Перейти у головне меню | до списку сіл Чемеровецького району | до історичних даних | показати на карті

ЧЕМЕРІВЦІ

Найраніша писемна згадка про Чемерівці відноситься до 1565 року. Характерно, що вже тоді воно було містечком. В ньому працював млин, крупорушка, броварня і гуральня. На місці колишнього винокурного заводу (гуральні) за народними переказами колись було поселення. Але воно було спалене татарами. Тут часто знаходили срібні монети. В східній околиці селища тягнеться земляний вал довжиною 400 метрів. Є ще земляний насип довжиною 50 метрів.

Церква з XVI століття. З 1732 року по 1854 року церква в честь собора Пресвятої Богородиці була дерев'яна трикупольна. В 1854 році церква завалилася і Чемерівці 10 років були без неї. У 1865 році в 100 метрах від місця колишньої церкви була збудована кам'яна однокупольна церква разом із дзвіницею.

Ще стаття про Чемерівці | до списку сіл Чемеровецького району | до історичних даних | стаття про Настю Лісовську

Див. Сіцінський Ю.А. Археологічна карта Подільської губернії

Див. Сіцінський Є. Історичні відомості про приходи і церкви Подільської єпархії. Кам'янецький повіт.


До смт Чемерівці приєднано або включено в його смугу с. Видра.

Джерело: Українська РСР. Адміністративно-територіальний поділ. Том 2.
- Видавництво політичної літератури України. - К.: 1969. - 632 С. - с.484-488.


Містечко Чемерівці

За адмін.поділом 16 ст. Кам'янецький повіт 16 ст.
За адмін.поділом 19 ст. Кам'янецький повіт 19 ст.
За адмін.поділом 20 ст. Чемеровецький район
Коментар : піп згадується в 1565 р. [СКУ, с. 457].

Література :
[Анонім] Историко-статистическое описание церкви м.Чемеровец Каменецкого уезда. - Подольские епархиальные ведомости, 1870 г., № 2, с. 53 - 55.

Церква Собору Богородиці
Храм засновано: 1732 р.
Коментар: Церква Собору Богородиці збудована в 1732 р. - дерев'яна триверха споруда. В 1854 р. вона зруйнувалась. Нова церква збудована в 50 саженях (100 м) від старого місця - кам'яна одноверха споруда разом з дзвіницею. Іконостас 1-ярусний. [ПЦ, с. 494; СКУ, с. 457 - 459]. Церкви нема [КХм].

Чемерівці. Нова церква будується (архів М.І.Жарких, негатека, № 866-15. 28.05.1995 р.).
Ця нова церква будувалась на околиці містечка, на новому місці; не пов'язана зі старою церквою Собору Богородиці.

http://www.myslenedrevo.com.ua/cds/cd_aru.html


Чемерівці - селище міського типу (з 1959 року), центр однойменного району. Розташовані на річці Жванчику (притока Дністра). Відстань до найближчої залізничної станції Закупне - 15 км, до обласного центру - 106 км. Населення - 3918 чоловік. Селищній Раді підпорядковане село Ямпільчик.

Чемерівці - центр району, площа якого 928 кв. км, населення 72 тис. чоловік (у т. ч. сільського 68,1 тис., міського 3,9 тис.). В районі 70 населених пунктів, підпорядкованих селищній і 24 сільським Радам; 27 колгоспів, 62 тис. га орної землі; 9 промислових підприємств, 3 будівельні організації; 8 лікарень, поліклініка, 45 фельдшерсько-акушерських пунктів, 5 пологових будинків; 58 шкіл, медичне та професійно-технічне училища; 61 будинків культури і клубів, 53 масові бібліотеки.

На території сучасного селища люди жили ще в добу міді. В урочищі За ґуральнею археологи знайшли залишки поселення трипільської культури. Частково збереглися також насипані в давнину земляні вали.

У письмових джерелах Чемерівці вперше згадуються 1565 року. Щодо пояснення назви селища існує кілька версій. За однією з них - в основі цієї назви лежить прізвище типу Чемер, Чемера, інша - пов'язує її з рослиною чемерицею. Нарешті, є думка, що назва Чемерівці походить від "чемерки", "чемерчини" (різновид одягу).

Наприкінці XVI ст. Чемерівці були власністю магната Калиновського, пізніше належали Матушевичам. Селяни відбували по два дні панщини на тиждень. Крім того, тяглові і напівтяглові господарства відробляли ще згінні і шарваркові дні та ряд інших феодальних повинностей. Жінки пряли пряжу, ткали полотно, вирощували городні культури. Поміщики застосовували урочну систему. "Урок" був настільки великим, що його не вдавалося виконати за робочий день. Внаслідок жорстокої феодальної експлуатації умови життя селян ставали нестерпними. Доведене до відчаю, селянство бралося за зброю, вело нещадну боротьбу проти своїх гнобителів. Коли на Поділлі 1594 року розпочалося антифеодальне повстання під керівництвом Северина Наливайка, до нього приєдналися й жителі Чемерівців.

Після возз'єднання 1793 року Правобережної України з.Росією Чемерівці з 1797 року стали містечком Кам'янецького повіту новоутвореної Подільської губернії. У першій половині XIX ст. тут досить інтенсивно розвиваються різні ремесла, зокрема кушнірське, кравецьке, шевське та інші. В містечку налічувалося 166 ремісників. Працювали ґуральня і млин, що належали поміщику Матушевичу, торгувало 48 крамничок. Розвиток ремесел і торгівлі сприяв зростанню населення. Якщо в першій половині XIX ст. тут було 255 будинків, то в 1894 році їх стало 387, а жителів - 2,2 тис. чоловік.

