Перейти у головне меню | до списку сіл Чемеровецького району | до історичних даних | показати на карті

ЦИКОВА

Село, центр сільської Ради, розташовано за 45 км від райцентру і за 3 км від залізничної станції Балин. Населення - 974 чол. Сільраді підпорядковано село Карамівці.

Є дев'ятирічна школа, клуб, бібліотека, медпункт.

В історичних документах Цикова згадується з 1460 року. До 1923 року село було волосним центром. Поблизу Цикової виявлені знаряддя праці доби неоліту.

Король П.В., НПП "Подільські Товтри"

Див. Сіцінський Ю.А. Археологічна карта Подільської губернії

Див. Сіцінський Є. Історичні відомості про приходи і церкви Подільської єпархії. Кам'янецький повіт.

До села Цикова приєднано або включено в його смугу с. Циківка.

Джерело: Українська РСР. Адміністративно-територіальний поділ. Том 2.
- Видавництво політичної літератури України. - К.: 1969. - 632 С. - с.484-488.

В 1569 році — Чихова, а з XIX століття — Цикова. Перша церква збудована 1734 року на кошти місцевого священника Іоанна. Цей дім був дерев'яним, трикупольним.

Сорочан Ю.
"Нове життя"


Село Цикова

За адмін.поділом 16 ст. Кам'янецький повіт 16 ст.
За адмін.поділом 19 ст. Кам'янецький повіт 19 ст.
За адмін.поділом 20 ст. Чемеровецький район
Коментар : згадується з 1460 р. [ІМСХм].

Церква Знесіння
Храм засновано: 1725 р.
Коментар: Піп в селі відомий з 1725 р. Церква Знесіння збудована в 1734 р. - дерев'яна з трьома квадратними верхами, земляною підлогою. Нова церква на новому місці збудована в 1772 р. - дубова, з трьома восьмигранними верхами. Вона згоріла в 1793 р. Після цього у дзвіниці влаштовано каплицю. Нова дерев'яна церква збудована в 1860 р. - безверха, з ліхтариком над серединою. Довжина 7.5 саж. (16 м), ширина 3 саж. (6.4 м) [ПЦ, с. 444; СКУ, с. 239 - 240]. Церкви нема [КХм].

http://www.myslenedrevo.com.ua/cds/cd_aru.html


Цикова

Серед розмаїття подільських товтр, оточене з трьох боків лісом, потопаючи у вишневих і яблуневих садах, красується сучасне подільське село Цикова. Знаходиться Цикова на крайньому сході Чемеровецького району, на віддалі від Чемеровець понад сорок кілометрів. До найближчої станції Балин 5 км.

В історичних документах Цикова згадується за 1460 рік, в дозволі здавати десятину на користь кам'янецького біскупства.

Спершу село носило назву "Чуковая дубрава", можна припустити, що назва пішла від чудової, красивої лісової дуброви, так як село знаходилося глибоко в досить красивому лісовому масиві. Потім Чукова, Цюкова (мабуть, від слова вирубувати, вицюкувати ліс).

В пізніших документах, хоч і рідко (особливо церковних) знаходимо і Цікова. Багаторічні дослідження свідчать, що село набагато старіше, засноване набагато раніше, ніж стверджують документи. Було воно розташоване на другому місці. Адже на північний схід та схід від сучасного села в урочищах "Гора", особливо на "Марчишиному клині" знаходимо знаряддя праці та побуту періоду неоліту.

Досить цікавим є урочище "Біла криниця", у цьому урочищі на лівому березі Циківки у вісімдесятих роках ХХ ст., після сильних дощів, які змили верхній шар грунту, добре проглядалося понад 20 м майстерно вимощеної дороги, що вела на правий берег річечки, який набагато вищий від лівого, видно було піч, в якій, мабуть, у давнину обпалювали посуд.

Ще далі на схід, біля дороги Кам'янець-Подільський - Хмельницький знаходиться урочище "Габина", або як зараз його називають жителі "Попова млана". Назва урочища пішла від того, що до початку першої світової війни на лівій стороні дороги була корчма, підсіння (заїзжий двір). Володаркою (власницею) корчми була Габина, звідціля і назва урочища.

Саме в цьому урочищі, крім спорядь праці, тут до середини тридцятих років на так званій "Тамишній ниві", стояв кам'яний хрест, як стверджують старожили, на ньому чітко проглядалася цифра (1380), що то був за хрест ніхто не знає. В середині п'ятдесятих років механізатори місцевого колгоспу тут виорали кам'яну плиту, на якій напис був зроблений латиною, що було написано, ніхто не міг прочитати, але на плиті було вибито рік 1380.

Важко й встановити, чи це було одне розкидане по пагорбах майже на віддалі трьох кілометрів, село чи це було декілька поселень, останнє, мабуть, більш вірогідне.

Проте, на старому місці сліди села втрачено і лише через сто років знову знаходимо документи про Цикову.

