To the main menu | to the history page | to the articles list

Перейти у головне меню

ВУТІША

Олег БУДЗЕЙ
"ПОДОЛЯНИН", 11 червня 2004 р.

Якщо реально глянути на вулицю Вутіша, то це узвіз. Узвіз, що простягнувся з півночі на південь на східному схилі Польських фільварків. Починається цей узвіз угорі на стрижні Польських фільварків - вулиці Суворова. А фінішує вже на березі Смотрича: на вулиці, що так і називається - Смотрицька. В цьому місці в давнину був брід через річку. Тому й Захаржевську башту на протилежному березі називають ще баштою на броді.

Лівий бік узвозу заселено тільки на початку. Будинком №19 завершується лівостороння забудова вулиці Вутіша. А ще біля будинку №19 починається альтернатива нижній частині вулиці Вутіша - Польськофільварецькі сходи. Ними досить швидко можна спуститися на берег Смотрича - туди, де Смотрицька вулиця передає естафету Онуфріївській, де через Смотрич проліг Старий міст. Звісно, це альтернатива для пішоходів, для автомобілів вибору немає - треба робити 700-метровий гак. Кам'яні сходи влаштовано в ХІХ ст. А 4 вересня 1982 р. облвиконком визнав їх пам'яткою містобудування та архітектури місцевого значення.

Правий бік узвозу заселено на всю протяжність. Завершує його будинок №26. За будинком №24 раніше (доки не збудували завод мінвод на Довжку) було виробництво: тут розливали мінеральну воду "Кам'янець-Подільську".

Первісно вулиця Вутіша була довшою. Це сьогодні вона виглядає як невеликий пагінець при магістральній вулиці Суворова. А раніше цей пагінець укупі з північною частиною вулиці Суворова сам творив магістральну вулицю Польських фільварків, і вже південна частина вулиці Суворова скидалася на пагінець. Цю первісну магістраль Польських фільварків називали Старопоштовою вулицею. Утім, це доволі пізня назва, офіційно надана міською думою 15(27) лютого 1900 р., а 1902 р. затверджена Міністерством внутрішніх справ Росії. Звісно, магістраль існувала й раніше, але в описах міста не виділялася. Так, у документі 1789 р. "Розподіл квартир у місті Кам'янці-Подільському" хати на Польських фільварках подано купно - без розбиття на вулиці. Але повторимо: магістраль, пізніше названа Старопоштовою вулицею, існувала. Нею проїжджали всі, хто добирався до Кам'янця-Подільського з півночі - з Києва, Москви, Санкт-Петербурга. Так, восени 1846 р. тут (зокрема, й майбутньою вулицею Вутіша) проїжджав Тарас ШЕВЧЕНКО.

20 березня 1923 р. змінили наймення аж 17 вулиць міста. Серед них і Старопоштова, яка стала вулицею Вутіша. Цікаво, що з цих 17 "радянських обновленців" до нашого часу протрималася з новим іменем тільки вулиця Вутіша. Правда, перед війною вона, подарувавши свою північну гілку вулиці Ворошилова (з 1961 р. - Суворова), покоротшала.

Хто ж такий Вутіш? У 1921-1922 рр. Віталій ВУТІШ був начальником партійно-радянської школи, яка розташовувалася якраз на Старопоштовій вулиці (у цьому будинку нині навчаються студенти коледжу харчової промисловості). Помер він 3 липня 1922 р. "після довгої і тяжкої недуги від безнастанної й безперервної тяжкої роботи по підготовці нових кадрів борців за комунізм", адже "не ощаджував себе і в особистому своєму житті не оберігав себе, віддаючи все пролетаріатові і пролетарській державі". Так у некролозі в місцевій газеті "Вісти" висловилися про свого начальника осиротілі політкурсанти.

Коротко про життя "молодого, а вже заслуженого товариша" розповів на похоронах Вутіша в. о. секретаря повітового партійного комітету Сівіцький. Отже, Вутіш "походив із міщанської сім'ї, але вже з 14 року життя брав діяльну участь в революційному рухові. За часів Гетьманщини вступив в ряди Комуністичної партії і з молодечим запалом кинувся в вир партійної та загалом публічної діяльности. Ця видатна діяльність підривала його організм, і зараз він не видержав сильного натиску тяжкої недуги". А ще, як засвідчують "Вісти" від 7 липня, Вутіш був членом повітового комітету КП(б)У, школа, очолювана Вутішем, була шефом дитбудинку, яким багато піклувався і сам Вутіш.

