Повернутись в головне меню | до історичних відомостей | до списку статей

Будзей Олег. Іван Кулик: Ім'я на мапі міста // Подолянин. - 2007. - № 4 (26 січня). - С. 8.

ІМ'Я НА МАПІ МІСТА

ІВАН КУЛИК

Олег БУДЗЕЙ, "ПОДОЛЯНИН"

26 січня 2007 р. виповнюється 110 років від дня народження українського поета та громадського діяча Івана КУЛИКА (1897-1937). Двічі доля закидала його в Кам'янець-Подільський на партійну роботу. Його іменем названо одну з кам'янецьких вулиць. Тож сьогодні наша розповідь про цю непересічну, але надзвичайно суперечливу людину з трагічною долею.

З ЛІВИМ УХИЛОМ

Вулиця Кулика розташувалася на сході Кам'янця-Подільського, в мікрорайоні, який так і називають - Східний (інша назва - мікрорайон заводу "Електрон").

Проходить вулиця паралельно до проспекту Грушевського та з'єднує вулиці, теж названі на честь поетів. З півночі це вулиця ім. Михайла ЛЕРМОНТОВА, а з півдня - ім. Микити ГОДОВАНЦЯ. Перетинають вулицю Кулика дві вулиці - Сіцінського та Пановецька. На вулиці Кулика починається вулиця Маршала Харченка. Протяжність розглядуваної нами вулиці невелика - чотири квартали.

Вулиця Кулика - це вулиця з надзвичайно сильним "лівим ухилом". Судіть самі: останній номер будинку справа - 4, а зліва - аж 37. Звісно, це пояснюється особливостями розташування вулиці - її сусідством із військовими. Але, що цікаво, Іван Кулик, як побачимо далі, був поетом і діячем з не меншим "лівим ухилом".

Східною сусідкою вулиці Кулика, шо проходить паралельно до неї та теж з'єднує вулиці Лермонтова й Годованця, є Мічурінська вулиця. Для неї характерний баланс лівої та правої сторін (номери останніх будинків - 53 і 48).

НА ОЗНАМЕНУВАННЯ

Вулиця Кулика належить до нових вулиць Кам'янця. Відома вона з 1954 р. Правда, тоді це була не вулиця, а провулок. До того ж не провулок Кулика, а Новий, бо таку не надто оригінальну назву надав йому міськвиконком.

17 лютого 1967 р., перейменовуючи 12 вулиць і провулків міста "на ознаменування 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції", міськвиконком ухвалив, зокрема, щоб провулок Новий був вулицею Івана Кулика.

Настали нові часи - й над вулицею Кулика дамокловим мечем зависла загроза перейменування. 16 жовтня 1991 р. топонімічна комісія навіть оприлюднила пропозицію вулицю Кулика перейменувати на вулицю Русової. Софія РУСОВА (1856-1940) - видатна українська громадська, культурно-освітня діячка, педагог. Вона, зокрема, працювала в Кам'янець-Подільському державному українському університеті: у 1919-1920 рр. читала лекції й проводила практичні заняття з педагогіки на історико-філологічному факультеті.

Значну частину пропозицій топонімічної комісії міськвиконком під керівництвом Михайла АНОСОВА впродовж 1992-1993 рр. реалізував. А ось до вулиці Кулика руки в нього не дійшли. А далі змінилися правила гри щодо перейменування вулиць (процедура ускладнилася до неймовірності). Тож так і залишилася на мапі міста вулиця Кулика.

ЄВРЕЙСЬКІ КОРЕНІ

Єврейська громада міста не так давно порушила питання про те, що євреї, які свого часу становили половину населення Кам'янця, не увічнені на мапі міста й пропонувала одній з кам'янецьких вулиць надати ім'я видатного єврейського письменника ШОЛОМ-АЛЕЙХЕМА. Проте, якщо дивитися в корінь, то євреї на мапі міста таки представлені. До речі, вже згадуваного 17 лютого 1967 р. з 12 вулиць трьом надали імена євреїв. Причому всі три вулиці зберегли ці імена до наших днів. Це вулиці Бориса ЗБАРСЬКОГО (на Польських фільварках), Іони ЯКІРА (в селищі Смирнова) та Івана КУЛИКА.

