На Поділлі завжди красиво - влітку в спеку, восени, коли кругом барви лісів. Такого поєднання прекрасних картин живопису природи та природніх утворень не тільки я, але і мої друзі не спостерігали ніколи і ніде. Ця подорож у складний для України час в моїй душі піднімає одну думку, що ми всі - єдине ціле і нам треба терпляче іти до єдиної України кожному із нас, де би ми не були, як від сходу, так і до заходу сонця. Єдність України - це кров усіх наших мудрих предків, які її навіть у смертельних муках бачили лише вільною і єдино цілісною.
В кінці жовтня 2004 я разом із сватом Романом Василиком та його товаришем Олегом Янковським мали нагоду поїхати на Поділля.
Вдалині - Яруга та Козяча церква За поворотом впадає Тернава

Наші жовтневі подорожі в околі Дністровського каньйону Тут розташована дача мого швагра Івана Кравчука на березі Дністра Урочище Яруга Бакотська затока

Так виглядає дача  мого швагра Івана Кравчука з водосховища Вид з дачі на мальовничу затоку  навпроти

Ми з сватом Романом приїхали в Кам'янець-Подільський

На фото я разом із сестрою Ганусею, швагром Іваном та сватом Романом

Сімейне фото -  ми всі разом із мамою

Лука Врублевецька, Яруга, скельно-печерний монастир біля Бакоти - то незабутні враження, а в неділю - 24 жовтня на човні був повний екстрім, коли ми переправились через Дністер, навпроти в мальовничу затоку, що утворена на місці каньйону річечки Сурші, яка тече майже з під Кельменець. А Буковина - рідна земля мого швагра Івана Кравчука, який родом із с. Ставчан Кіцманського району Чернівецької області. Так доля поєднала всі наші родини і людей по різні сторони Збруча та Дністра! Я із сестрою - з Поділля, а моя дружина Галина - зі Львова, родина сватів Василиків - з Тернопільщини і Львова, а мій швагро Іван - з Буковини. Ми - одна українська родина. Я дякую своїй родині - сестрі Ганусі та швагру Івану Кравчуку, що завжди можу реалізувати унікальну можливість помилуватись каньйоном Дністра поблизу їхньої дачі біля с. Врублівці, недалеко від Кам'янця-Подільського, на Луці Врублевецькій, що є на місці найдавнішої стоянки людей кам'яного віку в Україні.

Рибалка біля Луки Врублевецької
Ми із сватом  на рибалці Роман у настрої Олег не втрачає надії спіймати хоча що-небудь! Але ми злапали лише шкіру земноводного  -  це шкірка змії

Бакота - святе місце для багатьох поколінь ще із до-християнських часів

Звідти зліва витікає Дністер Вдалині Теремці Тут в дохристиянські часи було поганське капище За нами свята гора Бакоти
Скельно-печерний монастиря у Бакоті височіє над 8-кілометровою заплавою водосховища. Від підніжжя Білої гори до нього веде упорядкована нещодавно місцевими лісниками Національного парку "Подільські Товтри" стежка у півкілометра. До речі, встановлюючи на вершині кручі хрест над монастирем, вони наштовхнулися на скам'янілі рештки хреста, що стояв тут кілька віків тому. Чи не перст Господній вказав, де бути хресту?
Назва монастиря збереглася від княжих часів. Древній напис гласить: "Благослови Христос ігумена Григорія, давшого силу святому Михаїлу". Перша згадка про нього датована 1362 роком, коли на Поділля прийшли литовські князі Коріатовичі. Але при розкопках 1961 - 1962 років академік Тихомиров встановив, що згаданий напис та напис над ним "Григорій воздвиг місце сіє" зроблені в кінці ХІ - на початку ХІІ століть.
А дружина професора Антоновича, що працювала тут разом із ним, знайшла при розкопках сліди дохристиянської культури. Її припущення кінця ХІХ століття підтвердили учасники стаціонарних розкопок у 1961 - 1981 роках, знайшовши жертовні місця. Тож цілком можливо, що монастир виник на базі високорозвинутого язичницького центру. Літописи згадують цей монастир до 1432 року, коли повстання бакотян за незалежність було придушене об'єднаними польсько-литовськими військами. Пошуки монастиря у 1883 році розпочав професор Володимир Антонович. Тоді йому вдалося спуститися з Білої гори і розвідати верхню частину монастиря, а бакотяни, що жили на дні теперішньої затоки, про монастир розповідали лише легенди та перекази. В 1889 році на Білу гору прийшов єпископ Подільський і Браславський Димитрій і розповів місцевим жителям, що в цих місцях ховалися перші проповідники християнства. Після того місцевий священик повів парафіян на стихійні розкопки. Але бакотський поміщик Шиманський просить імператорську археологічну комісію відрядити сюди Антоновича. І у 1891 - 1893 роках наукова експедиція знайшла криничку, що діє й досі, зняла багато землі і відкрила три печери нижньої частини монастиря. У деяких із 19 ніш долівки та 17 бокових ніш виявлено скелети похованих ченців, знайдено предмети церковного та військового вжитку, що стверджує версію про роль монастиря як форпосту від набігів кочовиків. Розкопаний та добудований Свято-Михайлівський монастир, освячений Димитрієм у 1893 році, був місцем паломництва, як і Почаївський. Але коли Дністер став кордоном між Україною та Румунією, прикордонний режим припинив паломництво до 1940 року - поки кордон не повернувся на річку Прут. Як храм монастир діяв з 1941 по 1961 рік - до закриття його войовничими атеїстами. Дерев'яні конструкції монастиря спалено, начиння скинуто у Дністер.
Скельно-печерний монастир в урочищі Бакота - фото із сайту НПП Подільські Товтри
Монастир Всередині келій Олтар монахів Тут колись була церква
Біля монастиря видно ніші для мощей За спинами друзів - Бакотське урочище Зона великого спокою Чудо природи
Яруга - багатовікова робота Дністра
Ми із сватом За мисом - Баговиця Вдалині - товтра Козяча церква Далеко внизу скеля останець - Софія
Трохи риби і трошки відпочинку
Роман дуже любить рибу!
Багатство Дністра Готуємо уху
Гануся і Іван  теж люблять рибу
Затока Сурші Ми в лодці, але не в жовтій! Олег не втрачає надії!!! Так тепер живуть Робінзони
Дорога до Львова
Міст, який колись ділив нас  на  зах.... і сх.... А наші діти  побрались. Збруч був межею, а став звичайною річкою на Україні. Далеко попереду - Львів.