Нелегко жилося бідноті, яка постійно зазнавала утисків від місцевих властей, була позбавлена політичних прав, страждала від малоземелля. Про це свідчать інвентарі чемеровецьких поміщиків середини XIX ст. Зокрема, з 165 десятин землі, якими володіла Юзефа Матушевич, у 1845 році лише 48 десятин були в користуванні 12 селянських дворів. З 110 десятин землі помістя Вінценти Матушевич за 11 селянськими господарствами було закріплено 49 десятин. З 65 десятин помістя Каспера Чайковського 6 селянських родин мали 23 десятини землі. Земельні наділи розподілялися між селянами нерівномірно. Лише п'ять селянських господарств мали наділи по 6 десятин, а переважна більшість - від 1 до 3 десятин. Малоземелля примушувало селян шукати випадкових заробітків, наймитувати.

Хоч в результаті реформи 1861 року селяни стали особисто вільними, але економічне становище їх не поліпшилося. Колишні кріпаки мали сплатити державі протягом 49 років викупні платежі, які утроє перевищували визначену поміщиком вартість землі, що теж була завищена.

У пореформений період поглиблюється соціальне розшарування селянства. В 70-90 роках XIX ст. в Чемерівцях було близько 60 проц. малоземельних і безземельних селян. З розвитком капіталізму і зростанням попиту на хліб місцеві поміщики головну увагу приділяли виробництву товарного зерна, яке йшло на продаж. В кінці XIX - на початку XX ст., крім Матушевича, власниками чемеровецьких земель були також поміщики Чайковський, Парушевський, Дмитрович.

Тяжке економічне становище, свавілля поміщиків породжували невдоволення серед селянських мас. У квітні 1905 року в Чемерівцях відбувся виступ селян, які вимагали підвищення заробітної плати в поміщицьких економіях. Наступного року спалахнуло нове заворушення під час жнив. Наляканий поміщик втік з Чемерівців. Селяни спалили панський будинок і господарські будівлі. Каральний загін, що прибув до села, придушив цей виступ. Не кращим було й життя робітників на поміщицькій ґуральні. Робочий день тут тривав 12 годин, а за свою важку працю вони одержували 6 крб. на місяць.
Злидні, антисанітарні умови життя породжували численні хвороби. Тривалий час в Чемерівцях не було жодного медичного закладу. Містечко входило до Лянцкорунської лікарняної дільниці, де працювали лікар, фельдшер і акушерка. Лікарня мала всього 10 ліжок. Тому населення часто зверталося за допомогою до бабок-повитух та знахарів.

Не дбали місцеві власті й про освіту. З 1883 року в селі діяла церковнопарафіяльна школа, в якій один вчитель навчав 56 дітей. Згодом тут відкрили однокласне міністерське училище. У 1908/1909 навчальному році з 289 дітей шкільного віку в училищі і церковнопарафіяльній школі перебувало всього 57 хлопчиків і 19 дівчаток.

У 19Н році в селі налічувалося 487 дворів, у користуванні селян було понад 800 десятин землі, 252 коней, 280 корів. Певного розвитку набули кустарні промисли. Тут працювало 10 шевців, 15 теслярів, кілька ковалів, ткачів, каменярів. Щорічно вони виробляли продукції на суму 1788 карбованців.

З початком першої світової війни доросле населення було мобілізоване на риття окопів, будівництво укріплень, а більшість чоловіків - у діючу армію. Багато з них загинуло на фронті або повернулося каліками. Економічне становище селянських господарств значно погіршало - не вистачало робочих рук, коней. Значна частина орної землі лишалася не засіяною.

Коли до Чемерівців прийшла звістка про повалення самодержавства, зміцнилися надії селян, що вони матимуть мир і землю. Але буржуазний Тимчасовий уряд не поспішав задовольняти ці вимоги селянства. В березневі дні 1917 року жителі містечка зібралися на мітинг протесту проти антинародної політики уряду, який проходив під гаслами "Геть війну!", "Геть капіталістів!". В дальшому розгортанні революційної роботи серед трудового населення значну роль відіграли більшовицькі організації 12-го армійського корпусу, частини якого дислокувалися на території сучасного Чемеровецького району, а штаб корпусу містився в с. Жерді. Революційні солдати-бїльшовики цього корпусу одними з перших стали на шлях боротьби за перемогу соціалістичної революції.

Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції селяни Чемерівців відібрали у місцевого поміщика 1328 десятин землі і 115 десятин лісу. У грудні 1917 року було створено земельний комітет, а згодом - Раду селянських депутатів. її очолив селянин-бідняк П. П. Мороз. З перемогою революційних сил у грудні 1917 року в 12-му армійському корпусі органи Радянської влади в Чемерівцях і навколишніх селах значно зміцнилися. Радянську владу в містечку встановлено в січні 1918 року. Організаторами нового життя були селяни-бідняки В.І. Войтюк, П.П. Мороз, Л.В. Масловський, М.І. Недоборський, І.Г. Шеремета.

Та невдовзі трудящим Чемерівців довелося відстоювати владу Рад у боротьбі проти австро-німецьких інтервентів, петлюрівців і білополяків. Окупанти примушували селян сплачувати контрибуцію, забирали хліб, худобу, коней, знущалися з жителів. Населення Чемерівців чинило опір ворогові. Для боротьби проти білополяків і петлюрівців організували місцевий повстанський загін. У листопаді 1920 року частини Червоної Армії спільно з повстанським загоном визволили Чемерівці і відновили тут Радянську владу. Приступили до роботи ревком (у січні 1921 року передав свої повноваження сільській Раді) і комітет незаможних селян.