Так, український поет Іван Юліанович Кулик був євреєм. Його справжні (записані в паспорті) ім'я та по батькові - Ізраїль Юделевич. Та й справжнє прізвище не КУЛИК (з наголосом на другому складі), а - КУЛІК (з наголосом на першому складі).

ПОЧАТОК ШЛЯХУ

Народився майбутній поет 14 січня (26 січня за новим стилем) 1897 р. у містечку Шпола Звенигородського повіту Київської губернії (нині це один із райцентрів Черкаської області) в сім'ї вчителя. Коли хлопчику було три роки, сім'я переїхала до Умані, де Ізраїль закінчив міську чотирикласну школу.

1911 р. 14-річний Кулик вступає до Одеського художнього училища. Він мріяв стати художником (ще в Умані малював декорації для спектаклів української мандрівної трупи), але училище так і не закінчив, бо 1914 р. разом із родиною емігрував до США. Тут 17-річний юнак, працюючи чорноробом на фабриках і шахтах Пенсільванії, розпочав літературну та партійну діяльність. 1914 р. він вступив до РСДРП(б) - Російської соціал-демократичної робітничої партії (більшовиків). У соціал-демократичній газеті "Новый мир" з'являються його вірші російською мовою.

ПОВЕРНЕННЯ

Навесні 1917 р. Кулик через Далекий Схід і Сибір повернувся в Україну і з головою пірнув у вир революційної боротьби на боці більшовиків. Так, восени 1917 р. у Києві він став членом ревкому. До речі, на Обласному (Крайовому) з'їзді РСДРП(б) у Києві Іван КУЛИК разом із Володимиром ЗАТОНСЬКИМ, Василем ШАХРАЄМ, Георгієм ЛАПЧИНСЬКИМ виступив за створення окремої від РСДРП(б) партії більшовиків України, проте цю пропозицію відхилила більшість делегатів з'їзду.

У грудні того ж року - вже у Харкові - Кулика обирають членом Центрального виконавчого комітету Рад і членом першого радянського уряду України: 20-річний поет очолив Народний секретаріат закордонних справ (аякже - людина три роки в Америці жила, по-англійськи вміла говорити). Якщо говорити точніше, то 17 грудня 1917 р. народним секретарем із міжнаціональних справ призначили Сергія БАКИНСЬКОГО, а Кулик став його заступником. Проте Сергій Сергійович за сумісництвом керував Народним секретаріатом шляхів сполучення, а від січня 1918 р. зосередився саме на цьому напрямку роботи, тож Іван Юліанович до початку березня 1918 р. був фактичним керівником Народного секретаріату з міжнаціональних справ.

У 1918-1919 рр. Кулик працює в Москві - в Народному комісаріаті у справах національностей РРФСР (скорочено - Наркомнац), де очолює український відділ і редагує його "Вісник". У цьому відомчому виданні він опублікував свій перший український вірш.

Від липня 1919 р. Іван Юліанович перебуває на підпільній роботі в Західній Україні. Наприкінці року його заарештувала польська поліція. Він сидів у Замарстенівській тюрмі у Львові, в "Центральному арешті" у Варшаві. В останній із в'язниць він навіть написав вірш "Новий рік у тюрмі". На початку 1920 р. поета разом з іншими політичними в'язнями обміняли на заарештованих поляків - і він повернувся в Україну. Кулик стає членом Галицького ревкому, який очолює Володимир ЗАТОНСЬКИЙ, веде політичну та організаційну роботу, публікує статті в газетах "Галицький комуніст" і "Червоний стрілець".

