Повернутись в головне меню | до історичних відомостей | до списку статей

В. ІДЗЬО (Москва)

ЗАРОДЖЕННЯ, СТАНОВЛЕННЯ ТА КРИСТАЛІЗАЦІЯ ХРИСТИЯНСТВА НА ТЕРИТОРІЇ ПОДНІСТРОВ'Я

В басейні Дністра знайдено багато стародавніх язичницьких та християнських пам'яток. Численні пам'ятки різних епох та культур збереглися до нашого часу в гротах, скелях та печерах в долинах Дністра та його приток. Їх вивчення дозволяє прослідкувати процеси становлення язичництва і християнства в цьому регіоні. Відомо, що в другому столітті нашої ери римський імператор Траян підкорює племена даків, і кордони Римської імперії наближаються до регіону Дністра. Між жителями східних римських провінцій і племінними об'єднаннями Подністров'я виникають не тільки торгово-економічні, але й релігійно-культурні відносини. Велика кількість християнізованих римських легіонерів та купців вступила в торгово-економічні та політичні контакти з язичницьким населенням Прикарпаття та Подністров'я. Християнські місіонери проникають не тільки в завойовані Римом землі, але і на суміжні території. Не дивлячись на переслідування в центрі Римської держави, християнство в перших століттях н. е. мало великий вплив у провінції.

За таких обставин можна припускати, що християнство в Подністров'я в І-V століттях нашої ери йшло двома шляхами. Першим був шлях з Риму через Дакію і Іллірію в Паннонію, а далі у Прикарпаття та Верхнє Подністров'я. Джерела засвідчують, що апостолом, який проповідував християнство серед населення Прикарпаття та Подністров'я в І столітті нашої ери, був святий Павло. Він був також і апостолом, який рукоположив святого Андроніка першим слов'янським єпископом. Русь, наголошує автор Повісті Времінних Літ, прийняла слов'янську писемність з Паннонії та Іллірії. В такому випадку є підстави стверджувати, що першим учителем християнства в Центральній Європі і зокрема в регіоні Прикарпаття та Подністров'я був святий Павло, функції якого продовжив рукоположений ним перший слов'янський єпископ-святий Андронік1.

Другим шляхом християнізації Подністров'я був шлях з Візантії. Візантійські Джерела VI-X століть нашої ери, такі як праця Костянтина Багрянородного "Про управління імперією", наголошують про послідовну політичну діяльність Візантійської імперії у питанні християнізації регіону Прикарпаття та Подністров'я. Візантійський патріарх Фотій в 860 році описує нам передумови прийняття християнства серед народів, які мешкали на Дністрі2. Можна наголосити, що цей процес проходив під безпосереднім впливом святих Кирила та Мефодія, яких патріарх Фотій відіслав в 862-863 роках до Моравського князя Ростислава. При візантійському дворі у патріарха Фотія панувало переконання, що висилання християнських місіонерів в глибину Центральної Європи повинно прискорити процес становлення християнства серед слов'ян та інших народів, які проживали в Подністров'ї. Німецький вчений Ф. Загіба вважає, що великоморавські, панонські і дністровські слов'яни були просвічені християнством внаслідок діяльності святих Кирила та Мефодія, які при підтримці князя Ростислава поширювали християнство по всій Центральній Європі3. Також французький вчений В. Карташов стверджує, що християнство в Подністров'я проникло із Велико-Моравської держави4. В документі папи Йоана XIII 973 року, в якому він звертався до чеського князя Болеслава в зв'язку з заснуванням Празького єпископства, зауважено, що Рим вводив латинську богословську мову в Чехії, а також на суміжних територіях Болгарії та Русі5.

