[ на головну сторінку ] [ законодавство ] [ реєстри ] [ краєзнавство ] [ архітектура ] [ історія ] [ мистецтво ]

архітектура / архітектори / Н.Логвин / Є.Пламеницька / стор. 3

Є.Пламеницька з робітниками Кам.-Подільської реставраційної майстерні. 1971 р.1970 року в Кам'янці-Подільському було створено Міжобласну науково-реставраційну виробничу майстерню. Передбачалося значно збільшити обсяги реставраційних робіт і їх належало забезпечувати проектною документацією. Є.Пламеницькій запропонували очолити науково-дослідний реставраційний відділ, який мав працювати над об'єктами Кам'янця-Подільського. Недовго вагаючись, у червні 1970 року вона перейшла працювати до Українського спеціального науково-реставраційного виробничого управління (1980 року його проектно-реставраційні відділи реорганізовано в інститут "Укрпроектреставрація").

Їй пощастило сформувати колектив, який упродовж кількох років являв собою гурт однодумців і друзів. Усіх вона вміла зацікавити роботою. Зі співробітниками була простою, делікатною в спілкуванні, терплячою. Коли виникала потреба, сама опрацьовувала найскладніші питання. З нею було неймовірно цікаво працювати на об'єкті, її дослідницький запал передавався всім. Воднораз легкої роботи не обіцяла. Якщо йшлося про принципові моменти, вміла бути твердою, не розуміла й не прощала байдужості до справи. Сама надзвичайно працьовита, вона вимагала того ж і від своїх співробітників. Не мала жодних інших зацікавлень, крім роботи. У відрядженнях проводила на об'єктах усі вихідні, щиро дивуючись, чим іще можна займатись. У відділі було стійке переконання: усі найцікавіші відкриття під час відряджень здебільшого припадають на суботу або неділю.

Через відділ пройшло багато людей, зокрема й автор цих рядків. Але найдорожчими для Є.Пламеницької були спогади про перших її колег, з якими вона починала - Сергія Буркацького, Леоніда Лернера, Анатолія Тюпича, Павла Крисоченка, Юлія Ліфшиця, Віктора Губернатора, Валентина Зоріна, Галину Дядюшенко, Леоніда Крощенка, Ольгу Яблуновську, Наталю Сидорову, Валентину Бірюкович, Вадима Ващенка, Василя Безякіна, Лідію Свічкарьову. Згодом прийшли Віктор Полегкий, Станіслав Кривуца, Наталя Малій, Наталя Єдина, Лариса Чекурда, Леонід Хілай, Євген Захарченко та інші. Хтось склав таку примовку: "Кам'янець-Пламеницький і річка Тюпич, і така Кривуца-Кривуца, і тече Полегко-Полегко..."

Є.Пламеницька і Старий замок. Каи.-Подільський. 1968 р.Більшість із тих, хто починав працювати з нею, залишилася в реставрації назавжди. Вони були рухливими і непосидючими (це взагалі риса реставраторів і дослідників - інші люди в цій професії просто не затримуються), завзятими, призвичаєними до похідних умов і до мінімуму побутових вигод. Адже доводилося часто й надовго виїздити у відрядження. Окрім Кам'янця, відділ працював і на інших об'єктах Поділля, зокрема найунікальніших оборонних церквах у Сутківцях та Шарівці. Досліджуючи замок у Кременці, Є.Пламеницька й А.Тюпич виявили його давнє муроване ядро IX століття. Кожний досліджений об'єкт приносив відкриття. Кожний відреставрований об'єкт був святом. За час існування відділу (1971 -1984) проектними роботами в Кам'янці було охоплено 39 споруд Старого міста.

Оцінюючи методичний підхід Євгенії Пламеницької до реставрації, слід зазначити, що він якнайточніше відповідав основній засаді Венеційської хартії:
Реставрація припиняється там, де починається гіпотеза". Як властивий реставратор, Є.Пламеницька сповідувала єдиний принцип - "не нашкодити". Її метод полягав у вичерпній науковій аргументації реставраційного вирішення. Перш ніж додати втрачений елемент, вона багато разів перевіряла проектне вирішення;
провадила метрологічні дослідження, шукала аналоги, робила численні ескізи. Яскравим прикладом цього підходу є відновлення даху на башті Рожанці Старого замку. Дослідниця провела складні передпроектні архівні пошуки, визначила низку аналогів, поглибила датування башти до XIV століття. У каменярському знаку на білокам'яному порталі її першого ярусу вона відкрила своєрідний "вавилон" башти, за яким провела метрологічний аналіз розпланувально-просторового вирішення споруди. На підставі встановлених закономірностей визначила висоту первісного даху. Для перевірки його оптичного сприйняття П.Крисоченко виконав високохудожній макет башти в мірилі 1/50 (зберігається в Кам'янець-Подільському історичному музеї), з якого зробили численні фотографії з різних точок. І тільки після цього було видано робочі кресленики проекту.

Порівняно з обсягом дослідницьких робіт суто реставраційні доповнення на пам'ятках Є.Пламеницька зводила до науково обгрунтованого мінімуму. Це засвідчує найвищий ступінь професіоналізму. Її реставраційні роботи дорівнюють найкращим європейським зразкам.