Першу збірку віршів, видану 1921 р. у Харкові, поет назвав "Мої коломийки". Сюди увійшли вірші, написані в 1919-1920 рр. Ось зразок цієї творчості:

Гуцул легко ся вбуває,
Легку одіж носить,
Бо частіше так буває,
Що й голий, і босий.

Топірці ковані мали,
Шапки з пір'ям хвацькі,
А тепер позоставали
Вам киї жебрацькі.

Ой що мали - все згубили -
Поля і отари,
Бо у Чернівцях засіли
Румунські бояри...

Того ж 1921 р. Іван Кулик видає в Харкові першу частину "Огляду революції на Україні".

УПЕРШЕ В КАМ'ЯНЦІ

Від травня 1921 р. до травня 1922 р. Іван Кулик працює секретарем Кам'янець-Подільського повітового комітету КП(б)У. У цей час головою Кам'янець-Подільської повітової Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів працює Панас БУЦЕНКО. По суті, Кулик і Буценко - це перші стабільні радянські керівники міста над Смотричем. Їм, зокрема, випала честь 12 березня 1922 р. приймати в Кам'янці-Подільському найвищих гостей - Михайла КАЛІНІНА та Григорія ПЕТРОВСЬКОГО, які прибули до міста на чолі агітпотяга "Жовтнева революція".

Іван Юліанович не обмежувався партійною роботою, а намагався поєнувати її з педагогічною, журналістською та літературною. Так, 27 жовтня 1921 р. він став лектором Кам'янець-Подільського інституту народної освіти (ІНО), 19 листопада 1921 р. його обрали деканом новоствореного факультету соціального виховання. Крім того, він був лектором партшколи та сільгоспінституту. 24 грудня 1921 р. Укрголовпрофос Народного комісаріату освіти УСРР звільнив С.Д.СИДОРЯКА від виконання обов'язків ректора ІНО. Новим ректором призначили Кулика. Але Іван Юліанович, пославшись на переобтяженість партійною, редакторською та іншою роботою, від нової посади відмовився.

У Кам'янці-Подільському Кулик створив і редагував щоденну широкоформатну газету "Червона правда". Це був орган Кам'янецького повітового комітету КП(б)У та повітвиконкому Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Виходив часопис від 1 вересня 1921 р. до 11 травня 1922 р. Всього побачило світ 200 чисел (1921 р. - 100 чисел, 1922 р. - теж 100 чисел).

І, звичайно, Іван Кулик у Кам'янці-Подільському писав вірші. Так, 1921 р. для "Сторінки молоді" в газеті "Червона правда" він написав вірш "Зелене серце":

Чи то в мене були застарілі болі
І старече зневір'я - це в мене?
Лишіть! Бо я в комсомолі
І серце моє - зелене.

Цей вірш, до речі, відкрив його другу поетичну збірку, що побачила світ 1923 р. у Харкові, та дав їй назву. Прототипом популярних у ті часи віршів "Робітниця Шура" та "Артьомовка Шура" стала Олександра РАЩЕНКО (1901-1967), яка на початку 1920-х працювала секретарем Кам'янець-Подільського повітового комітету комсомолу. Зокрема, в другому з цих віршів поет пише:

А коли Палій через границю
Продирався, скаженіючи від злості, -
Ми з тобою вдвох із рушницями
Всю ніч на Турецькім мості.

ВІСІМ РОКІВ БЕЗ КАМ'ЯНЦЯ

З Кам'янця Кулик переїхав до Харкова (тодішньої української столиці), де очолив республіканське цензурне відомство - Центральне управління у справах друку УСРР.

1923 р. у Харкові у співавторстві з Матвієм ЯВОРСЬКИМ Іван КУЛИК видав першу частину "Нарисів історії Комуністичної партії (більшовиків) України".

У 1924-1926 рр. Іван Юліанович - радник радянського повпредства в Канаді.

