає глибокою. А неподалiк села Купин, що на Городоччинi, утворює найбiльший в областi шумний водопад. Вiд мiстечка Смотрича Дунаєвецького району до села Нiгин на Кам'янеччинi Смотрич перетинає головний Товтровий кряж. У цих мiсцях її русло нiби вгвинчується у вапняковi перепони. Тому тут з'являються багато рiзних поворотiв, вигинiв, петель. Саме тут такi глибокi каньйони, яких не має жодна з приток Днiстра. За деякими даними назва рiчки Смотрич походить вiд древньоруського слова "смотрети", бачити, тобто в рiчкову воду можна дивитися як у дзеркало. В iнших випадках зi словом "смотри" пов'язують попереджувальний виклик пiд час повенi, коли вода дуже розливалася i всi жителi мусили бути насторожi. Ось як описує повiнь один з лiтописцiв: "рiчка має досить грiзний вигляд i котить свої хвилi, переповненi глиною i вапняком, з жахливою швидкiстю i шумом, який розноситься на великi вiдстанi, посилюючись i повторюючись луною сусiднiх гiр".
Ще в XIII столiттi рiчка Смотрич була судноплавною. Виявлено кам'янi пристрої, до яких приставали галери. Збереглися i старовиннi гравюри з галерами на водних плесах. Невпiзнано змiнилася рiчка в нашу добу. Ширина її русла в районi Кам'янця-Подiльського зменшилася вдвоє. Ще старожили пам'ятають, якою могутньою в минулому була рiчка. У час експедицiї з вивчення стану рiчки в 1988-1990 роках нам повiдали, що колись в нижнiй течiї Смотрича по льоду могли навiть взнавати, з якої мiсцевостi вiн приплив. Коли лiд був темним i болотистим, значить "карабчиївський" (село Великий Карабчиїв на Смотричi). Пiзнiше йшов лiд чистiший, iз лозини, значить "купинський" (вiд села Купин). Нинi все це вiдiйшло в забуття, а спомин про рiчку неначе казкою видається. Пiд час маршрутних комплексних експедицiй по рiчцi Смотрич виявленi неймовiрнi негативи. На її берегах цiлi кучугури смiттєзвалищ, виробничими стоками забруднюють рiчку Городоцькi цукрозаводи, пiдприємства мiста Кам'янця-Подiльського (м'ясокомбiнат, цукровий завод,, приладобудiвний завод, спиртзавод), скидання нечистот тваринницьких ферм. Допомагають рiчцi вмерти i самi жителi, для яких рiчка - резервуар для скиду всякого бруду та побутових вiдходiв i навiть трупiв тварин, що межує на межi злочину. Просто не вiриться, що такi пiдступнi дiї кояться стосовно рiчки. I все це роблять не чужинцi, а свої люди, дитинство багатьох з них безпосередньо пов'язане з рiчкою. У районi Кубачiвки i Цибулiвки, що в межах Кам'янця-Подiльського Смотрич практично втратив свiй вид. У погонi за баришами її могутнi кам'янi береги руйнуються кар'єрними розробками.
Дивуєшся, як людинi нинiшньої доби все байдуже, не дивлячись на те, що рiчка вiками їй служила i служить. За що ж такi непоправимi рани рiчцi скоєно? Це по якому праву i за якими законами?! А чому б не згадати усiм, хто вступає на берег рiчки чи в саму рiчку слiв з пiснi "Рiчка, рiчка, рiченька...вiддам тобi душу i життя, щоб мiсяць вiдбивався у твоїй струї...". Адже узбережжя рiчки i сама рiчка для бiльшостi з нас - то спомин дитинства про росяну травичку, в якiй на зорi не одне поколiння свої нiженьки босi лiкувало.
Природа надiлила Смотрич i низкою приток - сестричок: Лисогiрка, Сквила, Тростянка, Чорноводка, Яромирка, Дiбруха. Одна з них Сквила тече по горбистiй мiсцевостi. Долаючи природнi перешкоди, вода утворює постiйний одноманiтний звук, нiби плаче (квилить). Звiдси i назва рiчки. Назва iншої притоки Тростянка походить вiд того, що на її берегах росло багато очерету. Над Тростянкою та Чорноводкою не перестають збиткуватися цукровi заводи Городоцький N1, а Яромиркою - Вишнивецький. А що вже казати про Дiбруху, яка перетворилася на клоаку через багаточисленнi клозети, що збудованi прямо над водою в межах Кам'янця-Подiльського (Карвасари).
Ушиця - третя за величиною лiва притока Днiстра. Довжина її складає 122 км. Бере початок на Городоччинi близько села Пiльного Олексинця. Несе свої води до Днiстра, аж через шiсть районiв областi, долаючи шлях понад 120 км. Походить назва рiчки вiд старославянського слова "ошицю" (по лiвий бiк, лiворуч, лiва притока). Пригадується як на узбережжi рiчки у 80-х роках тут зростала дуже рiдкiсна, лiкарська рослина - перстач бiлий (п'ядун), яка зараз зникла завдяки водосховищу, яке залило береги рiчки, де росла рослина. Нашi пошуки даного виду впродовж останнiх рокiв виявилися невтiшними.
Назва лiвої притоки Ушицi - Грим'ячка йде вiд староруського слова "грем'яч" - ключ, джерело, що тече з характерним шумом. Її права мiлководна притока названа Бистрицею (Ревухою) за швидку течiю води.
Жванчик - лiва притока Днiстра. Починається вище с.Кленове Городоцького району на висотi 320 м над рiвнем моря. Довжина рiчки сягає 106 км. Нарiкли рiчку Жванчик вiд одноманiтного шуму води, яка утворює рiзнi звуки. Нинi стан рiчки, як i вище згаданих, сутужний. Ярмом для рiчки є звалища смiття в населених пунктах, крiзь якi вона в'ється - Кочубiїв та Красноставцi, що на Чемеровеччинi.
Студениця. Це одна з найчистiших i мальовничих подiльських рiчок. Найцiннiший куточок на берегах рiчки - державний заказник "Совий яр". Неначе вишиванка виблискує тут своїм тихим i лагiдним плесом, нiби гордиться, що протiкає через цей Храм Природи, роздiляючи його на двi половини. Назву рiчки пов'язують з студеними водами, що живлять Студеницю. Започатковується Студениця з джерел у вибалку на пiвнiч вiд села Косогiрка Ярмолинецького району на висотi 315 м над рiвнем моря. Несе свої води до Днiстра протягом 84 км i сходиться з ним нижче села Рогiзна, що на Кам'янеччинi. Напуває своїми водами жителiв та зволожує землi Дунаєвеччини. Чи не завдячують своїми здобутками господарства сiл Вихрiвка, Дем'янкiвцi, Ставища, річці, якою тут люди так гордяться, дорожать i бережуть?! У повнiй своїй силi красується Студениця в с.Яцкiвцi цього ж району. Тут вона нiби прощаючись, продовжує мандрувати далi на пiвдень до свого побратима Днiстра. Але в цьому селi вапнички приватних господарів завдають рiчцi чималого лиха вiдходами вiд випалювання вапна.
Калюс - лiва притока Днiстра. Проте несе свої води у протилежний вiд усiх iнших рiчок бiк Днiстра. Дуже лагiдна, тиха своєю плиннiстю рiчка. Починається скромним потiчком поблизу села Слобiдка-Охрiмовецька, що на Вiньковеччинi. Добирається рiчка до Днiстра вiдстанню в 64 км i на завершеннi Новоушицького району і зливається з ним. Понад усе треба сказати, що незавидна доля спiткала рiчку в нашу добу. Дошкуляють їй не тiльки жителi сiл, крiзь якi вона пропливає, але й тваринницькi ферми, консервнi заводи Вiньковець та Нової Ушицi. А як капостять їй самi люди побутовим смiттям, оранкою городiв аж до самого урiзу води, чи навiть до безумства доходять - посеред рiчки влаштовують об'єкти, до яких навiть королi пiшком ходять. I нiхто не збагне, що ображаючи маленьку рiчку, ображаємо велике море i, найперше, ображаємо самих себе.
Тернава - лiва протока Днiстра, започатковується на межi двох районiв - Ярмолинецького i Дунаєвецького, пiвденнiше села Косогiрка. Рiчцi навiть присвячене село Тернава, що впритул до селища станцiї Дунаївцi. Мандрує рiчка, переборює 62 км шляху до Днiстра. Рiчка гарна i цiкава. У цьому можна переконатися, вiдвiдавши державний заказник Княжпiльську дачу, що поруч с.Суржинцi Кам'янець-Подiльського район. Але й ця рiчка не позбавлена тривог з боку людини.