На початку 1921 року в Чемерівцях організувалися партійний і комсомольський осередки. Йшла перша весна мирної праці. Партійний осередок спільно з сільською Радою виступили організаторами ударного проведення весняної кампанії. Завдяки широкій роз'яснювальній роботі та особистій участі комуністів, комсомольців і членів сільської Ради, а також високій активності трудівників села, весняну сівбу 1921 року завершили успішно. Посівна площа майже досягла рівня 1916 року. Було зроблено перші кроки і в розвитку культури. 1921 року відкрилася початкова школа. А 1924/25 навчального року тут працювало дві школи, в яких 5 учителів навчали 175 дітей.

Після утворення в березні 1923 року Чемеровецького району діяльність парт-осередку активізувалася. Велика масово-політична робота, що її проводили серед селян комуністи й комсомольці, переконувала одноосібників в перевагах колективних господарств. Ще 1922 року в Чемерівцях виникло сільськогосподарське кооперативне товариство "Поступ", яке очолив І. Г. Шеремета. Внаслідок широкої агітаційної роботи у 1923 році створено сільськогосподарську артіль "Початок", до якої вступило 33 чоловіка. Господарство тоді мало лише дві пари коней, 7 корів і 4 плуги. Наступного року організовується артіль "Плуг", яка об'єднала 16 сімей. У 1927 році 27 бідняцько-середняцьких господарств утворили TСОЗ. Наступного року тсозівці придбали трактор "Фордзон". Товариство існувало до 1929 року.

З початком масової колективізації в Чемерівцях створюються дві артілі - спочатку "Паризька комуна", а згодом - ім. Карла Маркса. Вони мали 788 га земельних угідь, 67 коней, об'єднували 295 господарств. Одним з активних організаторів колгоспу "Паризька комуна" й незмінним головою правління з 1930 по 1940 рік, а потім з 1944 по 1950 рік був колишній місцевий селянин-бідняк М.О. Горячий. Він доклав багато зусиль, щоб зміцнити колгоспне господарство в Чемерівцях.

Велику роль у масовій колективізації та організаційно-господарському зміцненні колгоспів відіграла створена в 1930 році Чемеровецька МТС, яка мала тоді 11 тракторів. Вже протягом першого року свого існування за допомогою партійної і комсомольської організацій МТС готувала трактористів, бригадирів, рільників. Поява на колгоспних ланах сільськогосподарської техніки і сумлінна праця людей сприяли зростанню врожайності. Якщо збір зернових в умовах ведення одноосібного господарства навіть в урожайні роки не перевищував 50-60 пудів з десятини, то вже в перші роки ведення артільного господарства тут збирали по 15 цнт зернових, 307 цнт цукрових буряків, 162 цнт картоплі з гектара. У 1935 році в колгоспі відкрито хату-лабораторію, а наступного року почав діяти агрогурток. Його відвідувало 46 колгоспників. Розгортається і поширюється стахановський рух. 1936 року в колгоспах вже налічувалося 24 послідовники цього руху. Велику роль у колгоспному виробництві відігравали жінки. Вони очолювали близько 30 ланок.

Партійні організації, сільська Рада і правління колгоспів постійно дбали про дальший розвиток громадського господарства. Було побудовано тваринницькі ферми, насаджено фруктовий сад. Комуністи і комсомольці показували зразки сумлінної праці. Одним з передовиків колгоспного виробництва в 1938-1940 pp. був бригадир городньої бригади М. Г. Крижанівський. Очолена ним бригада збирала по 8 цнт волокна конопель з га на площі 7 га. Він був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1939 року. Добрі врожаї у ті роки збирали ланки рільничих бригад В.М. Горячої та І.І. Горячої - близько 20 цнт зерна та по 350 цнт цукрових буряків з гектара на площі 25 га. Восени 1940 року колгоспи "Паризька комуна" та ім. Карла Маркса об'єдналися в одне господарство, назване "Паризькою комуною". За ним тоді закріпили 1323 га сільськогосподарських угідь. Тут налічувалося 150 голів великої рогатої худоби, 76 свиней, 93 вівці. Його доходи становили 475 тис. карбованців.

Чемеровецька МТС стала однією з передових на Україні. За досягнуті успіхи в обслуговуванні колгоспів району МТС була учасницею ВСГВ 1939 року, її машинний парк уже налічував 79 тракторів і 21 комбайн. В лютому 1940 року Указом Президії Верховної Ради СРСР Чемеровецьку МТС нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Учасниками ВСГВ того року стали зоотехнік В. М. Кузима, головний агроном Ф. І. Семенишин, тракторист П. А. Смик, бригадир тракторної бригади П. І. Яриш та інші.

Розвиток колгоспної економіки сприяв неухильному піднесенню добробуту і культури трудящих. Багато трудівників спорудили добротні будинки.

Поліпшилося й медичне обслуговування населення. В містечку функціонували лікарня на 65 ліжок з терапевтичним, хірургічним, пологовим та інфекційним відділеннями, поліклініка, дитяча консультація, аптека, санітарно-епідеміологічна станція. В них працювало 35 чоловік медичного персоналу. Діяли дитячі ясла, піонерські табори.

Значні зміни сталися і в культурному житті. До 1939 року було ліквідовано неписьменність серед дорослого населення. У двох середніх школах в 1940 році працював 41 вчитель, навчалося 1032 учні.