Одна за одною виходять поетичні збірки Кулика - "Одужання" (Харків, 1923), "В оточенні" (Київ, 1927), "Ніяґара" (Київ, 1929), "Шість поем" (Харків, 1930), поема "Чорна епопея" (Харків, 1929), брошура "Чиказька трагедія. Звідки пішло святкування Першого травня" (Харків, 1929), повість "Пригоди Василя Роленка в країні фейкерів" (Харків, 1929). До речі, Василь РОЛЕНКО - це один із псевдонімів поета.

Іван Юліанович також активно перекладає художні твори, написані англійською (і не тільки англійською) мовою. У перекладах Кулика окремими виданнями вийшли "Антологія американської поезії. 1855-1925" (Харків, 1928), поема Бруно ЯСЕНСЬКОГО "Слово про Якуба Шелю" (Харків, 1930), романи "Поет-журналіст" П. Дж. ВУДГАУЗА (Харків, 1928), "Жебраки життя. Автобіографія босяка" Джима ТЮЛІ (Харків, 1928), "Джентльмени воліють білявих" Аніти ЛЮС (Харків, 1930).

КАМ'ЯНЕЦЬ УДРУГЕ

Кажуть, в одну річку двічі не увійдеш. Проте Іван Кулик удруге повернувся в Кам'янець - і знову на партійну роботу: від 15 вересня 1930 р. до червня 1932 р. він очолював Кам'янець-Подільський райком КП(б)У.

Паралельно з партійною роботою Іван Юліанович викладає в місцевому інституті соціального виховання (колишньому ІНО): він професор мовно-літературної кафедри.

Другий кам'янецький період був для Кулика плідним і в творчому плані. Письменник Іван МИКИТЕНКО, який наприкінці жовтня 1931 р. як уповноважений ЦК КП(б)У відвідав Кам'янець, писав: "Вночі, так годині о 2-й, коли місто вже спить, Кулик стає письменником. Він сидить за тим самим столом, за яким дві-три години тому було засідання, і пише "антибаладу" про англійський флот, що зрадив Макдональдові".

Це була поема "16 морців", уперше опублікована в журналі "Радянська література" (№1 за 1933 р.) під назвою "З цих шістнадцяти склався комосередок". Наступного року поема вийшла окремим виданням.

Серед творів другого кам'янецького періоду виділяється "Лист другий" - розмова поета з дружиною про далеко не поетичні справи:

Вчора я рано ліг, Лілю,
Та довго заснути не міг;
Падав ріденький сніг, Лілю;
Годі чекати відлиг:
Ступила зима на поріг, Лілю, -
На свій законний поріг.

Зірвалась оранка на зяб, Лілю;
Похвалить хіба Наркомснаб:
В заготівлях район не ослаб, Лілю,
Лиш з городини лізе, мов краб...
Коли б ти нині була б, Лілю,
Коли зо мною була б!..

І в такому ж дусі ще три строфи. До речі, це єдиний мінорний мотив у всій творчості Кулика цього періоду. До того ж, вірш було опубліковано вже після смерті поета.

У Кам'янці-Подільському Кулик в основному написав "Записки консула" (перша книга побачила світ 1932 р., а через два роки - друга). Тут він також створив цикл агіток "Ганька на трибуні", який цілий рік друкувався в "Червоному кордоні" - з листопада 1930 р. до листопада 1931 р., а 1932 р. був видиний у Харкові окремою книгою.

Подільська тематика хвилювала поета і тоді, коли він остаточно покинув Кам'янець. Поет планував написати поему про місто над Смотричем, але встиг опублікувати тільки уривок зі вступу до поеми "Кам'янець" у "Вістях ВУЦВК" за 18 грудня 1934 р.

ЛІТЕРАТУРНИЙ НАГЛЯДАЧ

Після Кам'янця Кулик очолює Організаційне бюро майбутньої Спілки радянських письменників України, а далі стає її першим головою. Партія вибрала для Кулика роль літературного наглядача (ба - навіть лютого пса), з якою той успішно впорався.