Мукша - лiва притока Днiстра. Витiкає мiж селами Стара Гута та Рудка Дунаєвецького району з декiлькох джерел. Несе свої води до Днiстра через два райони - Дунаєвецький та Кам'янець-Подiльський протягом 56 км. Нинi стан рiчки викликає глибоку стурбованність. У цьому можна переконатися, коли вiдвiдаєте с.Гуменцi та с.Жовтневе, крiзь якi рiчка протiкає. Нинi ця рiчка виглядає як замучений потiчок, де всі стоки Кам'янця вирують нечистотами. Дивуєшся, яким чином рiчка ще живе, що є живильною силою. У час нашої експедицiї спецiально по цiй рiчцi ми неодноразово вiд старожилiв чули багато iншого, нiж бачили власними очима. Один iз старожилiв с.Гуменець повiдав, що по рiчцi човнами плавали, а що до риби, то й говорити не приходиться.
Що ж нинi маємо ? Ось на такiй невеселiй нотцi i завершується наше скромне знайомство з голубими артерiями нашого краю. Мимоволi думаєм, що i край без них не був би таким щедрим, яким вiн i понинi є. Проте хотiлося б застерегти, щоб всi ми громадою бiльше берегли, дорожили тими скарбами, якi маємо, бо як втратимо, то вороття не буде. То ж подбаймо, щоб нi рiчка, нi все наше Подiлля знову не опинилися на днi людської байдужостi, безпечностi, бо тодi нiчим не окупити заподiяного.
Подбаймо про те, що маємо ! Адже потреби у водi з кожним роком зростають, а джерел i приток не збiльшується. Задумаймося над цим. Згадайте цiну ковточка води у спрагу i все стане на свої мiсця. Тiльки не забуваймо про це!

 

Озера як очі неба

На Хмельниччинi чимало природних водних джерел. Скiльки їх точно, важко сказати. Причин для цього немало. Але основною є необдумана дiяльнiсть людини. Антропогенний прес на природу настiльки великий, що багато природних джерел перестали про себе заявляти. В народi їх називають водяними вiкнами або "морськими" очима. Цi джерела не залежать вiд мiсцевих метеорологiчних умов. Їх температура постiйна, взимку вони не замерзають, влiтку вода досить холодна, має високi питнi якостi, чиста i прозора.
Територiю областi прикрашають озера - голубi перлини, розкиданi в лiсах, бiля рiчок i навiть на Товтровiй грядi. I хоч Хмельниччина не вiдноситься до озерних регiонiв України, та все ж загальна кiлькiсть природних водойм площею один i бiльше гектарiв сягає понад 50, а всiх їх маленьких i бiльших - близько 200. Всi вони розташованi у трьох рiчкових басейнах Горинi, Пiвденного Бугу i Днiстра. Але найбiльше в басейнi Горинi на Волинському плато.
Самобутнiм артезiанським джерелом є озеро "Святе". Ця голуба перлина розташована в басейнi рiчки Горинi у центрi трикутника - Славута - Iзяслав - Шепетiвка, а точнiше за 2 км на захiд села Голики у Михлянському лiсництвi Iзяславського держлiсгоспу. Довжина його сягає 600 м, ширина 350 м, глибина 3-4 м, мiсцями 9-9,5 м. По серединi озера - острiв довжиною 100 м, де мiж старими березами i соснами зростають рiдкiснi рослини, серед яких ковила українська. Вiн нiби роздiляє водне дзеркало озера на двi частини. Пiвнiчна частина мiлководна, густо заросла водною рослиннiстю, пiвденна - глибоководна i бiльша. На водi красуються своїми великими, нiжними квiтами латаття бiле та глечики жовтi.
Пiд час експедицiї (1989р.) тут було знайдено дуже рiдкiсного представника плаунових - дiфазiаструм сплюснутий. Cхiдний берег в заростях - плауна булавовидного. Озеро оточене сосновим лiсом. Славиться мальовничiстю, кришталевою прозорiстю води. Хто хоч раз тут побував, той нiколи не забуде рiдкiсної краси цього синьоокого дива. Воно таке ж несподiване, як славнозвiсний волинський Cвiтязь. Нехай i менше, але за геологiчним походженням та цiннiстю - справжня перлина краю. На озерi гнiздується водоплавна пташня. Плюскочеться риба (окунь, карась, лини тощо). Дно озера бiля берегiв пiщане, далi - мулисте. Чи не найбiльша загадка озера - його походження. У 1957 роцi С.Д.Бабишин в однiй з своїх книг висловив думку про його вулканiчне походження: "Кришталева прозорiсть води, береги вкритi сосновим лiсом, острiв у центрi озера - все це робить його дуже мальовничим i привабливим для туристiв. Походження озера не вияснене. Можна думати, що воно вулканiчного походження, бо, як вiдомо, льодовик сягав лише лiнiї Житомир - Бiла Церква. Можливо, так воно i є. Одночасно можна простежити, що навколо озера пiднiмається невисокий вал (два-три шари). А це наводить на думку про метеоритне походження озера. Такi водойми i могли утворитися на мiсцi падiння метеоритiв. Згадка про небеснi тiла, якi колись падали на Землю, збереглась у народних легендах, переказах, iсторичних оповiданнях. Оповiдають про це i лiтописнi джерела. Отже, походження озера i його назва - досi жива давня легенда: "...Там, де виграє чистими водами озеро "Святе" було колись невеличке поселення. Нiхто i не пiдозрював, що наближається лихо. За одну нiч поселення разом з церквою провалилися у безодню. На мiсцi села утворилося озеро. Звiстка про це швидко рознеслася довкруг. Враженi таким дивом, до озера стали приходити люди святити воду, щоб не накликати на себе тяжкої кари. Це мiсце згодом стали вважати святим. Звiдси й назва - "Святе" озеро. Iнколи у тиху погоду iз глибини озера показується церква i доносяться церковнi дзвони." У роки вiйни бiля "Святого" озера зупинялися народнi месники iз своїм ватажком А.З.Одухою. Прибережна смуга озера слугує улюбленим мiсцем вiдпочинку громадян. Дуже прикро, що саме люди найбiльше йому шкодять. А всього за 2 кiлометри вiд "Святого" на пiвнiчний захiд знаходиться ще одне озеро - джерело Теребiж. Майже округлої форми, дiаметром 300 м. Площа водного плеса 4 га, глибиною до 8 м. Вода чиста, прозора. До озера пiдступає сосновий лiс. Ростуть рiдкiснi види - плаун булавовидний, чорницi, лохина. Водиться риба. Рiшенням Хмельницького облвиконкому озера "Святе" та "Теребiжi" занесенi до гiдрологiчних пам'яток природи мiсцевого значення.
В 11 км на пiвнiчний захiд вiд Славути неподалiк залiзничної станцiї Славута-2 знаходяться Голубi озера. Їх тут цiлий каскад iз п'яти водойм. Утворилися вони на мiсцi вiдпрацьованих торфових кар'єрiв. Найлiпше з них поблизу с.Стригани, де є туристична база. Береги вкритi сосновим лiсом, рiдше березою. Озера глибокi з чистою i прозорою водою. З риб водяться щука, короп, плiтка, краснопiрка, карась, лин, окунь. На берегах зростає росичка круглолиста, плаун колючий, чорницi, лохина. Слiд вiдмiтити, що Голубi озера на пiвночi областi непоодинокi. Наявнi вони i на Бiлогiрщинi (за 8 км вiд смт. Бiлогiр'я). Вони також глибокi з чистою i прозорою водою. Водиться риба щука, карась, окунь, короп. З пташнi - дикi качки, лебедi.
На рiчцi Утка (схiдна околиця Славути) розмiщена ще одна група Голубих озер. Верхнi водойми замуленi, заросли водоростями, а нижнi, ближче до мiста, використовуються для вiдпочинку. На пiвднi околицi с.Романини, що на схiд вiд Славути, розташоване озеро площею 5,8 га (довжина 450 м, ширина 150 м).
У селi Берездiв Славутського району рiчка Корчик утворює озеровидне розширення довжиною близько 1 км, шириною вiд 50 до 200 м. Посерединi водойми острiв розмiром 400 на 160 метрiв. Водойма мiлководна, дуже заросла водною рослиннiстю з достатньою кiлькiстю риби. Поруч с.Новосiлка Iзяславського району в лiсi є два озера площею 1 га кожне.