Широко розгорнули роботу культурно-освітні заклади. В 1935 році споруджено будинок культури із залом для глядачів на 370 місць і кімнатами для гурткової роботи, було відкрито піонерський клуб. При будинку культури працювали хоровий, танцювальний та драматичний гуртки, духовий оркестр. В гуртках художньої самодіяльності напередодні війни брало участь понад 150 чоловік.

Багато горд і страждань завдав радянським людям напад фашистської Німеччини. Відступаючи під натиском переважаючих сил ворога, радянські війська залишили село. 9 липня 1941 року гітлерівці захопили Чемерівці. Настали чорні дні окупації. Вже першого дня фашисти розстріляли в Чемерівцях понад 40 мирних громадян, зруйнували пам'ятник В. І. Леніну, споруджений у 1925 році. 154 жителів відправили на каторжні роботи до Німеччини. Всього за час окупації фашисти знищили близько тисячі чоловік.

Відповіддю на терор був організований опір. У Чемерівцях виникла підпільна група, яку очолив Й. І. Протоцький. На початку вересня 1941 року відбулася нарада членів групи, на якій було визначено основні завдання у боротьбі проти німецьких загарбників. У будинку підпільниці Є.П. Гаврисинської з жовтня почала діяти підпільна друкарня. Тут видрукували різних листівок загальним тиражем близько 39 тис. примірників. Згодом на базі підпільної групи виник партизанський загін ім. Чапаева, в якому було у 1942 році 26 чоловік. Командиром загону став комуніст М.Т. Тоскалюк, комісаром - комуніст Й.Й. Сирваровський. Загін діяв на території Городоцького, Кам'янець-Подільського, Смотрицького і Чемеровецького районів. За час своєї діяльності партизани в 14 селах знищили різні документи у сільських управах, організовували напади на заготівельні пункти, продовольчі склади, псували засоби зв'язку, здійснювали диверсії на залізниці, а наприкінці лютого 1944 року пустили під укіс ворожий ешелон.
Під час однієї з операцій гітлерівці захопили в полон партизана В.А. Масловського. Фашистські нелюди вирізали йому на чолі п'ятикутну зірку, викололи очі, відрізали носа, а потім розстріляли. Але мужній патріот жодним словом не виказав своїх товаришів-партизанів. Біля будинку школи в с. Кугаївці, де вчителював В.А. Масловський, споруджено пам'ятник герою-партизану. Постійну допомогу партизанам подавало місцеве населення. Лікарі П.І. Горошко, Ф.П. Горячий, М.А. Черненко на своїх квартирах лікували поранених партизанів.

У березні 1944 року партизанський загін ім. Чапаева з'єднався з регулярними частинами Червоної Армії і брав участь у визволенні району та села від німецько-фашистських окупантів. Чемерівці були визволені підрозділами 10-го Уральського добровольчого танкового корпусу 4-ї танкової армії 1-го Українського фронту 25 березня 1944 року. Під час боїв за Чемерівці смертю хоробрих загинули 134 радянські воїни. Тепер у центрі селища на братській могилі воїнів-визволителів височить пам'ятник. Свято шанують жителі Чемерівців пам'ять своїх односельців, які полягли в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників. На їх честь споруджено обеліск. Юні слідопити Чемеровецької середньої школи відшукали і встановили зв'язки з родинами воїнів, що брали участь у визволенні села, запросили їх до Чемерівців, де відбулося вже кілька хвилюючих зустрічей. За мужність і відвагу, виявлені в боях з фашистськими загарбниками, урядовими нагородами відзначено 180 громадян села.
Відступаючи, гітлерівці намагалися завдати якнайбільшої шкоди господарству села. Вони палили господарські приміщення та житлові будинки, псували сільськогосподарські машини. Сума збитків, завданих гітлерівцями колгоспу "Паризька комуна", становила 16,6 млн. карбованців.

У перші ж дні після визволення Чемерівців відновили роботу районний комітет партії, райвиконком, сільська Рада. Вся увага партійних і радянських органів була спрямована на швидшу відбудову господарства району. У надзвичайно важких умовах доводилося відбудовувати господарство артілі. Не вистачало ні робочих рук, ні техніки, ні коштів. Та завдяки самовідданій праці комуністів, комсомольців, усіх колгоспників, першу повоєнну сівбу було завершено своєчасно. У травні 1944 року відновила роботу Чемеровецька МТС. Невисокий був урожай у 1944-1945 pp., всього 8 цнт з га, бо позначилися нестача техніки, відсутність сортового насіння, не завжди вдавалось дотримуватися строків проведення польових робіт.

Почалася відбудова тваринницьких ферм. Було споруджено приміщення корівника, конюшні, два свинарники, зерносховище. Допомагала колгоспу й держава, виділивши посівний матеріал і в кредит гроші. Коли до села повернулися колишні фронтовики, справи пішли на краще. Вони своєю самовідданою працею сприяли піднесенню громадського господарства. А трактористи С. А. Вінярський, П. М. Горячий, М. М. Полудняк, Ф. А. Полудняк та інші при нормі 5 га оранки за зміну зорювали 6,5-7 га. За високі виробничі показники в 1947 році бригадиру тракторної бригади Чемеровецької МТС С. М. Миколіну було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці, а трактористів С.А. Харкалюка та І.Л. Тихого нагороджено орденом Леніна.