На першому Всесоюзному з'їзді радянських письменників (17 серпня - 1 вересня 1934 р.) Іван Кулик виступив із погромницькою доповіддю про літературу України. Так, драматурга Миколу КУЛІША він охарактеризував як митця, "більшість п'єс якого відверто націоналістичні та ворожі нам".

1934 р. Іван Кулик у московському альманасі "Література народів СРСР" (1934) доповідав: "В наслідку допомоги Україні з боку ЦК ВКП(б), і насамперед Сталіна, агенти імперіалістичних інтервенціоністів були розбиті, націоналісти були демасковані, а куркульські ідеологи та їхні прихильники були практично прогнані з поля української радянської літератури... Зник ореол тих колишніх "зірок", славу яких штучно роздмухували націоналісти: куркульський блазень Остап ВИШНЯ... і подібні".

Більшість обпльованих Куликом письменників - цвіт української культури - було заарештовано. Тільки одиниці з них змогли вижити й повернутися, як Остап Вишня, в літературу.

ТРАГІЧНИЙ ФІНАЛ

... На день арешту, 27 липня 1937 р., Іван Кулик - член ЦК ВКП(б) і ЦВК УРСР, директор Партвидаву ЦК ВКП(б)У. Уже на першому допиті він "дав" начальнику III відділення УДБ НКВС УРСР комісарові Держбезпеки СТИРНЕ і помічникові начальника відділення III відділу молодшому лейтенантові Держбезпеки ПЕРЦОВУ такі зізнання:

"...Я настільки зрісся з українськими націоналістами, що коли Кость КОТКО і Михайло ЯЛОВИЙ запропонували мені - єврею - вступити до української націоналістичної контрреволюційної організації, я розцінив це як висунення мене на роль "рятувальника" українського народу. Це імпонувало моїй амбіції. Не задумуючись, я погодився брати участь в організації..."

І далі: "...Після Постанови ЦК ВКП(б) від 23 квітня 1932 р. про перебудову літературно-художніх установ я за вказівкою організації став добиватися мого призначення на пост Голови Спілки радянських письменників України. В червні того ж року я одержав таке призначення. Пробравшись до керівництва Спілки, я за завданням організації продовжував ту ж саму лінію - на породження серед чесних радянських письменників невдоволення і злоби супроти партії і Радянської влади. Я оточив себе націоналістами, передавши їм - насамперед Остапові ВИШНІ - фактичне керівництво оргкомітетом..."

В обвинувальному висновку відзначалося й таке:

"...із 1925 р. був агентом англійської розвідки, якого завербували для роботи на користь Великобританії представники "Інтелідженс сервіс" в Канаді під час його перебування там в ранзі консула СРСР".

Самого вироку закритого судового засідання в судово-слідчій справі немає. Але є довідка про те, що Іван Кулик 7 жовтня 1937 р. "...осуджений за першою категорією... Вирок виконано 10 жовтня 1937 р."

12 жовтня 1956 р. Військова колегія Верховного Суду СРСР встановила, що письменника заарештували і розстріляли безпідставно, за сфальсифікованими матеріалами, а тому ухвалила: "Постанову НКВС СРСР і Прокурора СРСР від 7 жовтня 1937 р. щодо Кулика І. Ю. скасувати і справу за відсутністю складу злочину припинити".


Подолянин. - 2007. - № 7 (16 лютого). - С. 7.

ДВА КАМ'ЯНЦІ, або ЯК КУЛИК ДРАЙ-ХМАРУ ВЧИВ

Олег БУДЗЕЙ, "ПОДОЛЯНИН"

Нещодавно "Подолянин" у рубриці "Ім'я на мапі міста" подав розповіді про двох поетів, іменами яких названо вулиці в Кам'янці-Подільському. Це Михайло ДРАЙ-ХМАРА та Іван КУЛИК. У обох є твори з однаковою назвою "Кам'янець". У Драй-Хмари це сонет, у Кулика - розпочата поема.