На пiвнiч вiд с.Дертка є кiлька природних водойм площею до 1,3 га. А схiднiше села М'якотин розкинулось озеро площею 1,3 га. Ще одна мальовнича водойма у лiсi на захiд вiд с.Плужне. Його площа сягає до 2,5 га (довжина 240, ширина 100 метрiв). В урочищi "Гайок" бiля с.Михля є невеличке озерце. Вода тут м'яка, чиста. Живиться джерелами. Пiвденнiше с.Савичi Шепетiвщини розмiстилось невелике озеро площею 3,4 га (довжина 300, ширина 150 м), оточене болотом, що є притулком i захисником багатьох водоплавних птахiв i звiрiв.
А схiднiше цього села поблизу лiсової дороги розкинулись два чималi за площею озера, роз'єднанi мiж собою вузькою перемичкою. У лiсовому урочищi на площi 422 га, мiж селами Рилiвка i Дубiївка Шепетiвського району, простягся Лизнявський зоологiчний заказник. У його невеличких озерцях, що утворилися у заплавi рiчки Лизнявка, поселилися рiдкiстi для нашого краю бобри.
У верхiв'ї вiд витокiв рiчки Смолка, що на пiвнiч вiд села Мальованка цього ж району, серед густого лiсу розмiщенi кiлька мальовничих озер, багатих на дичину та рибу. Зростає до 20 видiв рiдкiсних рослин областi. Окраса гiдрологiчного заказника - озеро "Лiсова пiсня", яке розлилось на 27 га, що виникло у кар'єрi пiсля видобутку торфу.
Озеро "Горiле", яке загубилося серед лiсiв i болiт пiвночi областi. На бiльшiй частинi густо заросло очеретом, рогозою й iншою водною рослиннiстю. З тварин водяться видра, ондатра, з риб - щука, в'язь. Вiдомий подiльський письменник i натуралiст В.М.Баженов у своїй книзi "Одолень-корiнь" пише: "Рассказывают, что в старину на его месте был лес. И еще, что по ночам почва на прогалинах в этом лесу сияла крошечными синими огоньками, будто горящими свечечками. Красиво и страшно. Несколько лет продолжался подземный торфяной пожар. А потом лес рухнул, все здесь затянулось дымом и паром. Со временем на месте лесного массива образовалось озеро, которое, заростая, превращалось в обыкновенное болото."
З пiвнiчної сторони с.Плiндим є озерце площею 1 га. Майже 15 озер є в районi старовинного Полонного, причому площа 8-ми з них коливається вiд 1 до 7,4 га. На бiльшiй частинi озера густо заросли очеретом, осокою, ряскою. З риб є щука, дикий короп, карась. З пташнi найбiльше чайок, якi облюбували цi воднi плеса. Кiлька разiв до Полонного приїзджала в гостi до свого дядька Г.А.Косача поетеса Леся Українка. Мальовничi береги Хомори, озер приваблювала поетесу, що знайшло вiдзеркалення у її творчостi. Полонинщина взагалi багата на природнi озера. Так, у районi с.Буртин є кiлька водойм площею вiд 1 до 4,9 га. На захiд вiд села Залiсся розкинулось незвичайної форми озеро. Береги його дуже звивистi, з багатьма затоками. Загальна довжина 250 м, а площа 2га. Невеликi озера є також бiля сiл Котелянка (1га), Сасанiвка (1,3га), Забелiння (1,2га), Блединi (0,9га), Новоселиця (0,7га), Скидовиська (0,6га), Роговичi (0,6 га). Особливий iнтерес представляють чотири лiсовi озера "Лiсне", "Кругле", "Езерське", "Суничне", якi знаходяться в Полонському районi. Названi озера розмiром вiд 10 до 38 гектарiв знаходяться серед мiшаних лiсiв i багатi на гнiздування великої кiлькостi диких качок, бекасiв, чирикiв, лисок та iншої водоплавної птицi.
Невеличке озеро (1,7га) є в околицях Ямполя, що на Бiлогiрщинi. У цьому районi є ще низка невеликих озер поблизу с.Кур'янка (0,5га), Дудкiвцi (0,5га), Червоне (0,5га), Сушiвцi (0,5га), Карасиха (0,6га) в селi. Високе залягання грунтових вод в окремих заглибинах рельефу утворює гiдрогеннi озера. Вони, як правило, невеликого розмiру. Називають їх блюдцями. Виникають вони на мочаристих западинах пiд час весняного танення снiгу, а влiтку мiлiють. Найбiльш цiкавими з них є Солонча на Лянцкорунськiй низинi i Поплави на Жищинецькiй низинi. Назва останньої мiкрозападини вказує на значнi її розмiри в минулому, коли територiю низини вкривав густий, дрiмучий лiс. Озеро Солонча з плаваючим островом розлилося мiж селами Шидлiвцi i Вiкторiвка. Це справжня голуба перлина Чемеровеччини. Площа водної поверхнi 12 га, найбiльша глибина 4 метри. Значна площа його заросла. Назва вiд слова "Солончаки", що означає мочари. Гордiсть озера- червонi карасi, великi окунi, яких бiльше не має в жоднiй водоймi району. Здавна поширена легенда про пiдземний зв'язок озера "Солонча" з водоймою "Беркiв ставок", який знаходиться на вiдстанi бiльше 10 кiлометрiв поблизу с.Кугаєвцi, що на Чемеровеччинi. Оповiдають, що колись завзятi рибалки запустили в озеро "Солонча" мiченого величезного коропа. I яке було їх здивування, коли той же короп попався в сiтку в Берковому ставку. Беркiв ставок має площу понад 10 га,а глибина сягає 2 м. Невеличкi озерця на мочаристих западинах зустрiчаються i в iнших мiсцях Чемеровеччини. Озеро-блюдце площею в 3 га на схiд вiд с.Хропотова. Глибина до 1 м. Цiкава iсторiя утворення цього озерця поблизу товтри, де колись жив пан Стрияновський, звiдки добували вапняк для будiвництва панського маєтку. Раптом вдарив сильний струмiнь води, яка почала швидко стiкати вниз у долину. Ледве вдалося засипати прогалину. Вiд цiєї води i утворилося маленьке озерце - блюдце.
Багатий на водойми рiзного розмiру Волочиський район. Приблизно в 1 км на схiд вiд села Курилiвка згаданого району, праворуч вiд дороги розмiщена група iз шести невеличких водойм загальною площею понад 3 га. Береги мiсцини заболоченi, заросли водною рослиннiстю. Водиться риба. Найбiльше з них нижнє озеро (1,4га, довжина 150м, ширина 100м). Поблизу села Авратин плоске овальне пониження з чисельними блюдцями, зайнятими весною сезонними озерцями площею вiд 0,1 до 2га, а влiтку невеличкими мочарами. Невеличкi озерця є бiля сiл Iванiвцi, Маначин, Сарнiв. Біля села Ялинiвка Летичiвського району знаходиться 5 водойм. Площа двох з них сягає 2,5 i 2,6 га, решта - 3 - менше 1га. Крiм риби в їх заростях знаходять притулок водоплавнi птахи i звiрi. Чимало озерець є бiля сiл Новоконстянтинiв i Антановка площею до 1,5 га, Росохувата, площею до 1 га цього ж району.
На пiвдень вiд с.Панкiвцi Старосинявського району є два озерця. Одне з них має довжину 170м, ширину вiд 30 до 70 м, а площа 1,1 га. Iнше дещо менших розмiрiв.
На пiвденно-схiднiй околицi Кам'янця-Подiльського є три озера площею 0,3; 0,25; 0,09 га. Ще старожили мiста пам'ятали як в 1962 роцi на озерах вiдзначали день рибалки. Тодi переможець зловив коропа вагою 3 кг. Про те, якими були нашi озера в бувальщину, можна знайти вiдомостi ще в античних авторiв.
Коли рiчка Пiвденний Буг мала назву Гiпанiс, а українськi землi звались землями Скiфiї, тут бiля витоку трьох рiчок: Бугу, Збруча i Случi гуляли на безмежних просторах табуни бiлих диких коней. Паслися посеред степової ковили, пили воду з озера Матiр Гiпанiса. Таку реальну картину змальовує давньогрецький iсторик i мандрiвник Геродот у своїй четвертiй книзi знаменитої "Iсторiї": "Рiка Гiпанiс бере початок у Скiфiї. Витiкає вона з великого озера, бiля якого пасуться дикi бiлi конi. Рiка Гiпанiс по виходу з озера лише короткий час - 5 днiв шляху - залишається прiсною, а за тим на 4 днi плавання, аж до самого моря вода її робиться гiрко-солоною".