У 1950 році відбулося об'єднання колгоспів ім. Паризької комуни (с.Чемерівці) та ім. Черняховського (с. Ямпільчик). Нова артіль стала називатися ім. Жданова, її земельні угіддя збільшилися до 2350 га. У новоутвореному господарстві стала краще використовуватися потужна техніка, що забезпечило дальше піднесення матеріального та культурного рівня колгоспників. З року в рік зростала врожайність зернових і технічних культур. Протягом 1957-1962 pp. артіль збирала пересічно по 21 цнт зернових, 250 цнт цукрових буряків, 75 цнт картоплі, 220 цнт овочів з гектара. З 1962 року почалася спеціалізація колгоспного виробництва. Основною галуззю господарства стала відгодівля великої рогатої худоби та свиней. Тепер на тваринницьких фермах утримується понад 1500 голів великої рогатої худоби і 2000 свиней. Валове виробництво м'яса за рік становить 4 тис. цнт. Кращі тваринники - З.Г. Лупійчук, Н.С. Лупійчук, Т.Б. Драгушевська добилися добового приросту живої ваги свиней - по 600 г на голову; Г.П. Білоока - добового приросту великої рогатої худоби по 720 г на голову.

З великим натхненням трудилися колгоспники артілі в роки підготовки до відзначення 50-річчя Радянської влади та 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Вони добилися врожайності зернових культур пересічно по 28,8 цнт, цукрових буряків - 355 цнт з та. Ланка В. В. Левицької на площі 17 га зібрала по 585 цнт цукрових буряків, а комплексно-механізована ланка Я. І. Цугеля на площі 35 га - по 612 цнт. За ці ж роки було вироблено на 100 га сільськогосподарських угідь в середньому по 168,5 цнт м'яса. Доход колгоспу в 1969 році становив 1,4 млн. карбованців. Переважна більшість трудомістких процесів у тваринництві та рільництві механізована. Артіль підключено до державної електромережі. В господарстві є млин, пилорама, кам'яний кар'єр.
З'явилися й нові передовики колгоспного виробництва. Бригадир тракторної бригади С. М. Сівак та його колектив у 1967-1969 pp. збирав пересічно по 29,3 цнт зернових та 362 цнт цукрових буряків. Виробіток тракториста В.І. Кулика в переводі на 15-ти сильний трактор становив 877 га умовної оранки, а тракториста П.І. Цугеля - 803 га умовної оранки. Комбайнер В. І.Римар зібрав комбайном зернові на площі 203 га і намолотив 5480 цнт зерна.

Значних успіхів у боротьбі за збільшення виробництва усіх видів сільськогосподарської продукції добилися трудівники ланів та ферм Чемерівців і всього району в роки восьмої п'ятирічки. Обсяг валової продукції сільського господарства зріс на 20 проц., а продуктивність праці у сільському господарстві підвищилася на 37 проц. За успіхи, досягнуті у виконанні восьмого п'ятирічного плану, першому секретареві Чемеровецького райкому КП України О.І. Степанюку в 1971 році присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці, начальника районного управління сільського господарства Р. А. Атаманчука нагороджено орденом Леніна.
З 1959 року Чемерівці віднесено до категорії селищ міського типу. Тут працюють районне об'єднання "Сільгосптехніки", "Міжколгоспбуд", інкубаторна станція, авто-підприємство, маслоробний цех, хлібозавод, ковбасний цех, цех безалкогольних напоїв. У роки восьмої п'ятирічки розширилося житлове будівництво. Колгоспники, робітники і службовці спорудили близько 300 будинків. Прокладено нові вулиці, центральні - заасфальтовано, вздовж них висаджено декоративні дерева. В центрі селища - універмаг, кінотеатр "Україна", середня школа, медичне училище. Поліпшується побутове обслуговування трудящих. Відкрито комбінат побутових послуг, готель, ресторан.

Після спорудження у Волочиську телевізійного ретранслятора, населення має змогу дивитись передачі центральної та республіканської телестудій. З 1969 року в селищі працює дитяча музична школа.

Розширюється мережа закладів охорони здоров'я трудящих. У селищі споруджено районну лікарню на 200 ліжок, обладнану всім необхідним устаткуванням, діє два медичні пункти, аптека. Тут працює 31 лікар і 72 чоловіка середнього медичного персоналу.
В Чемеровецькій середній та восьмирічній школах працює 78 учителів з вищою та середньою спеціальною освітою, навчається понад 700 учнів. Чемеровецька середня школа є закладом передового досвіду з використанням технічних засобів навчання. Тут проводяться семінари керівників шкіл, вчителів фізики, хімії та молодших класів. Колектив учителів багато років підтримує міцну дружбу з педагогами Джусалинської школи Кзил-Ординської області Казахської РСР. Колишніми вихованцями школи були генерал-полковник І. Г. Павловський, доктор геолого-мінералогічних наук Ф. А. Станіславський та інші.

Випускник школи П.Г. Поплавський у складі відважної четвірки радянських воїнів протягом 49 діб дрейфував на баржі в Тихому океані.

З 1963 року в Чемерівцях діє медичне училище, яке готує фельдшерів та медсестер. Тут навчається 425 учнів, працює 24 викладачі з вищою медичною та педагогічною освітою. В розпорядженні майбутніх медпрацівників 2 навчальних корпуси, добре обладнані аудиторії, 10 кабінетів та лабораторій, актовий і спортивний зали.

Справжнім вогнищем культурно-масової роботи серед населення став районний будинок культури. Тут працюють хоровий та вокальний, драматичний і художнього слова гуртки, ансамбль баяністів й бандуристів, жіночий інструментально-вокальний ансамбль, танцювальний. В них бере участь понад 200 чоловік.