Є.Пламеницька започаткувала в Кам'янці новий напрям робіт - відновлення середньовічної житлової забудови Старого міста, що її після війни було практично знищено. Вона була переконана, що без відбудови середньовічного житла місто ніколи не матиме переконливого історичного колориту. 1977 року за її проектом відбудовано перший житловий об'єкт - будинок вірменського священика. Ефект цієї реставрації перевершив усі сподівання. Згодом було опрацьовано проекти ще кількох будинків, зокрема кам'яниць на Ринку.

У травні 1977 року Старе місто дістало статус Державного історико-архітектурного заповідника. В обґрунтуванні потреби створення його Є.Пламеницька взяла активну участь. Але подія, на яку так довго чекали, стала початком драматичного для дослідниці періоду. Дирекцію заповідника сформували з випадкових людей. Якщо раніше науково-методичні питання можна було вирішувати в столиці, то тепер з'явилася місцева структура, яка почала всіляко обмежувати дослідження, мотивуючи це тим, що "забагато науки і мало проектів".

У Кам.-Подільському замку. Зліва направо: В,Петичинський, Є.Пламеницька, І.Могитич, О.Мельник, Б.Бокало. 1965 р.Характеризуючи тодішню ситуацію, Євгенія Пламеницька писала: "Усвідомлений реставраторами масштаб наукових завдань з відродження унікального містобудівного комплексу середмістя вже з моменту організації заповідника суперечив вкрай обмеженим уявленням тодішнього керівництва цієї адміністративної структури щодо майбутнього Старого міста. Поняття "регенерації", що сприймалося реставраторами вже наприкінці 70-х років як єдиний методичний підхід до робіт у заповіднику, існувало поза межами свідомості тих, хто виступав їх замовником. Мислення такими фаховими категоріями, як "оборонна система міста" або "містобудівний ансамбль ринку" на практиці блокувалося неймовірними з погляду здорового глузду замовленнями на "реставрацію 100 м2 фасаду башти ратуші", перманентними змінами самих об'єктів реставрації та програм їх функціонального пристосування (включно з переробками в натурі), припиненням фінансування реставраційних робіт відразу після досліджень тощо. Цим пояснюється стрибкоподібний, уривчастий характер реставрації, чимало розпочатих і незавершених об'єктів, а також значний масив нереалізованої проектної документації, включаючи затверджені проекти".

Є.Пламеницька говорила про наукову регенерацію Старого міста, про потребу докладної історико-архітектурної інвентаризації, про створення концепції містобудівної реставрації заповідника. Її аргументи не сприймали ані в Кам'янці, ані в Києві - вважалося, що реставраторка тішить свої наукові амбіції. Для Є.Пламеницької взірцем підходу до справи комплексної регенерації втраченого внаслідок війни історичного передмістя була методика польського реставратора Яна Захватовича, застосована до історичного передмістя Варшави. І сам професор Я.Захвотович був ідеалом професійного подвижництва. Але вона в той час не знаходила однодумців серед тих, від кого залежало ухвалення рішень. Тоді ще не було прийнято Вашингтонської хартії, де окреслено підхід до збереження історичних міст. Вона з'явилася аж 1987 року. Є.Пламеницька принаймні на п'ять років випередила свій час.

Коли, досліджуючи підвали двох середньовічних кам'яниць на Ринку, реставратори знайшли рештки давньоруських жител, тодішній директор заповідника А.Басюк сказав: "Євгеніє Михайлівно, ви нікому про це не кажіть, а то почнуть писати, понаїжджають... Ми в цьому місці туалет зробимо". Є.Пламеницька підняла на ноги археологів. Туалет довелося перенести.

Поняття регенерації в ті часи ще не ввійшло до арсеналу професійних понять державних "охоронців". Середньовічний ринок Кам'янця з "подачі" Кам'янець-Подільської Головархітектури планували забудувати сучасними дво-, триповерховими будинками. Для цього треба було залити бетоном автентичні середньовічні сутерени кам'яниць XIV-XV століть і звести дво-, триповерхові будинки непевної стильової характеристики. У столиці не заперечували. "Яка регенерація? Євгеніє Михайлівно, ви завжди біжите поперед паровоза", - сказав їй тодішній співробітник Держбуду О.Косаревський. По-своєму він мав рацію:

Є.Пламеницька трохи випередила час. Але їй усе ж таки вдалося силами відділу зробити основну частину наукової інвентаризації Старого міста. Їй вдалося довести, що треба відбудувати по-варварському розібрані після війни середньовічні кам'яниці на Ринку, архівні кресленики яких збереглися. Їй навіть пощастило "підняти" перші два будинки. Тодішній секретар міськкому А.Буданцева заявила: "За таку "реставрацію" треба в тюрму саджати!"

Тепер на площі Ринок відбудовують на давніх підвалах ХІV-ХVІІ століть будинки, які 15 років тому, здавалося, були приречені, бо з висоти своїх посад службовці не давали їм шансу вціліти. Але для реставратора найвища посада завжди належить Пам'ятці. І справді, де ж тепер поділися чиновники, які "вершили" долю заповідника?

