Перейти у головне меню | на зміст | на наступну частину

Товтри

Товтрове пасмо складене вапняками міоценового віку і розташоване на крайньому південному заході Східно-Європейської платформи, на західному схилі Українського щита. Загальне простягання та обриси рифогенної зони (але не єдиного рифу) добре відоме. Вона простягається, починаючись в районі м. Броди, через Збараж, Сатанів, до Смотрича та Кам’янця-Подільського, переходить Дністер і відходить у Молдову через Липкани до Штефанешт, де переходить у Румунію.

На території парку, до широти Гусятина, рифова зона виглядає як декілька великих, переривчастих пасм, паралельних одне до одного, що різко виділяються посеред пологохвилястої місцевості та облямовані меншими, нижчими пасмами або окремими масивами. Південніше, до Кам’янця-Подільського, іде єдине чітко окреслене пасмо з великою кількістю супутніх дрібних горбів.

Рифова зона утворена масивами різного віку - верхньобаденського та сарматського. Дещо спрощуючи картину, можна стверджувати, що існує основне баденське рифове пасмо та додаткові сарматські пасма. Часто відклади основного рифового пасма перекриваються сарматськими вапняками, але, як правило, не біогермними. Усі ж основні морфологічні форми головного пасма визначаються рифовим характером біогермних баденських вапняків, що їх складають, так само як сарматські онкоідні вапняки, у свою чергу, визначають морфологію бічних пасм.

Геологічна будова району відносно проста. Онкоідні масиви підіймаються посеред поля покійно залягаючих міоценових відкладів, представлених горизонтами баденським і сарматським.

Товтри складені рифами (онкоідами) середнього та верхнього міоцену. І.Королюк під онкоідоми розуміє масивоподібне тіло різної форми, утворене головним чином скелетними залишками організмів, похованих у прижиттєвому положенні й включене у різко відмінні породи. За його ж визначенням риф є по суті онкоідним масивом, що досягав протягом майже всього часу росту поверхні води.

Для південної частини товтрової смуги характерні витягнуті пасма горбів, частіше перпендикулярні, іноді паралельні до головного пасма. Найбільш відомими з них є Нігинські та Вербівські товтри, опис яких подано нижче.