7. Особливості вирішення завдань екологічної стабілізації природокористування в межах парку.
 Є три погляди на визначення заповідного режиму /заходів направлених на збереження і відновлення унікальних типових природно-територіальних комплексів, їх компонентів і окремих природних об'єктів/.
 По-перше, вважається недопустимим будь-яке втручання людини в природні процеси на заповідних територіях, хоча практично це досягти неможливо. В великих по площі заповідниках природні комплекси, що охороняються мають можливості саморегулювання без втручання людини в протікання природних процесів. Тому цей погляд для них цілком закономірний.
 По-друге, ефективними вважались активні дії по "удосконаленню", "поліпшенню" заповідних природних комплексів, сприяння чи обмеження розвитку окремих популяцій, проведення інтродукцій і акліматизації різних видів рослинного і тваринного світу. В Україні переважна більшість існуючих заповідників е невеликі розмірами, розташовані, як правило, серед земель, що інтенсивно використовуються в господарській діяльності. Створені вони недавно, до їх складу включені території в певній мірі антропогенне змінені в процесі попередньої господарської діяльності. В повній мірі для таких заповідників - це найбільш сприятливий режим заповідання.
 По-третє - диференційований підхід. Ряд учених /Семенова-Тян-Шанська А.М., Гродзинський А.М., Гінсірук С.А., Андрієнко Т.А./ звертають увагу на глибокі якісні зміни в співвідношенні видів рослинності на територіях, де запроваджується абсолютно заповідний режим. Це стосується лісових природних комплексів, степу, боліт тощо.
 При визначенні основних напрямків розвитку природно-територіальних комплексів та господарської діяльності в межах Подільського Національного природного парку, на наш погляд, необхідно враховувати сучасні специфічні особливості територіальних умов в регіоні. Як встановлено, територія регіону має високу господарську освоєність. Так, станом на 01.01.94 тільки 1/3 земель регіону знаходяться у відносно природному стані /сіножаті і пасовища, лісові угіддя, водні верхні, болота, піски, яри/. Близько 70% території використовується у сільському господарстві, понад 1000 га земель порушено, ведеться активна гірничо-добувна діяльність. В межах парку висока щільність населення, розвинута поселенська мережа і обслуговуюча інфраструктура.
 Природні території в межах парку мають в своєму складі антропогенне трансформовані екосистеми, які суттєво відрізняються від природних еталонів. З запровадженням заповідного режиму природні екосистеми парку не зможуть повернутись до свого природного стану, а довгий час будуть знаходитись в проміжному, збідненому стані.
 В зв'язку з цим, виходячи з завдань охорони місцевих видів тварин і рослин, забезпечення виконання інших завдань парку, доцільно здійснити заходи щодо створення необхідних умов існування місцевої природної флори і фауни в буферних зонах агропромландшафтах регіону, а також розширення власне заповідних територій /Мовчан Я.І., 1992/.
 Як свідчить досвід, організація заповідного об'єкту ще не гарантує повного збереження гено- і ценофонду флори і фауни. З встановленням заповідного режиму, забороною і обмеженнями господарської діяльності в межах парку абсолютно заповідні ділянки поступово збіднюються рядом видів, в тому числі рідкісними зникаючими і типовими рослинними угрупуваннями, окремими видами тваринного світу.
 Крім територій і об'єктів природно-заповідного, фонду, на що звертають увагу Реймерс Е.Ф. і Штільмарк Ф.Р. /1979/, певний режим охорони існує і на інших територіях - в лісах першої групи, в зелених зонах міст, в водоохоронних зонах річок і водойм та їх прибережних смугах тощо. В певних аспектах вони також повинні розглядатись як території, що охороняються, в широкому розумінні цього терміну /Плюта П.Р., Андрієнко Т.П., Пряжко Є.І., Каркудієв Г.Н., 1991 р.
 У межах парку підлягають охороні і мають спільні функції з територіями і об'єктами природно-заповідного фонду землі оздоровчого, історико-культурного і рекреаційного призначення.
 В зв'язку з неможливістю збереження і відтворення генофонду рослинного і тваринного світу, типових і рідкісних ландшафтів, підтримки сприятливих екологічних умов тільки за рахунок охоронних територій зростає значення охорони природної рослинності на територіях, що використовуються в процесі господарської діяльності. Особливого значення вона набуває в агроекосистемах при умові системного розташування її як елементів цілісного природного екологічного каркасу.