Агіткультбригада районного будинку культури об'єднує 22 учасники художньої самодіяльності. Самодіяльні митці виступають на сцені, на польових станах, тваринницьких фермах, у червоних кутках. При районному будинку культури постійно діє районний театр народної творчості. Він є центром методичної допомоги колективам художньої самодіяльності району. В селищі працює кінотеатр на 550 місць.

Міцно подружили трудящі з книгою. У Чемерівцях - 5 бібліотек, книжковий фонд яких налічує 35 тис. книг. Велику агітаційно-пропагандистську та культурно-освітню роботу ведуть первинні організації товариства "Знання", охорони пам'ятників історії та культури, охорони природи. В Чемерівцях свій стадіон, обладнаний всім необхідним для проведення спортивних змагань з багатьох видів спорту. В спортивному товаристві "Колос" є футбольна, волейбольна, легкоатлетична та шахова секції. В них у вільний від роботи час бере участь близько тисячі жителів селища.

Під життєстверджуючою зорею Великого Жовтня новим, щасливим і вільним життям живуть трудящі Чемерівців на оновленій Радянській землі.

І.С. ВИНОКУР, М.Г. ГЛИНСЬКА
Історія міст і сіл Української РСР. Хмельницька область. - К., 1971.

ІСТОРИЧНА ДОВДКА ДО 500-РІЧЧЯ ЧЕМЕРІВЦІВ

Смт. Чемерівці розташоване на території, яка здавна була заселена. Про це свідчать археологічні матеріали, виявлені в урочищах "За ґуральнею" і "Дубина". Там під час археологічних обстежень зібрані шматки глиняної обмазки стін і керамічні вироби часів трипільської культури ІV-ІІІ тисячоліть до н.е. На території Чемерівців та околиць зафіксовані рештки кількох урнових трупоспалень, є також залишки давньоруського поселення ІХ-ХІІІ ст. і земляних валів. Траплялися й знахідки середньовічних срібних монет.

За народними переказами в урочищі "За ґуральнею" існувало поселення, яке було знищено у середньовіччі татарами.

З 1438 р. і до кінця ХVІІ ст. татарські орди здійснили 39 великих набігів на Поділля. Одне з таких вторгнень припадає на 1482 рік. З народних переказів відомо, що на захід від Чемерівців був курган, в якому були поховані християни, яких наздогнали і знищили татари. А долина, розташована поблизу колишнього кургану має назву "Доганова".

В історичних документах перша згадка про містечко Чемерівці відноситься до 1565 року. Йдеться про податкові списки, в яких зазначається, що тут існувала церква і священик сплачував податок у 2 злотих. За польськими літописами та місцевими легендами відомо, що близько 1518 р. дочка православного приходського священика Лісовського із м.Чемерівців Кам'янецького повіту Подільської губернії Анастасія Лісовська була взята в полон татарами і продана до гарему турецького султана Сулеймана II. Вона стала згодом його законною дружиною і мала великий вплив на правителя Туреччини, зокрема стосовно долі своїх співвітчизників, які знаходились у турецькій неволі.

Відомо, що "....у 1530 р. було сплачено податок з млинів у таких містах: Кам'янець, Меджибіж, Зіньків, Городок, Бедриків, Летичів, Чемерівці.

Наприкінці ХVІ ст. Чемерівці увійшли до складу Гусятинських маєтків шляхтичів Калиновських. У XIX ст. містечко перейшло до Матушевичів, один з яких близько 1820 року виділив частину маєтку на утримання Кременецького ліцею. Ця частина у 1831 р. була приєднана до казенних маєтків, а потім перейшла у власність до дворянина Прейса.

Подальша історія Чемерівців XIX і XX століть зафіксована у цілому ряді відомих письмових історичних документів. Коротко розглянуті основні археологічні та письмові історичні джерела засвідчують процес залюднення території Чемерівців з давніх часів. Що ж стосується безпосередньої дати заснування містечка, то її можна встановити приблизно шляхом ретроспективного розгляду письмових свідчень ХVІ ст. Ці свідчення говорять про Чемерівці як про інтенсивно функціонуючу територіальну одиницю протягом всього ХVІ ст. Що ж стосується першопочатків містечка, то вони пов'язані з кінцем ХV ст.

Виходячи з цього, на нашу думку, є всі підстави відзначити 500-річчя смт. Чемерівці Хмельницької області.

Іон ВИНОКУР,
доктор історичних наук,
професор Кам'янець-Подільського державного педагогічного університету,
академік Академії наук вищої школи України.
Юрій СОРОЧАН, краєзнавець.


Згідно архівних даних с. Чемерівці засновано в 1565 році. В 1797 році йому було присвоєно статус містечка. Назва Чемеровець походить, як розповідає легенда: що в далеку давнину тут росла дика рослина Чемериця, а друга легенда говорить про те, що Чемерівці походять від того, що тут добре було розвинуто кравецьке ремесло, шили козацькі чемерки.

В кінці XVI столітті Чемерівці ввійшли до складу Гусятинських маєтків магната Каліновського. І до кінця XVIII ст. розділяв його долю. В другій половині XVIII ст. в м. Чемерівці в адміністративному поділі було підпорядковане Циківському сільському управлінню. В XIX ст. Чемерівцями володіли пани Матушевичі, пізніше переходять під володіння пана Дмитровича.

На місці винокурного заводу було, по народній легенді, колись поселення, зруйноване татарськими ордами. Тут часто знаходять срібні монети, залишки старого гончарного посуду. На початку XIX ст. тут проживали селяни і євреї -всього 3703 чоловік. Було розвинуто ремесло і торгівля.