Повніші дані про покійного подала 8 липня губернська газета "Известия", що видавалася у Вінниці: "Помер від висипного тифу. Народився 1902 р. 1917 р. розпочав революційну боротьбу в Чернігові. Під час гетьманської влади був на підпільній роботі. У лютому 1919 р. був фактичним редактором чернігівської газети "Робітник і селянин". У квітня 1919 р. вступив до партії. Працював завідувачем відділу Чернігівського губкому, секретарем повітового парткому, головою губкому КСМУ, завідувачем культвідділу, членом комісії робітничо-селянської колегії. У березні 1921 р. йому доручили організувати в Проскурові політпросвітницькі курси, які потім перевели до Кам'янця. Він заклав фундамент цих курсів".

Похорон відбувся 5 липня. Процесія вирушила від школи і вулицями Старобульварною, Пушкінською, Шевченківською підійшла до будинку виконкому (нинішня адреса - Шевченка, 26), поблизу якого (на сході сучасного скверу Васильєва) були братські могили комуністів: зокрема, організаторів підпільної друкарні Новицького та братів Семена й Михайла Охотникових, розстріляних 12 листопада 1920 р. Поховали тут і Вутіша. Куцюруба, який виступав від партійно-радянської школи, "не зміг наслідком нестримного плачу закінчити свою промову". Натомість Гузович, який виступав від повітового бюро профспілок, зазначив, що "над могилою товариша нам не плакати, а набирати твердости до дальшої боротьби, на його прикладі нам вчитися віддавати весь свій час і все своє знання та умілість на користь тієї великої справи, якій ми служимо".

10 березня 1923 р. в Кам'янці-Подільському розпочала роботу перша окружна партійна конференція. На початку її делегати вставанням вшанували пам'ять загиблих комуністів кам'янець-подільської організації, зокрема й Вутіша. А через 10 днів вулиця, на якій той працював, стала вулицею Вутіша.

1956 р. письменник Володимир БЄЛЯЄВ, батько (точніше, вітчим) якого був курсантом школи, очолюваної Вутішем, звернувся до молодих кам'янецьких літераторів: "Сотні й тисячі юнаків і дівчат Кам'янця-Подільського ходять щоденно по вулиці Вутіша. А запитайте першого-ліпшого з них, що вони знають про цього одного з перших комуністів на Поділлі, який приїхав до Кам'янця-Подільського з фронтів громадянської війни керувати воєнно-політичними курсами і загинув на посту, виснажений непосильною працею? Впевнено можу сказати - нічого не знають. Але є люди, які пам'ятають ще Вутіша, цього бездоганного комуніста, кришталевої чистоти людину, поховану в землі нашого міста. Хіба не зможе молодий літератор спробувати свої сили й здібності, якщо не в повісті чи романі, то, на перший випадок, в нарисі про одного з перших комуністів Кам'янця-Подільського?"

Як бачимо, на романтичного підлітка Бєляєва (коли помер Вутіш, Володі було 13 років) 20-літній Вутіш справив сильне враження. Майбутній письменник щодня бачив його, адже Бєляєви жили у флігелі на подвір'ї партшколи. Однак про відгук молодих літераторів на заклик Володимира Павловича ми нічого не знаємо.

Невеличку згадку про Вутіша залишив краєзнавець Андрій ТЕРЛЕЦЬКИЙ (його мати, як і мати Володі Бєляєва, працювала в партшколі). Чотирирічний Андрійко запам'ятав, як "Вутіш виступав на зустрічі нового - 1922 року, захоплено розповідав, хоч час був важкий, про майбутнє країни, перспективи розвитку економіки".

7 січня 1966 р. журналіст Юхим АЛЬПЕРІН у публікації "Назви. Які вони?" запропонував технікуму харчової промисловості, який 1961 р. поселився у приміщенні колишньої партшколи, надати ім'я Вутіша.

Ось, практично, і все, що сьогодні можна розповісти про Віталія Вутіша. Якщо відкинути характеристики на кшталт "вольова, цілеспрямована людина", "непохитний революціонер", "чудова радянська людина", "палкий комуніст", то ми, фактично, нічого не знаємо про життя та діяльність Вутіша. Цікаво, що топонімічна комісія, оприлюднивши 16 жовтня 1991 р. пропозицію перейменувати низку вулиць міста з ідеологічно застарілими іменами, вулицю Вутіша до списку "червоної крамоли" не включила.

Якщо в сквері Васильєва є три пам'ятні плити, на центральній з яких написано "Братам Охотніковим і Новіцькому, розстріляним 12 листопада 1920", то могилу Вутіша нічим не означено - і де вона, сказати важко. А спільним пам'ятником усім їм є обеліск "Борцям за владу Рад", установлений "на честь 5-річчя Радянської влади" (1922 р.) й оновлений "на честь 60-річчя Радянської влади" (1977 р.). Утім, влада Радам ніколи, за весь час існування СРСР, не належала. Та й у незалежній Україні ради, як одна з гілок влади, досі ніяк не виборсаються з купи проблем.