Через двi з лишнiм тисячi лiт вiдомий подiльський iсторик i етнограф М.Симашкевич в одному iз своїх краєзнавчих нарисiв занотував: "Озеро, про яке говорить Геродот, справедливо носить назву "Матiр Гiпанiса". Озеро iснує i до нашого часу, хоча його тепер не можна називати великим: воно на пiвнiчно-захiдному кордонi Подiльської i Волинської губернiї, поблизу с.Черняви.
Iншi озера областi переважно антропогеннi. На утвореннi їх позначилася господарська дiяльнiсть людини. На рiчцi Случ лежить одна з найбiльших водойм областi - Кузьминене озеро або водосховище з великим дзеркалом води -798 га. Довжина 7 км, ширина вiд 300 м до 3 км. Середнi глибини - 1,5 -2, найбiльша понад 3 м. Мiстить близько 13,5 мiльйона кубометрiв води. Озеро - одне з найбiльших в областi за запасами риби. Тут водяться коропи, окунь, соми, лящi, карась, судак.
З iнших антропогенних озер можна вiдзначити Маломолинецьке, Опастовецьке, Новоставське в заплавi Бужка; Дубове - в заплавi Самця; Щедрiвське на рiчках Пiвденний Буг i Вовк. Опастовецьке знаходиться бiля с.Ярославки, має площу 600 га i глибину до трьох метрiв. Береги вкритi чагарниками. У верхнiй частинi заростає. Новоставське знаходиться поблизу древнього Меджибожа, яке недавно вiдзначило своє 850-рiччя. Тут розводять цiннi породи риб i водоплавної птицi. Свою назву дiстало вiд системи ставкiв на рiчцi, якi були з'єднанi в одне велике водоймище площею в 240 га.
Щедрiвське водосховище бiля м.Летичева. Займає площу 1258 га. Глибина вiд 1,5 до 2-3 метра. Поблизу греблi сягає 7 метрiв. Водиться дуже багато риби: лящ, карась, товстолобик, щука, короп, бичок,судак. На островi i сплавах проживає колонiя мартина озерного, який є корисним птахом. Вiн поїдає багато шкiдливих комах: жукiв- коваликiв, чорнотiлок, личинок комарiв, водяних клопiв, водолюбiв, знищує шкiдникiв сiльськогосподарських культур. З метою охорони мартина на Щедрiвському водосховищi поблизу Пiвденного Бугу, бiля Летичева, взято пiд охорону на площi 5га його колонiю.
Велика водойма на рiчцi Полква в Теофiполi така ж давня, як i саме мiсто. Давня назва Теофiполя пов'язана з поселенням, що виникла як кам'яне оборонне укрiплення. З трьох сторiн його захищала водойма та рiчка Полква i Норець. 21 червня 1649 року до Човганського Каменя (Теофiполя) прибув Богдан Хмельницький. Тут вiн вiдпочивав на березi водойма, вичiкуючи пiдходу своїх полкiв. В даний час довжина водойма перевищує 2 км, ширина 600 м. Площа водного плесо 101 га. Найбiльшi глибини сягають трьох метрiв. Бiльш глибокi мiсця мають свої назви: одне з них "Кiнська яма". За переказами колись тут купали коней. Звiдси i пiшла назва цiєї западини. У верхнiй частинi водойма влiтку густо заростає очеретом, осокою, iншою водною рослиннiстю. Захiдний берег низький, пологий. Схiдний - високий (10-15 м), обривистий. Тут на поверхню виходять вапняки. Високий берег висаджений в основному хвойними породами. З лiкарських рослин багато чебрецю. Ще з довоєнних часiв на високому березi збереглися дзоти. Водоймище багате на рибу i пернату пташню. Рибалки виловлювати тут коропiв до 12 кг вагою, а щуки траплялися завдовжки до 1 м i 6 кг вагою. Є також окунь, карась, бiлий амур, лящ, товстолобик. А всього iхтiофауна водойми налiчує близько 10 видiв риб, багато мартинiв, є лебедi. Вирiзняються мальовничiстю ставки бiля с. Лазутчин. На їх водах покоїться латаття бiле, квiтує iрис болотний, гнiздяться птахи та водиться риба. Ставки вирiзняються тим, що бiля їх берегiв в глибинах є джерела.
В областi є велика кiлькiсть штучних водойм - ставкiв i водосховищ ( понад 1850). Найбiльше з них Нетiшинське. Площа 2000 га, об'єм водної маси 120 млн. куб.м. Ставки i водосховища використовуються для водопостачання, риборозведення. В областi знаходиться i частина Днiстровського водосховища. Його загальна площа (42 кв.км.), об'єм 3 куб.км. Охоплює також Тернопiльську, Чернiвецьку i Вiнницьку областi.
Багатий на ставки Волочиський район. У цьому районi є 184 колгоспнi ставки загальною площею 1 тис.га водного дзеркала. Крiм того, 1200 га їх у рибокомбiнатi.

Сріблясті потоки водопадів

Водопади завжди приваблювали до себе людей красою, величнiстю i незвичайнiстю. Протягом багатьох столiть вони були цiлковитою загадкою.
Найзначнiший з водопадiв областi є на рiчцi Смотрич поблизу с.Купин Городоцького району. В 50-60 метрах нижче старого мосту, який мiсцевi жителi називають "Турецьким", рiчка розширюючись до 30 м, з гранiтного кам'янистого уступу падає вниз з 1,5 метрової висоти, утворюючи досить мальовничий i найвеличнiший водопад. Шум падаючої води чути на водоймi 400-500 метрiв.За це водопад у народi одержав назву Шумний. Лiвий берег поблизу водопаду високий, мiсцями обривистий. Правий - низький, вкритий травою. На мiсцi падiння водопаду утворився невеликий басейн, який неохоче переходить у рiчку. Течiя прудка. У серединi течiї рiчка Случ врiзається у кристалiчнi породи i набуває гiрського характеру, утворюючи мiсцями низкукрасивих водопадiв i порогiв шириною до 10 метрiв i висотою 2 метри. Береги скелястi.
Зустрiчаються пороги i перекати на iнших рiчках: у пониззi Жванчика, на Ушицi в районах Зiнькова; Пiвденному Бузi в районi Новокостянтинова; Збручi - недалеко Пiдпилип'я. Вражає красою i водопад з гротом на територiї Малiївецького парку, що на Дунаєвеччинi, який закладений ще в другiй половинi XYIII ст. Тут невеличка рiчка iз кам'янистої скали падає вниз з восьмиметрової висоти. Праворуч вiд водопаду в скалi на висотi кiлькох метрiв вiд землi є невелика печера. Згiдно з народними переказами тут бував Устим Кармалюк. Вона i носить його iм'я.
Трапляються водопади поблизу сiл Карачкiвцi (висота падiння води до 3-4 метрiв) Чемеровецького, Вiткiвцi (висота 8 метрiв) Кам'янець-Подiльського i Отрокiв Новоушицького районiв.
Невеликi водопади стрiчаються на струмках-притоках рiчки Тернава. В Суржинецькому урочищi такi водопади мають висоту
2-5 м, але вони дуже мальовничi тому, що падають в голубих "чашах" геологiчних утворень i знаходяться пiд шатами зеленого лiсу.
Кiлька водопадiв є у мiстi-заповiднику Кам'янець- Подiльському. Пiд Турецьким (Замковим) мостом шумить водопад Круча. Висота падiння води 2 м, ширина потоку понад 1 м. З усiх водопадiв областi вiн, мабуть, найлегендарнiший. Водопад названий Кручею вiд крутiння у ньому води. У 1699 роцi, тобто 300 лiт тому назад, турки вiдступаючи з Кам'янця не змогли взяти з собою всi коштовностi. А тому частину скарбiв ( бочка золота) затопили у водному басейнi нижче водопаду. Бiля Новопла нiвського мосту, який з'єднує Нове i Старе мiсто, безiменний струмок падає вниз з 27-метрової висоти, прикрашаючи високi скелi Смотричу.

Цілющі води

Хмельниччина багата потужними запасами цiлющих вод, природними водними джерелами. Про цiлющу воду, яка тисячолiттями стiкала в рiчку Збруч в околицях Сатанова i Iванковець Городоччини медицина не знала. Лише перекази i легенди свiдчили про її життєдайну силу, яка виходила iз землi i лiкувала людей. Тепер вiдомо кiлька типiв високоефективних при бальнеологiчному лiкуваннi вод, рiзноманiтних як за рiвнем мiнералiзацiї, так i за хiмiчним складом та терапевтичною дiєю.
