Логотип НПП



В головне меню

Історія / Література

Список статей

Трипільці на кам'янеччині

Приблизно наприкінці V - ІІІ тисячоліттях до н.е. на території Кам'янеччини, як і на більшій частині Правобережної України, проживали племена, що залишили пам'ятки всесвітньовідомої Трипільської культури. Вперше поселення цих племен було відкрито видатним археологом Вікентієм Хвойкою біля с.Трипілля на Київщині в 1896 році. Вченими на території України виявлено на сьогодні понад 1000 поселень цієї культури, її поселення відомі також на території Молдови та Румунії. Досить густо була заселена трипільцями Кам'янеччина. Вченими виявлено трипільські селища на території Кам'янця-Подільського, а також біля сіл Голосків, Нігин, Ходорівці, Жванець, Сокіл, Бабшин, Гринчук, Велика Слобідка, Лука-Врубловецька, Китайгород, Стара Ушиця та Інших. В кар'єрі поблизу села Цвіклівці було виявлено скарб того часу, до якого входили мідні браслети, намиста з мідних трубочок, зубів благородного оленя, вапнякових пронизок тощо.

Археологічні розкопки проводилися вченими з інституту археології в Києві на трипільських селищах в урочищах Щовб та Лиса Гора під Жванцем та в Луці-Врубловецькій. Інші трипільські поселення на території нашого краю вивчені ще недостатньо.

Матеріальна та духовна культура трипільських племен в межиріччі Південного Бугу й Дністра сформувалася в умовах тісних контактів між місцевими племенами буго-дністровської культури та переселенцями з Подунав'я, які вже мали розвинутий землеробсько-скотарський господарський уклад. Із збільшенням кількості населення трипільські племена освоювали нові регіони - Верхнє Подністров'я, Буго-Дніпровське межиріччя, вийшли до правих приток Прип'яті.

Територія Кам'янеччини належала, таким чином, до однієї з найдавніших областей розселення трипільських племен. Учені допускають, що місцеві племена становили особливу групу трипільців. Проте ще нагромаджено недостатньо матеріалів, щоб виділити цю групу в окрему, так звану Жванецьку, культуру.

Трипільські поселення нараховували по кілька десятків жител і господарських споруд. Поселення займали зручні для оборони місця (високі мисоподібні ділянки схилів плато, обмежених ярами). Споруди розміщались, як правило, кількома рядами або колами. На поселеннях проживало по кілька сот жителів. В центральних частинах поселень були великі громадські будинки і вільні площі, які використовувались для зібрань, релігійних церемоній тощо. Вчені оцінюють ступінь залюдненості території краю в 7-10 чоловік на квадратний кілометр.

Житла на трипільських селищах були як наземними, так і напівземлянковими. Перші домінують на етапі зрілого Трипілля. Це були, як правило, прямокутні дерево-глинобитні будинки площею до 135-140 квадратних метрів з двоскатною покрівлею. Вони мали стовпову конструкцію стін, з використанням переплетеного пруття, обмащеного потім рідкою глиною з рослинними домішками (січена солома, полова тощо). Долівка приміщень Вимощувалася рідкою глиною, поверхню якої ,потім обпалювали, розкладаючи багаття. Є випадки, коли долівка викладалася спеціально виготовленими глиняними вальками. Як правило, в будинках було по кілька кімнат, відгорожених внутрішніми стінками. У кожній з кімнат виявляють залишки глинобитних печей, необхідний у домашньому побуті керамічний посуд, кремневі, кам'яні та кістяні знаряддя праці тощо. Іноді трапляються вироби з міді, але їх мало (мідні речі завозили в наш край з території сучасної Румунії або Болгарії).

Трипільська культура мала яскраво виявлений хліборобський характер. Трипільці культивували м'яку та тверду пшеницю, ячмінь, просо, жито, а також бобові, коноплі тощо. Землеробство доповювалося приселищним скотарством.

Високого рівня набуло виготовлення глиняного посуду. Це вироби для зберігання зерна та інших продуктів, кухонний і столовий посуд. Трипільці залишили унікальну розписну кераміку. За допомогою білої жовтої, червоної та чорної фарб вони створювали багатокольорові орнаменти. Різні символічні знаки на посуді також були пов'язані з землеробським характером господарства і розумінням світу трипільцями. Це, головним чином, зображення сонця (коло або кілька концентричних кіл, часто з хрестом посередині), місяця, рослинності (деревця з піднятим гіллям, "ялиночка", колосся, хрестовидне листя). Вчені вважають, що в розписі посуду та дрібній пластиці (глиняні статуетки, вироби з кості) закодовано легенди і міфи трипільців. Так, досить поширеним в орнаментиці був спіралевидний мотив, який співвідносять з міфологічними уявленнями трипільців про змія-дракона. Основною умовою розвитку землеробського господарства була врожайність, родючість землі. Тему в ідеологічних уявленнях трипільців ідея родючості набуває панівного значення. З культом родючості пов'язана ціла система релігійно-магічних обрядів трипільських племен. Саме з цим культом пов'язують глиняні жіночі статуетки, які були символами родючості, господарського добробуту кожної парної сім'ї і общини в цілому. У глиняному тісті жіночих статуеток виявляють відбитки зерен злакових культур, що мало підкреслити зв'язок з родючою землею. Поширеними є також зображення тварин у розписах посуду, с й глиняні фігурки бичків, овець, собак та інших домашніх тварин.

Трипільські племена залишили вагомий слід у давній історії України. Елементи матеріальної і духовної культури стародавніх землеробів прослідковуються протягом багатьох віків і знаходять своє відображення не лише в археологічних пам'ятках наступних племен, але навіть в етнографічних матеріалах ХІХ-ХХ ст. Період існування трипільської культури збігається з тим історико-лінгвістичним пластом, який лінгвісти, історики, археологи та етнографи визначають як індоєвропейську мовну групу. До цієї групи входили предки багатьох європейських народів, зокрема й слов'ян. Оскільки у формуванні та дальшому розвитку трипільської культури взяли участь аборигенні племена буго-дністровської культури, можна вважати, що до формування й розвитку трипільської культури були безпосередньо причетні південні групи лісостепових праслов'янських племен, основна територія яких пов'язана з Лісостепом і Поліссям України.

Винокур І.
Трипільці на кам'янеччині // Подолянин, 1994. - 5 травня.