To the main menu | to the history page | to the articles list

Чи бути музею природи Поділля?

Стародавній Кам'янець віками славиться своїми історичними пам'ятками. З давніх давен він був осередком, де згуртовувались наукові сили по вивченню природи Поділля. У різні часи природолюби збирали по крупинках матеріали, різні предмети, експонати, які розкривали багатство та скарби рідного краю.

У 1859 році Кам'янець-Подільське товариство лікарів організувало в місті природничий музей, матеріали якого пізніше були вивезені у закордонні університети. В 1911 році членами Кам'янець-Подільського товариства природолюбів та дослідників природи був організований археологічний музей, при якому створено природничий відділ. У відділі нараховувалось понад 5 тисяч експонатів. У 1926 році експонати передають до сільськогосподарського інституту, де відкривається зоологічний музей (понад 2000 експонатів), серед яких найкраща на Україні колекція птахів та ботанічний музей. У 1935 роді після ліквідації інституту музейні матеріали і колекції передаються до Житомира та у Херсон, де під час війни вони були повністю знищені.

По війні у місті відновили свою роботу сільськогосподарський, педагогічний інститути, ботанічний сад, радгосп-технікум. І знову науковці та природолюби відродили ідеї створення музею. Активно взялися за роботу доцент сільськогосподарського інституту М.М. Бабанський, ентузіасти-природоохоронці М.А. Задорожний, О.І. Вольський, А.М. Терлецький. Вони доклали чимало зусиль, аби зібрати матеріали, експонати, бібліотеку.

Доцільність створення музею саме в нашому місті ні в кого не викликала сумніву. Підтримали і вітали роботу музею Академія наук УРСР, Республіканська рада Українського товариства охорони природи, та й місцеві органи були зацікавлені в активній його діяльності.

Але не тільки зацікавленість потрібна, а й всебічне сприяння та допомога. Цього, на жаль, не вистачило, як і не знайшлося навіть будинку для музею. Сьогодні понад 5000 його експонатів лежать як непотрібні. Серед них - і мінерали, і палеоботанічні матеріали, і гербарій. Псуються з часом муляжі і чучела птахів. Все це потребує кваліфікованого догляду. Знецінена праця людей, припадають пилом дорогі реліквії.

Чи маємо ми моральне право так розпоряджатися таким багатством? Адже не даремно кажуть: тоді пишно зеленіє крона дерева, коли доглянуте коріння. Так і в історії, так і в культурі. Говорячи нині про екологічну культуру, екологічне виховання, ми повинні пам'ятати про те, що людина має знати історію рідного" краю, історію не лише соціальну, а й історію природи. Знати для того, щоб розумно використовувати і берегти її для майбутнього.

Мабуть, кожен з кам'янчан із задоволенням відвідав би музей природи. І не один раз. Приходили б сюди сім'ями, разом із дітьми. Скільки нового, цікавого можна було б дізнатись, ознайомлюючись з експонатами! Скільки людей після відвідування музею прилучились би до живої справи охорони природи! Було б це все, якби музей функціонував. Проте, на жаль, його ще немає.
У 1979 та 1988 роках на раді ботанічного саду знову порушувалось питання про функціонування музею природи, його структуру, матеріальну базу та штати. Співробітники саду подали обґрунтування щодо структури музею, розробили напрямки розвитку. Та, на жаль, вирішити наболілу проблему лише співробітники ботанічного саду чи окремі науковці не спроможні. Потрібні узгоджені дії зацікавлених організацій і, насамперед, допомога міськвиконкому.

То чи бути музеєві природи?

С. Ковальчук, Кримський В., Любінська Л.
Чи бути музею природи Поділля? // Прапор Жовтня, 1989. - 1 березня.