На лiвому березi Збруча, поблизу мiстечка Сатанова жив монах- вiдлюдник. До нього часто йшли хворi з навколишнiх сiл, яких вiнлiкував якоюсь цiлющою водою. Люди пили ту воду i видужували. В iншому переказi повiдається, що коли худоба пила отую воду, то давала бiльше молока з вищою жирнiстю. Та лише влiтку 1965 року в 5 км вiд Cатанова, на мальовничому лiвому березi рiчки Смотрич розпочалися геологiчнi дослiдження. Пiд час робiт iз свердловини з глибини 142м вдарив водяний фонтан висотою 53 м, який вирував майже двi недiлi аж поки не вгамували його сильним бетонним розчином. Хоч i пiсля цього вода не переставала вирувати.
Одного недiльного червневого дня 1968 року в урочищi Збруча бiля с.Cатанiвської Сатанiвської Слобiдки було багато вiдпочиваючих, серед яких i знаходилася фармацевт-провiзор Cатанiвської аптеки Нiна Андрiївна Нестерова, яка звернула увагу на запах сiрководню у водi. Так вона почала на практицi перевiряти силу цiєї води. Її невтомна праця привернула увагу до мiсцевого родовища науковцiв. Аналiзами виявлено, що вода не має аналогiв за вмiстом мiнералiв, мiкроелементiв. Згодом вiдiбранi зразки цiєї води були доставленi в Одеський науково-дослiдний iнститут курортологiї. Дослiдження тривали майже рiк. У 1972 роцi вчена рада Одеського науково-дослiдного iнституту курортологiї i фiзiотерапiї пiдбила пiдсумки дослiджень сатанiвської мiнеральної води, за якими "Збручанська нафтуся" не має собi рiвних за ефективнiстю. Вода - прозора, має слабкий запах сiрководню, жовчегiнну, сечогiнну, протизапальну та дезинтокацiйну дiю. Це гiдрокарбонатно-магнiєво-натрiєва вода малої мiнералiзацiї, схожа до трускавецької "Нафтусi". Поблизу Сатанова i Iванковець є ще ряд iнших джерел мiнеральних вод: "Надiя", "Вiра", "Наталья", "Сатанiвська залiзиста", "Спасiвська панацея" та "Кринцилiвська".
На глибинi 640 м виявлено хлоридно-натрiєво-бромнi води з великим мiстом солей (38 г/л). Це "Солона вода" - ропа. У долинi села Спасiвка, що поруч Сатанова, є природне джерело пiд назвою "Панацея". А джерело пiд назвою "Залiзистаа вода" є в прiсiлку Горбанiвка (частина села Спасiвка). У нiй є у велiкiй кiлькостi залiзо. На базi цих джерел сьогоднi успiшно працюють цехи мiнеральних вод, якi користуються великим попитом i приносять значнi доходи. Зараз в торговельнiй мережi реалiзується низка мiнеральних лiкувально-столових вод: "Перлина Подiлля" (Кам'янець-Подiльський ОП "Соковий завод"); "Товтри" (СП "Тiса" ЛТД); "Санлi" (санаторiй "Лiсова пiсня"); "Вiльхiвчанка" (Кам'янець-Подiльський "Союз"); "Макiвчанка" (с.Макiв агрофiрма "Україна"); "Збручанська" (смт.Сатанiв); "Новозбручанська нафтуся" (смт. Гусятин, Тернопiльщини).
Це вказує на те, що при розумному господарюваннi тiльки на однiй мiнеральнiй водi можна отримувати величезнi кошти. А, насправдi багато реальних можливостей упускаємо. Скiльки рокiв марно безперервним потоком л'ється у р.Збруч чудова цiлюща вода в с.Сокиринцях, що на Чемеровеччинi. У теперiшнiй час завдяки збручанськiй "Нафтусi", цiй Божiй одi, мiстечко Сатанiв перетворилося в одне з курортних центрiв України. Велике родовище типу "Нафтуся" вiдкрито в с.Залiщики Волочиського району, Макiв Дунаєвецького району багатий "Нафтусею" та "Миргородською". У Полонному виявлено запаси родонових вод. I тут можу бути здравниця не гiрша за курорт Хмельник, що на Вiнничинi. У Теофiполi б'є джерелом вода типу "Миргородська". В с.Браїлiвка Новоушицького району є мiнеральне джерело типу "Боржомi", а в с.Отрокiв цього ж району є вода, яка лiкує хвороби нирок.
У Сокиринцях Чемеровецького району на узбережжi р.Збруч є джерело мiнеральної води, яка за своїми властивостями подiбна до сатанiвської мiнеральної води типу "Нафтуся". Подiбне джерело є i поблизу Вiльховець цього ж району.
Не можливо перерахувати отих пiдземним водних артерiй, якi оперiзують землi Кам'янеччини. В Кам'янцi-Подiльському виявлена вода типу "Миргородська" i "Нафтуся". У с.Сарнiв Волочиського району є сiрчано-водневе джерело. З архiвних даних вiдомо, що в 20-тих роках XIX ст. бiля с.Скалинцi були виявленi джерела мiнеральної води. Вода з шумом виходила з трiщин у гранiтi. У 1821 роцi бiля цих джерел побудовано санаторiй-лiкарня на 65 лiжок. Бiля цього лiкувального закладу виник виселок з назвою, що вiдбивала характер звукiв, якi розносились вiд джерела - спочатку Шепiт, а згодом Шепетiвка.
А скiльки подiбних, iнодi забутих джерел мiнеральних вод iнших селах областi, зокрема в селищi Грицевi, Лозичному, Великiй Решнiвцi, Бiлокриниччi, Макiївцях Шепетiвщини; Песцi, Браїлiвка, Бучая, Тимкiв, Зеленi Курилiвцi, Отрокiв Новоушицького району; Сокiлець, Михайлiвка, Воробiївка, смт.Мiнькiвцi Дунаївеччини; Вiльхiвцi, Гусятин, Сокиринцi, Кормильче, Кугаївцi, Хропотова, Бережанна Чемеровецького району; Супрунькiвцi, Врублiвцi, Слобiдка Кульчиївецька, Субiч, Демшин, Калачкiвцi, Китайгород, Княжпiль, Суржинцi, Островчани на Кам'янеччинi та саме мiсто Кам'янець-Подiльський; Зелена, Малi Зозулинцi, Медцi, Гриценки, Воронкiвцi, Кузьмин Красилiвського району. А скiльки їх у Волочиському, Старосинявському, Старокостянтинiвському, Полонському, Славутському та iнших районах областi. Усiх їх не злiчити.

Джерела

Через пустелі віків
Приходили каравани.
Вони вступали у місто
І біля ратуші завше
Воду з криниці пили.
Пригорщами. Холодну.
Добру, солодку воду,
Що гамувала спрагу
І сил додавала в путі.
Н. Кащук

Багата Хмельниччина на природнi джерела, з якими пов'язано чимало переказiв, легенд. Немало їх в кожному районi областi. Багато їх дiючих в Новоушицькому районi та самому мiстi Нова Ушиця. Так, джерело "Каскада" - найвiдомiше з iнших у районi. Розташоване у пiвденнiй частинi Нової Ушицi. Колись його гарно обладнав мiсцевий власник генерал Чевкiн. У вiйну нiмцi пили воду з цього джерела.
У селi Отроковi в яру є джерело, яке не замерзає. Вiдоме пiд назвою "Голова". Сiльчани i понинi тут перуть бiлизну. В напрямку до села Тимкiв у лiсi поруч с.Сокiлець знаходиться iнше джерело. Тут є капличка з надписом "Лiкуючий дар Природи". По п'ятницях сюди сходились люди, пили воду, вмивались, а також з'їжджались священники i освячували воду.
Бiля села Бучая в лiсi є джерело, до якого у свята сходились люди з навколишнiх сiл аби посмакувати його водою i набратись сили.
А кому не вiдома чудодiйної сили, овiяна легендами, вода "Регiна". Цей унiкальний скарб має витоки бiля села Зеленi Курилiвцi названого району. Вода настiльки цiнна, що за нею навiть французи приїжджали. Скiльки-но легенд про це джерело мовлено й перемовлено.
