Історія почалася буремної весни, а зокрема з СВ-2006 коли певна кількість старшопластунства нашої станиці вирішили нарешті відвідати славне місто Кам’янець...
...Настав цей день, коли у Київі шли страшні дощі а Кам’янець заливало ми, я та мій брат сідали до 4-го вагону потягу "Київ-Кам’янець", сідаючи ми навіть жодного разу не замислилися про кількість пластунів що обіцялося й реальну кількість пластунів відносно вагонів потягу,проте,був дощ і нас відмовляли.
1П’ятниця 11-го, ми пакувалися до потягу надіячись тільки на свій настрій,морально готові зустріти Венецію. Подруга Йоко(Яра) невтішно повідомляла про продовження дощу на всі вихідні другим-третім натякаючи що, може й не варто.
2Субота... Пече сонце... Посмішка... Радість і невизначеність...
Чемчикуючи від вокзалу у місто ми наштовхнулися на двох майже незнайомих подруг з ХК (Галю та Олю). Однокупою ми попрямували до готелю "Україна" де козачки розташувалися. Допоки йшла розмова з адміністрацією ми, як гідні пластуни, пішли на вранішню каву з тістчками та бжолами:). Поснідавши ми промайнули місцеву "Запальничку" попрямувавши до гуртожитку МІХМАТу, де й зкинули наплічники.
3 Отже Старе місто! Настільки прикольного середньовічного живого міста я ще не бачив! Не відчував цієї аури, компактності, довершеності, легенд, роздумів. Нам на допомогу прийшов Петрович.
Петрович провів пречудову екскурсію старим місто, пригостивши нас динею на початку
День пройшов непомітно, я не огледівся як торнадо проніс навколо мене і в мені, навколо пролетіла фортеця з її ходами, стінами та баштами, мости, міста, монастирі, мінарет, бастіони, каньон... Тепер ми сиділи на автовокзалі разом зі Сльозою і чекали інших. Ми їхали на Бакоту...