Логотип НПП



В головне меню

Історія / Література

Список статей

Повернутись в головне меню | до історичних відомостей | до списку статей

ТРІУМФ І ТРАГЕДІЯ ОЛЕКСАНДРА ЛІСОВОГО

Олег БУДЗЕЙ, "ПОДОЛЯНИН", 17 червня 2005 року

ЛІСОВИЙ ЧИ ЛЄСОВОЙ?

Загальновідомо, що 22 роки, в 1963-1985 рр., першою особою Кам'янця-Подільського, його керівником був Олександр ЛЄСОВОЙ (1926-1991). Правда, ця теза вимагає щонайменше двох уточнень. По-перше, попри те, що до 1991 р. ми жили в "Країні Рад", країною, її республіками, областями, районами, містами керували зовсім не Ради і навіть не їх виконавчі комітети, а відповідні комітети Комуністичної партії, очолювані першими секретарями. Тож і Олександр Лєсовой, керуючи Кам'янцем-Подільським, усі 22 роки був, звісно, не головою міськвиконкому, а першим секретарем міськкому Компартії України.

По-друге, 7 лютого 1963 р. Кам'янець-Подільську міську парторганізацію (отже, і місто) очолив зовсім не Олександр ЛЄСОВОЙ, а Олександр ЛІСОВИЙ. Погортавши підшивки "Прапора Жовтня" (тодішньої головної кам'янецької газети) за 1963-1979 рр., ми незмінно читатимемо: "Олександр Лісовий". Крутий злам станеться 1980 р. Так, 30 січня, в середу, "Прапор Жовтня" повідомить, що кандидатом у депутати обласної Ради зареєстровано "першого секретаря міськкому Компартії України О.М.Лісового", а вже в суботу, 2 лютого, в списку кандидатів у депутати міської Ради читаємо: "Лєсовой Олександр Миколайович - перший секретар міськкому Компартії України". Жодних пояснень читачам і виборцям, чому перша особа міста раптом змінила в прізвищі аж дві літери, дано не було. Отож, містом 17 років керував Лісовий і тільки 5 - Лєсовой.

ПРИВІДКРИТА ЗАВІСА

Яким же був Олександр Миколайович? Довідатися про це зі шпальт "Прапора Жовтня" неможливо. Навіть 13 березня 1976 р., коли першому секретареві міськкому КПУ виповнилося 50 років, газета жодним словечком його не згадала, хоч і вела рубрику "Наша вітальна листівка", присвячену ювілярам. По-перше, тоді, на відміну від наших днів, не було прийнято, щоб перші особи зайвий раз світилися в ЗМІ. По-друге, сам Олександр Миколайович був людиною надто скромною. Як згадує тодішній голова райвиконкому Антон МИХАЙЛИК, свій ювілей Лісовий відзначив удома й запросив на нього тільки 5 керівників міста й району, які разом із сім'єю ювіляра і відсвяткували його 50-річчя.

Уперше для широкого загалу завісу над тим, яким був Олександр Миколайович, привідкрив "Подолянин", подавши 14 березня 1997 р. аж 19 спогадів під рубрикою "Слід на Землі". Позаторік 8-сторінковий нарис "Олександр Миколайович Лєсовой" з'явився в збірці Олександра ЗАВАЛЬНЮКА та Олександра КОМАРНИЦЬКОГО "Минуле і сучасне Кам'янця-Подільського". Нарешті, цього року видано 368-сторінкову книгу "Олександр Лєсовой" (упорядник Петро КРАСНОЛУЦЬКИЙ), яка містить 83 спогади про колишнього першого секретаря міськкому КПУ та чимало фотографій.

СПИСОК ЛІСОВОГО

Для радянського суспільства островом зоряної стабільності стало 20-річчя - 1965-1985 рр., коли відійшли в минуле ленінська, сталінська та хрущовська "ломки" і ще не набрала сили "ломка" горбачовська. Це були, з одного боку, роки спокійного та потужного розвитку, а з другого боку радянська система все костеніла й костеніла, втрачаючи всяку здатність належно реагувати на потужні виклики світового поступу. Саме на ці "благословенні" роки випало Лісовому чи то щастя, чи то нещастя керувати старовинним містом на Смотричі.

