3.4. Ґрунтовий покрив.

     Ґрунтовий покрив досліджуваної території парку сформувався в умовах лісостепової зони під дією таких факторів: помірного волого­го клімату, рослинності листяних (переважно дубово-грабових) лісів, розчленованого рельєфу в умовах значного підняття місцевості над рівнем моря і зниженого базису ерозії, антропогенного впливу та ґрунтоутворюючої породи - карбонатного лесу та лесовидних порід (четвертинні відклади), що є найбільш поширеними ґрунтоутворюючими породами на цій території. Леси Хмельниччини відрізняються від ло­сів решти території України, Особливості їх такі: порівняно неве­лика товщина (6-7,5 м) в цілому, підстилання їх різними нелесовидними породами (пісками, глинами, вапняками, гранітами), відміна в кольорі в зв'язку з оглеєнням, велика кількість новоутворень, скуп­чення карбонатів у формі трубочок, журавчиків, дутиків. Леси Поділ­ля містять значну кількість піску, й районі Придністров'я залягають переважно лесовидні суглинки. За своїми хімічними і Фізичними влас­тивостями леси і лесовидні суглинки в сільськогосподарському від­ношенні є найбільш цінними ґрунтоутворюючими породами, оскільки мають в своєму окладі до 20 % вапна і як ґрунтоутворюючі породи в минулому при відповідних кліматичних умовах і наявності степової рослинності сприяли утворенню чорноземних, багатих на гумус, струк­турних ґрунтів. Глини, як ґрунтоутворюючі породи, малопоширені. Зустрічаються вони невеликими масивами серед лесових порід, часто там, де лесові породи змиті. Належать до серії третинних відкладів. Крім виходів на поверхню, де вони ґрунтотворять, глини часто за­лягають на невеликій глибині і підстеляють лесовидні породи.
     У північній частині області (Поліська рівнина), де процес ґрунтоутворення проходив при участі лісової рослинності, на піщаних і супіщаних породах сформувались дерново-підзолисті ґрунти, які відносяться до найменш продуктивних ґрунтів області.
     Щодо ґрунтового покриву території Подільського Державного національного природного парку "Товтри", то її можна поділити на дві частини - східну і західну.
     У східній частині переважаючими ґрунтами є сильнопідзолені ясно-сірі та сірі опідзолені ґрунти, а також їх змиті та оглеєні відміни. Дані ґрунти не мають реліктових чорноземних ознак. Вони слабоґумусовані, ненасичені увібраним кальцієм, а тому явно кислі, мають профіль чітко диференційований на горизонти колоїдного елювію та ілювію. (Табл. 3.1.)

Таблиця 3.1.

ҐРУНТИ НАЦІОНАЛЬНОГО ПАРКУ "ТОВТРИ"

/сільськогосподарські угіддя, га/

Механічний склад:

г – легкосуглинкові

д – середньосуглинкові

е – важкосуглинкові

     У них несприятливий режим рухомих форм поживних речовий, особ­ливо доступних форм азоту при явній нестачі загальних резервів його.
     За механічним складом переважають середньосуглинкові відміни. Залягають ці ґрунти на порівняно підвищених елементах широкохвилястого рельєфу.
     Оглеєні відміни поширені на пологих схилах та зниженнях. Слабко- та середньозмиті відміни цих ґрунтів займають пологі, слабкоспадисті та опадисті схили. Слабо виражена структура верхнього горизонту цих ґрунтів е негативним фактором в сільськогосподарському використанні. Вони дуже запливають, утворюючи на поверхні плівку, що значно погіршує водно-повітряний режим ґрунту.
     Ясно-сірі опідзолені ґрунти містять в собі незначну кількість гумусу в орному шарі - 1,5-1,7 %. 3 глибиною кількість його різко падає.
     Сірі опідзолені ґрунти топографічно займають найбільш підвищені і найбільш розчленовані елементи рельєфу. На відміну від попередніх ґрунтів дані ґрунти мають дещо глибший гумусово-елювіальний горизонт (29-30 см) і містять більшу кількість гумусу (1,7-1,9%). Отже, відносяться до більш продуктивних земель.
     У зв'язку з наявністю ерозійних процесів на даній території поряд з повнопрофільними сильноопідзоленими ґрунтами зустрічаються їх змиті відміни. За ступенем змитості поділяються на слабко-, сильно- і середньозмиті опідзолені ґрунти.
     До категорії слабкозмитих ґрунтів відносяться ті, в яких змивом знищена деяка частина гумусово-елювіального горизонту. Слабкозмиті ґрунти характеризуються, в першу чергу, зменшенням кількості гумусу (в орному шарі гумусу міститься від 1,4 до 1,3%).
     Середньозмиті відміни сильнопоідзолених ґрунтів піддані більш активній ерозії. Вони складають ґрунтове вкриття пологих, слабкоспадистих і опадистих схилів, де проявляється інтенсивний поверхневий стік. У них змитий майже весь верхній гумусово-елювіальний горизонт. На поверхню виходять щільні ілювіальні горизонти, що стають орним шаром. Вони слабкогумусовані, неоднорідні по забарвленню і структурі. Після оранки середньозмиті відміни добре помітні з поверхні по своєму бурому забарвленню. Через значне вкорочення ґрунтового профі­лю у них різко зменшились загальні запаси гумусу та поживних речовин. Крім зменшення елементів живлення для рослин середньозмиті ґрунти мають дуже негативні фізичні властивості.
     В умовах складених форм схилів часто серед середньозмитих ґрунтів плямами залягають сильнозмиті їх відміни.
     Орний шар сильнозмитих ясно-сірих спідзолених ґрунтів складаєтьоя з ілювіальних горизонтів, а в окремих випадках і верхніх горизонтів материнської породи. Ці ґрунти мають мізерні запаси гумусу та поживних речовин (0,7-1,0%).
     У західній частині заповідника переважаючими грунтами е темно-сірі опідзолені ґрунти, чорноземи опідзолені і чорноземи типові та їх змиті та оглеєні відміни.
     За рельєфом опідзолені ґрунти приурочені до еродованих плато. і слабкопологих схилів. Утворилися вони на лесовидних карбонатних породах. Глибина гумусового горизонту у даних ґрунтів сягає 51-60 см. (у темно-сірих опідзолених ґрунтів) та 74-75 см (у чорноземів опідзолених). Гумусове забарвлення поширюються не тільки на верхній власне гумусовий горизонт, а майже і на весь перехідний. Вони мають порівнянне високий вміст гумусу в орному шарі (2,6-3,4%).
     Виходячи з наведеної характеристики, можна сказати, ще темно-сірі опідзолені ґрунти та чорноземи опідзолені мають порівняно ви­соку природну родючість. Придатні під усі сільськогосподарські культури, що вирощують в лісостеповій зоні.
     Через підвищену кислотність усі опідзолені ґрунти: ясно-сірі, сірі, темно-сірі опідзолені ґрунти та чорноземи опідзолені потре­бують вапнування.
     Серед темно-сірих опідзолених ґрунтів та чорноземів опідзолених незмитих є, на даній території, великі площі еродованих земель - слабко-, середньо- і сильнозмиті.
     У слабкозмитих ґрунтів змита частина верхнього гумусово-елювіального горизонту, а в зв'язку з цим помітно зменшився вміст гумусу (до 2,4-3,0%) та поживних речовин.
     Середньозмиті ґрунти характеризуються заляганням на досить крутих схилах з добре виявленим поверхневим стоком. Змивом знищена найродючіша (найбільш гумусована) частина профілю - гумусово-елювіальний горизонт і на поверхню виходить менш родюча частина - ілювіальні горизонти, які стають орними шарами. А тому вони ще меню гумусовані (1,8-2,3%) і збіднені на поживні речовини.
     Сильнозмиті відміни цих ґрунтів, залягають в місцях, де сильно виражений поверхневий стік, який майже знищив їх. Вони бідні на споживні речовини (гумусу лише 1,3%), безструктурні, неродючі. Це орнонепридатні землі. Чорноземи глибокі малогумусні, як і попередні ґрунти, залягають на карбонатних лесовидних породах. Це найбільш цінні грунти на території області, які приурочені до широких плато та просторих знижені
     Механічний склад їх середньосуглинковий та важкосуглинковий. Загальна глибина гумусового горизонту в середньому становить 83-85 см.
     Провідними ознаками морфологічної будови чорноземів типових є: темно-сіре в сухому і майже чорне забарвлення у вологому стані, наявність значно! кількості гумусу по всьому профілю, і, особливо, у верхньому горизонті (орний шар має 3,3-3,8%), наявність агрономічно-цінної зернистої структури.
     Фізичні властивості, водно-повітряний режим даних ґрунтів найбільш сприятливий в порівнянні з вище описаними ґрунтами.
     У зв'язку з розчленованістю описуваної частини території за­повідника поряд а повнопрофільними чорноземами типовими зустрічаються їх еродовані відміни (від слабо до сильнозмитих). Ці ґрунти складають ґрунтове вкриття вузьких вододілів і схилів, де проявляється поверхневий стік.
     У залежності від ступеня еродованості ці ґрунти потребують агротехнічних, агролісомеліоративних та інших спеціальних заходів по боротьбі з ерозією.
     Крім того, тут слід застосувати значно більші дози органічних та мінеральних добрив в порівнянні а незмитими.
     Товтрове пасмо Подільського Державного національного природного парку "Товтри" покрите дерновими слаборозвиненими щебнюватими середньо­суглинковими ґрунтами. Утворились вони на елювії щільних карбонатних порід в умовах нормального атмосферного зволоження під пологом трав'янистої рослинності. Характеризуються незначною глибиною (до 20 см) ґрунтового профілю, наявністю в межах всього профілю включень карбонатної жорстви. Маючи дуже короткий гумусовий горизонт, вони не можуть створити нормальних умов для розвитку рослин. Дані ґрунти слабогумусовані (1,7-2,6%) і мають несприятливий водний режим. Атмосферна волога "провалюється" крізь щілини породи. Вони легко втрачають вологу, пересихають. Крім цього, оскільки вони залягають на крутих схилах, значна кількість вологи атмосферних опадів стікає по схилах.