По даним 1911 року тут працювало: 6 - бондарів, 10 чоботарів, 4 ковалі, 4 ткачі, 2 пічники, 7 столярів, 15 теслярів, 3 муляри, 48 крамничок. Щотижня, в понеділок, відбувалися ярмарки.

Селян жорстоко експлуатували польські пани, в наслідок чого, в 1787 році виникло селянське повстання сіл Чемеровець і Бережанки під керівництвом кріпака с. Хропотова Олекси Степчука, яке зазнало поразки. З учасниками повстання жорстоко розправилася польська шляхта, 19 чоловік було посаджено на кілля.

Селяни займалися суто землеробством. Із 303 дворів, землю тримало тільки 256 дворів, в яких нараховувалося 697 десятин орної землі, 108 сільських дворів тримали по одній десятині, менше одної десятини належало 16 господарствам, тоді як панові Матушевичу належало 443 десятини.

В 1889 році відкрито дві школи: міністерське училище та церковно-приходська школа. У двох школах навчалося 76 дітей, при наявності їх шкільного віку 289.

Радянську владу на території Чемеровець встановлено в січні 1918 року. В лютому 1918 року на Україну і Поділля вторгнулися австрійсько-німецькі загарбники.

Селяни організували партизанські загони, один з яких в Чемерівцях очолив житель с. Бережанки Шеремета І.В.

В серпні 1919 року під натиском Червоної армії і при активній участі партизан поляків вигнали з села, але на початку 1920 року , в зв'язку з третім походом Антанти, вони знову захопили територію с. Чемеровець.

В 1927 році 27 селянських господарств утворили ТСО (товариство спільного обробітку землі), наступного року тсозівці придбали трактор "Фордзон". Товариство існувало до 1929 року.

З початком масової колективізації в Чемерівцях створюються дві артілі спочатку "Паризької комуни", а згодом ім. К. Маркса. Вони мали 788 га земельних угідь, 67 коней, об'єднували 295 господарств.

В 1930 році в с. Чемерівцях було створено МТС, яка стала в 1938-1940 рр. однією з передових на Україні. Її парк нараховував 79 тракторів та 21 комбайн, а за досягнуті успіхи сільськогосподарська МТС була нагороджена орденом "Трудового Червоного Прапора".

В 1940 році в с. Чемерівцях діяла електростанція, яка виробляла 44 тисячі кВт.-год. електроенергії. Крім того, функціонувала окрема електростанція при МТС.

Зросло населення Чемеровець, яке в 1938 році становило 4275 чоловік, яке обслуговувала кооперативна взуттєва фабрика "Нове життя" та меблева фабрика.

В 1938 році в Чемерівцях встановлено стаціонарну звукову кіноустановку. Звукове кіно входило в побут населення. В двох неповних середніх школах навчалося 1032 учня української та єврейської національностей, в них працював 41 учитель. В Чемерівцях діяли сезонні та постійні ясла для дітей.

Тут діяла лікарня на 65 ліжок, в ній працювало 4 лікаря з вищою освітою

НПП "Подільські товтри" П.В. Король


Казанська Ікона Божої Матері

Багато чемерівчан і гостей селища 21 липня - день явлення Казанської ікони Богоматері, престольного свята місцевого православного храму - стали свідками хресного ходу з північної частини вулиці Центральної до сільської церкви.
Історія свята така.

Казанська чудотворна ікона Божої Матері - одна із найпрославленіших чудотворних ікон у всьому православному світі. Явилася вона ще у 1579 році в м.Казань при таких обставинах. Згадане місто спіткала велика біда: пожежа майже повністю знищила його. У той час жив там воїн на ім'я Данило Окучин з дружиною та 9-річною донькою Матроною. Разом з іншими будинками згорів і їхній. І ось Матроні явилася уві сні Пресвята Богородиця і веліла оголосити архієпископу і начальникам міста, що на місці згорілої хати родичів Матрони скрита у землі ікона Пресвятої Богородиці. Ще двічі повторно були видіння дівчинці. Але міські власті не повірили їй. Тоді Матрона відправилася з мамою на вказане місце і сама стала копати землю. І ось, коли земля була розрита аршина на півтора (близько метра), на радість народу, що зібрався, показалася ікона Богоматері.

Звістка про це поширилася по всьому місту. Товпи людей почали сходитися на місце явлення, гаряче молячись перед своєю небесною заступницею. Ікону перенесли у найближчу церкву св. Миколая, де був відслужений молебень. Звідти її урочисто перенесено у Благовіщенський собор. По дорозі туди ікона явила перше чудо: зцілила одного сліпця Йосипа. З тих пір від цієї святої ікони стали відбуватися великі чудеса, детально описані в багатьох книгах.

У 1913 році в пам'ять 300-річчя царювання Романових парафіяни церкви м.Чемерівці вирішили придбати для свого храму копію Казанської ікони Божої Матері. Художньо виконана і прикрашена золотом і сріблом ікона, освячена у Санкт-Петербурзькому Казанському соборі, урочисто принесена хресним ходом в храм Чемерівців.

У 1933 році, під час колективізації в нашому краї, в період розорення церков, згадана ікона, як і все церковне майно, була забрана в контору місцевої артілі. Віруюча чемерівчанка Люба Ліварська вирішила забрати ікону на збереження до себе. Озброєний конторський охоронець сказав жінці, аби прийшла через три дні вночі. Коли Ліварська під покровом ночі понесла ікону додому, охоронець під виглядом крадіжки вистрілив у повітря. А вже вдома жінка побачила, що ікона - без прикрас.