В праці Костянтина Багрянородного "Про управління імперією" ми знаходимо свідчення про суспільно-політичний лад слов'янської держави Великої, або Білої Хорватії (VII-X століття), яка знаходилась на території Прикарпаття та Подністров'я. Згідно зі свідченнями Костянтина Багрянородного Велика, або Біла Хорватія, була в постійній сфері політичного та релігійного впливу Візантійської імперії. В час написання твору (VII-X ст.) вона була ще не хрещена, очолювалась своїм великим князем, мала кінне і піше військо. Враховуючи стратегічне положення Великої (Білої) Хорватії, Візантійська імперія намагалася з усіх сил поширити в ній християнський вплив з самого початку свого існування. З джерел ми знаємо, що цей процес проходив з VII по IX століття. Та в 869 році ситуація змінилася на користь наростаючої політичної могутності Велико-Моравського князівства, | яке стало християнською державою в Центральній Європі. Спочатку Святополк, а у подальшому Ростислав почали активно поширювати християнство в Словаччину (Нітранський регіон), Закарпаття та у Велику (Білу) Хорватію. В цей час в Прикарпатті та Подністров'ї йшов процес становлення християнства за західним зразком, однак цей процес не був закріплений через падіння Велико-Моравської держави, яка була знищена язичниками уграми6. Не викликає сумніву, що у тій чи іншій формі Велика (Біла) Хорватія, як і сусідня Польща, знаходилась під впливом римських християнських місіонерів, які створили єпископський центр в Перемишлі7, і, можливо, в Галичі, що можуть підтвердити археологічні дослідження8.

Аналіз археологічних джерел від Сяну до Дністра також дає підтвердження тому, що Велика (Біла) Хорватія уже на початку X століття була християнізована місіонерами із Західної Європи. Зважаючи на свідчення документів імператора Генріха IV, в яких підтверджується папський документ 973 року, стає ясно, що Прикарпаття і Подністров'я знаходилися під впливом Празької єпископії. Її парохії знаходились в поселеннях, які були розміщені по ріках: Бистриця, Лімниця, Прут, Дністер і на сусідніх територіях9.

В X столітті землі Подністровської Хорватії підпадають спочатку під економічний, а з 993 року під політичний вплив Київської Русі. Внаслідок прийняття Київською Руссю в 988 році християнства і входження Подністровської Хорватії в політичну і релігійну структуру Київської Русі починається переорієнтація Прикарпатсько-дністровського регіону із західного на візантійське християнство. Цю переорієнтацію великі київські князі проводили насильницькими методами10.

Вірогідність існування ранньохристиянських культових храмів І-V століть нашої ери в Подністров'ї підтверджують збережені до наших часів печерні культові споруди. В римський час (II-IV ст.) в Криму християнські церкви влаштовувалися в гротах та печерах, вони зафіксовані і відомі сучасній історичній науці11. Такі ж гроти та печери обладнані під ранньохристиянські культові споруди, виявлені на Дністрі, що зафіксовано археологічними дослідженнями. В 1988 році археологічною групою експедиції "Дністер" Товариства Лева поблизу с Стінка Тернопільської обл. був відкритий печерний ранньохристиянський храм, вирубаний у вапняковій породі. В плані храм має трапецевидну форму з входом із західної сторони, вівтарем і двома притворами в східній частині. Всередині культової споруди знаходяться як християнська, так і язичницька символіка. Біля вівтаря проглядаються солярний знак у вигляді свастики, докириличні і латинські букви, а також барельєфне зображення звіра12. Ця культова пам'ятка дуже схожа на печерні ранньохристиянські храми, знайдені в Криму, які датуються І-II століттям нашої ери. На стародавній пам'ятці черняхівської культури (III-IV ст. н. е.) були знайдені фрагменти посуду, на якому збереглися ранньо-християнські знаки, які засвідчені в ранньохристиянському храмі біля с. Стінка13. Не виключена ймовірність, що печерний храм біля с Стінка на Дністрі з'явився в перших віках нашої ери. Цілком ймовірно, Що такі печерні ранньохристиянські храми поклали основу печерним християнським монастирям Дністровського регіону, таким як: Бакота, Непоротово, Лядово, Ципів, Сахарна і ряд інших, які ще слабо досліджені в басейні Дністра.

Сучасній науці відомо, що ці ранньохристиянські печерні монастирі виникли на базі язичницьких святилищ. Так, в Бакоті до виникнення скельного монастиря були язичницькі капища в І віці нашої ери як в печерах, так і на поверхні14. Сам християнський монастир відомий своїм активним життям починаючи з XI століття. Розвиток та становлення цієї християнської пам'ятки з римського часу до епохи Київської Русі знаходиться на стадії вивчення.

Протягом І тисячоліття нашої ери на Дністрі функціонує ряд язичницьких святилищ. Ці пам'ятки досліджені археологом Б. Тимощуком в Чернівецькій обл. (Кулешівка, Бабин, Нагоряни, Зелена Липа) і в Тернопільській обл. (заповідник Медобори на Збручі поблизу с Городниця, гори Боги і Звенигород)15. До їх числа можна віднести святилище біля с. Монастирок Тернопільської обл., розташоване в гроті. Перед гротом знаходиться язичницький вівтар у вигляді кам'яної плити на трьох опорах. Очевидно, на ній відбувалися жертвоприношення. Пізніше це капище було перероблене в ранньохристиянський храм. В гроті була облаштована церква, а на вівтарі був викарбуваний хрест16.

