7. Особливості вирішення завдань екологічної стабілізації природокористування в межах парку.

     Є три погляди на визначення заповідного режиму /заходів направлених на збереження і відновлення унікальних типових природно-територіальних комплексів, їх компонентів і окремих природних об'єктів/.
     По-перше, вважається недопустимим будь-яке втручання людини в природні процеси на заповідних територіях, хоча практично це досягти неможливо. В великих по площі заповідниках природні комплекси, що охороняються мають можливості саморегулювання без втручання людини в протікання природних процесів. Тому цей погляд для них цілком закономірний.
     По-друге, ефективними вважались активні дії по "удосконаленню", "поліпшенню" заповідних природних комплексів, сприяння чи обмеження розвитку окремих популяцій, проведення інтродукцій і акліматизації різних видів рослинного і тваринного світу. В Україні переважна більшість існуючих заповідників е невеликі розмірами, розташовані, як правило, серед земель, що інтенсивно використовуються в господарській діяльності. Створені вони недавно, до їх складу включені території в певній мірі антропогенне змінені в процесі попередньої господарської діяльності. В повній мірі для таких заповідників - це найбільш сприятливий режим заповідання.
     По-третє - диференційований підхід. Ряд учених /Семенова-Тян-Шанська А.М., Гродзинський А.М., Гінсірук С.А., Андрієнко Т.А./ звертають увагу на глибокі якісні зміни в співвідношенні видів рослинності на територіях, де запроваджується абсолютно заповідний режим. Це стосується лісових природних комплексів, степу, боліт тощо.
     При визначенні основних напрямків розвитку природно-територіальних комплексів та господарської діяльності в межах Подільського Національного природного парку, на наш погляд, необхідно враховувати сучасні специфічні особливості територіальних умов в регіоні. Як встановлено, територія регіону має високу господарську освоєність. Так, станом на 01.01.94 тільки 1/3 земель регіону знаходяться у відносно природному стані /сіножаті і пасовища, лісові угіддя, водні верхні, болота, піски, яри/. Близько 70% території використовується у сільському господарстві, понад 1000 га земель порушено, ведеться активна гірничо-добувна діяльність. В межах парку висока щільність населення, розвинута поселенська мережа і обслуговуюча інфраструктура.
     Природні території в межах парку мають в своєму складі антропогенне трансформовані екосистеми, які суттєво відрізняються від природних еталонів. З запровадженням заповідного режиму природні екосистеми парку не зможуть повернутись до свого природного стану, а довгий час будуть знаходитись в проміжному, збідненому стані.
     В зв'язку з цим, виходячи з завдань охорони місцевих видів тварин і рослин, забезпечення виконання інших завдань парку, доцільно здійснити заходи щодо створення необхідних умов існування місцевої природної флори і фауни в буферних зонах агропромландшафтах регіону, а також розширення власне заповідних територій /Мовчан Я.І., 1992/.
     Як свідчить досвід, організація заповідного об'єкту ще не гарантує повного збереження гено- і ценофонду флори і фауни. З встановленням заповідного режиму, забороною і обмеженнями господарської діяльності в межах парку абсолютно заповідні ділянки поступово збіднюються рядом видів, в тому числі рідкісними зникаючими і типовими рослинними угрупуваннями, окремими видами тваринного світу.
     Крім територій і об'єктів природно-заповідного, фонду, на що звертають увагу Реймерс Е.Ф. і Штільмарк Ф.Р. /1979/, певний режим охорони існує і на інших територіях - в лісах першої групи, в зелених зонах міст, в водоохоронних зонах річок і водойм та їх прибережних смугах тощо. В певних аспектах вони також повинні розглядатись як території, що охороняються, в широкому розумінні цього терміну /Плюта П.Р., Андрієнко Т.П., Пряжко Є.І., Каркудієв Г.Н., 1991 р.
     У межах парку підлягають охороні і мають спільні функції з територіями і об'єктами природно-заповідного фонду землі оздоровчого, історико-культурного і рекреаційного призначення.
     В зв'язку з неможливістю збереження і відтворення генофонду рослинного і тваринного світу, типових і рідкісних ландшафтів, підтримки сприятливих екологічних умов тільки за рахунок охоронних територій зростає значення охорони природної рослинності на територіях, що використовуються в процесі господарської діяльності. Особливого значення вона набуває в агроекосистемах при умові системного розташування її як елементів цілісного природного екологічного каркасу.
