To the main menu | to the history page | to the articles list

Валерій НЕСТЕРЕНКО, кандидат історичних наук
"Подолянин", 23 травня 2003 р.

ХЕМІЧНИИ ТЕХНІКУМ

У 1920-ті роки наше місто було одним з найзначніших науково-освітніх центрів Радянської України. Про наукову та педагогічну діяльність викладачів інституту народної освіти (ІНО) та сільськогосподарського інституту (СГІ) написано чимало. Менше відомо про ще один вищий навчальний заклад Кам'янця-Подільського - хімічний технікум. До речі, до реформи українського правопису 1933 р. назва улюбленої багатьма науки була хемія (від. латинської chemistry), а технікум в офіційних документах 1920-х pp. називався хемічним.

Згідно з тодішнім радянським освітнім законодавством, структура освітніх закладів Радянської України виглядала так: діти 4-8 років відвідували дитсадки або проживали в дитбудинках; 8-15 років - навчалися в семирічній школі. Випускники шкіл вступали до професійної школи, де навчання тривало два роки, або до фабзавучу, де підлітки навчалися чотири роки. Після закінчення профшколи або фабзавучу молоді люди вважалися підготовленими до роботи на виробництві.

Систему вищої освіти в УСРР після реорганізації університетів становили інститути (народної освіти, сільськогосподарські, медичні тощо), вищі дворічні педкурси (готували вчителів молодших класів), вечірні технікуми (своєрідні попередники майбутніх вищих навчальних закладів з вечірньою формою навчання) та денні технікуми. До технікумів приймали юнаків і дівчат з 17 років, як правило, випускників профшкіл. Технікуми, як і інститути, вважалися вищими навчальними закладами, однак, на відміну від інститутів, готували фахівців вузької спеціалізації з максимальним наближенням до виробництва, менше уваги надавали вивченню загальних теоретичних дисциплін. Випускники технікумів працювали майстрами на промислових виробництвах, профспілковими керівниками, агрономами, інженерами. 1924 р. в УСРР усі технікуми поділялися на кілька основних груп: індустріально-технічного, сільськогосподарського, соціально-економічного циклів.

У Кам'янці-Подільському працівники профосвіти стали створювати технікуми вже на початку 1921 р. Тоді передбачалося перетворити міську технічну школу в цукроварний та агрономічний технікуми, а в перспективі відкрити у місті ще механічний і шляховий технікуми. Не всі ці проекти вдалося реалізувати, проте вже з березня 1921 р. в місті діяв цукроварний технікум, у якому працювало 14 викладачів і навчалося 110 студентів. Спочатку він розташовувався у приміщенні колишньої міської управи (нині центральний корпус міського будівельного технікуму). Тут же був і агрономічний технікум. У березні 1923 р. цукроварний і агрономічний технікуми об'єднали у хімічний технікум. Йому надали нове приміщення на вул.Петровського, 81 у корпусі колишньої гімназії Славутинської. Нині тут школа-інтернат №2.

Фото будинкуХімічний технікум ім.Вільгельма ЛІБКНЕХТА, названий на честь відомого німецького соціал-демократа, готував передусім інженерів для цукрових заводів Поділля. Перший його випуск відбувся 1924 р. Оскільки навчання у закладі було складним, а тодішні матеріальні умови важкими, з 48 студентів, які розпочали навчання, успішно його закінчили лише 16. Вони отримали роботу на підприємствах харчової промисловості. Але важке навчання не стримувало молодь від вступу до технікуму. В середині 1920-х pp. у ньому навчалося в середньому 100-120 студентів.

З самого початку директором технікуму був Іван РОМАНКЕВИЧ - уродженець с.Лосятин на Волині. В Кам'янці-Подільському він працював уже за часів української національно-визвольної революції, був одним з керівників міського українського технічного товариства, 1921 р. завідував технічною секцією Кам'янецького повітового відділу профосвіти. Іван Протасович мав вищу технологічну освіту та великий практичний стаж на виробництві. Не випадково пізніше він поряд із керуванням технікумом викладав курс сільськогосподарської технології в місцевому ІНО. Щоправда, у вересні 1929 р. Романкевич виїхав на роботу до Києва, а в часи розгортання сталінських репресій серед української інтелігенції його заарештували.

Серед інших викладачів хімічного технікуму особливо варто виділити колишніх викладачів Кам'янець-Подільського державного українського університету Віктора БЕРНАЦЬКОГО та Сергія КРАСНИКОВА. Вони викладали не лише в технікумі, а й в інших вищих навчальних закладах міста (ІНО, СГІ, на робітничому факультеті). Оскільки досвідчених фахівців тоді було мало, багато відомих науковців Кам'янця-Подільського працювали в кількох установах одночасно.

Віктор Бернацький народився 6 грудня 1882 р. в Катти-Кургані (Казахстан) у сім'ї службовця. 1908 р. закінчив фізико-математичний факультет Київського університету. З 1909 р. викладав математику і фізику в середніх навчальних закладах Кам'янця-Подільського. 1917 р. його мобілізували до російської армії. Служив молодшим унтер-офіцером при канцелярії. Після демобілізації Віктор Костянтинович повернувся до педагогічної праці в Кам'янці-Подільському. На початку липня 1919 р. його обрали асистентом фізико-математичного факультету Кам'янець-Подільського державного українського університету. Працював на кафедрі фізики. Після утвердження радянської влади викладав у ІНО та СГІ. В хімічному технікумі викладав теоретичну фізику.

Сергій Красників з 1919 р. працював асистентом на кафедрі хімії університету. У 1920-ті pp. він викладав неорганічну хімію в ІНО, органічну - в СГІ, а одночасно керував кафедрою хімії в хімічному технікумі. Плідно займався науковою роботою, за завданням науково-дослідної лабораторії AH CPCP вів спеціальну науково-дослідну тему. Сергій Миколайович відзначався великою ерудицією і тому користувався великою повагою серед колег і студентів.

Серед інших викладачів відзначимо керівника механічного циклу технікуму, члена спілки наукових робітників Віталія Васильовича БІЛОШЕЇНА та професора технології речовин В'ячеслава Васильовича МАНЖУРНЕТА.

Негативні тенденції в науково-освітньому житті УСРР негативно вплинули на діяльність технікуму, який наприкінці 1920-х pp. перевели в приміщення на вул. Вутіша, 25 (тепер корпус індустріального технікуму). У місцевому часописі "червоний кордон" у жовтні 1929 р. з'явилася стаття "Вища освіта і політнеписьменність", у якій, зокрема, говорилося: "В Хемтехнікумі запущена політробота, партосередок не розгорнув критики під час чистки. Окремі студенти відбивали настрої правих опортуністів". Після цієї статті чимало студентів було виключено з установи як "ворожих нетрудових елементів". На початку 1930 р. місцевий відділ ГПУ заарештував Дмитра БОГАЦЬКОГО - співробітника СГІ, який одночасно викладав біологічні дисципліни в хімічному технікумі. Його безпідставно звинуватили у "націоналізмі та проведенні контрреволюційної роботи, спрямованої на відродження незалежної УНР".

1930 р. в Радянській Україні технікуми як вищі навчальні заклади скасували, їх перетворили на середні спеціальні заклади. Деякий час хімічний технікум ще проходив у офіційних документах як інститут. Але в 1930-1931 навчальному році він припинив існування. На його базі створили силікатний інститут, про який розповімо в наступній публікації.