Про конфлікти між язичництвом та християнством ще в І століттях нашої ери говорять археологічні дослідження. Так, на могильниках черняхівської культури спостерігаються випадки розриття могил з трупоположенням, що може свідчити про те, що язичники постійно оскверняли християнські могили17. Ця боротьба між язичництвом та християнством загострюється після прийняття християнства і в Велико-Моравській державі, і в Київській Русі. В Київській Русі вона доходить до невеликої локальної війни з Хорватським князівством і закінчується приєднанням Придністровських земель і проведенням тут християнізації за візантійським зразком. Велику проблему в процесі християнізації створила велика кількість місцевих язичницьких культових святилищ, які користувалися підтримкою населення. Християнська церква повела з ними боротьбу. Для цього в ті місця, де вони активно функціонували, направлялись монахи-схимники, які поселялись на території цих святилищ і витісняли звідти язичницьких жерців. Так, наприклад, на території с. Одаїв Івано-Франківської обл. експедицією "Дністер" був зафіксований печерний комплекс, де знаходились язичницькі культові капища, які функціонували з дуже стародавніх часів до епохи Київської Русі, як засвідчують археологічні джерела. Серед цих печер слід виділити один грот, який називається "гротом Монаха"18. Така назва за ним закріпилась серед місцевого населення с. Одаїв і інших, розміщених поряд, населених пунктів. У Чернівецькій обл., поблизу с. Комарів, експедицією "Дністер" було досліджено в скелі Христища напроти Бакотського печерного монастиря язичницьке капище під назвою "Турецька хата". Окрім жертовника і крісел, вирубаних в вапняковій породі, віднайдені пази для вміщення дерев'яних конструкцій, що може говорити про те, що це святилище було перероблене в житлове приміщення для християнських монахів-схимників.

Шурф біля підошви скелі під капищем виявив керамічний матеріал перших віків нашої ери і Київської Русі19.

Після включення Прикарпаття та Подністров'я в етно-політичну структуру Київської Русі тут починає домінувати візантійський вплив церковної організації Константинополя. Сюди із Константинополя починають прибувати християнські місіонери, які, підтримані структурою влади Київської Русі, розпочали боротьбу проти язичників. Все це привело до того, що західноримський вплив, як і язичницький, почали втрачати свою силу в цьому регіоні. Але навіть за таких обставин язичницькі культові центри збереглися. Про це говорить той факт, що в XI-XII столітті в таких місцях, як Медобори на Збручі, на вершинах гір Боги та Звенигород існували могутні язичницькі культові центри. Окремі язичницькі святилища були розпорошені по всьому Дністровському регіоні20.

Після прийняття християнства в Києві в X-XI століттях активізувалася боротьба з язичництвом, особливо на віддалених землях21. Оскільки в багатьох місцях ще збереглися язичницькі капища, церква направляє для боротьби з ними монахів-схимників. Ці монахи поодинці і невеликими групами селяться в культових місцях, в основному в гротах та печерах, і витісняють звідти язичницьких жерців.

Протягом століть йшла боротьба між язичництвом та християнством, яка завершилась перемогою християнства. Культові християнські пам'ятки в гротах, скелях та печерах цілком могли зберегтися по усьому басейні Дністра і потребують подальшого дослідження, як і джерела з історії розвитку та становлення християнства в Прикарпатті та Подністров'ї. Сума виявлених фактів надає нам подальший напрямок вивчення цієї проблеми.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

1. Д. С. Лихачёв. Повести Временных лет. - М., 1950. - Ч. 1-2. - С. 23-25.

В. С. Артюх. В, С. Ідзьо. Зародження та становлення християнства на Прикарпатті та Подністров'ї. Науковий Вісник Українського Історичного Клубу. - М., 2000. - Т. IV. - С. 201-203.

2. C.A. Macartney. The Magiars in Ninth Centure. Cambridge 1930. - Pag. 213- 214.

В. Артюх, В. ІДЗЬО. Археологічні дослідження на середньому Дністрі в контексті вивчення проблеми переходу від язичництва до християнства. Науковий Вісник Українського Історичного Клубу. - М., 2000. - Т. IV. - С. 190-192.