Сонет Драй-Хмари ми навели повністю, а про поему Кулика тільки згадали, аже Іван Юліанович опублікував тільки уривки зі вступу до поеми в газеті "Вісті ВУЦВК" від 18 травня 1934 р. Де тепер ту газету відшукаєш? Але кам'янецький журналіст Юхим БЕЙДЕР свого часу ту газету відшукав і опублікував уривок із поеми "Кам'янець" у газеті "Радянське Поділля" від 31 січня 1969 р. Цю повторну публікацію відшукати було легше. Виявилося, що Кулик, відштовхнувшись від сонета Драй-Хмари та розбивши їх - і сонет, і його творця - в пух і прах, протиставив Кам'янецеві Михайла Опанасовича радянський Кам'янець, якого той крізь "неокласичні окуляри" не уздрів.

Час, звичайно, все розставив на свої місця. Сонет Драй-Хмари сьогодні вважається найкращим поетичним твором про Кам'янець. А рядки Кулика мають хіба що історичну цінність.

Спочатку нагадаємо сонет Драй-Хмари:

КАМ'ЯНЕЦЬ

Немов химера кам'яна, в погорді
Ти знявся вище від потужних скель,
вигадливий і гожий, як рондель,
чудний, як карб на оттоманській чорді.

Довкола Смотрич, наче кінь на корді,
а в центрі мінарет, мов журавель,
що нерухомо став серед осель,
замріявшись у голубому фйорді.

Яка застиглість і суворість форм!
Яка довершеність пропорцій, норм!
Поема, вирізьблена із граніту.

Але заглянь у темні очі веж:
там жах середньовіччя, тьми і гніту,
і кров, і ґвалт, і заграви пожеж.

А тепер обіцяне творіння Івана Кулика:

КАМ'ЯНЕЦЬ

(Із вступу до поеми)

Немов химера кам'яна, в погорді
Ти звівся вище од потужних скель...

(З неокласичного сонету)

Немов химера прадідна з музею,
Старанно причинивши кабінет,
Нудні рядки прилизаний естет
В рожеву загортає бумазею.

Неокласичну виссав гамазею
На фйорди, хорди, чорди й мінарет,
І вимучився немічний сонет,
І пижиться, і пнеться, і верзе, і

Середньовічним штилем шамотить
В "Європу" ряжена жовтоблакить
У плахтяній бабусиній спідниці.

Й розрад шукає у минулім ця
Неокласична вилощена ницість,
Радянського "не вздріши Кам'янця".

* * *

А він росте, незламний вартовий,
Що вклинився між двох світів, на грані,
А він росте, підноситься, новий,
Звичайно, тут нема ще Дніпрельстанів,

Та це вже не старий, музейний Кам'янець:
Хай порох давнини з середньовічних шанців
Ще муляє, - під мурами пошарпаних фортець
Вже зріє новий фасад електростанцій,

І таємничий, древній водоспад
В новому річищі рухатиме невпинно
І думку нашу, й спрагнені турбіни
Не в глиб віків - вперед, а не назад!

І. розігнавши струмом темряву віків,
І, висміявши вольтами примари,
Ясні гірлянди жовтих світляків
Осяють змолоднілі Карвасари.

* * *

Та прорвався з Вітряної брами
Дужий подих червоного Кремля,
І розквітла новими дарами
Наша вільна, радянська земля.

І прийшов молодий будівничий,
І будівлю нову розпочав,
І зростає форпост робітничий
Берегами Дністра і Збруча.

На руїнах, на пожарищі
Гордо зводим під ленінський стяг
Заводи, колгоспи і ВИШі,
І щомиті підносимся вище
У заможне, культурне життя...