 Звичайно, з класичної точки зору охорони гено- і ценофонду рослинного світу ці території надмірно спрощені і збіднені. Але в умовах стрімкого зростання негативного впливу демографічних, урбаністичних і техногенних процесів не природні ландшафти, що викликає їх суттєве збіднення та зменшення різноманіття, штучне відтворення природних екосистем особливо важливо, в першу чергу на територіях, де мають місце ерозійні процеси і дефляція, де значна розораність території, маються перезволожені землі тощо.
 Проблема схорони природного середовища в межах парку вийшла далеко за межі завдань охорони рослинного ї тваринного світу на територіях природно-заповідного фонду. 8 сучасних умовах зростаючого антропогенного навантаження на природно-територіальні комплекси регіону необхідне врахування всієї сукупності його впливу, динаміки розвитку, направленості процесів, територіального розподілу. Визначення основних заходів щодо охорони природного середовища в межах парку здійснено на основі вивчення прямих і опосередкованих змін екологічних умов в зв'язку з функціонуванням техногенних утворень в ландшафтах регіону. Встановлено, що економічно доцільніше попередити небажані наслідки господарської діяльності в ландшафтах парку ніж усунути допущені прорахунки. При цьому враховувався тісний взаємозв'язок усіх компонентів ландшафту, так як при впливі на один з них, здійснюється вплив на ландшафт в цілому.
 В межах парку різноманітна по формах і призначенню мережа охоронних природних територій поки що не склалась в єдину організаційну систему з іншими природними територіями в першу чергу розташованими в агроландшафтах, без якої не мислиться досягнення екологічно стабілізації природокористування в регіоні, виконання покладених на парк функцій.
 В сучасних умовах природокористування підтримку природної рівно ваги в межах парку передбачається здійснити шляхом комплексного застосування Функціональних і територіальних заходів.
 Під функціональними розуміються заходи, пов'язані з раціоналізацією природокористування, регулювання навантажень на земельні ресурси, застосування ефективних агротехнічних, лісомеліоративних і гідромеліоративних заходів, застосування промислових технологій, які і суттєво зменшують обсяги шкідливих викидів і скидів в навколишнє середовище тощо.
 До територіальних заходів відносяться консервація частини природно-територіальних комплексів, в тому числі деградованих внаслідок несприятливого природного і антропогенного впливу, створення найбільш можливої мозаїчності ландшафтів, узгоджений розвиток об'єктів і територій природно-заповідного фонду, земель оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення та природних територій, що використовуються в процесі господарської діяльності.
 Вказані розробки передбачається використовувати в межах парку одночасно з обґрунтуванням заходів по перерозподілу земель в зв'язку з проведенням земельної реформи.
 Перерозподіл земель з одночасною розробкою територіальних заходів щодо екологічно стабілізації землекористування в межах парку необхідно виконувати на основі поглибленого аналізу:
 Єдина організаційна система природних територій в межах парку, виходячи з необхідності забезпечення виконання ними одночасно багатьох функцій, включаю не лише території і об'єкти природно-заповідного фонду але і території та об'єкти оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення, що дає можливість створення на їх базі єдиних об'єктів, розмежованих по завданнях при зонуванні спільної території. існуючого розподілу земель по категоріях і формах господарювання,  динаміки використання мінеральних ресурсів в регіоні, динаміки земельних та сільськогосподарських угідь, інтенсивності та обсягів прояву несприятливих природних і антропогенних процесів в агроландшафтах,  обсягів та ефективності здійснювання природоохоронних заходів, перспектив розвитку господарської діяльності, передбачених в проектних та передпроектних розробках,  досліджень щодо стану ландшафтної та ценотичної різноманітності природних комплексів порушеності антропогенними Факторами,  досліджень щодо обсягів і рівнів забрудненості ландшафтів, напрямків та інтенсивності міграції забруднюючих речовин.
 Загальна площі таких територій в межах парку не повинна бути меншою 3-5 % від площі агроландшафту. ділянки для розміщення захисних лісонасаджень, які забезпечують захист території від суховіїв, водної ерозії і дефляції,  ділянки прибережних смуг й лісовими насадженнями та залуженням,  ділянки санітарно-захисних і охоронних смуг, які в обов'язковому порядку повинні бути залісені або залужені, конструктивні елементи культурних ландшафтів, системно розташовані в агроландшафтах достатні розмірами "плями" природних територій, створюваних з метою відтворення місцевої природної флори і фауни.