Побутує дві легенди про старе село і обидві вони мають право на існування.

Перша - лютувала у той час чума, переважна більшість жителів загинула, ті ж, що залишилися, покинули ці страшні місця і поселилися у другому місці.

Друга - село знищили татари, молодих чоловіків, жінок та хлопців і дівчат забрали у полон, дітей, старих та немічних знищили, і це більш вірогідно.

Знову згадку про село знаходимо в документах середини ХVI ст. Нове місце поселення, як говориться в документах, знаходилося в шести верстах від містечка Смотрич на південь, саме тут і знаходиться сучасне село.

Свідченням того, що саме тут вперше поселилися жителі села є і те, що дорога, що зв'язувала Цикову з Карачківцями, проходила по цій вулиці. Вже набагато пізніше було прокладено дорогу на Карачківці, де вона знаходиться зараз.

В кінці вулиці, на подвір'ї старої школи або близько біля неї був панський маєток. Свідченням цього є те, що вулиця, яка проходить на північно-східній частині села, старожили називають "Вогруд" (похідне від польського "Огруд", виходячи з місцевого діалекту Вольна, Воленса). Криниця, викопана неподалік старого приміщення школи, де колись панська челядь брала воду, зветься "Студнею" (від польського - криниця). Все це свідчить про те, що Цикову орендували в основному поляки.

Що тут розміщався польський маєток, свідчить і те, що один із городів, який розташований неподалік, старожили називали "польською кузнею" і це так, адже саме на цьому городі, знаходимо вугільний шлак, залишки недовершених деталей до різного сільськогосподарського начиння, знаряддя.

Розкорчовувався ліс, розширювалось село. Так з'явились вулиці "Поруб", "Зрубок", коли ж практично вже не було де будуватися, на північному сході теперішнього села селяни освоїли досить горбисту місцевість, заселили її, називалася ця частина "Новосілкою".
Проте село потребувало розширення. Наприкінці ХІХ століття селяни неодноразово зверталися до Державної думи, кам'янецького губернатора, з проханням виділити частину державного лісу для будівництва житла і розширення посівних площ.

І лише в кінці двадцятих років ХХ ст. вже за часів Радянської влади, було виділено понад сто десятин лісу для розширення села, посівних площ.

У 1565 році село на довічне користування було віддане Псарській. В ньому, як говориться в історичних документах, було двадцять поселенців.

З 1569 по 1583 рр. село держав (орендував) Бориславський.

На початку XVII століття Циковою володів Валентій Олександрович Калиновський. У XVIII ст., коли Карачківці разом з Циковою складали одне староство, орендаторами або старостами були: Розвадовський, Малаховський і Антоній Липинський до 1790 року.
А потім польським урядом Цикова разом з Карачківцями на довічне користування без плати кварти, була дана Краківській Малаховській.

У 1795 році після другого переділу Польщі, Катерина Друга подарувала село Цикову чиновнику Четвертакову, але Малаховська, якій польським урядом була дана Цикова навічно, доказала своє право на власність і орендувала її до смерті, яка наступила в 1817 році.
Потім Цикову у двадцятирічну оренду було передано чиновнику Іванову. По закінченню строку оренди у 1830 році Цикову разом з Карачківцями було передано в казну. Так село стало казенним (державним).

Перша церква в селі, як свідчать історичні документи, була побудована приблизно 1734 року (показання візити 1759). Знаходилася вона неподалік урочища "Кругляк", біля кладовища, споруджена на кошти священника Іоанна (Івана). Церква була дерев'яна, з трьома куполами, земляною долівкою. Проте проіснувала вона недовго, яких 15-20 літ, і була зруйнована (спалена); відомостей немає.
В 1772 році деканом Смотрицьким, Миколою Стрельбіцьким, на новому місці (в центрі села), було споруджено нову дерев'яну (дубову) церкву. Мала вона також три куполи, а саме приміщення було у вигляді восьмикутника. Проте і це приміщення проіснувало досить мало. В 1793 році воно згоріло (причина пожежі невідома).

З дозволу уніатського, кам'янецького оффіціала Михайла Родовича, церкву тимчасово було розміщено у дзвінниці (каплиці). У такому вигляді вона проіснувала понад п'ятдесят літ, в цей період вона і перейшла у православ'я.

І лише у 1860 році за сто метрів від церкви, що згоріла у 1793 році, на південь, було збудоване третє приміщення церкви. Ця побудова була споруджена у вигляді хреста, без купола, шириною 6,42 м, довжиною 16,05 м. В середині тридцятих років це приміщення церкви було зруйноване.

На місці зруйнованої церкви в середині дев'яностих років (з приміщення магазину, побудованого 1941 року) було реставровано (перебудовано) за кошти селян та місцевого колгоспу нове приміщення церкви. Це приміщення також побудоване у вигляді хреста, має один купол. Всі церкви, як і нова - Вознесенські.

Король П.В.,
НПП "Подільські Товтри"