Є.Пламеницька з А,Тюпичем (зліва) та С.Буркацьким під час розкопів Кременецького замку. 1973 р.1979 року внаслідок дії ґрунтових вод обвалилася частина підпірного муру, що обмежував дорогу біля Старого замку. В завалі було знайдено рештки одного з пілонів Пільного мосту, збудованого 1544 року. Пані Євгенія методом біолокації визначила місцеположення решти шести пілонів, невдовзі їх викопали. На основі дослідження решток дерев'яної конструкції, які добре збереглися у вологому грунті, було реконструйовано систему опор унікального мосту й опрацьовано проект реставрації його разом з в'їзною Пільною брамою. Однак проект, затверджений Держбудом УРСР, був не до вподоби тодішньому місцевому керівництву, яке мріяло відкрити у заповіднику транзитний рух "Ікарусів". Розміри відтворюваної реставраторами міської брами аж ніяк не відповідали розмірам ""карусів", а запропоновані реставраторами мікроавтобуси своєю чергою не відповідали прожектам тодішніх голови і головного архітекта міста. Упродовж трьох років після затвердження проекту розкоп стояв просто неба, рух по дорозі було припинено, мешканці міста справедливо обурювалися. Ситуацію "розв'язали" блискавично. У передвиборну кампанію 1982 року місцева влада настроїла громадську думку проти науковців-реставраторів, які нібито "не хотіли" відкривати рух міського транспорту. Неначе по тривозі підняли учнів технікумів і студентів історичного факультету педінституту. Місцева преса писала, як завзято вони засипали руїни, перевиконуючи денні норми. Не допомогли й телеграми, які Є .Пламеницька надіслала до Ради Міністрів та ЦК КПУ з сусіднього міста Хотина. Протягом лічених днів розкіл разом із рештками мосту й брами засипали будівельним сміттям, але автомобільний рух на трасі так і не було відкрито з огляду на аварійність її.

Тоді, 1982 року, заповідник простував до "цивілізації". А Є.Пламеницька, вважалося, своїми дослідженями "тягнула" його назад, до середньовіччя. Такий реставратор місту був не потрібен. Закрутилася компартійна машина. За два роки вона "перемолола" все - відділ було розформовано, Є.Пламеницьку усунуто від робіт у Кам'янці, понижено на посаді, об'єкти передано іншим виконавцям. Як це робилося практично, не надто вже й важливо. Методи таких акцій ніколи не відзначалися високою моральністю. Ще працюють люди, руками яких знищено проектний колектив. Бог їм суддя.

Для пані Євгенії це був смертельний удар, віддавнений у часі. І хоч на захист її стали провідні фахівці, преса, телебачення, позиційне протистояння владних структур було жорстким і тривалим. Після 1984 року Є.Пламеницька вже ніколи не приїжджала до Кам'янця. Комусь від цього там полегшало - на якийсь час менше стало проблем. Але Старе місто осиротіло. Вони були споріднені - Є.Пламеницька і Кам'янець. Такі зв'язки рвуться дуже болісно.

Є.Пламеницька й Г.Логвин зі студентами під час розкопів у Старому замку. 1960 р.Пані Євгенія, виконуючи поточну роботу в інституті "Укрпроектреставрація", обстежувала замки Поділля, писала статті для чотиритомного каталогу пам'яток архітектури України, складала паспорти на окремі пам'яткові споруди. Пізніше, працюючи в інститутах "Укрзахідпроектреставрація" (1992-1993) і НДІТІАМ (1993-1994), не полишала своїх досліджень. Величезний, зібраний за багато років роботи матеріал потребував осмислення. З'явилися вимушені можливість і час для теоретичних розважань і узагальнень, нових публікацій, час, якого реставратор, що працює "на виробництво", практично не має. Особистим архівом, у якому, окрім виписок, обмірних кроків, польових щоденників, фотофіксації, реконструкцій, були десятки кілограмів будівельних розчинів, зібраних нарізних об'єктах Кам'янця за майже 30 років роботи, - вона розпорядилася як правдивий учений. Переглянула весь перейдений дослідницький шлях і дала відповіді на питання, які в поточних реставраційних буднях залишалися "на потім". Тепер її найближчою колегою стала донька Ольга, історик архітектури, змалку прив'язана до Кам'янця - "династичне" і професійно. Свою працю від початку 80-х років вони спрямували на пошуки джерел урбаністичної і оборонної системи міста. У результаті сформувалася нова концепція походження Кам'янця на Поділлі, в якій давньоруський етап, що вважався первісним, поступивсь іще давнішому - перших століть нашої ери. Цій проблемі, що відкриває широкі наукові перспективи для студіювання архітектури Поділля, дослідниці присвятили серію спільних публікацій, частина яких побачила світ уже по смерті Євгенії Пламеницької.

Сторінка  1  |  2  |  3  |  4

[ на головну сторінку ] [ законодавство ] [ реєстри ] [ краєзнавство ] [ архітектура ] [ історія ] [ мистецтво ]