В цьому ж районi село Браiловка нiби все на водних джерелах розкинулось. Саме тут, де колись була панська гуральня, є джерело. Вода витiкає з-пiд каменя i подається у рiчку Калюс, а бiля млину ранiше текла мiнеральна вода. Сюди люди приходили i пили воду, в кого були хворi органи травлення. Нинi джерело закрите. На його мiсцi дiє водокачка, з якої качають воду на ферму i школу. Бiля магазину є джерело, з якого вода тече в кам'яний жолоб для напування худоби. Нарекли його "Капличка". Стояв хрест. Сюди вiруючi приходили молитись, а на Йордана посвячували воду. Росли ялини, була огорожа i наглядач. Бiля с.Браiловки є лiс Поруби (площа 71 га). В ньому є мiсцина яку називають "Парне". Колись тут у його водi парили i гнули колеса для возiв. Була пасiка, сад, тепер все закинуто.Збереглася лише невеличка криничка, яку особливо люблять i шанують люди. А за 5 км на пiвнiчний схiд вiд с.Браiловка знаходиться унiкальна пам'ятка природи - джерело "Глойова криниця" (Глоїнова). Розмiстилось на краю долини, має дiаметр 2 м i глибину 0,5 м. А поряд iнша, менша криничка. Бiльша криниця живиться двома джерелами, одне з яких дуже потужне. Вода його дуже чиста, прозора, приємна на смак. Швидкою течiєю витiкає з нього вода в батiжок (лiва притока р.Калюс). Береги заросли травою. "Глойова криниця" - неоцiненне джерело народних легенд i переказiв. Повiдають, що сама вода цiлюща. А тому зранку до сходу сонця приходять люди попити її i вмитися нею. Лице i тiло при цьому молодiють.
Iнша легенда повiдомляє, що в тиху погоду з криницi видно iкону Матерi Божої. Згодом це мiсце стали вважати святим. Неоднаразово тут вiдправляли службу Божу, святили воду, кидали монети. Кажуть, що десь тут заховано скарб. Старожили розказували, що є стара карта, на який була позначка старого дуба (пiвнiч нинiшнього лiсу Батiг), де вимiряна точна вiдстань до скарбу. Та бiда, що дуба вже давно нема. Iсторiя "Глойової криницi" тiсно пов'язана з стародавнiм селом Дедижня (татари його спалили). Легенда говорить, що останнi захисники загинули в церквi, яка знаходиться поблизу джерела. Щоб не здатися ворогам, церква разом з захисниками пiд землю пiшла. Коли прикласти вухо до землi, то можна почути церковi дзвони, якi доносяться з глибини. Дана територiя зараз дика i таємнича. А колись тут вирувало життя. Взагалi ця мiсцина - край джерел з чистою i прохолодною водою. Їх тут сотнi. Поетичнi i часом несподiванi назви.
За 2-3 км на пiвденний схiд вiд с.Покутинцi Вiньковеччини у лiсi поблизу невеличкого поселення Черкасiвка знаходиться природне джерело "Жива вода". Люди ще здавна помiтили, що вода цього джерела має лiкувальнi властивостi. Це ж показали i аналiзи води. Коли помитися або напитися цiєї води, вiдчуваєш свiжiсть, молодiсть, приплив сил. За народними переказами в давнину джерельна вода оживляла безнадiйно хворих. Звiдси i назва "Жива вода". Колись воно було досить потужне. На поверхнi била фонтаном вода з безоднi. В даний час джерело дещо заросло, замулилося, але ще iснує. Вода дуже холодна, що навiть риба не може довгий час бути у цiй крижанiй водi.
Старовинне селище Зiнькiв розкинулося в мальовничiй мiсцевостi серед пiвденних вiдрогiв Волино-Подiльського плато. Через нього протiкає рiчка Ушиця, що живиться джерельними водами i має багато порогiв i перекатiв. Тут з 1888 року дiяла пивоварня, яка виробляла знамените на всю Подiльську губернiю зiнькiвське пиво. Старожили повiдали, що там, де пивоварня є джерело з дуже доброю водою. Для покращення якостi пива в джерело погружали шматки срiбла.
Досить потужне джерело "Коломийка" вiдоме на пiвнiч вiд смт. Вiньковець. З нього бере початок рiчка Калюс.
Близько 30 природних джерел є поблизу с.Гiрчична, що поблизу Дунаєвець. Найзначнiше з них "Цiсарська" або "Кришталева криниця". Бере початок з цього джерела р.Цiсарка, яка названа в честь селянина, який потонув тут. Iнша назва - за чисту, кришталеву воду.
Низка джерел таїться поруч с.Сокiлець цього ж району. Саме поселення розкинулось у дуже глибокiй долинi рiчки Ушиця. Тут своєрiдний мiкроклiмат i багато джерел. У напрямку села Липи серед липового лiсу на схилi є джерело. Його обладнали, вимурували. Сюди часто з'їжджалися священослужителi з усiх сторiн. Має назву "Петрова Криниця". Назва вiд того, що тут посвячували воду виключно на свято Петра i Павла. Вода цiлюща. Коли болять очi i промити їх, то перестануть болiти. Iнше джерело знаходиться на пiвнiч. Є капличка. Сюди на 10-п'ятницю сходились люди пити воду, вмиватися. Ще одне джерело є в лiсi в напрямку до села Бучая. Сюди також сходились люди з навколишнiх сiл, аби покуштувати цiлющої водицi.
У пiвнiчно-схiднiй околицi смт.Мiньковець є природне джерело, обладнане у виглядi грибка. Вода стiкає в озерце розмiром 12 на 6 м. Вода зеленувата. З водойми вода спадає з обриву вниз у рiчку Ушицю.
Пiд горою села Воробiївка, що поблизу Дунаєвець дiє джерело з дуже смачною водою. А скiльки природних цiлющих джерел дiє навкруги санаторiю "Україна" звiсного Макова. Високi цiлющi якостi мiнеральної води "Макiвська", що надходить з мiсцевих свердловин.
Хто не знає Михайлiвку, особливо далеко знаний Михайлiвський парк - дiтище людського генiю другої половини XIX cт. Дунаєвецького району. Мабуть, ботанiк С.Маковецький облюбував цю мiсцину для парку завдяки рельєфу та джерельнiй водi. I хоч парк - це чудо, практично деградований та окрасою його залишається ставок, який живиться джерельною водою, що витiкає з спецiально обмурованого гроту. Звiдси витiкає чиста-пречиста вода, що має лiкувальнi властивостi. У свiй час парк прикрашала сажiвка, в якiй на проточнiй водi джерела культивували форель. Нинi все це занедбано. Лиш джерело стало до послуг господарству. Звiдси качають воду для його потреб.
Справжнiм кладом на природнi воднi артерiї є Авратинська височина, що у Волочиському районi. Там, за селом Авратин, долина просякнута низкою водних артерiй. Це вони, нiби кров цiєї Землi. Чимало джерел в урочищi "Зайчики" даного району.
Велика сiтка подiбних водних артерiй у Старокостянтинiвському, Старосинявському, Летичiвському районах.
Кому пощастило бувати на ставках, що поруч славнозвiсної iсторичної Пиляви Староушицького району, той мiг у цьому переконатися. Рибне господарство тутешнє саме i завдячує витокам цiєї "кровi" пiдземелля.
А скiльки оцих голубих очись землi на Красилiвщинi. На шляху Красилiв-Кучманiвка в лiсi за зупинкою Зелена, неподалiк мiсцини, де колись рiс "Кучерявий дуб" знаходиться "Кудюва криниця". Вона була дуже глибокою. Хто викопав не вiдомо. Перед битвою кримський хан захотiв напитися води, коли нахилився, то з голови в криницю впала ханська шапка. В 70-тих роках пiд час будови шосейної дороги натрапляли в глинистому грунтi кiстки полеглих. А в час розкопок тут знаходили шаблi та кинджали. У 50-тих роках до "Кудьової криницi" приїзджали невiдомi люди, якi у скафандрах хотiли вiдшукати на днi ханську шапку. Та не змогли. Дiстати її з дна було не можливо. Так глибоко вiки її скрили.
А ось ще одна загадка. Коли довго не було дощiв, жiнки-вдови з с.Васькiвчики йшли до криницi i виливали її. А на другий день йшов дощ. У полi неподалiк с.Малi Зозулинцi цього ж району є криниця з чудодiйною водою. Коли вмитися цiєю водою, то людина стає молодшою. Вона нагадує вiдому трускавецьку "Юзю".
