Логотип НПП



В головне меню

Історія / Література

Список статей

Вірменський ринок

У назвах цього майдану знайшли відображення етапні події з історії міста - Вірменський ринок, протягом XIX століття - Соборна, Губернаторська, Миколаївська, Плацпарадна площа, в революційні роки XX століття - Червона, Троцького.

Ймовірно, що майдан утворився внаслідок розширення головної торгівельної вулиці, а в давніші часи мав якісь інші назви. Хоча на майдані не проводилися систематичні археологічні дослідження, навіть незначні розвідки під час земляних робіт дали стільки цікавих археологічних знахідок, що маємо всі підстави стверджувати, що ця частина міста була заселеною вже в IV-II тисячолітті до н.е. Численні знахідки ранньослов'янської кераміки є підтвердженням того, що в Х-ХІІ ст. на майдані вирувало життя.

Назва "Вірменський ринок" пов'язана з появою в Кам'янці в XIV ст. вірменських переселенців, які заснували тут одну з найбільших в Україні вірменських колоній. Вірмени займали декілька кварталів у південно-східній частині Старого міста. Центром життя вірменської громади був Вірменський ринок.

На південному боці майдану містився будинок вірменської ратуші. З історичних джерел відомо, що після пожежі 1604 року на кошти вірменської громади замість дерев'яного було побудовано кам'яний будинок для розміщення вірменського магістрату і суду. За свідченнями історика Юзефа Антонія Ролле будинок ратуші в ті часи відігравав роль своєрідної біржі: "Тут місцеві патриції визначали ціни привезеним східним товарам, і ціни не для одного міста, а для всієї Польщі і навіть для Росії". Наприкінці XVIII ст. вірменська громада втратила право на самовпорядкування, а вже в XIX ст. будинок було перебудовано і пристосовано під губернську канцелярію. Після пожежі 1920 року від будинку ратуші залишилися руїни, які з часом розібрали.

У минулі століття Вірменський ринок було забудовано одно- і двоповерховими кам'яними та дерев'яними будинками, в перших поверхах яких розташовувалися крамниці та ремісничі майстерні.

Наприкінці XVIII ст. Вірменський ринок став адміністративним центром міста і отримав назву Губернаторської площі. З часом більшість будинків на площі перебудували і пристосували під різні губернські установи відповідно до "Зібрання фасадів, його Імператорською Величністю височайше апробованих для приватних будівель у містах Російської Імперії". Та ці заходи мало сприяли як удосконаленню ансамблю майдану, так і збереженню старовинних будівель. Російський журналіст Олександр Сементовський, який відвідав Кам'янець наприкінці XIX ст., так описав головний майдан міста: "Губернаторська площа мала би гарний вигляд, якби не була захаращена гауптвахтою, що занадто виступає, і сараєм для пожежних інструментів, а також якби будинки, що її оточують, не ховалися один за одного, як перелякані школярі, або не висувалися за межі вулиці, як гультяї".

У другій половині XIX - на початку XX ст. майдан був місцем парадів, мітингів, демонстрацій. В овіяному революційними бурями 1917 році - отримав назву Червоної площі. 1 листопада 1917 року в будинку консисторії на об'єднаному засіданні Ради робітничих депутатів та ВРК 3-го Кавказського кавалерійського корпусу в місті було проголошено Радянську владу.

Консисторія духовнаБудинок духовної консисторії (Вірменський ринок, 4) є пам'яткою архітектури XVIII-XIX ст. За архівними документами садиба наприкінці XVIII ст. належала графу Ф.Потоцькому, який подарував її Наказу громадської опіки. 1807 року ділянка з руїнами стін та двома підвалами перейшла у власність міського архітектора Антонія Трінберга, який згодом побудував на ній одноповерховий кам'яний будинок і двоповерховий флігель. Через тридцять років будівлі на садибі знову перебудували під Подільську духовну консисторію за проектом міського архітектора Симеона Учти. Над головним фасадним будинком було надбудовано другий поверх, крім того, побудовано двоповерховий флігель. Архітектурний декор на будинках вирішено в стилі російського класицизму. Духовна консисторія розміщувалася тут до 1917 року, пізніше перебували різні установи, в повоєнний час навчальні корпуси і гуртожиток радгоспу-технікуму.

Ліворуч від консисторії стояв будинок гауптвахти, побудований у XVIII ст. Яном де Вітте і перебудований на початку XIX ст. при участі інженера Мелещенова. Будинок зруйновано в роки Великої Вітчизняної війни, а в повоєнний час на цьому місці побудували райвиконком.