3. Fr. Zagiba. Zur Geschichte Kyrills und Methods und der beyrischen Ostmissien Jahrbucher bur geschichte Osteuropas. - 1961.

В. С. Артюх, В. С. Ідзьо. Зародження та становлення християнства на Прикарпатті та Подністров'ї. Науковий Вісник Українського Історичного Клубу. - М., 2000. - Т. IV. - С. 201-203.

4. А. Н. Карташов. Начерки по истории русской церкви. - Париж, 1959. - Т. 1. - С. 78.

5. F. Dvornik. The making of Central and Eastern Europe. - London, 1949. - P. 75-76.

6. С. Томашівський. До Історії Перемишля та його єпископської катедри. Записки ЧСВВ. - Варшава, 1927. - С. 22.

В. Ідзьо. В. Артюх. До питання походження Збруцького ідола, історія релігій в Україні. Матеріали XI міжнародної конференції 11-13 травня 1999 року. - Львів, 1999. - Книга І. - С. 144-147.

В. С. Ідзьо, В. С. Артюх. Локальні варіанти кельтської культури. Науковий Вісник Українського Історичного Клубу. - М., 1997. - № 2. - С. 52-54.

7. A. Zaki. Na szlaku wykopalisk. Slowo Powszechne. - Krakow, 1960, 18/6.

8. Ідзьо, В. Артюх. До питання походження Збруцького ідола, історія релігій в Україні. Матеріали XI міжнародної конференції 11-13 травня 1999 року. - Львів, 1999. - Книга І. - С. 144-147.

В. С. Ідзьо, В. С. Артюх. Локальні варіанти кельтської культури. Науковий Вісник Українського Історичного Клубу. - М., 1997. - № 2. - С. 52-54.

8. Я. Пастернак. Старий Галич. - Краків, 1944.

9. М. Чубатий. Історія християнства на Русі-Україні. - Рим-Ню-Йорк, 1965. - С. 128-129.

10. В. Войнаровський. Християнство і порушені поховання черняхівської культури. Тези повідомлень V Міжнародного круглого столу з історї релігії в Україні. - Львів, 1995. - Т. І. - С. 87.

11. В. С Артюх. Ранне-христианский пещерный храм на Днестре. Международный симпозиум по искуственным пещерам. - Киев-Одесса, 1998. - С. 7.

12. I. Винокур, П. Горишний. Бакота. Кам'янець-Подільський. 1994, с. 207.

В. С. Ідзьо. В. С. Артюх. Ранньохристиянські старожитності на прикладі останніх досліджень в Західних областях України. Науковий Вісник Українського Історичного Клубу. - М., 2000. - Т. IV. - С. 72-74.

13. Б. О. Тимощук. Язичницькі святилища Галицької Русі. Історико-Філологічний Вісник Українського Інституту. - М., 1997. - Т. 1. - С. 176.

14. В. Войнаровський. Про час і мотиви руйнації інгумаційних поховань черняхівської культури. Праці археологічної комісії. Записки НТШ. - Львів, 1998. - Т. CCXXXV. - С. 334-335.

15. В. С. Артюх. Нові печерні пам'ятки середнього Подністров'я. Скелі й печери в історії та культурі стародавнього населення України. - Львів, 1995. - С. 3-7.

16. В. С. Артюх. Звіт про роботу експедиції "Дністер". - Львів, 1998. - С. 13.

17. В. Артюх, В. Ідзьо. Скельна культова пам'ятка "Монастир". Історія релігій в Україні. Праці X Міжнародної наукової конференції. - Львів, 2000. - С. 13-15.

18. В. Ідзьо. Г. Марченко. До проблеми духовної культури Південно-Східної Європи у кінці І тис. до н. е. - І тис. н. е. Науковий Вісник Українського Історичного Клубу. - М., 1997. - № 6. - С. 203-204.

19. Б. О. Тимощук. Двоєвір'я в стародавній Русі. Науковий Вісник Українського Історичного Клубу. - М., 1998. - № 1. - С. 56-65.

20. Б. О. Тимощук. Язичницькі святилища Галицької Русі. Історико-Філологічний Вісник Українського Інституту. - М., 1997. - Т. 1. - С. 176-181.

21. І. Винокур. П. Горишний. Бакота. - Кам'янець-Подільський, 1994. - С. 206.