     Звичайно, з класичної точки зору охорони гено- і ценофонду рослинного світу ці території надмірно спрощені і збіднені. Але в умовах стрімкого зростання негативного впливу демографічних, урбаністичних і техногенних процесів не природні ландшафти, що викликає їх суттєве збіднення та зменшення різноманіття, штучне відтворення природних екосистем особливо важливо, в першу чергу на територіях, де мають місце ерозійні процеси і дефляція, де значна розораність території, маються перезволожені землі тощо.
     Проблема схорони природного середовища в межах парку вийшла далеко за межі завдань охорони рослинного ї тваринного світу на територіях природно-заповідного фонду. 8 сучасних умовах зростаючого антропогенного навантаження на природно-територіальні комплекси регіону необхідне врахування всієї сукупності його впливу, динаміки розвитку, направленості процесів, територіального розподілу. Визначення основних заходів щодо охорони природного середовища в межах парку здійснено на основі вивчення прямих і опосередкованих змін екологічних умов в зв'язку з функціонуванням техногенних утворень в ландшафтах регіону. Встановлено, що економічно доцільніше попередити небажані наслідки господарської діяльності в ландшафтах парку ніж усунути допущені прорахунки. При цьому враховувався тісний взаємозв'язок усіх компонентів ландшафту, так як при впливі на один з них, здійснюється вплив на ландшафт в цілому.
     В межах парку різноманітна по формах і призначенню мережа охоронних природних територій поки що не склалась в єдину організаційну систему з іншими природними територіями в першу чергу розташованими в агроландшафтах, без якої не мислиться досягнення екологічно стабілізації природокористування в регіоні, виконання покладених на парк функцій.
     В сучасних умовах природокористування підтримку природної рівно ваги в межах парку передбачається здійснити шляхом комплексного застосування Функціональних і територіальних заходів.
     Під функціональними розуміються заходи, пов'язані з раціоналізацією природокористування, регулювання навантажень на земельні ресурси, застосування ефективних агротехнічних, лісомеліоративних і гідромеліоративних заходів, застосування промислових технологій, які і суттєво зменшують обсяги шкідливих викидів і скидів в навколишнє середовище тощо.
     До територіальних заходів відносяться консервація частини природно-територіальних комплексів, в тому числі деградованих внаслідок несприятливого природного і антропогенного впливу, створення найбільш можливої мозаїчності ландшафтів, узгоджений розвиток об'єктів і територій природно-заповідного фонду, земель оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення та природних територій, що використовуються в процесі господарської діяльності.
     Вказані розробки передбачається використовувати в межах парку одночасно з обґрунтуванням заходів по перерозподілу земель в зв'язку з проведенням земельної реформи.
     Перерозподіл земель з одночасною розробкою територіальних заходів щодо екологічно стабілізації землекористування в межах парку необхідно виконувати на основі поглибленого аналізу:

  •      існуючого розподілу земель по категоріях і формах господарювання,
  •      динаміки використання мінеральних ресурсів в регіоні, динаміки земельних та сільськогосподарських угідь, інтенсивності та обсягів прояву несприятливих природних і антропогенних процесів в агроландшафтах,
  •      обсягів та ефективності здійснювання природоохоронних заходів, перспектив розвитку господарської діяльності, передбачених в проектних та передпроектних розробках,
  •      досліджень щодо стану ландшафтної та ценотичної різноманітності природних комплексів порушеності антропогенними Факторами,
  •      досліджень щодо обсягів і рівнів забрудненості ландшафтів, напрямків та інтенсивності міграції забруднюючих речовин.
    •      Єдина організаційна система природних територій в межах парку, виходячи з необхідності забезпечення виконання ними одночасно багатьох функцій, включаю не лише території і об'єкти природно-заповідного фонду але і території та об'єкти оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення, що дає можливість створення на їх базі єдиних об'єктів, розмежованих по завданнях при зонуванні спільної території.
         Крім того, передбачається суттєво змінити структуру земель сільськогосподарського призначення, розвинути в агроландшафтах сітку природних територій. Так, в межах парку загальна площа агроландшафтів скоротиться на 45,4 тис.га і буде складати 59,5 % загальної площі.