Вірменьский ринок, 8Будинок №8 у XIX ст. належав професорові музики Ганицькому. Цей будинок складається з трьох будівель XVI-XVII ст., які під час перебудови в середині XIX ст. були об'єднані у великий триповерховий будинок з проїздом по середині. В повоєнний час будинок пристосовано під адміністративне приміщення швейної фабрики.

Лише на кресленнях з архівів, старовинних поштових листівках та фотографіях збереглося зображення Палацу губернатора, сама будівля зруйнована 1920 року від пожежі. Зараз на цьому місті розташовано будинок пожежної частини. Під палац для губернатора на початку XIX ст. було перебудовано палац коменданта фортеці Яна де Вітте. Для надання будинку більшої помпезності його прикрасили портиком з колонами. Критим склепінчастим переходом будинок губернатора з'єднувався з будинком вірменської ратуші, яку тоді займала губернська канцелярія. Зусиллями санкт-петербурзьких та подільських губернських архітекторів Вірменський ринок перебирався з середньовічного одягу і набував вигляду плац-парадної площі губернського міста.

Вірменський торгівельний будинокБудинок вірменського пробста або вірменський торгівельний будинок (Іоанно-Предтеченська, 2) - один з небагатьох, що зберігся від давньої забудови. Це двоповерховий будинок під високим ґонтовим дахом із заломом, на головному фасаді - досить пишний портал з рослинним орнаментом. Під час реставраційних робіт будинок сторінка за сторінкою розкривав свою будівельну історію. Ранні хронологічні рамки будівлі визначила кам'яна плита з надписом на старовірменській мові: "Будинок куплено пастором Бетрісом і його дружиною. 1479". Надалі будинок неодноразово реконструювався і розширювався в об'ємі. Надпис на балці першого поверху зберіг дату однієї з реконструкцій і ім'я майстра: "... роботою рік 1707 в квітні Аголтин Чаплі..."

У другій половині XIX ст. зазнала значних змін забудова північного боку майдану. На планах XVIII ст. у цій частині зображено резиденцію єпископа, що коридором з'єднувалася з Домініканським монастирем. Під час пожежі 1612 року будівля згоріла і деякий час стояла в руїнах, а потім під час турецького загарбання на їх місці побудували палац для турецького намісника Галіль паші. На початку XIX ст. будівлю було пристосовано під міський театр, та вже тоді вона мала досить ветхий стан. Відомий російський поет Костянтин Батюшков у приватному листі з Кам'янця описував враження від театру: "Є театр, поміркуйте, який він має бути: коли іде дощ, то глядачі виймають парасольки. Вітер гуляє по всіх кутках...". Театр проіснував тут до 1856 року. Цього ж року приступили до будівництва будинку шляхетських зборів, для чого було виділено, крім цієї, ще одну садибу праворуч. У силу політичних подій призначення будівлі ще до завершення будівництва було замінено, і 1892 року в будинок вселився окружний суд. Триповерховий кам'яний будинок окружного суду найзначніший за розмірами на майдані. Його архітектурі проста і лаконічна: центральна частина головного південного фасаду підкреслена рустованими лопатками, другий поверх виділений високими напівциркульними вікні, ми, оздобленими пілястрами і прямими сандриками. З 1929 по 1936 рік будинок займав міськвиконком, а в повоєнний час розмістилося виробництво швейної фабрики. У повоєнний час значних перебудов зазнав будинок №7. Під час робіт зникла згадувана в літературних джерелах таблиця з надписом: "Якуб Левонович. A.D. 1646. Наприкінці XVIII ст. будинок належав відомій у місті родині Декапралевичів. Після перебудови наприкінці XIX ст. будинок збільшився за рахунок прибудови до східного фасаду об'єму, в якому влаштовано вхід до будинку, і прикрашений пілястрами і трикутним сандриком. При відбудові будинку в повоєнний час було втрачено всі елементи декору, за винятком оздоблення входу.

Найбільші зміни сталися в забудові західного боку майдану. Ще в першій половині XIX ст. тут зберігалася частина стін укріплення, побудованого на початку XVIIІ ст., а за ним височів дім, на якому була дата "1579". Споруди, розібрали в другій половині XIX ст., а ще раніше, в кінці XVIII ст. було розібрано остаточно.

Як і в минулі століття, ведуть на майдан сім вулиць. 1990 році йому повернуто давню назву - Вірменський ринок. Але важко нашому сучасникові уявити Вірменський ринок, по якому тягнеться караван коней, а, можливо, і верблюдів, навантажених тюками з екзотичними східними товарами, чорнооких кучерявих вірменських хлопчиків обік нього та поважних купців, що очікують на караван біля вірменської ратуші.

Ківільша Г.
Вірменський ринок // Подолянин, 1993. - 28 липня.