Повернутись в головне меню | до історичних відомостей | до списку статей

1 квітня - Міжнародний день птахів

ПТАХ РОКУ

Ольга БУДЗЕЙ, "ПОДОЛЯНИН"

ВивільгаМіжнародний день птахів веде свій відлік ще з 1906 р. Саме тоді з ініціативи ООН було підписано Міжнародну конвенцію з охорони птахів. З 1995 р. Українське товариство охорони птахів проводить акцію "Птах року". Так, її "героями" були: сиворакша (1995), чайка (1996), рибалочка (1997), боривітер (1998), шпак (1999), лелека білий (2000), ластівка сільська (2001), сова вухата (2002), соловейко східний (2003), посмітюха (2004), вільшанка (2005), синьошийка (2006).

Сьогодні у нас в гостях птах нинішнього року, птах із ряду горобцеподібних, одна з найкрасивіших наших лісових пташок - вивільга.

- Люба пташко, з Африки Ви прилітаєте до нас пізненько, аж у першій половині травні, чому?

- Тому що ми обережні, можна сказати, навіть, полохливі пташки. А ще у нас надто вже яскраве й помітне забарвлення: жовто-золотаві груди, голова й спинка, а крила й хвіст - оксамитово-чорні, від дзьоба до ока йде чорна вуздечка і щоб бути непомітними ми прилітаємо тоді, коли дерева вже вкриті листям. Варто додати, що відлітаємо ми навпаки - раніше, доки листя ще не опало.

- Такими яскравими, "золотими, як промені травневого сонця" є самці. А яке оперення у інших пташок?

- Забарвлення самок і молодих птахів майже немає спільних із самцем ознак. У них зеленуватий верх і білястий, із темними поздовжніми рисками, низ. Молоді птахи ще строкатіші, ніж самки. Таке зеленувато-строкате забарвлення робить їх непомітними в листі дерев.

- Іноді вивільгу називають "лісовою флейтою". Є й інша назва "лісова кішка". Чому такі різні назви?

- Як тільки ми повертаємося в рідні краї, то даємо про себе знати звучною флейтовою піснею ("фі-тіу-ліу"). Та коли нас щось тривожить, то ми видаємо протилежний до цієї пісні крик. Саме через нього вивільг іноді називають "лісовими кішками". До того ж під час тривоги або перегукування з молодими дорослі птахи подають хриплуватий, неприємний вигук, дуже схожий на зойк кішки, якій наступили на хвоста.

- Я знаю, що деякі пташині пісні - спадкові. Так, зозулі, дятли, голуби, глухарі одержують у спадок від батьків готовеньку, хоча, треба сказати, досить-таки одноманітну пісню. А які пісні виконуєте Ви?

- У нас це дещо складніше, зате цікавіше: ми теж із народження можемо співати. А от що і як співати наші малюки вчаться у дорослих птахів. Крім нас, таку "школу" проходять шпаки, зяблики, дрозди та інші наші родичі з ряду горобиних.

- Після повернення із зимівлі Ви відразу влаштовуєте гніздо?

- Ні. Наше гніздо можна знайти лише один раз на літо: в кінці травня - на початку червня. Воно завжди розташоване високо на верхівці великого дерева, в 10-20 метрах від землі. Ми, вивільги, влаштовуємо гніздо у розвилці тонких бічних гілок у вигляді висячого округлого кошичка. Основними матеріалами слугують суха трава, жовті стебла злаків і луб'яні волокна. Усі проміжки між ними заповнюємо щільно переплутаними тоненькими стеблами, павутиною, вовною, клоччям, які надають стінкам гнізда щільності й міцності. Зовні гніздо часто облицьовуємо мохами або берестом під колір усього дерева, так що помітити його серед листя складно.

- Мила вивільго, Ви будуєте свої гнізда якось особливо. Розкажіть, будь ласка, про це?

- Це, справді, цікаво: тільки-но споруджене гніздо ми трохи нахиляємо до головного стовбура. А коли виводяться й починають рости пташенята, гніздо поступово, від їх ваги, обвисає і перед вильотом молодих уже має нахил у протилежний бік. Якби гнізда не були розташовані похило "із запасами", пташенята вивалювалися б із них, ще не вміючи літати. Крім цього пристосування, наше гніздо має широкий валик по вільному краю, що заважає випаданню яєць або пташенят у вітряну погоду, коли гніздо гойдається на тонких гілках.

- І що ж відбувається у такій оригінальній споруді?

- Зазвичай, у ній кожна вивільга-самка відкладає 4-5 яєць: рожевувато-білих, із темно-коричневими й сірими цятками та крапками (довжина яйця близько 30 міліметрів). В основному сама й насиджує їх. Через 14-15 днів виводяться пташенята - також голі, сліпі й безпомічні, як і у всіх горобиних птахів. Пташенята ще півмісяця сидять у гнізді. Ми їх вигодовуємо з батьком. А коли вже вилітають із гнізда, то голосно лементують "клі-клі-клі".

- Вивільги збираються в зграю, живуть колоніями, тобто - це суспільні птахи?

- Ні. Навіть наприкінці літа, перед відльотом на зимівлю, вам не трапиться велика зграя вивільг; у пору ж гніздування наші самці дуже забіякуваті й незлагідні. Тому пара від пари гніздиться досить далеко і має свої власні "володіння", куди не допускає сусідів. Крім того, ця незлагідність зумовлена тим, що ми полюбляємо добренько поїсти, особливо коли вигодовуємо пташенят.

- І що ж Ви таке їсте?

- Наша їжа дуже різноманітна - і рослинна (ягоди), і тваринна (комахи). Навесні й улітку переважають комахи - великі жуки (травневі хрущі, жужелиці, жуки-гнойовики) і гусениці (навіть волохаті). У другій половині літа, коли з'являються різні ягоди, ми охоче їмо суниці, ожину, малину, вишню, бузину.

- На зимівлю вивільги відлітають рано?

- Так, у кінці серпня-на початку вересня. До самого відльоту ми тримаємося поодинці, парами, інколи окремими виводками. У цей час "голосна флейта" дорослих самців лунає лише зрідка, але іноді, у ясний, тихий день можна почути іншу його пісню. Сяде жовтий самець на верхівку великої, розташованої на видноті ялини або на вершині сухої берези (неодмінно на очах) і почне тихенько, напівголосно воркотіти й щебетати. У цьому тихому неквапливому наспіві величезна розмаїтість звуків: і чисті посвисти начебто основної пісні, і дзвенячі, і скрипучі; є й дещо перейняте в інших птахів. Цю пісню можна почути лише поблизу, але вона надзвичайно приємна. А сам співак так і золотиться на тлі глибокого синього піднебесся. Проходить ще небагато днів, і ми непомітно зникаємо до наступної весни.

- А де можуть Вас побачити кам'янчани?

- Свої гнізда ми облаштовуємо у Смотрицькому каньйоні, у лісосмугах уздовж Нігинського, Хмельницького шосе та залізничної колії. Є вони й на території навчально-дослідного господарства ПДАТУ, у дендропарку і, навіть, у центрі міста. Треба лише бути спостережливими і не турбувати нас - тоді і зустрінемося.