         До природних територій, які необхідно розвинути в агроландшафтах за рахунок інших земель, доцільно внести:
  •      ділянки для розміщення захисних лісонасаджень, які забезпечують захист території від суховіїв, водної ерозії і дефляції,
  •      ділянки прибережних смуг й лісовими насадженнями та залуженням,
  •      ділянки санітарно-захисних і охоронних смуг, які в обов'язковому порядку повинні бути залісені або залужені, конструктивні елементи культурних ландшафтів, системно розташовані в агроландшафтах достатні розмірами "плями" природних територій, створюваних з метою відтворення місцевої природної флори і фауни.
    •      Загальна площі таких територій в межах парку не повинна бути меншою 3-5 % від площі агроландшафту.
         Плями природних територій приурочуються до елементів організації території сільськогосподарських підприємств, гідрографіч­ної сітки, розташовуються з урахуванням мікрорельєфу території на ділянках, не досить зручних для виконання механізованих сільськогосподарських робіт, приурочуються до суфозійних западин, інших понижень, де є постійна водна поверхня тощо.
         Система природних територій в агроландшафтах пов'язується між собою, а також з іншими природними територіями об'єктами природно-заповідного фонду "коридорами безпеки". "Коридори безпеки" узгоджувались з сіткою захисних лісонасаджень різного призначення, колекторною сіткою відкритих каналів осушувальних систем. Найбільш економічно простих способом створення вказаних коридорів визначено залуження орних земель вздовж лісосмуг смугами, шириною 50-100 м. Передбачено, щоб "коридори безпеки" не співпадали з сіткою польових доріг з інтенсивним рухом, що значно зменшить фактор непокою місцевої фауни.
         У агроландшафтах парку передбачене диференціація використання ріллі в сільськогосподарському виробництві. Вирішення цього завдання полягає, перш за все, в розподілі орних земель на екологічно однотипні території, які об'єднують ділянки ріллі, порівнюючи однорічні за морфологічними та генетичними ознаками, механічним складом, вмістом гумусу і поживних речовин, агрофізичними і фізико-хімічними властивостями /Юрченко, 1990/. При розподілі на екологічно однотипні території враховувався також адаптивний потенціал культивуємої рослинності /потенційна продуктивність, екологічна стійкість тощо/.
         В межах парку орні землі в сільськогосподарському виробництві рекомендується використовувати згідно їх розподілу на наступні класи:
              І-клас - орні землі універсального значення. До них відносяться повнопрофільні і слабоеродовані землі, розташовані на схилах крутизною до 3°, характер рельєфу і грунтово-агрохімічна характеристика яких дають можливість вирощувати усі районовані культури, в тому числі ерозійне небезпечні.
              II-клас - орні землі з характеристиками першого класу, але на яких окремі районовані культури, в зв'язку з особливостями фізико-хімічних властивостей ґрунтів і підстилаючих порід, не можуть бути забезпечені оптимальними умовами росту і розвитку навіть при здійсненні заходів по меліорації усіх ґрунтів. Цей клас не виділяється, якщо є можливість змінити культивуємої рослинності з низьким в даних умовах адаптивним потенціалом не іншу, для якої ці лімітуючі фактори продуктивності не суттєві.
              III-клас - орні землі обмеженого використання. До них відносяться землі з ухилами, як правило, 3-7°, переважно з слабо- і середньо­змитими ґрунтами. На них виключається можливість вирощування ерозійно небезпечних культур і розміщення парів. На цих землях розміщають групи сільськогосподарських культур з високою ґрунтозахисною ефективністю.
              ІV-клас складають малородючі орні землі з незадовільними для більшості культивуємих рослин фізико-хімічними властивостями, бідні на органічну речовину, з несприятливим водним режимом І технологічними властивостями. До цього класу доцільно віднести ріллю з ухилами понад 7° з середньо- і сильнозмитими, розмитими ґрунтами, з сильно улоговистим рельєфом, з короткими крутими схилами різних експозицій. Такі землі повинні виключатись з активного сільсько­господарського обороту, рекомендуються під залуження або заліснення
         Ще на початку 70-х років Дж.О.Саймондс відмічав, що людина є жертвою своєї власної творчості, поневолена тим штучним середовищем, яке вона створила навколо себе. Разом з тим, людина шукає гармонію, порядок і красу інстинктивно, її не влаштовую безпорядок, нелогічність, неподобство. Подоланню інерції нав'язування природ­ному середовищу панівних відносин сприяє зростаючий обсяг знань про ландшафти, глибоке розуміння значущості його, цінності в житті людини.