Поруч с.Гриценки даного району є невеличке озеро "Лебедине". Заросло воно водяними лiлiями. Пiд час блискавки вода стала темною. Поблизу висока круча заросла кущами i папороттю. Здавна вiдомий переказ: Марiйка i коваль Гриценко любили одне одного, часто приходили сюди на побачення. Але одружитися їм не судилося через соцiальну нерiвнiсть. Прийшовши одного разу до озера. Марiйка внизу побачила зображення коханого, який кликав до себе. I Марiйка з високої кручi кинулася йому назустрiч. Люди пiсля цього довго обминали це озеро стороною i нарiкли його "Заклятим".
А скiльки джерел напуває рiчку Случ у с.Воронкiвцi, Кузьмин. Або вiзьмiть Чернилiвський водозбiр, водою якого напувається м.Хмельницький. Село Медцi Красилiвщини стоїть на водi. За даними геодезистiв на глибинi 80 см є пiдземне озеро, яке тягнеться аж до с.Сахнiвцi Iзяславського району. Там на схилi горба б'є джерело. Вода в ньому цiлюща. Поряд стоїть капличка. На свято Iвана Купала рано приходять люди вмиватися тою водою та промивати рани. Ще до революцiї тут був замок, дiяло багато джерел з дуже холодною i чистою водою. Лише одне, найбiльше з них збереглося до нашої доби. Про це озеро-джерело ходить досить цiкава легенда. Нiби тут провалилася графиня з карстою i з вiдти струменем вдарила вода. Неможливо її було зупинити, хоч селяни зносили рiзне майно, аби загатити прiрву. Перед замком утворилася суцiльна трясовина, яка була ще донедавна, а замку давно вже не має.
У Славутi, неподалiк паперової фабрики, б'є два джерела. Люди повiдають, хто повсякчас вмивається її водою, буде вродливим i здоровим.
Важко перерахувати отi пiдземнi воднi артерiї, якi оперiзують землi Кам'янеччини. У самому древньому мiстi пiд охороною є природне джерело "Грот" на провулку Музейний, 1. Тут же вихiд мiнеральних вод типу хлоридно-сульфатних пiд назвою "Солена вода". У Старiй фортецi мiста є 40-метрова криниця. Видовбували її у XVII столiттi для потреб гарнiзону. Вода з неї стiкає у невеличку криничку бiля Турецького мосту, який з'єднує Старе мiсто з фортецею. Багатьом знана "Вiрменська криниця", що бiля Ратушi Старого мiста. Споруджена була в 1638 роцi. Знаходиться у 8-гранному павiльйонi з дахом. Глибина 33 метра. На щастя, реставратори протягом 1993 року сам павiльйон i його дах вiдновили. В вереснi 1999 року сам павiльйон був побiлений, прилегла територiя упорядкована на честь приїзду до Кам'янець-Подiльського прем'єр-мiнiстра України В.П.Пустовойтенка, а згодом, 20 жовтня 1999 року Президента України Л.Д.Кучми для зустрiчi з виборцями у зв'язку з виборами Президента (31.10.99р.).
У мiстi на джерельних витоках дiяло понад 40 криниць. Це справжнє багатство. Що не вулиця, то стояла криничка або водозабiрна колонка. Нинi бiльшiсть криничок зруйновано, засипано, а частина їх просто захаращена ( в Кам'янець-Подiльському ботанiчному саду, на роздорiжжях вулиць Шевченка та Пушкiнська та iнших мiсцях). А скiльки водозабiрних колонок понiвечено i пограбовано. Нинi лиш слiди залишились вiд нелегкої працi наших попередникiв. А кожне джерельце, окуте в водозабiрну колонку, чи цебрини криничок не однiй людинi спрагу втамовували. У якiй країнi свiту подiбне неподобство, нехлюйство та безвiдповiдальнiсть може бути?!
Всi народи свiту кожне водне джерельце святинею вважають. Ще декiлька лiт тому назад на хуторi за селищем Смирнова на полi три криниченьки стояли, своєю водицею людей i худобу напували. Та замiсть вдячностi, їх розорено i захаращено! А ми лукавимо цивiлiзацiєю? Важко перелiчити кринички, що стали жертвою безгосподарностi. Немає людини, яка б не зупинилась особливо в спеку бiля джерельного витоку по трасi Кам'янець-Подiльський - Стара Ушиця перед Слобiдкою Кульчиєвецькою.
Село Супрункiвцi давнє. Вже й 600-рiчний ювiлей його вiдлунав. Мальовничiсть тут казкова. У долинi рiчка Тернава вирує.
Мiсцевiсть гориста. Правда, половина села в долинi, тиша - на високих кручах. А скiльки тут джерел?! Одне з них на горбi, де колись був панський будинок. Звiдси вода стiкає в невеличкий панський ставок, а далi в долину.
Хто бував у с.Врублiвцi, той не мiг не милуватися каскадом джерелець, бiля яких багатолюдний гомiн односельчан та гостей. Сельчани не уявляють собi бiлизни, якщо вона не випрана саме тут.
Дорогу мiж Кам'янцем i Старою Ушицею пересiкає державний заказник "Совий Яр". На днi його хлюпається рiчка Студениця. Правий схил його лiсом порiс, а лiвий - лише до половини, а далi гола скеля. Саме тут з-пiд каменя б'є потужне джерело. Навколишнi жителi з давен знали про цiлющi властивостi цiєї води. Допомагає вона i вiд чирякiв, та й очi хворi лiкує. А при виїздi з цього яру праворуч на Стару Ушицю люди приходять до джерельця води напитися, щоб шлунок "направили".
Хто бував в Острiвчанах, той знає, що пiд лiсом в напрямку до Панiвець, коло цвинтаря, є джерельце, мiнеральною водою якого лiкують очi.
У Довжоцькому лiсi є джерельце, яке напуває рiчку Дiбруху, що бiля стiн Старої фортецi впадає в Смотрич. А над цiєю рiчкою справжнє чудо природи - "Марiїнський струмок". Вода його цiлюща. Дуже прикро, що жителi його захаращують всяким брудом. Не навчились цiнити безцiнний дар природи - чисту джерельну цiлющу воду.
Не можна обiйти i чудодiйну, життєдайну Чемеровеччину. Там, де починається Капiтанський яр (схiдна околиця Чемеровець), в тiнi акацiй з-пiд каменя б'є джерело. Воно обладнане, є старий круг. За народними переказами вода цього джерела цiлюща. Сюди до сходу сонця приходили люди, щоб попити водички i помити хворi очi. Багатьох цей дар природи вилiковував.
На мiсцi колишньої панської гуральнi (смт. Чемерiвцi) є досить потужне джерело, до якого пiдведена сталева труба! Вода звiдти витiкає сильним струменем смачна i дуже холодна. Тут вимурована кругла яма, росте верба. Знаходиться джерело напроти вулицi Гвардiйська, 11. За переказом вода ранiше звiдси подавалась до панського палацу, де нинi знаходиться районна лiкарня.
В околицях с.Кормильче вказаного району є джерельце, вода якого "з'їдає" металiчну iржу.
У центрi села Хропотова є джерело "Вiкнина". Колись у ньому втопився син пана Стрияновського, який їхав з поселення. Трясовина засмоктала тодi ще й карету з чотирма кiньми. Вода джерела не замерзає. Жителi й понинi бiлизну вiдбiлюють. При дорозi з Крикова до Шидловець Чемеровеччини є джерело, яке по народному вiруванню має лiкувальнi властивостi вiд хвороб очей. До 40-х рокiв XIX столiття тут була каплиця з iконою Матерi Божої. Iснує повiрря, коли нареченi скоштують водицi з того джерела, житимуть вiчно в парi. В селi Бiла є джерело "Нора". В околицях с. Гусятина є "Якубова криниця", "Олiмпова криниця", "Зелена криниця", "Панська криниця". Багате природними джерелами с. Кормильче: "Марiя", "Джерельна", "Яр", "Бузина", "Люсiя", "Тракторист". Поблизу села Жабинцi Чемеровецького району знаходилася "Глибока криниця", де за переказом стояла церква, яка провалилась пiд землю. В селi Бережанка бiля шляху є потужне джерело з чистою, смачною водою. Бiля нього часто можна побачити вiдпочиваючих людей, якi смакують водицею криницi. На межi земель сiл Голенищева й Iванковець пiднiмається конусовидна гора, яку iменують люди "Звенигора". З-пiд цiєї гори б'є потужнє джерело цiлющої води. За переказами колись тут було давньоруське поселення.