Список змін за ці роки вражає. Передусім, подвоїлося населення Кам'янця. Як засвідчує "Український радянський енциклопедичний словник", 1965 р. у місті мешкало 49 тисяч. А через 21 рік, 5 липня 1986 р., народився стотисячний кам'янчанин - Віталій КРАВЦОВ. Як згадує Віктор КРІЛЬ, Олександр Миколайович мріяв про 150-тисячний Кам'янець.

Незрівнянно виросла промисловість: місто стало потужним індустріальним центром. Так, у 1970-1975 рр. стали до ладу 6 технологічних ліній цемзаводу - одного з найбільших у Європі, у липні 1969 р. розпочалася біографія заводу "Електроприлад", у січні 1985 р. дав першу продукцію завод легких металоконструкцій. Заводи, засновані в часи Григорія ТОНКОЧЕЄВА та розташовані в пристосованих приміщеннях: електромеханічний - на території колишньої тюрми, кабельний - в колишніх будьонівських конюшнях, приладобудівний - в силікатному цеху облмісцевпрому, розжилися на великі сучасні корпуси. Удалося забрати з центру міста "гнилий чиряк", як казали про старий консервний завод, і розмістити його нові корпуси в селищі Жовтневому.

До речі, на майданчику, де збудовано "Електроприлад", був скотомогильник, а іншого майданчика для будівництва в місті заводу не було. Тож стояло питання про скасування будівництва "Електроприладу" в Кам'янці-Подільському. І тільки, як згадує В'ячеслав ВАЛЬЦЕР, завдяки наполегливості та пробивній здатності Лісового завод залишився в нас.

У місто 1972 р. прийшов природний газ, 1976 р. - дністровська вода. У листопаді 1973 р. відкрито рух через міст "Стрімка лань", внаслідок чого вдалося розвантажити від надмірного потоку машин благенький Замковий міст. У місті з'явилися: 1967 р. - універмаг "Ювілейний", 1972 р. - Будинок зв'язку, 1975 р. - кінотеатр "Юність", 1986 р. - готель "Смотрич". 1977 р. розпочалося будівництво мікрорайону Жовтневий. 18 травня 1977 р. Старе місто оголошено Державним історико-архітектурним заповідником. Це тільки найприкметніші обнови. А ще всі кам'янецькі школи перейшли на однозмінне навчання, всіх дітей дошкільного віку було забезпечено місцями в дитсадках, яслах.

ЛЮДИНА

Тож яким був Лісовий? Ось погляд на свого "шефа" колишнього інструктора міськкому КПУ Валентина ГОРБУНОВА: "Олександр Миколайович, на мій погляд, був дуже скромною і водночас повною очарування, комунікабельною, вимогливою (але не строгою) до себе та до навколишніх людиною. Від нього завжди віяло добротою та спокоєм. Погляд його очей глибоко проникав у душу співрозмовника, а відкрите обличчя, усмішка дихали незрівнянною добротою та вищою любов'ю до людини. Це була навдивовижу відкрита й чуйна людина. В його манері поведінки, в розмові завжди відчувалася повага до співрозмовника, неспростовна логіка міркувань".

Звернув увагу на скромність Лісового й Алім ПОРОБОК, який 1967 р. працював у міськкомі КПУ інструктором відділу пропаганди та агітації: "Олександр Миколайович вів надзвичайно скромний спосіб життя. Він ніколи не брав участі у вечірках, весіллях та інших застіллях". Коли "зелений" у партійних справах Алім уперше підготував відповідь на скаргу й приніс її на підпис до першого, Олександр Миколайович посадив інструктора біля себе й провів наочний півторагодинний урок, "як саме треба готувати відповіді на скарги: логічно, грамотно, конкретно і, головне, дипломатично". Потім із молодого інструктора довго глузували Йосип БІЛЕЦЬКИЙ і Володимир КОЗЛОВ: "Ти дивись, який Алім настирливий: самого Лісового змусив писати відповідь на скаргу".