         У зв'язку з цим вбачається необхідний в процесі виконання заходів щодо екологічної стабілізації землекористування в межах парку забезпечити підтримку та розвиток на необхідному рівні різноманітності природних компонентів в ландшафтах, не тільки з утилітарною метою, але і з естетичних позицій формування культурного ландшафту, виконання ними рекреаційних функцій.
         При цьому під культурних ландшафтом розуміється ландшафт, свідомо змінений господарською діяльністю людини для задоволення своїх потреб, який підтримується в потрібному для неї стані і здатний постійно продовжувати виконання Функцій відтворення здорового, естетичного бездоганного середовища. Як показує світова практика, культурний ландшафт е найбільш стійким в екологічному відношенні.
         Визначені в цьому розділі заходи цілком "вписуються" в концепцію формування культурного ландшафту. Але, при цьому, необхідно завдання формування і облаштування культурних ландшафтів розглядати в іншому ракурсі - як пейзажу.
         В загальному плані формування і облаштування культурного ландшафту в межах парку з естетичних позицій повинно зводитись до наступного:
         1) оцінки естетичної привабливості ландшафту,
         2) оцінки елементів ландшафту, які необхідно зберегти в сучасному стані без змін і які підлягають реконструкції,
         3) визначенні системи природних компонентів, які повинні використовуватись при формуванні і облаштуванні естетично привабли­вих пейзажів з урахуванням регіональних особливостей просторової Їх структури. Так для Лісостепу характерний відкритий тип просто­рової структури з поодинокими деревами, невеликими куртинами, байрачними лісами,
         4) узгоджене розміщення системи природних компонентів та елементів організації території, поселенської і транспортної мережі
         При формуванні та облаштуванні культурних ландшафтів доцільно дотримуватись загальновідомих в ландшафтній архітектурі правил збагачення ландшафтів:
         1) окремо стоячі дерева, деревно-чагарникові групи є важливими композиційними елементами відкритих просторів,
         2) на абсолютно рівнинних ділянках поодинокі дерева-солітери погано узгоджуються з рельєфом;
         3) як солітери доцільно використовувати дерева з вільною природною формою крони, які привертають увагу, мають виразний образ,
         4) породний склад деревно-чагарникових груп повинен відповідати умовам даного місцерозташування. Фізіологічне "вписуватись" в його обрис. По дендрологічному складу в групу не повинно включатись більше трьох-п'яти порід, підібраних з урахуванням їх довговічності, особливостей взаємного впливу та декоративних властивостей /форми і розмірів крони, кольору листя, часу і характеру цвітіння тощо/,
         5) екзоти в групи вводяться обережно, після вивчення можли­вих негативних наслідків,
         6) в групах завжди доцільні красиві місцеві чагарники;
         7) розташовані навіть на великих підвищеннях рельєфу, дерева підсилюють пластику земельних ділянок. В агроландшафтах облісені пагорби добре сприймаються як природні культури на фоні відкритих просторів полів,
         8) розташовані в понижених елементах рельєфу дерева згладжують хаотичність сильно пересічених земельних ділянок,
         9) на сільськогосподарських угіддях групові посадки дерев і кущів створюються переважно по лініях місцевих водотоків з ураху­ванням напрямків руху агрегатів, узгоджено з межами полів і робочих ділянок,
         10) за допомогою деревно-чагарникової рослинності здійснюється маскування непривабливих видів - кар'єрів, відвалів, звалищ, виробничих комплексів тощо;
         11) обов'язкова посадка дерев і кущів біля джерел польового водопостачання, на перезволожених ділянках, по берегах струмків, водойм. Для розкриття і підсилення пейзажу з водними поверхнями суцільні стрічки насаджень не застосовуються,
         12) дерева і чагарники в курниках та інших насадженнях повинні підбиратись і розташовуватись таким чином, щоб забезпечити спокійні умови гніздування птиць та розмноження польової дичини, її підгодовування плодами і ягодами насаджень.