Ми зупинились на короткiй характеристицi найбiльш знаних водних джерел. Безперечно, це далеко неповний перелiк отих блакитних очиць землi Хмельниччини, якi напувають родючi землi, пестять рослинний i тваринний свiт, забезпечують щедрi врожаї, повсякденно вгамовують спрагу людини, допомагають їй позбутися багатьох недугiв. Всього тут не перелiкувати. Врештi, вода має особливе значення i для нормального функцiонування самої Природи, часткою якої є вона сама. Тому кожному жителю краю необхiдно це усвiдомити i змiнити своє ставлення до срiблястого джерельця. У багатьх селах, селищах люди їх упорядковують, облагороджують, насаджують бiля них берiзку чи вербичку, тобто створюють належний екологiчний комфорт. Та поряд з цим, як це не прикро, маємо багато прикладiв безгосподарностi, байдужостi. Остання є надзвичайно небезпечною, бо вона може навiть все безцiнне загубити не лише за мiсцем проживання, але й в державi в цiлому. Коли зайдемо в тупик, тодi нiякими доларами не вiдкупитись за скоєне. А це страшнiше, за скоєне нам нiколи не простять нi нашi дiти, нi онуки. Пам'ятаймо про це! Та не будемо лякати один одного. Щоб оцiнити ковточок життєдайної водички, пригадайте спеку лiтньої доби. Похвально, що ми врештi-решт навчились розумiти цiну чистого повiтря. I надто прикро, що не навчились дорожити чистотою води. Адже ковточок свiжої, чистої води, то наше здоров'я, життя, а брудної - нашi хвороби, горе! Вдумайтесь до тих вiдомостей, якi донеслись до нас з Мiжнародної конференцiї в Рiо-де-Жанейро (1993р.), яка проходила пiд девiзом "Планета i Земля", де вказувалось, що в цивiлiзованих країнах свiту до 80% усiх захворювань та одна третина смертних випадкiв вiд вживання забрудненої води. А ще страшнiше у разi вiдсутностi ковточка прiсної води. А вiн для України у нинiшню добу не є лишком, а, навпаки, дефiцитом.

Дивні болота Хмельниччини

В межах областi наявнi перезволоженi земельнi масиви або болота. Площа їх на Хмельниччинi не значна i становить близько 38000 га. Поширенi в заплавах рiчок Горинь, Вiлiя, Случ, Хомора. В долинах рiчок - приток Пiвденного Бугу i Днiстра трапляються лише у верхiв'ях.
За характером торфово-болотних земель область подiляється на три зони: Центральне Полiсся (Шепетiвський, Полонський i частково Iзяславський райони); Мале Полiсся (Iзяславський район) та Подiльський Лiсостеп i охоплює решту територiї.
Найбiльшi масиви болiт - у зонi Центрального Полiсся. Заболоченiсть i заторфованiсть Подiльського Лiсостепу - незначнi, хоч окремi мiсця мають науково-пiзнавальне значення i тому взятi пiд охорону. Всi болота областi низиннi, а торфовища високозольнi. Лiсовi болота трапляються рiдко. Для найбiльш обводнених дiлянок болiт характернi очеретянi, очеретяно-осоковi, луговi, рогозовi, лепеховi угрупування (Чорноострiвське болото Хмельницького району). На менш обводнених масивах переважають осоковi, хвощово-осоковi угрупування.
Болота виконують виключну екологiчну функцiю. Адже це незамiннi природнi акумулятори прiсної води. Це бiологiчнi фiльтри талих та дощових вод. Вони впливають на формування клiмату мiсцевостi.
Болота - домiвка для водоплавної пташнi. Це своєрiдна i специфiчна оселя для низки видiв хребетних водно-болотного зооценозу. Тiльки на болотах зростають окремi види рослин, навiть червонокнижнi - коручка болотна, меч-трава болотна, пiвники болотнi, товстянка звичайна, ломикамiнь болотний, ситняг яйцевидний, сошник iржавий, низка видiв осок. На болотах зростає незвичайна, комахоїдна рослина - росичка круглолиста. Багатi болота й лiкарськими рослинами та ягодами. Отже, болота, як складнi природнi формування, мають комплексне значення. I дуже прикро, що площа болiт в областi катастрофiчно зменшилась через необдумане їх осушення. Мелiоративнi заходи в долинах рiчок призвели до обмiлiння водойм, зникнення джерел. Важко нинi повiрити, що людина дiйшла такого безумства, як "плановiсть" в осушеннi болiт. Це не лише дико, а й злочинно перед поколiннями. В добу наших негараздiв мiльйони гектарiв життєдайної землi пустує, а ми i далi продовжуємо " на науковiй основi" осушувати болота. Ось чому осушення заболочених i перезволожених земель у кожному конкретному випадку вимагає всебiчного обгрунтування, щоб не порушити екологiчної ситуацiї не лише довкiлля, а й далеко за його межами. Адже нам добре вiдомо, що осушення болiт Полiсся пагубно вiдбилось на гiдромережi Донеччини. I подiбних фактiв чимало.
На Хмельниччинi найважливiше народногосподарське та природоохоронне значення мають болотнi масиви, розташованi у Волочиському, Красилiвському, Летичiвському та Хмельницькому районах областi. Загальна їх площа становить 2665 га. Десять болотних масивiв одержали статус заказникiв, три з них загальнодержавного значення: "Башта" (площею 250 га), "Моломоленцi" (410 га), та "Моначин" (206 га). Решта - заказники мiсцевого значення: "Безодня" (площею 15 га), "Довгий берег" (114 га), Грузевицький (324 га), Авратинський (36 га), Бубнiвський (40 га), Вовчанський (1200 га), Женишковецький (70 га).
Своєрiднiстю вирiзняються "висячi болота" Приднiстров'я. Сформованi на вапняковiй "подушцi" вони з'являються там, де виходять на поверхню пiдземнi води, джерела. Такi болота можуть займати незначнi масиви (вiд 0,02 до 2 га). Але саме тут зберiгаються рiдкiснi види: хвощ великий, коручка пурпурова - червонокнижнi види та багато лучно-болотних видiв, гнiздяться дрiбнi птахи, знаходять домiвку комахи та амфiбiї. Тут знаходять їжу лелека бiлий, чапля сiра, лiтає коромисло велике та зелене. Такi болота можуть бути як серед лучно-степових масивiв на кам'янистих схилах, так i в лiсi. Вони часто в посушливi роки висихають i лише де є джерела, нуртує вода. На Приднiстров'ї такi болотянi масиви називають рудки, рутки, обоча.
Вiдповiдним службам необхiдно в нинiшнiх умовах iнвентаризувати, вивчати їх стан , i, котрi ожили вiд злосчасної мелiорацiї, взяти на облiк, а найбiльш статегiчно важливим надати статус заповiдностi рiзного рангу. Це i буде реальною допомогою у примноженнi запасiв прiсної води рiдного краю. Але це мають бути не лозунги, а реальна, вiдчутна на практицi справа. Одночасно змiнити наше ставлення навiть до невеличкого болота, мочарiв не можливо. Усвiдомте, що п'ємо ковточок чистої водицi завдяки їх фiльтрувальнiй та адсорбцiйнiй спроможностi.
Хмельниччина має значнi запаси пiдземних вод, якi складаються з грунтових i власне пiдземних вод. Грунтовi води знаходяться на глибинi до 10 метрiв. Пiдземнi ж води залягають у трьох водоносних горизонтах: 5-16; 30-40; 60-80м. Ми маємо завдячувати мудростi природи, бо невидимою водою цих горизонтiв збагачуються ріки, джерела і озера, зростають трави і дерева.
Ось так i приблизилась до завершення наша екскурсiя, а з нею скромна iнформацiя про життєдайний скарб вод областi. Завдячуємо всiм не байдужим до пiднятої нами проблеми за доповнення, розповiдi, перекази, легенди та вiдомостi про ще не згаданi нами воднi багатства рiдного краю.
I ще раз хочеться наголосити: пам'ятайте, що життєдайнiсть води, а вiдтак наше здоров'я i благополуччя цiлком i повнiстю залежать вiд нас. То ж шануймо той безцiнний дар, а тим бiльше цiлющi води природи в iм'я життя та наших потомків, в iм'я кого живемо, працюємо i намагаємось залишити пам'ятний слiд на Землi. Не забуваймо слiв академiка А.П.Карпiнського: "Немає бiльш дорогоцiнного скарбу, нiж вода, без якої жити не можна!".