Згадує колишній перший секретар Хмельницького міськкому КПУ Юрій ГАВРИК: "Кілька разів мені пощастило бувати в його квартирі. Вражала скромність обстановки, ідеальна чистота і багато-багато різних квітів у кімнатах і на подвір'ї. А чудові, духмяні квіти, як відомо, ростуть лише в добрих душею людей".

Згадує колишній секретар міськвиконкому Людмила ОРУСЬ: "У будь-яку погоду можна було бачити, як Олександр Миколайович пішки йде на роботу, з роботи, зупиняється, розмовляє з людьми". І ще: "З ним можна було говорити про все. Люди такої високої ерудиції зустрічаються в житті, на жаль, не дуже часто".

Про хобі Лісового згадує колишній голова райвиконкому Володимир ЯРЕМЧУК: "Він захоплювався рибною ловлею. І з цього приводу перед неділею бувало зателефонує до мене, запитає, де можна порибалити й гарно відпочити". А полковник Петро КИЛИНЧУК згадує, що Олександр Миколайович дуже любив грати в шахи.

СІМ'Я

Олександр Лісовий народився 13 березня 1926 р. у с.Сокілець Немирівського району Вінницької області. Його батько Микола Хомич ЛІСОВИЙ (1905-1968) працював головою райвиконкому, мати Галина Олексіївна ЛІСОВА-ЩУР (1907-1947) - учителькою. З початком війни батько пішов на фронт, а сім'я евакуювалася в Новосибірську область. Там 15-річний Сашко працював на заводі, потім екстерном склав іспити за середню школу й 1943 р. вступив до Новосибірського інституту інженерів залізничного транспорту, евакуйованого з Дніпропетровська. Як сів за парту з корінною сибірячкою Ніною БАРАНОВОЮ, то так поруч із нею просидів усі 5 років. 1948 р., уже в Дніпропетровську, куди повернувся інститут, вони захистили дипломи, здобули фах інженерів-залізничників і постали перед розподілом на роботу. І тоді Олександр сказав: "Ну що ж, люба, пішли в ЗАГС, розпишемося, бо роз'їдемося й більше не зустрінемося". Так створилася сім'я Лісових.

Олександр Миколайович і Ніна Гаврилівна в мирі й злагоді прожили 43 роки, виростили синів Анатолія та Володимира. Анатолій, на жаль, після закінчення технікуму трагічно загинув. Володимир став інженером-механіком, разом із дружиною Світланою подарував татусеві й матусі двох улюблених онуків - Таню та Дениска.

ЗДОРОВ'Я

Доля, на жаль, обділила Олександра Миколайовича здоров'ям. 1970 р. 44-річного Лісового негайно прооперували в Хмельницькій обласній лікарні внаслідок гнійного запалення підшлункової залози. Згадує лікар Борис ШАТАЛЮК: "Післяопераційний період проходив з ускладненнями. Тривалий час утримувалася висока температура тіла, сильні болі в животі... Больовий синдром був настільки виражений, що не допомагали навіть наркотики. В той час на озброєнні в медиків з'явився новий ефективний аналгетик таламонал. Тільки його комбінація з наркотичними препаратами на деякий час полегшувала стан".

Оскільки за три тижні поліпшення не настало, хворого перевезли до Києва в клініку академіка Олександра ШАЛІМОВА. За 6 місяців було проведено ще 4 досить складні операції. Життя Лісового часом висіло на волосинці. Тривалі болі в животі, неповноцінне харчування призвели до повного виснаження організму, до втрати ваги майже на 40 кг. Але сила волі, любов до життя, віра в перемогу над хворобою здолали все - недуга відступила. Видатну роль у видужанні Олександра Миколайовича зіграла його вірна Ніна Гаврилівна, яка завжди була поруч із чоловіком.

За спогадами Ніни Гаврилівни, коли 1 березня 1985 р. місту вручали перехідний Червоний прапор переможця Всесоюзного соцзмагання 1984 р., перший секретар Хмельницького обкому КПУ Володимир ДИКУСАРОВ сказав Олександрові Миколайовичу: "Ваше місто прославило нашу область на весь Союз. За це - будь-яку нагороду". Лєсовой же попросив: "Відпустіть мене..." Дикусаров не міг не задовольнити це прохання. До цього його попередник Тимофій ЛІСОВИЙ 5 років відхиляв такі прохання Олександра Миколайовича, хоч "майже кожну ніч у того були приступи стенокардії".