Після смерті Л.Ліварської ікона зберігалася в її покійної нині сестри Євгенії Мороз. Вечорами збиралися віруючі в її хаті, читали церковні книжки.

У 1994 році ікона передана на збереження в сільську церкву, де вона знаходиться понині.

У хресному ході взяли участь 11 священиків, в церкві відбулася служба Божа.

Король П.В.,
НПП "Подільські Товтри"


Ікона Божої Матері Боянська

Боянська чудотворна плачуча ікона Божої Матері перебуватиме на Чемеровеччині з 20 - 22 березня.

Історія нашої церкви свідчить про надзвичайно велику кількість чудес і серед них явлення, яке не перестає нас дивувати : - чудотворні ікони - знамення Божої милості, даровані людям через святі образи. Чудеса Божої благодаті відомі з сивої давнини, стаються і сьогодні, закликаючи нас до глибокого покаяння і очищення душ.

У ХХ столітті було два періоди, небачених раніше в історії церкви масових знамень.

Перший період - середина двадцятих років, розпал антицерковної компанії, коли були зафіксовані тисячі випадків - мироточіння, обновлення ікон, куполів, хрестів.

Другий період почався приблизно з 1991 року, про це свідчать масові повідомлення і з різних місць про мироточіння, сльозоточіння, кровоточіння, обновлення в храмах, монастирях, оселях мирян. Цей факт має велике духовне значення, і розуміється, як явний голос Божий до всього народу, заклик до воцерковлення і покаяння. Коли зачерствілі серця людей забувають про Бога, чудеса Божі засвідчують про Спасителя, закликають людей схаменутися. Співставляючи чудесні події останніх років, з'являється питання - для чого і чому відбуваються явні чудеса на нашій землі? Однозначної відповіді дати на наше запитання неможливе. Ясно одне - Господь робить все для спасіння роду людського. А без віруючих людей потрібна покаянна молитва для спасіння. До Боянської ікони Божої Матері поспішають на милицях, на "іномарках", поїздом, автобусом. Хтось приходить вклонитись, хтось зцілитись, а хтось просто шукаючи чуда та знамення часу.

Коли люди не в змозі прийти до ікони, Матінка Божа з іконою спішить до людей і стає довгожданною гостею багатьох міст та сіл. Так, коли ікона була принесена у Київ, Цариця небесна зібрала навколо Себе сотні тисяч юних та сивочолих, які незкінченною лавою, день і ніч ішли на поклін до Божої Матері. Приїжджають люди з Туреччини, Польщі, Росії, з усіх куточків нашої країни, щоб розділити із Заступницею свої біди та страждання, попросити допомоги.

Відомо багато випадків, коли люди щасливими повертаються додому: зціленими від своїх хвороб і недуг. Один з останніх випадків, коли хлопчик із вродженим паралічем, на очах у всіх людей, почав ходити, а інший, чотирирічний хлопчик з діагнозом пухлина головного мозку назавжди позбувся цієї страшної недуги. Лікарі-онкологи констатували - "чудо спасло дитину".

Боянська ікона Божої Матері проявилась чудом сльозоточіння у храмі Різдва Богородиці с. Бояни Чернівецької області у 1993 році. І до сьогоднішнього часу очі Божої Матері наповнені слізьми, які рясно збігають по іконі.

Божим промислом на нашу Чемеровецьку землю на три дні прибуває ця святиня.

Кожному із нас дарується Господом особливий шанс через святиню змінити свій внутрішній стан, відкрити для себе новий незнанний світ, в якому не керує похоть плоті, похоть очей, і гордість житейська, а Господь усе і в усьому.

З давніх-давен, як тільки появлялась можливість поклонитись і помолитись святині, через яку сталось чудо, люди спішили бути учасником молебнів і богослужінь, сповідались і причащались Христових тайн, приносили свої пожертвування і поклоніння, повертались до Бога. І Господь звертав увагу на потреби Своїх дітей.

У кожного із нас важка ноша сьогодення. Ми несемо тягар минувших днів, які провели у гріхах, без Бога, надіючись, що все мине і забудеться, котрий нести все важче і важче.

Допоможи нам, Боже, дай нам мудрість і силу скинути той тягар із своїх плечей і хай нам допоможи у цьому Боянська чудотворна ікона Божої Матері.

Чи не за наші нерозкаянні гріхи проливає Она сльози ...

Король П.В.,
НПП "Подільські Товтри"

Легенда про Капітанський Яр

Неподалік селища Чемерівці, там, де розкинувся невеличкий лісок, тягнеться через товтру яр, який в народі називають Капітанським.

Чому ж носить він таку назву?

Старожили Чемеровець про це розповідають так. Ця подія відбувалась давно, ще тоді, коли неподалік Чемеровець по річці Збруч проходив кордон. З-за кордону на нашу територію часто навідувались контрабандисти, тобто люди, які везли заборонений товар. Шлях їм перегороджували прикордонні сторожові пости.

І ось одного разу прикордонний наряд помітив перехід контрабандистами кордону, десь в районі Лянцкоруня (тепер Зарічанка) і почав їх переслідувати. Переслідували їх аж до Чемеровець до товтр. Тут несподівано контрабандисти одержали підтримку. Зав'язався нерівний бій, в якому й загинув капітан Степанов Аркадій Філаретович.

Пройшло багато років, місце, на якому загинув капітан Степанов, колись називалось Капітанським валом. А сьогодні вал розмили водні потоки і місце уже називають Капітанський яр.

Король П.В.,
НПП "Подільські Товтри"