Тож 5 червня 1985 р. пленум міськкому КПУ увільнив 59-річного Олександра ЛЄСОВОГО від обов'язків першого секретаря міськкому КПУ й обрав першим секретарем Володимира КОЗЛОВА. Так формально завершилася в місті 22-річна "ера Лєсового".

СИН СВОГО ЧАСУ

Звісно, перший секретар міськкому КПУ був вірним сином свого часу, надійно вмонтованим гвинтиком системи. Ось давній спогад Михайла ДУБОВИЦЬКОГО: "Лєсовой нерідко застосовував у своїй роботі силові методи. Пам'ятаю, нав'язав усім підприємствам абонементи на футбол: тому стільки, тому стільки... Звісно, це не метод, але треба було зібрати кошти на розвиток футболу. Негативною рисою Олександра Миколайовича вважаю його намагання не виносити "сміття з хати" у разі, коли траплялися якісь недоліки та прорахунки".

Цікавим є спогад колишнього другого секретаря Хмельницького обкому КПУ Олександра РУЖИЦЬКОГО: "У мене склалися довірливі відносини з Олександром Миколайовичем, хоч наші погляди й оцінки не завжди збігалися. Обидва ми розуміли, що в житті Комуністичної партії, суспільства в цілому необхідно багато що змінювати. Це було задовго до того, як з'явилася ідея перебудови. Ми розуміли, що рано чи пізно вичерпає себе політика централізації, коли партія всіх підмінює, втручається у сферу сімейних, релігійних відносин і т. д. Особливо нас турбувала підміна радянських і господарських кадрів".

Давня мудрість вчить, що неможливо щось довговічне збудувати на піску. Для довговічної конструкції потрібен міцний фундамент. На жаль, комуністична ідеологія радянського зразка виявилася піском, не витримала випробування часом. Щастя Олександра Лісового, що він був не стільки ідеологом, скільки виконробом. Тож багато що з "вибитого" ним для Кам'янця досі служить людям. Ось ще одна характерна риса тієї епохи: все треба було вибивати. І в цьому плані Олександр Лісовий був, справді, "великим вибивачем" благ для кам'янчан. Сам же практично жив за принципом Володимира МАЯКОВСЬКОГО: "И кроме свежевымытой сорочки, скажу по правде, мне ничего не надо". Навіть телевізор в Олександра Миколайовича був чорно-білий. А машина - "Запорожець"...

ПАМ'ЯТЬ

У спогаді про Олександра Миколайовича Іван ЯЛОВИЙ пише: "Він, заслуговуючи того, щоб бути похованим на Почесній алеї міського кладовища, заповів не робити цього, а поховати його тіло біля могили тещі Степаниди в загальному секторі".

Цікаво, як Олександр Миколайович поставився би до сьогоднішньої "боротьби за увічнення його пам'яті", до ідеї мікрорайон Жовтневий перейменувати на мікрорайон імені Лєсового, встановити в місті пам'ятник Лєсовому? Чомусь здається, що всіх ентузіастів руху за увічнення його пам'яті Олександр Миколайович попросив би спрямувати свою кипучу енергію в корисніше русло.

"Подолянин" запрошує читачів до дискусії про увічнення пам'яті колишнього першого секретаря міськкому КПУ. Чи варто мікрорайон Жовтневий називати його іменем? Чи, може, достатньо назвати його іменем одну з вулиць мікрорайону? Наприклад, вулицю Космонавтів. А який варіант прізвища вибрати: давній з діда-прадіда - Лісовий? Чи пізніший мовний покруч - Лєсовой? А може іменем Лєсового (чи Лісового) варто назвати одну зі споруд, зведенням яких він так гордився? Наприклад, молодіжний центр "Юність" чи Будинок зв'язку. А, може, взагалі не варто нічого називати його іменем? Адже є меморіальна дошка на будинку, де він жив, книга спогадів. Як бачимо, запитань чимало. Тож сподіваємося отримати від читачів обґрунтовані відповіді.